Постанова від 18.02.2026 по справі 754/9467/22

Постанова

Іменем України

18 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 754/9467/22

провадження № 61-13670св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - громадська організація масив садівницьких товариств «Дружба»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Лисенко Ганною Олександрівною , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2024 рокув складі судді: Фінагеєвої І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року (повне судове рішення складено 03 жовтня 2025 року) в складі колегії: Соколової В. В., Верланова С. М., Поліщук Н. В.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до громадської організації масив садівницьких товариств «Дружба» (далі також - ГО МСТ «Дружба») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що з 01 листопада 2021 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ГО МСТ «Дружба».

20 вересня 2022 року відповідач прийняв наказ № 39-ГП/2022 про звільнення позивача з посади головного контролера ГО МСТ «Дружба» з 21 вересня 2022 року у зв'язку зі скороченням штату працівників. В день звільнення позивачу не було виплачено заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку, не внесено відомості про позивача до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про трудовий стаж позивача.

Позивач вважав, що відповідач порушив порядок вивільнення працівників, оскільки повідомив про вивільнення з порушенням встановленого законом строку та не повідомив про вакантні на підприємстві посади.

Позивач наголошував на тому, що при вивільненні відповідач не врахував той факт, що ОСОБА_1 має переважне право залишення на посаді як віднесений до 2 категорії осіб, постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС. Невиплачені вихідна допомога, заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку складають 102 794,92 грн.

ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 13 травня 2024 року (а. с. 179 - 180, том 1), просив:

визнати протиправним та скасувати наказ №39-ГП/2022 від 20 вересня 2022 року, виданий ГО МСТ «Дружба» про звільнення ОСОБА_1 посади головного контролера за пунктом 1 статті 40 КЗпП у зв'язку зі скороченням штату працівників;

поновити ОСОБА_1 на посаді головного контролера ГО МСТ «Дружба» з 22 вересня 2022 року;

стягнути з ГО МСТ «Дружба» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 47 487,52 грн, компенсацію за 24 днів невикористаної відпустки у розмірі 11 792,40 грн, вихідну допомогу у розмірі 43 485 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що станом на 13 травня 2024 року становить суму 288 549,04 грн без урахування обов'язкових податків та зборів, з врахуванням збільшення розміру на день прийняття рішення;

зобов'язати ГО МСТ «Дружба» нарахувати на суму заробітної ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року по 21 вересня 2022 року єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в порядку частини другої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та сплатити цю суму єдиного соціального внеску на відповідний рахунок органу доходів і зборів за місцем обліку, подати до державних органів відповідні фінансові звітності;

стягнути витрати на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2024 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

у цій справі позивач, перебуваючи у трудових відносинах з АТ «ОГС «Київоблгаз» уклав трудовий договір з відповідачем ГО МСТ «Дружба» з 01 квітня 2020 року строком до 31 жовтня 2020 року. Умов щодо автоматичної пролонгації строку дії трудовий договір не містить, а позивач доказів укладення нового договору не надав;

водночас, суд в контексті частини першої статті 82 ЦПК України надає оцінку доказам в матеріалах справи та поясненням учасників спору на предмет відсутності заперечень існування між ними трудових правовідносин до дати звільнення включно, а отже зазначений факт звільняється від доказування;

в ході здійснення відповідачем діяльності згідно зі статутом ГО МСТ «Дружба» збори засновників прийняли рішення щодо внесення змін до штатного розпису шляхом скорочення посади, на якій перебував позивач. За таких умов роботодавець зобов'язаний попередити працівника про наступне вивільнення та запропонувати йому всі наявні на підприємстві посади згідно з його фахом. Роботодавець дотримав вказану вимогу трудового законодавства, запропонувавши працівнику зайняти посаду контролера замість займаної ним посади старшого контролера, про що складені відповідні документи, в яких зазначено про ознайомлення позивача з документами та відмову від підпису про ознайомлення з ними;

не заслуговують на увагу доводи позивача зводяться на спростування належності поданих роботодавцем доказів з посиланням на те, що у ці дні працівник не перебував на підприємстві, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин суду не надано. Враховуючи принцип змагальності цивільного судочинства, обов'язок сторін доводити обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог чи заперечень, суд дійшов висновку про недоведеність наявності порушень при звільненні ОСОБА_1 з посади внаслідок її скорочення, оскільки роботодавець виконав покладений на нього обов'язок запропонувати працівнику інші вакантні посади на підприємстві згідно з його фахом та вчинив такі дії у встановлений законом двомісячний строк, а відмову від прийняття такої пропозиції у відповідності з приписами трудового законодавства правомірно тлумачив як підставу для розірвання трудового договору;

оскільки обставини, наведені позивачем для визнання незаконним наказу про звільнення позивача не знайшли свого підтвердження, відсутні підстави для задоволення інших позовних вимог, оскільки ці вимоги є похідними від встановлення незаконності звільнення працівника. Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;

рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2024 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

судом апеляційної інстанції з метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, ухвалою занесеною до протоколу судового засідання було долучено до матеріалів справи наступні докази надані представником відповідача: копію Наказу ГО МСТ «Дружба» від 01 листопада 2021 року №36 про прийняття ОСОБА_1 з 01 листопада 2021 року на посаду головного контролера з посадовим окладом згідно штатного розкладу з укладанням строкового трудового договору; копію штатного розкладу працівників Правління ГО МСТ «Дружба» на 2021 рік, відповідно до якого була наявна посада: головного контролера та контролера енергонагляду; копію штатного розпису ГО МСТ «Дружба», згідно Наказу про внесення змін в організацію служби контролерів від 17 липня 2022 року №24-ГП/2022, погодженого рішенням Ради МСТ «Дружба» Протоколом №2/17.07.2022, відповідно до якого наявна посада контролер енергонагляду; довідку від 13 травня 2025 року про вакантні посади в ГО МСТ «Дружба», відповідно до якої станом на 20 липня 2022 року і 21 вересня 2022 року в ГО МСТ «Дружба» були наступні вакантні посади: станом на 20 липня 2022 року - вакантна посада «контролер енергонагляду», станом на 21 вересня 2022 року - - вакантна посада «бухгалтер». Інших вакантних посад в період з 20 липня 2022 року по 21 вересня 2022 року не було; копію посадової інструкції бухгалтера (т. 2, а. с. 125, 126, 127, 128, 130, 131,132);

вбачається, що позивач ОСОБА_1 , перебуваючи у трудових відносинах з АТ «ОГС «Київоблгаз» уклав строковий трудовий договір з відповідачем ГО МСТ «Дружба» з 01 квітня 2020 року строком до 31 жовтня 2020 року. ОСОБА_1 з 01 листопада 2021 року був прийнятий на посаду головного контролера ГО «МСТ «Дружба» з укладанням строкового трудового договору, що підтверджується наказом № 36 від 01 листопада 2021 року про призначення;

у липні 2022 року у ГО «МСТ «Дружба» дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці, скорочення штату працівників, зокрема, було скорочену посаду головного контролера. Позивачем у позові було зазначено, що відповідачем було порушено порядок його вивільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва, зокрема, його не було попереджено про майбутнє звільнення не пізніше як за два місяці, не запропоновано іншу вакантну посаду;

з матеріалів справи вбачається, що 20 липня 2022 року ГО «МСТ «Дружба» було винесено наказ № 28-ГП/2022, відповідно до якого у зв'язку із скороченням посади головного контролера ГО МСТ «Дружба» ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення з роботи, 21 вересня 2022 року в зв'язку із скороченням його посади (пункт 1 статті 40 КЗпП України) та запропоновано останньому переведення на наявну вакантну посаду контролера, яка відповідає його кваліфікації. Однак, ОСОБА_1 відмовився ознайомитись, підписати та отримати копію вказаного наказу, про що було складено Акт від 20 липня 2022 року.

повідомленням від 20 липня 2022 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення з посади головного контролера МСТ «Дружба» на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, яке відбудеться 21 вересня 2022 року. Одночасно, ОСОБА_1 було запропоновано переведення на посаду контролера МСТ «Дружба», з посадовим окладом згідно штатного розкладу. ОСОБА_1 відмовився ознайомитись, підписати та отримати другий примірник повідомлення, про що було складено Акт ГО «МСТ «Дружба» від 20 липня 2022 року.

20 вересня 2022 року ГО «МСТ «Дружба» направило ОСОБА_1 через месенджер «Viber» копію електронного повідомлення про звільнення, в якому ОСОБА_1 повідомляли про його звільнення 21 вересня 2022 року з посади головного контролера МСТ «Дружба» у зв'язку із скороченням штату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України). Для виконання наказу просили ОСОБА_1 з'явитися 21 вересня 2022 року в приміщення правління ГО «МСТ «Дружба» для розрахунку. Наказом від 20 вересня 2022 року № 39-ГП/2022 звільнено ОСОБА_1 , головного контролера ГО МСТ «Дружба», 21 вересня 2021 року у зв'язку із скороченням штату працівників, пункт 1 статті 40 КЗпП України. 21 вересня 2021 року Головою Правління ГО МСТ «Дружба» було складено Акт, яким було зафіксовано, що ОСОБА_1 , звільнений з посади головного контролера ГО МСТ «Дружба» відповідно до Наказу від 20 вересня 2022 року №39-ГП/2022 «про звільнення», не з'явився 21 вересня 2022 року в приміщення правління ГО МСТ «Дружба» для виконання Наказу; ОСОБА_1 не надав інформацію про місцезнаходження свої трудової книжки для внесення записів про звільнення на виконання Наказу, та не надав реквізити свого карткового рахунку або інші реквізити на які можливо перерахувати компенсацію при звільнені відповідно до Наказу.

відповідачем, як роботодавцем, у встановлений строк було попереджено позивача про його наступне вивільнення на підставі пункту 1 частиною першою статті 40 КЗпП України. Також відповідачем було виконано інші обов'язки, передбачені статтею 49-2 КЗпП України, зокрема, було запропоновано позивачу вакантні посади за відповідною спеціальністю, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду, а саме посаду контролера, яка була вільна на той момент. Однак, як вбачається Актів складених відповідачем, позивач відмовився ознайомлюватись, і підписувати накази та повідомлення відповідача про майбутнє вивільнення, а також ставити підпис про погодження з пропозицією вакантної посади контролера, яка йому була запропонована, як і відмовився зазначити причини такої відмови. Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що згоду на переведення на вакантну посаду контролера, яка була на товаристві з дня попередження позивача про вивільнення до дня звільнення, ОСОБА_1 не надав. За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку, про те, що звільнення ОСОБА_1 здійснено відповідно до вимог чинного законодавства;

оскільки суд дійшов висновку про відмову в поновленні позивача на роботі, то приписи частини другої статті 235 КЗпП України не застосовуються, оскільки підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні;

доводи апеляційної скарги про те, матеріали справи не містять штатного розпису відповідача, а отже відсутні допустимі докази самого факту скорочення посади, відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки рішенням Ради ГО МСТ «Дружба», оформленим Протоколом засідання Ради ГО МСТ «Дружба» від 17 липня 2022 року № 2/17.07.2022 було вирішено у зв'язку із змінами в організації виробництва МСТ «Дружба», скоротити штат працівників ГО МСТ «Дружба», а саме скоротити посаду головного контролера. Наказом ГО МСТ «Дружба» від 17 липня 2022 року № 27-ГП/2022 внесено зміни в штатний розклад і організаційну структуру МСТ «Дружба», скорочено посаду головного контролера МСТ «Дружба», а контролера МСТ «Дружба» вирішено підпорядкувати заступнику Голови Правління ГО МСТ «Дружба». Тобто, вказаними документами підтверджується скорочення штату працівників МСТ «Дружба» у зв'язку із зміна в організації виробництва, а також внесення змін в штатний розклад і організаційну структуру МСТ «Дружба». Крім того, штатний розпис МСТ «Дружба» за 2021 рік та 2022 рік було надано представником відповідача у суді апеляційної інстанції, судом апеляційної інстанції було долучено їх до матеріалів справи та перевірено. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачем було скорочено посаду головного контролера, а позивач займав посаду контролера, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки вказані твердження спростовуються матеріалами справи, зокрема наказом № 36 від 01 листопада 2021 року про прийняття ОСОБА_1 на роботу на посаду головного контролера. Крім цього, позивач при подачі позову до суду першої інстанції сам зазначав, що він з 01 листопада 2021 року був прийнятий на посаду головного контролера ГО МСТ «Дружба»;

суд апеляційної інстанції також не прийняв до уваги посилання ОСОБА_1 на те, що матеріали справи не містять доказів попередження його про майбутнє вивільнення, оскільки вказані доводи спростовуються Актами складеними відповідачем, про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення та підписання наказу про попередження про звільнення у зв'язку із скороченням посади та повідомлення про заплановане звільнення, без зазначення причин такої відмови;

посилання позивача на те, що відповідач не довів, що він пропонував позивачу вакантні посади протягом усього періоду скорочення з 17 липня 2022 року по 21 вересня 2022 року, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки відповідачем з врахуванням структури та штатного розпису було складено та запропоновано позивачу вакантну посаду контролера, яка відповідала його освіті та кваліфікації, однак позивач відмовився від ознайомлення із вакантними посадами та не виявив бажання щодо подальшої роботи в товаристві. Дані про наявність інших посад, які стали б вільними в матеріалах справи відсутні;

посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не розглянув позовні вимоги про стягнення на користь позивача належних йому сум при звільненні, а саме: заборгованість по заробітній платі у розмірі 47 487,52 грн; компенсація за дні невикористаної відпустки у розмірі 11 792,40 грн; вихідна допомога у розмірі 43 485 грн, відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки відповідач у наказі про звільнення зазначив, що відповідачу підлягає при звільненні компенсація за 24 дні щорічної основної відпустки, а також в повідомленні про нараховані суми, які належні працівнику при звільнені складеному відповідачем зазначено, що позивачу підлягає виплаті сума заробітної плати нарахована за червень та липень, оскільки саме в ці місяці працював відповідач, що підтверджується табелями обліку робочого часу наявними в матеріалах справи, та компенсація за 24 дні щорічної основної відпустки в загальному розмірі 18 904,04 грн. Даних про виплату чи не виплату вказаних сум позивачу матеріали справи не містять. За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду зробила висновок, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи. Тому апеляційний суд залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2025 року:

заяву представника ГО «Масив садівницьких товариств «Дружба» - адвоката Поліщука О. М. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково;

стягнуто з ОСОБА_1 на користь ГО «Масив садівницьких товариств «Дружба» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

постановою Київського апеляційного суду 17 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2024 року - залишено без змін. 22 вересня 2025 року представником ГО МСТ «Дружба» - адвокатом Поліщуком О. М. до Київського апеляційного суду подано заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій він просить стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь ГО МСТ «Дружба» витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката на стадії апеляційної перегляду справи в розмірі 37 000 грн;

з матеріалів справи вбачається участь представника відповідача Поліщук О. А. в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, зокрема подання ним відзиву на апеляційну скаргу, клопотання про долучення доказів, та участь в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції. Сторони в договорі про надання правової допомоги № 02.03/2023 від 02 березня 2023 року, та Додатковій угоді від 15 січня 2025 року до договору про надання правової допомоги № 02.03/2023 від 02 березня 2023 року, погодили фіксований розмір гонорару, який буде зазначатись сторонами у відповідних актах прийому-передачі наданих послуг. Здійснивши оцінку обґрунтувань заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та доданих до неї документів, а також беручи до уваги заперечення сторони позивача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, заявлених відповідачем, апеляційний суд, врахувавши, що предметом яких є трудові правовідносини, критерії реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача на користь з відповідача до суми 8 000 грн;

посилання сторони позивача на закінчення строку дії договору про надання правової допомоги № 02.03/2023 від 02 березня 2023 року, у зв'язку з чим представник не мав права надавати за вказаним договором послуги, і відповідно вимагати за них оплату, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, виходячи з такого. Пунктом 8.1 Договору про надання правової допомоги передбачено, що даний договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання та діє до 02 березня 2024 року з можливістю подальшого продовження на аналогічний термін за відсутності заперечень сторін, при цьому кількість пролонгацій не обмежена. Отже, за відсутності заперечень сторін, договір вважається продовженим (пролонгованим) на такий самий строк, як він укладений. В матеріалах справи відсутні докази припинення дії вказаного договору, зокрема, відсутня Додаткова угода про припинення дії договору, як то передбачено пунктом 8.4 Договору. За таких обставин, договір про надання правової допомоги № 02.03/2023 від 02 березня 2023 року був пролонгований, та не закінчив свою дію на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Таким чином, виходячи з викладеного та беручи до уваги результат апеляційного перегляду цієї справи, колегія суддів вважала, що заява представника ГО МСТ «Дружба» - адвоката Поліщука О. М. про ухвалення додаткового рішення підлягає до задоволення частково.

Аргументи учасників справи

31 жовтня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу, яка підписана представником Лисенко Г. О., на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року (повне судове рішення складено 03 жовтня 2025 року), в якій просив:

оскаржені судові рішення скасувати;

ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), а саме:

визнати протиправним та скасувати Наказ №39-ГП/2022 від 20 вересня 2022 року, виданий ГО МСТ «Дружба» про звільнення ОСОБА_1 посади головного контролера за пунктом 1 статті 40 КЗпП у зв'язку зі скороченням штату працівників;

поновити ОСОБА_1 на посаді головного контролера ГО МСТ «Дружба» з 22 вересня 2022 року;

стягнути з ГО МСТ «Дружба» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 47 487,52 грн, компенсацію за 24 днів невикористаної відпустки у розмірі 11 792,40 грн, вихідну допомогу у розмірі 43 485,00 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що станом на 31 жовтня 2025 року становить суму 547 434,16 грн без урахування обов'язкових податків та зборів, з врахуванням збільшення розміру на день ухвалення рішення;

зобов'язати ГО «Масив садівницьких товариств «Дружба» нарахувати на суму заробітної ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року по 21 вересня 2022 року єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в порядку частини другої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та сплатити цю суму єдиного соціального внеску на відповідний рахунок органу доходів і зборів за місцем обліку, подати до державних органів відповідні фінансові звітності;

вирішити питання щодо судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

відповідачем до суду апеляційної інстанції було подано ряд нових доказів, які суд апеляційної інстанції поклав у основу прийнятої Постанови: копію Наказ №36 від 01 листопада 2021 року про прийняття Позивача на посаду головного контролера; копію Штатного розпису Відповідача на 2021 рік; копію Штатного розпису Відповідача від 17 липня 2022 року; довідку про вакантні посади від 13 травня 2025 року; копію Посадової інструкції бухгалтера. Вказані докази надані із порушенням частини третьої статті 83, статті 126, частини третьої статті 367 ЦПК України: без клопотання про поновлення строку на подання доказів; без наведення виняткових підстав їх неподання до суду першої інстанції; без наведення об'єктивних причин неможливості подання доказів у належний строк; без надання доказів на підтвердження об'єктивної неможливості їх подання до суду першої інстанції. Вказані докази надавались навіть не з відзивом на апеляційну скаргу, а взагалі із окремим клопотанням від 02 червня 2025 року, після подання відзиву на апеляційну скаргу. Проте суд апеляційної інстанції необґрунтовано та безпідставно приєднав докази до матеріалів справи (сторінка 6 Постанови з Електронного суду). Суд апеляційної інстанції у Постанові не навів ніяких підстав, із яких він поновлює Відповідачу строк на подання доказів, не вказав у чому полягає винятковість випадку що ці докази потрібно приєднати до матеріалів справи. Водночас всі ці докази він до матеріалів справи приєднав та поклав у основу оскаржуваної Постанови. Усі голові висновки суду апеляційної інстанції базуються саме на додатково поданих на стадії апеляційного оскарження доказах Відповідача, які він у суд першої інстанції не надав. Така процесуальна поведінка суду апеляційної інстанції суперечить нормам процесуального права та висновкам Верховного Суду;

Верховний Суд в Постанові від 27 липня 2022 року по справі № 754/695/20 вказував, що «неіснування певних доказів на момент постановлення рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції таких додаткових доказів незалежно від інших причин неподання позивачем таких доказів до суду. Навпаки саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів». Тому, довідка, на підставі якої апеляційний суд встановив нібито виконання Відповідачем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України взята ним до уваги із грубим порушенням норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції вирішуючи питання про пропонування вакантних посад враховував лише наданою Відповідачем із порушенням порядку та строку Довідкою про вакантні посади від 13 травня 2025 року. Вказана довідка створена через 6 місяців після ухвалення Рішення від 13 грудня 2024 року, а отже є недопустимим доказом;

позивач був звільнений за скороченням його посади. Тому першочерговим є вирішення питання чи дійсно було скорочення. Верховний Суд в Постанові від 19 січня 2023 року по справі №640/8027/19 вказав, що «скорочення штату може бути встановлене шляхом порівняння штатних розписів органу (установи) до і після відповідних змін». Аналогічний правовий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 28 вересня 2023 року по справі №160/17421/20. Суд першої інстанції взагалі не дослідив питання того, чи дійсно відбулось скорочення посади Позивача, оскільки не порівнював штатні розписи до та після скорочення. Суд апеляційної інстанції встановлював дані обставини виключно на підставі нових доказів, додатково поданих без поважних причин Відповідачем на стадії апеляційного оскарження (сторінка 9 Постанови з Електронного суду). При звільненні за скороченням підлягає застосуванню норма частини третьої статті 49-2 КЗпП України згідно якої одночасно із попередженням про звільнення працівнику пропонуються інші вакантні посади;

Верховний Суд в Постанові від 04.09.2024 року по справі № 145/219/21 вказав, що «аналіз матеріалів справи свідчить, що єдине повідомлення (пропозиція вакансій) позивачу направлено листом відповідача від 17 листопада 2020 року, який отримано нею лише 23 листопада 2020 року (т. 1, а.с. 53-54). Водночас у матеріалах справи немає відомостей про те, що після вказаної дати роботодавець пропонував позивачу зайняти вакантні посади. Зазначене може свідчити про невиконання роботодавцем обов'язку щодо пропозиції всіх вакантних посад (інших робіт), які існували протягом періоду попередження про звільнення і які існували саме на день звільнення позивача, але суди попередніх інстанцій на вказане уваги не звернули;

Верховний Суд в Постанові від 19 листопада 2024 року по справі № 759/17721/21 «роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з'явилися) на підприємстві, аж до моменту звільнення». Суд апеляційної інстанції на підставі неналежного та недопустимого доказу, який до того ж поданого із порушенням порядку та строку - довідки від 13 травня 2025 року про вакантні посади - дійшов висновку про дотримання вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України. Саме по собі врахування неналежного та недопустимого доказу вказує на незаконність Постанови. Проте навіть враховуючи Довідку від 13 травня 2025 року суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, шо у ній зазначено про вакантну посаду «контролер електронагляду», але ця посада Позивачу ніколи не пропонувалась. Апеляційний суд посилається як на доказ пропонування посад на Акт від 20 липня 2022 року, проте у ньому вказано посада «контролер» (сторінка 8 постанови з Електронного суду). Отже, вакантна посада «контролер електронагляду» Позивачу не пропонувалась, але суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув попри встановлені обставини справи. Апеляційний суд також не звернув уваги на те, що не було пропозиції зайняти вакантну посаду у день звільнення 21 вересня 2022 року;

суди попередніх інстанцій вказали, що вимоги про стягнення: заборгованості по заробітній платі у розмірі 47 487,52 грн; компенсації за дні невикористаної відпустки у розмірі 11 792,40 грн; вихідної допомоги у розмірі 43 485 грн. Вирішуючи це питання суди попередніх інстанцій вказали, що ці вимоги є похідними (сторінка 6 та 10 постанови з Електронного суду). Проте, це самостійні позовні вимоги, та від законності чи незаконності звільнення не залежать. Суди попередніх інстанцій відмовили у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу як у похідній вимозі від поновлення на роботі. Проте, оскільки Позивач був звільнений незаконно та підлягає поновленню на роботі, то і має бути стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу.

на виконання вимог ЦПК України Позивач надає попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат у суді апеляційної інстанції, а саме: 12 000 грн - за підготовку та подання касаційної скарги; 10 000 грн - за підготовку та подання інших документів, заяв, клопотань, пояснень по справі (за потреби). При цьому Позивач заявляє, що докази понесення витрат на професійну правничу допомогу будуть надані ним у порядок та строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

03 грудня 2025 року ГО МСТ «Дружба» засобами поштового зв'язку подала відзив на касаційну скаргу, який підписаний адвокатом Поліщуком О. М., в якому просила:

касаційну скаргу залишити без задоволення;

рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року залишити без змін;

судові витрати покласти на позивача.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

суд апеляційної інстанції правомірно витребував та долучив додаткові докази у цій справі (копію наказу №36 від 01 листопада 2021 року про прийняття на роботу позивача на посаду Головного контролера, копію штатного розпису відповідача на 2021 року, копію штатного розпису відповідача від 17 липня 2022 року, довідку про вакантні посади, копію посадової інструкції' головного бухгалтера) оскільки це відповідало принципу повного та офіційного з'ясування обставин справи, тим більше, що вказані докази жодним чином не спростували висновки суду першої інстанції' щодо законності звільнення позивача з роботи. Таким чином, доводи представника позивача що ці додаткові докази були прийняті з порушенням ЦПК України, являються безпідставними. Тим більше безпідставними та недостовірними є доводи скаржника що вказані додаткові докази подавались просто з окремим клопотанням - просто представник позивача не явилась на те судове засідання (був її колега представник), в якому суд апеляційної інстанції витребував вказані додаткові докази. Це було зумовлено тим, що у першій інстанції представник позивача і сам позивач не заперечували, що були прийняті на роботу на посаду головного контролера, та звільнені з посади головного контролера (про це зазначено на стор. 1 позовної заяви, тобто це обставина, яка визнавалась обома сторонами, тому певні докази не подавались), тоді як вже в апеляційній інстанції в апеляційній скарзі представник позивача категорично це заперечувала, і вводила в оману суд апеляційної інстанції' що позивач був прийнятий на роботу начебто на посуду контролера, а звільнений з посади головного контролера, тобто фактично намагалась маніпулювати судом апеляційної інстанції. Тому, суд апеляційної інстанції, з метою повного з'ясування обставин справи витребував у відповідача дані додаткові докази (на судовому засіданні, на яке не з'явилась адвокат Лисенко Г.О., відображено на звукозаписі судового засідання). Тому, адвокат Лисенко Г.О., представник позивача, через неявку на вказане судове засідання апеляційного суду не зрозуміла, яким чином вказані додаткові докази були долучені до матеріалів справи;

суд апеляційної інстанції базував своє рішення на вказаних додаткових доказах відповідача, тому що вони були належними, допустимими, і не спростовували висновків сулу першої інстанції. Те, що представник позивача в касаційній скарзі піднімає питання про додаткові докази свідчить про те, що представник позивача хоче спонукати суд касаційної інстанції до дослідження доказів, надання оцінки чи переваги одних доказів над іншими, що суперечить положенням процесуального права.

проаналізувавши зміст касаційної скарги, вважаємо, що в цілому її доводи зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин та їх переоцінки, без зазначення конкретних підстав для касаційного оскарження як цього вимагають положення ЦПК України та стала судова практика Верховного Суду. Об'єктивною причиною неподання відповідачем даних додаткових доказів у суді першої інстанції' було те, що як позивач (у позовній заяві), так і відповідач (у відзиві) підтверджували ту обставину, що позивач був прийнятий на роботу на посаду головного контролера і звільнений з неї. Тому, дана обставина не потребувала якось додаткового доказування. А вже в апеляційній інстанції представник скаржника змінила свою правову позицію, та вказувала, що позивач був начебто прийнятий на посаду контролера (не головного), а звільнений з головного контролера. Про це все представник відповідача, заявив у суді апеляційної інстанції, це відображено на звукозаписі. Крім того, про це зазначено у відзиві на апеляційну скаргу, який є в матеріалах справи. Штатні розписи були витребувані судом апеляційної Інстанції для дослідження доводів представника скаржника (адвоката Лисенко Г.О.), що начебто відповідач мав лише намір скоротити, але процедура не була завершена. Водночас, надані штатні розписи лише підтвердили висновки суду першої інстанції про те, що процедура скорочення та звільнення позивача з посади була проведена законно та обґрунтовано;

суми заробітної плати за березень 2022 року, квітень, 2022 року, травень 2022 року, серпень 2022 року та вересень 2022 року заявлені представником позивача, нічим не підтверджені і не відповідають дійсності. Надані позивачем копії начебто табелів обліку робочого часу за липень і серпень 2022 року, є недійсними, оскільки підписані неуповноваженими на це особами і особами, які не є посадовими особами ГО МСТ «Дружба» та не є належними доказами, які підтверджують облік робочого часу працівників відповідача. Невідомо, звідки представник позивача адвокат Лисенко Г .О. взяла ці незрозумілі копії табелів обліку робочого часу. В порушення вимог ЦПК України (пункт 8 частини третьої статті 175 ЦПК України), позивач та його представник у позовній заяві не зазначили - в кого знаходяться оригінали даних документів, оскільки уповноважені офіційні особи Відповідача ГО МСТ «Дружба» ніколи не складали та не видавали таких табелів обліку робочого часу, які були подані представником позивача у дану справу у якості додатків до позовної заяви. Слід зазначити, що ГО МСТ «Дружба» звернулось до Вишгородського УП ГУНП в Київській області із заявою про відкриття кримінального провадження за фактом зловживань колишніми працівниками ГО МСТ «Дружба», було відкрите кримінальне провадження, наразі досудове розслідування триває. Копія заяви Відповідача до поліції та довідки поліції про відкрите кримінальне провадження - наявні у матеріалах справи. Фактично заробітна плата позивачу за березень 2022 року, квітень 2022 року. травень 2022 року, серпень 2022 року та вересень 2022 року не нараховувалася позивачу у зв'язку з його відсутністю на робочому місці з нез'ясованих обставин, що підтверджується табелями обліку робочого часу за відповідні місяці (копії надані представником відповідача до відзиву на позовну заяву). Позивачем не надано жодних доказів, того, що відповідач був поінформований про статус позивача, як особи постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2025 року:

у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження відмовлено;

відкрито касаційне провадження у справі;

16 лютого 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 листопада 2025 року вказано, що:

наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 01 травня 2025 року у справі № 130/2528/23; від 14 травня 2025 року у справі № 646/8245/21; від 05 лютого 2025 року у справі № 752/30879/21; від 04 червня 2025 року у справі № 761/13428/21; від 27 липня 2022 року у справі № 754/695/20; від 24 червня 2022 року у справі № 463/1166/19; від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20; від 19 січня 2023 року у справі № 640/8027/19; від 28 вересня 2023 року у справі № 160/17421/20; від 28 серпня 2024 року у справі № 641/1334/23; від 22 квітня 2024 року у справі № 452/1674/22; від 09 лютого 2023 року у справі № 686/5292/21; від 04 вересня 2024 року у справі № 145/219/21; від 19 листопада 2024 року у справі № 759/17721/21; від 09 лютого 2023 року у справі № 686/5292/21; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу;

постанову Верховного Судувід 24 вересня 2025 року у справі № 309/1100/22, на яку міститься посилання у касаційній скарзі, ухвалено та оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень після ухвалення оскарженого судового рішення. Тому посилання на указану постанову Верховного Суду не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення.

Фактичні обставини

01 квітня 2020 року ОСОБА_1 та ГО «МСТ «Дружба» було укладено строковий трудовий договір, відповідно до якого ОСОБА_1 було прийнято на роботу до МСТ «Дружба» на посаду контролера енергонагляду за сумісництвом. В п. 3.2 Договору зазначено про особливості режиму робочого часу - повний робочий день. Вказаний договір набув чинності з 01 квітня 2020 року на підставі наказу по підприємству та діє до 31 жовтня 2020 року.

Наказом ГО «МСТ «Дружба» від 30 листопада 2021 року № 37 у зв'язку з Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік» та згідно Колективного договору трудового колективу ГО «МСТ «Дружба» внесено з 01 грудня 2021 року в штатний розпис МСТ «Дружба» зміни заробітної плати, зокрема: головний контролер - 14 495 грн, контролера електронагляду - 12 155 грн.

Відповідно до пункту 5.23. Статуту ГО МСТ «Дружба», затвердженого Конфкренцією ГО «МСТ «Дружба» протоколом від 24 вересня 2016 року, до повноважень Ради належить, зокрема, розробка і подання на затвердження Конференцією кошторису на рік, штатного розкладу, пропозиції щодо розміру членських внесків.

Рішенням Ради ГО МСТ «Дружба» оформленим Протоколом засідання Ради ГО МСТ «Дружба» від 17 липня 2022 року №2/17.07.2022 було вирішено у зв'язку із змінами в організації виробництва МСТ «Дружба», скоротити штат працівників МСТ «Дружба», а саме скоротити посаду головного контролера.

Наказом ГО МСТ «Дружба» від 17 липня 2022 року № 27-ГП/2022 внесено зміни в штатний розклад і організаційну структуру МСТ «Дружба», скорочено посаду головного контролера МСТ «Дружба», а контролера МСТ «Дружба» вирішено підпорядкувати заступнику Голови Правління МСТ «Дружба».

Відповідно до акту ГО МСТ «Дружба» від 20 липня 2022 року, головний контролер ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом від 17 липня 2022 року № 27-ГП/2022, проте відмовився підписувати наказ від 17 липня 2022 року № 27-ГП/2022 без пояснення причин.

20 липня 2022 року Головою Правління ГО МСТ «Дружба» було винесено наказ №28-ГП/2022 про попередження про звільнення у зв'язку із скороченням посади, відповідно до якого у зв'язку із скороченням посади головного контролера ГО МСТ «Дружба» наказано: попередити головного контролера ОСОБА_1 про наступне звільнення з роботи, 21 вересня 2022 року в зв'язку із скороченням його посади (п.1 ст. 40 КЗпП України); запропонувати ОСОБА_1 переведення на наявну вакантну посаду контролера, яка відповідає його кваліфікації.

20 липня 2022 року Головою Правління МСТ «Дружба» та членами Ради МСТ «Дружба» у кількості двох осіб, було складено Акт про те, що 20 липня 2022 року, працівник МСТ «Дружба» - головний контролер ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом від 20 липня 2022 року №28-ГП/2022 «про попередження про звільнення у зв'язку із скороченням посади». Підписати наказ, працівник ОСОБА_1 відмовився без пояснень причин. Отримати копію Наказу, працівник ОСОБА_1 відмовився без пояснення причин.

Повідомленням від 20 липня 2022 року попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення з посади головного контролера МСТ «Дружба» на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, яке відбудеться 21 вересня 2022 року. Одночасно, ОСОБА_1 було запропоновано переведення на посаду контролера МСТ «Дружба», з посадовим окладом згідно штатного розкладу.

Відповідно до Акту ГО «МСТ «Дружба» від 20 липня 2022 року, ОСОБА_1 20 липня 2022 року був ознайомлений з повідомленням від 20 липня 2022 року «про заплановане звільнення», однак підписати повідомлення відмовився без пояснення причин, отримати другий примірник повідомлення також відмовився.

07 вересня 2022 року Голово Правління МСТ «Дружба» та Головою Ради МСТ «Дружба» було складено Акт про те, що 07 вересня 2022 року, при проведені інвентаризації трудових книжок працівників МСТ «Дружба» було виявлено відсутність трудової книжки працівника ОСОБА_1

20 вересня 2022 року ГО МСТ «Дружба» направило ОСОБА_1 через месенджер «Viber» копію електронного повідомлення про звільнення, в якому ОСОБА_1 повідомляли про його звільнення 21 вересня 2022 року з посади головного контролера МСТ «Дружба» у зв'язку із скороченням штату працівників (п.1 ст. 40 КЗпП України). Для виконання наказу просили ОСОБА_1 з'явитися 21 вересня 2022 року в приміщення правління МСТ «Дружба». Також ОСОБА_1 було роз'яснено, що при звільненні останньому належить до виплати компенсація за 24 дні невикористаної щорічної основної відпустки. Роботодавець просив надати банківські реквізити, за якими можливо здійснити перерахування коштів та повідомило про відсутність трудової книжки і просило у разі наявності трудової книжки на руках надати її роботодавцю для внесення запису про звільнення.

Наказом від 20 вересня 2022 року №39-ГП/2022 звільнено ОСОБА_1 , головного контролера МСТ «Дружба», 21 вересня 2021 року у зв'язку із скороченням штату працівників , п.1 ст. 40 КЗпП України. Наказано виплатити ОСОБА_1 при звільнені компенсацію за 24 дні щорічної основної відпустки.

21 вересня 2021 року Головою Правління ГО МСТ «Дружба» було складено Акт, яким було зафіксовано, що ОСОБА_1 , звільнений з посади головного контролера МСТ «Дружба» відповідно до Наказу від 20 вересня 2022 року №39-ГП/2022 «про звільнення», не з'явився 21 вересня 2022 року в приміщення правління МСТ «Дружба» для виконання Наказу; ОСОБА_1 не надав інформацію про місцезнаходження свої трудової книжки для внесення записів про звільнення на виконання Наказу, та не надав реквізити свого карткового рахунку або інші реквізити на які можливо перерахувати компенсацію при звільнені відповідно до Наказу.

Згідно з наданими табелями обліку робочого часу ОСОБА_1 в період з березня 2022 року до вересня 2022 року відпрацював у червні 2022 року 9 робочих днів та у липні 2022 року - 9 робочих днів, в зв'язку з чим за зазначені періоди йому було нараховано 5929,77 грн та 6212,14 грн відповідно, а також 11341,44 грн компенсації за 24 дні невикористаної щорічної відпустки, а всього 18904,09 грн, що підтверджується повідомленням про нараховані суми, належні працівнику при звільненні.

З долученої до матеріалів справи копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що з 02 травня 2022 року ОСОБА_1 було переведено на посаду контролера газового господарства АТ «ОГС «Київоблгаз» сектору побутових споживачів відділу інспектування управління метрології, а 31 серпня 2023 року звільнено з зазначеної посади за угодою сторін.

Відповідно до довідки №19 від 28 серпня 2023 року, виданої АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», ОСОБА_1 з 17 травня 2012 року працює в АТ «Київоблгаз» контролером газового господарства сектору побутових споживачів відділу інвестування управління метрології по теперішній час, з 20-ти годинним робочим тижнем, за територіальним місцем призначення м. Вишгород.

В матеріалах справи наявний лист ОСОБА_1 адресований ГО МСТ «Дружба» від 10 жовтня 2022 року, в якому він зазначає, що йому стало відомо, що 21 вересня 2022 року його було звільнено з посади головного контролера ГО МСТ «Дружба» на п.1 ст. 40 КЗпП України. В порушення ст. 47 КЗпП України в день звільнення йому не було надано копію наказу про звільнення та інших документів, які стали підставою для його видання. Не надано письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільнені та не проведено розрахунки, не внесено запис про звільнення до відповідного реєстру. У зв'язку з викладеним, просив надати йому копію наказу про звільнення, повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільнені, внести запис про звільнення до відповідного реєстру, а також надати довідку про доходи за період з 01 серпня 2021 року по 21 вересня 2022 року та виплатити заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку.

Позиція Верховного Суду

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи за наймом. Внутрішнім сумісництвом називають роботу працівника за трудовим договором на тому ж підприємстві, яке є для нього основним місцем роботи, а зовнішнім сумісництвом - роботу на іншому підприємстві. Працевлаштування на роботу за сумісництвом обов'язково вказується у повідомленнях/наказах/розпорядженнях при прийнятті на роботу. На сумісника поширюються всі гарантії працівника згідно із законодавством про працю, тобто прийняття на роботу та звільнення такого працівника має відбуватися за установленою КЗпП України процедурою (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року в справі № 461/2102/20 (провадження № 61-18794св21)).

Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже вказувала, що під час розгляду спорів про звільнення працівників-сумісників, звільнених з 19 липня 2022 року, не підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43. Втрата чинності постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» лише 22 листопада 2022 року не свідчить про правомірність її застосування до правовідносин щодо звільнення сумісника в період з 19 липня до 22 листопада 2022 року, оскільки КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, який є законом, має вищу юридичну силу, ніж підзаконний нормативно-правовий акт, не передбачає такої підстави для розірвання трудового договору, як звільнення з роботи за сумісництвом у зв'язку з прийняттям на цю роботу працівника, який не є сумісником (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі № 127/18918/22 (провадження № 61-8478сво23))

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП).

Згідно частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 зроблено висновок, що «звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом».

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15 вказано, що «оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення».

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».

Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже вказувала, що за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав обов'язок щодо працевлаштування працівника, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Посилання роботодавця на інтернет ресурс та зазначення, що працівник може ознайомитись із актуальним списком вакантних посад та обрати посаду, відповідно до спеціальності, кваліфікації та досвіду за відповідним посиланням, не є належним доказом виконання відповідачем своїх обов'язків, що передбачені частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, оскільки неможливо достеменно встановити, які саме вакансії на той період перебували на вказаному відповідачем інтернет ресурсі, чи були там всі наявні в той час вакантні посади, чи ознайомлювався позивач з зазначеним переліком вакансій і взагалі, чи мав позивач доступ до вказаного інтернет ресурсу. Тому посилання роботодавця на інтернет ресурс не дає змоги встановити, що вакантні посади (інша робота) були доведені до відома працівника. Законодавством не передбачена можливість поновлення на посаді, відмінній від тієї, з якої працівника було незаконно звільнено. Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Період вимушеного прогулу визначається робочими днями (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21 (провадження № 61-13363сво23)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 23 січня 2018 року в справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17) вказано, що:

«з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зроблено висновок, що:

«за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21 (провадження № 61-5659св22) зазначено, що:

«однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення».

У пунктах 108, 127-132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 641/1334/23 (провадження № 14-54цс24) зроблено висновок про те, що:

«108. Подання працівником заяви про скорочення строку попередження про наступне вивільнення може бути підставою для скорочення цього строку, проте не звільняє роботодавця від обов'язку дотримання ним гарантій при звільненні працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, зокрема - з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору запропонувати такому працівникові всі вакантні посади, які відповідають його кваліфікації.

127. На прохання працівника строк попередження про наступне його звільнення (за два місяці) може бути скорочено роботодавцем і такого працівника може бути звільнено за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

128. Скорочення двомісячного строку попередження працівника про наступне вивільнення свідчить про те, що сторони домовилися вирішити питання щодо продовження/припинення трудових правовідносин в інший, ніж гарантований трудовим законодавством, строк.

129. Водночас скорочення зазначеного строку не впливає на виниклі у зв'язку зі зміною в організації праці гарантії працівника при вивільненні та не звільняє роботодавця від виконання обов'язку з працевлаштування працівника.

130. Отже, роботодавець зобов'язаний запропонувати такому працівникові всі наявні вакансії, які відповідають його кваліфікації, що існували з моменту попередження працівника про наступне вивільнення до дня розірвання трудового договору з ним, з урахуванням при цьому положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці.

131. Відмова працівника від зайняття запропонованих вакансій (у разі наявності пропозицій) чи відсутність відповідних вакансій свідчить про об'єктивну неможливість продовження трудових правовідносин та є передумовою для звільнення такого працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у визначений ним строк. Однак рішення про задоволення заяви про скорочення строку повідомлення про наступне вивільнення та звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України приймає роботодавець, який не позбавлений права відмовити в задоволенні такої заяви.

132. При цьому необхідно виходити з того, що скорочення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення є виправданим при об'єктивній безперспективності очікування працівника на подальше працевлаштування або у випадку безальтернативної відмови працівника на продовження трудових правовідносин на змінених умовах праці, тобто коли працівник відмовляється від продовження роботи на будь-яких посадах у зв'язку зі змінами в організації праці, про що доцільно вказати в його заяві про скорочення строку попередження про наступне вивільнення та звільнення його з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2025 року в справі № 125/1514/20 (провадження № 14-163свц24) вказано, що:

«104. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20).

105. Отже, роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з'явилися) на підприємстві, до самого моменту звільнення (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21).

106. Самий лише факт зміни в організації праці створює для роботодавця позитивне зобов'язання щодо збереження трудових правовідносин з його працівниками.

107. Належним виконанням такого зобов'язання є здійснення визначених КЗпП України дій, які нададуть працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов'язків, а в разі неможливості - інших, які відповідають його кваліфікації.

108. Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв'язку з об'єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об'єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі).

136. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

137. У цій нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. Зокрема, у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв'язку із закінченням строку.

138. Контракт, у якому передбачено термін дії, який неодноразово переукладався, не вважається таким, що укладений на невизначений строк, оскільки за два місяці до закінчення строку дії контракту за згодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк.

139. Звільнення у зв'язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв'язку із закінченням строку його дії.

140. Подібні висновки містяться в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/16-ц, від 24 травня 2023 року у справі № 756/11999/20 та інших.

141. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 грудня 2022 року у справі № 585/1320/21-ц зроблено висновок про те, що припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час працівник виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

142. З огляду на те, що термін дії контракту від 01 липня 2020 року закінчився 01 липня 2021 року, угоди щодо продовження його дії на новий строк укладено не було, а також враховуючи, що ОСОБА_1 не брала участі в конкурсі на зайняття посади директора в новоствореному закладі освіти, позивачка не може бути поновленню на посаді директора Митківського НВК, оскільки таку посаду вона могла б обійняти лише за результатами конкурсу.

143. Водночас незаконне дострокове розірвання контракту з ініціативи роботодавця у зв'язку з порушенням процедури звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та закінчення контракту 01 липня 2021 року, відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України, є підставою для зміни формулювання і зазначення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Митківської ЗОШ з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України - у зв'язку із закінченням терміну дії контракту з 01 липня 2021 року. Зміна дати та підстав звільнення за обставинами цієї справи є єдиним можливим способом поновлення трудових прав заявниці».

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18) зазначено, що «згідно з частиною другою статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин».

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_3 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) вказано, що:

«тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18))».

У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18) зазначено, що:

«частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Таких обставин апеляційним судом встановлено не було».

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).

Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

У справі, що переглядається:

позивач, який працював за сумісництвом у відповідача на підставі строкового трудового договору, вважав своє звільнення незаконним, зокрема, внаслідок того, що відповідачем не вжито всіх передбачених законом заходів для його працевлаштування, не запропоновано йому всіх наявних вакантних посад. Окрім цього, позивач уважав, що відповідач має заборгованість по заробітній платі, повинен сплатити компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу, середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також слід зобов'язати відповідача нарахувати на суму заробітної позивача єдиний соціальний внесок;

суд першої інстанції міркував так, що звільнення законне підстав для поновлення немає, а тому в позові слід відмовити. При цьому суд першої інстанції не вказав мотивів відмови в задоволенні вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги;

апеляційний суд міркував так, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм закону. Натомість апеляційний суд, не змінивши рішення суду першої інстанції, вказав, що у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги треба відмовляти, адже відповідач у наказі про звільнення зазначив, що відповідачу підлягає при звільненні компенсація за 24 дні щорічної основної відпустки, а також в повідомленні про нараховані суми, які належні працівнику при звільненні, складеному відповідачем зазначено, що позивачу підлягає виплата сума заробітної плати, нарахована за червень та липень, оскільки саме в ці місяці працював відповідач, що підтверджується табелями обліку робочого часу, наявними в матеріалах справи, та компенсація за 24 дні щорічної основної відпустки в загальному розмірі 18 904,04 грн. Даних про виплату чи невиплату вказаних сум позивачу матеріали справи не містять;

ключовими аргументами касаційної скарги є те, що апеляційний суд в порушення вимог закону прийняв докази та те, що по суті вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги нерозглянуті;

як свідчить аналіз постанови апеляційного суду, то в ній по суті відсутня відповідь на вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги з відхиленням його аргументів щодо заробітної плати, висловлених в суді першої інстанції, зокрема, про наявність наказу відповідача про дистанційну роботу (а. с. 140, том 1), а щодо компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги взагалі відсутні аргументи;

суд апеляційної інстанції не врахував, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні;

поза увагою апеляційного суду залишилось те, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього;

апеляційний суд в постанові вказав, що судом апеляційної інстанції з метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання було долучено до матеріалів справи наступні докази, надані представником відповідача: копію Наказу ГО «МСТ «Дружба» від 01 листопада 2021 року №36 про прийняття ОСОБА_1 з 01 листопада 2021 року на посаду головного контролера з посадовим окладом згідно штатним розкладом з укладанням строкового трудового договору; копію штатного розкладу працівників Правління ГО МСТ «Дружба» на 2021 рік, відповідно до якого була наявна посада: головного контролера та контролера енергонагляду; копію штатного розпису ГО «МСТ «Дружба» згідно з Наказом про внесення змін в організацію служби контролерів від 17 липня 2022 року № 24-ГП/2022, погодженим рішенням Ради МСТ «Дружба» Протоколом №2/17.07.2022, відповідно до якого наявна посада контролера енергонагляду; довідку від 13 травня 2025 року про вакантні посади в ГО «МСТ «Дружба», відповідно до якої станом на 20 липня 2022 року і 21 вересня 2022 року в ГО «МСТ «Дружба» були наступні вакантні посади: станом на 20 липня 2022 року - вакантна посада «контролер енергонагляду», станом на 21 вересня 2022 року - вакантна посада «бухгалтер», інших вакантних посад в період з 20 липня 2022 року по 21 вересня 2022 року не було; копію посадової інструкції бухгалтера (т. 2, а. с. 125, 126, 127, 128, 130, 131,132) (див. а. с. 179 зворот, том 2). Аналіз матеріалів справи свідчить, що в протоколах судового засідання не вказано про ухвалу щодо долучення вказаних доказів (див. а. с. 106, 139, 140, 157, 158, 174, 175). В клопотанні представника відповідача про долучення додаткових доказів (а. с. 120 - 123, том 2) відсутнє обґрунтування неможливості їх подання до суду першої інстанції. Тому апеляційний суд у порушення норм процесуального права, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, не навів мотивів такого рішення та без встановлення неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від учасника справи.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції. Тому оскаржену постанову належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Щодо додаткової постанови

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».

З урахуванням того, що постанова Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року підлягає скасуванню, то і додаткову постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2025 року також слід скасувати.

Щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов'язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду від 17 вересня 2025 року ухвалена з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанови апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Лисенко Ганною Олександрівною , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року, додаткову постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2025 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року та додаткова постанова Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2025 року втрачають законну силу та не підлягають подальшому виконанню.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко

Попередній документ

134322831

Наступний документ

134322833

Інформація про рішення:

№ рішення:	134322832
№ справи:	754/9467/22
Дата рішення:	18.02.2026
Дата публікації:	25.02.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	(26.02.2026)
Результат розгляду:	Передано для відправки до Київського апеляційного суду
Дата надходження:	13.02.2026
Предмет позову:	про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Розклад засідань:

Минулі засідання (10)

13.02.2024 12:15	Києво-Святошинський районний суд Київської області
19.03.2024 10:00	Києво-Святошинський районний суд Київської області
18.04.2024 11:00	Києво-Святошинський районний суд Київської області
14.05.2024 14:00	Києво-Святошинський районний суд Київської області
24.06.2024 12:15	Києво-Святошинський районний суд Київської області
14.08.2024 12:40	Києво-Святошинський районний суд Київської області
20.08.2024 12:40	Києво-Святошинський районний суд Київської області
11.09.2024 12:15	Києво-Святошинський районний суд Київської області
16.10.2024 10:15	Києво-Святошинський районний суд Київської області
02.12.2024 11:45	Києво-Святошинський районний суд Київської області