18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 369/15033/20
провадження № 61-9706св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Сандугеєм Ігорем Вікторовичем, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області в складі судді Фінагеєвої І. О. від 18 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І. від 25 червня 2025 року,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, та з урахуванням уточнених позовних вимог просила:
- зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом повернення самовільно зайнятої частини земельної ділянки ОСОБА_1 , що належить на праві приватної власності та розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом розташування земельної ділянки відповідно до державного акту про право власності на землю та абрису земельної ділянки кадастровий номер 3222485901:01:012:5008, знесення самочинного збудованої прибудови; та закріплення в натурі меж земельної ділянки, зокрема:
- зобов'язати ОСОБА_2 знести (демонтувати) самочинно (незаконно) збудовану прибудову до житлового будинку АДРЕСА_2 , яка розташована на земельній ділянці ОСОБА_1 , кадастровий номер 3222485901:01:012:5008, привівши земельну ділянку у придатний до використання стан;
- зобов'язати ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку від її речей, устаткування та іншого сміття, яке розташоване на земельній ділянці ОСОБА_1 , кадастровий номер 3222485901:01:012:5008;
- зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у встановленні огорожі на спільній межі земельних ділянок за кадастровим номером 3222485901:01:012:5008 (яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , та закріплення в натурі меж земельної ділянки.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1187 га, кадастровий номер 3222485901:01:012:5008, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . ( АДРЕСА_3 ).
На зазначеній земельній ділянці знаходиться житловий будинок, в якому проживає позивач. ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, що розташована по сусідству за адресою: АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 ), загальною площею 0,1291 га. Земельна ділянка позивача та земельна ділянка відповідача межують.
При цьому, фактичні межі земельних ділянок не в повній мірі відповідають межам, встановленим в державних актах. Фактичний порядок користування земельними ділянками не в повній мірі відповідає правовстановлюючим документам.
Має місце порушення права землекористування позивача. Житловий будинок з прибудовою, споруджений на земельній ділянці по АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 , заходить (накладається) на суміжну з нею земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:012:5008, яка належить позивачу на праві власності.
Відповідно до Схеми встановлення меж фактичного землекористування земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_3 ; НОМЕР_1-А: НОМЕР_1-Б для ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , складеної сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_3 , площа накладання складає 0,0138 га. Позивач намагалась встановити огорожу по межі земельної ділянки, яка встановлена у державному акті та належить їй, проте, відповідач вчинила сварку з цього приводу, викликала працівників поліції, зламала стовпи, що мали бути опорою огорожі та витягнула і викинула межові знаки, встановлені сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_3 для позначення дійсних меж моєї земельної ділянки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовлено.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову в позові виходив із недоведеності ОСОБА_1 своїх позовних вимоги, а саме захоплення відповідачкою частини земельної ділянки, належної позивачці.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2024 року - залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000, 00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.
Апеляційний суд, врахувавши співмірність наданої правничої допомоги та гонорару а також врахувавши складність справи дійшла до висновку, що до стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає до стягнення витрати на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
23 липня 2025 року засобами поштового зв'язку представник ОСОБА_1 - адвокат Сандугей І. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2025 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 11-164сап21, у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 369/1843/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13, від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
06 жовтня 2025 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 через підсистему «Електронний суд» подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що позивачкою не доведено у касаційній скарзі неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а касаційна скарга зводиться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містить посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду 08 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 369/15033/20 з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2026 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 26 червня 2001 року ОСОБА_1 було видано державний акт про право приватної власності на землю на підставі рішення виконкому П. Борщагівської сільської ради народних депутатів від 27 грудня 1997 року, на земельну ділянку площею 0,1697 га за адресою АДРЕСА_3 .
16 квітня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до компетентних органів з заявою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на нову сформовану земельну ділянку площею 0,1187 га від спільної земельної ділянки площею 0,1697 га згідно державного акту на право приватної власності на землю, виданого 26 червня 2001 року.
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1187 га, кадастровий номер 3222485901:01:012:5008, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим 10 жовтня 2013 року.
ОСОБА_1 є власником домоволодіння за адресою АДРЕСА_3 , частка 17/25, підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 11 грудня 2011 року.
ОСОБА_2 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 0,1291 га, цільове призначення - обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що підтверджується державним актом про право приватної власності на землю, виданим 09 червня 1999 року на підставі рішення виконкому П. Борщагівської сільської ради народних депутатів від 30 січня 1998 року.
Рішенням Виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради № 254 від 25 березня 2011 року присвоєно адреси частинам житлового будинку, який належить двом співвласникам гр. ОСОБА_2 - адресу АДРЕСА_2 та гр. ОСОБА_1 адресу
АДРЕСА_3 відповіді на адвокатський запит ФОП ОСОБА_3 зазначив, що на підставі даних державного земельного кадастру відбувається накладення земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 3222485901:01:012:5008 ОСОБА_1 в розмірі 0,0138 га.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 90 ЗК України).
Згідно зі статтями 91, 96 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.
Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Передумовами та підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
У постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 523/6532/14-ц (провадження № 61-7533св20), від 21 липня 2021 року у справі № 520/3561/18 (провадження № 61-16012св20), від 27 липня 2021 року у справі № 686/19201/15 (провадження № 61-3808св21), від 18 листопада 2021 року у справі № 642/8771/19 (провадження № 61-9957св21) вказано, що у разі доведеності факту самовільного зайняття земельної ділянки та розміщення на ній самочинного будівництва, власник не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням статей 376, 391 ЦК України статей 152, 212 ЗК України, зокрема вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивачки, що полягало у самовільному зайнятті відповідачкою частини земельної ділянки, яка належить позивачці, у зв'язку із чим колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним заявником у касаційній скарзі.
Верховний Суд перевірив правильність визначення судом апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу, яка проведена відповідно до статті 141 ЦПК України. Підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень в цій частині не встановлено.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника із висновком суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Сандугеєм Ігорем Вікторовичем, залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов