18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 446/1044/24
провадження № 61-13434св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів:Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Робак Лариса Андріївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник - адвокат Мидзка Роман Володимирович, на постанову Львівського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року у складі колегії суддів:Копняк С. М.,Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Робак Л. А., про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
В обґрунтування позову посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - його батько ОСОБА_10 .
Після їх смерті відкрилася спадщина.
Заповіту на випадок своєї смерті батьки не складали.
Позивач пояснив, що спадкоємцями за законом першої черги після смерті батьків є він та його рідний брат ОСОБА_3 (відповідач у справі).
27 вересня 2023 року, з метою реалізації своїх спадкових прав, він звернувся до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, проте йому було відмовлено з тих підстав, що спадкове майно вже зареєстроване за іншим спадкоємцем - ОСОБА_3 .
Позивач вказує, що шестимісячний строк для подання заяв про прийняття спадщини після смерті батьків пропущений ним з поважних причин, зокрема через те, що він з 2007 року проживає та працює в Іспанії. У зв'язку зі смертю матері, а згодом і батька, йому було надано лише по три вихідні дні, тому після похорон він одразу вимушений був повертатися до Іспанії. Після смерті батьків він в Україні більше не знаходився.
Крім того, як зазначає позивач, з 14 лютого 2020 року на території Іспанії (а на території України з 14 березня 2020 року) було введено надзвичайний стан через гостру респіраторну хворобу Covid-19, що передбачало закриття пунктів пропуску через державний кордон, а також призупинення консульського прийому громадян з 16 березня 2020 року.
Також стверджує, що у нього було діагностовано гіпертонічний криз, у зв'язку із чим він з 06 березня 2021 року по 15 березня 2021 року перебував на стаціонарному лікуванні, а до 30 квітня 2021 року стан його здоров'я не дозволяв йому пересуватися без стороннього догляду.
Вказує, що 30 грудня 2021 року у нього був діагностований Covid-19, через що 07 січня 2022 року він звертався за невідкладною медичною допомогою і перебував на лікарняному до 11 січня 2022 року.
У подальшому, починаючи з 24 лютого 2022 року, повітряний простір над Україною був закритий і всі рейси були скасовані у зв'язку із запровадженням в Україні воєнного стану.
У березні 2023 року позивач потрапив до лікарні із діагнозом гостра глаукома правого ока і 05 червня 2023 року переніс оперативне втручання та тривалий час продовжував лікування в Іспанії.
Зазначає, що наведені обставини унеможливили вчасне його звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батьків.
Крім цього, позивач вказує, що йому стало відомо про наявність у матеріалах спадкової справи його заяви від 11 листопада 2019 року про відмову від прийняття спадщини, яку він не підписував.
Вказана заява посвідчена секретарем Убинівської сільської ради ОСОБА_15., однак у цей час він (позивач) на території України не перебував, знаходився на своєму робочому місці в Іспанії, а тому не міг підписати вказаний документ.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_4 просивсуд визначити йому додатковий строк для подання заяв про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також після смерті батька ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , протягом трьох місяців з дня набрання рішенням законної сили.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 14 березня 2025 року у задоволенні позовувідмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави вважати заяву ОСОБА_4 про відмову від прийняття спадщини нікчемною відсутні, а вимог про визнання вказаної заяви недійсною позивачем не заявлено.
Тому суд вважав, що необхідно керуватися правилом статі 204 Цивільного кодексу України, яке передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).
На підставі викладеного, за наявності чинної заяви позивача про відмову від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, суд першої інстанції дійшов висновку, що визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є неможливим.
Разом із цим, суд надав правову оцінку наведеним позивачем підставам для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, зазначивши, що позивач пропустив визначений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини після смерті своїх батьків без поважних причин, зокрема, через власну пасивну поведінку. Такий пропуск строку є значниміне узгоджується з такою засадою цивільного законодавства як добросовісність і розумність, а тому його позовні вимоги не можуть бути задоволені також і з цих підстав.
18 березня 2025 року від представника ОСОБА_3 - адвоката Мидзки Р.В. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 31 березня 2025 року заяву задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 500 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем доведено факт надання йому послуг професійної правничої допомоги, такі витрати пов'язані з розглядом цієї справи та є співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката, обсягом роботи, а тому такі витрати підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_11 в особі представника ОСОБА_13 звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_13, задоволено, рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 14 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким позов задоволено.
Визначено ОСОБА_4 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після смерті батька ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тривалістю три місяці з моменту набрання законної сили рішенням суду.
Додаткове рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 31 березня 2025 року скасовано.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач як на момент смерті матері, так і на момент смерті батька перебував за межами України у зв'язку із його працевлаштуванням на роботу на території Іспанії, проте приїздив на Україну на похорон матері та батька, однак на нетривалий час (три дні), що з огляду на мету приїзду(участь у похороні) унеможливило подання ним заяви про прийняття спадщини у цей період. Крім цього, період його приїзду припадав на вихідні дні.
Апеляційний суд також вказав, що на момент закінчення строку подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька в Україні був запроваджений карантин. Загальновідомим є факт запровадження суворих карантинних обмежень у зв'язку з поширенням гострої респіраторної хвороби СОVID-19 на території Іспанії, починаючи з грудня 2019 року, зокрема і обмежена робота консульських установ, операторів поштового зв'язку, пасажирського перевезення, що унеможливлювало своєчасне подання заяви про прийняття спадщини позивачем.
Апеляційний суд також встановив, що позивач тривалий час перебував на лікуванні як протягом строку для подання заяви про прийняття спадщини, так і після закінчення цього строку, а умови його праці, зокрема, робочий час, тривалість відпустки, не надавали йому можливість звернутися до відповідних органів з метою засвідчення справжності його підпису на заяві про прийняття спадщини та подальшого її надіслання до нотаріуса за місце відкриття спадщини.
Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що після 24 лютого 2022 року, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, на певний час був обмежений в'їзд на територію України та було відсутнє транспортне сполучення з Україною, що також створювало перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини позивачем.
При цьому суд апеляційної інстанції вказав на те, що місцевий суд не врахував пояснення приватного нотаріуса Робак Л. А. про те, що отримавши заяву відповідача про прийняття ним спадщини, в якій останнім було зазначено іншого спадкоємця - позивача, а також достеменно знаючи, що останній не приїздив в Україну та не посвідчував заяву про відмову від прийняття спадщини, не з'ясував у позивача його дійсну волю щодо підписання та подання такої заяви, а також не роз'яснив йому можливість надіслати заяву про прийняття спадщини засобами поштового зв'язку, у разі не підтвердження ним подання заяви про відмову від прийняття спадщини.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність підстав для визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті його матері та батька.
02 жовтня 2025 року ОСОБА_12 в особі представника Миздки Р. В. звернувся до суду із заявою, у якій просив стягнути з позивача на свою користь понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 950 грн.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року в задоволенні заяви відмовлено.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що визначених процесуальним законом підстав для ухвалення додаткового рішення про розподіл понесених відповідачем судових витрат немає, оскільки рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи касаційної скарги
24 жовтня 2025 року ОСОБА_12 в особі представника - адвоката Мидзка Р. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року в указаній справі.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та залишити в силірішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від14 березня 2025 року та додаткове рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 31 березня 2025 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
11 грудня 2025 року ОСОБА_11 в особі представника ОСОБА_13 звернувся до Верховного Суду з відзивом, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
19 грудня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_3 є рідними братами, що підтверджується копіями свідоцтв про народження Серії НОМЕР_1 та Серії НОМЕР_2 .
Мати сторін у справі ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_3 від 15 вересня 2023 року.
Батько сторін у справі ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про його смерть Серії НОМЕР_4 від 15 вересня 2023 року.
Заповітів вказані особи не залишили.
Згідно з Довідкою Убинівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області № 155 від 04 грудня 2019 року ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та до дня смерті постійно проживала і була зареєстрована по АДРЕСА_1 . Разом з нею на день її смерті проживали: чоловік ОСОБА_10 та її син ОСОБА_3 , 1966 року народження, який зареєстрований за цією адресою і на даний час.
Згідно з Довідкою Убинівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області № 154 від 04 грудня 2019 року ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та до дня смерті постійно проживав і був зареєстрований по АДРЕСА_1 . Разом з ним на день його смерті прожив його син ОСОБА_3 , 1966 року народження, який зареєстрований за цією адресою і на даний час.
05 грудня 2019 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті матері та після батька, де, зокрема, вказав, що крім нього спадкоємцем першої черги є син спадкодавців ОСОБА_4 .
Приватним нотаріусом Кам'янка-Бузького районного нотаріального округу Робак Л. А. було заведено спадкові справі № 246/2019 від 05 грудня 2019 року та № 247/2019 від 05 грудня 2019 року.
У матеріалах вказаних спадкових справ наявні заяви від ОСОБА_4 про відмову від прийняття спадщини після смерті матері та батька на користь брата ОСОБА_14 . Такі заяви датовані 11 листопада 2019 року і справжність підпису заявника на них посвідчено секретарем Убинівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області ОСОБА_15.
13 травня 2020 року приватним нотаріусом Кам'янка-Бузького районного нотаріального округу Робак Л. А. було видано свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_9 та батька ОСОБА_10 , за яким усе належне їм майно перейшло до відповідача ОСОБА_3 , з урахуванням частки у спадщині, від якої відмовився ОСОБА_4
27 вересня 2023 року у м. Хатіва (Іспанія) ОСОБА_4 склав та підписав заяви про прийняття спадщини після смерті матері і після смерті батька, яку адресував засобами поштового зв'язку приватному нотаріусу Львівського районного нотаріального округу Робак Л. А. У вказаних заявах ОСОБА_4 , зокрема, зазначив, що заяви про відмову від прийняття спадщини ним не подавались.
Постановою приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Робак Л. А. від 13 лютого 2024 року ОСОБА_4 було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину після смерті його батьків, оскільки таке спадкове майно зареєстровано вже за іншим спадкоємцем.
Згідно з відповіддю Державної прикордонної служби України від 31 серпня 2023 року, ОСОБА_4 у період з 01 червня 2019 року по 06 вересня 2023 року в'їжджав в Україну 19 червня 2019 року і виїжджав 22 червня 2019 року, а також в'їжджав в Україну 20 вересня 2019 року та виїжджав 21 вересня 2019 року.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 повідомила суду, що з 2004 року до моменту припинення Убинівської сільської ради у зв'язку із об'єднанням громад (24 червня 2022 року) вона виконувала функції секретаря цієї сільської ради. Вказала, що вона дійсно посвідчувала заяву від імені позивача ОСОБА_4 про відмову від прийняття спадщини після смерті його батьків. Пояснила, що він особисто їй зателефонував та попросив передати таку заяву, яку він підпише, для подальшої передачі нотаріусу, оскільки він з братом досягнув домовленості про те, що спадкове майно переходить до останнього. Свідок вказала, що заяву дійсно підписував сам позивач, але при цьому особисто у неї він не був, а вона лише в подальшому її посвідчила і занесла до приватного нотаріуса Робак Л. А. При цьому ОСОБА_15 погодилася, що порядок підписання заяви було порушено, однак вона вирішила допомогти позивачу ОСОБА_16 , бо давно його знала і він особисто просив її про таку допомогу, а тому не вважала, що спричинить цим будь-яку шкоду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення апеляційного суду не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно з частинами першою, другою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини;
3) ці обставини визнані судом поважними.
Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року
у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі№ 766/14595/16,
від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі
№ 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 просив визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері та батька, посилаючись на те, що указаний строк він пропустив з поважних причин, а саме через те, що він тривалий час проживає та працює в Іспанії, періодично хворів і перебував на лікарняному, а також у зв'язку з введенням надзвичайного стану через гостру респіраторну хворобу Covid-19 та запровадженням на території України воєнного стану з лютого 2022 року.
Крім того, ОСОБА_4 вказував, що йому стало відомо про наявність у матеріалах спадкових справ його заяв від 11 листопада 2019 року про відмову від прийняття спадщини, які він не підписував.
Відповідно до частин першої, п'ятої та шостої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
У відповідності до частини другої статті 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 523/5571/16 (провадження № 61-16933св19)).
Правові наслідки відмови від прийняття спадщини встановлені статтею 1275 ЦК України.
Частинами першою, другою вказаної норми права визначено, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.
Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу (частина п'ята статті 1274 ЦК України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).
Встановлено, що приватним нотаріусом Кам'янка-Бузького районного нотаріального округу Робак Л. А. після смерті батьків сторін було заведено спадкові справі № 246/2019 від 05 грудня 2019 року та № 247/2019 від 05 грудня 2019 року.
У матеріалах вказаних спадкових справ наявні заяви від ОСОБА_4 про відмову від прийняття спадщини після смерті матері та батька на користь брата ОСОБА_14 . Такі заяви датовані 11 листопада 2019 року і справжність підпису заявника на них посвідчено секретарем Убинівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області ОСОБА_15.
13 травня 2020 року приватним нотаріусом Кам'янка-Бузького районного нотаріального округуРобак Л. А. було видано свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_9 та батька ОСОБА_10 , за яким усе належне їм майно перейшло до відповідача ОСОБА_3 , з урахуванням частки у спадщині, від якої відмовився ОСОБА_4 .
У відповідності до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Вимог про визнання відмови від прийняття спадщини ОСОБА_4 не заявлено, що унеможливило належне встановлення судами наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Водночас позивачем не доведено не укладення вказаного правочину внаслідок його не підписання.
При таких обставинах суд першої інстанціїправильно застосував приписи статті 204 ЦПК України щодо презумпції правомірності правочину, зазначивши, що правочин щодо відмови ОСОБА_17 від прийняття спадщини є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та вказаний правочин не визнаний судом недійсним.
Згідно з пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, за наявності у спадковій справі заяви спадкоємця про відмову від права на спадщину його вимоги про визнання додаткового строку для прийняття спадщини задоволенню не підлягають.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 листопада 2021 рокуу справі № 394/132/20 (провадження № 61-7125св21), від 21 березня 2025 рокуу справі № 755/7632/22 (провадження № 61-9085св24).
Приймаючи до уваги викладене, з огляду на юридичні наслідки відмови від прийняття спадщини, Кам'янка-Бузький районний суд Львівської областідійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для визначення ОСОБА_16 додаткового строку для подання заяв про прийняття спадщини після смерті батьків, оскільки позивач за наявності чинних заяв про відмову від прийняття спадщини не є особою, яка має право на частку у спадщині.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказане належної уваги не звернув та помилково скасував рішення суду першої інстанції.
Водночас колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення безпідставно надав правову оцінку наведеним позивачем підставам для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки така оцінка за наявності чинних заяв про відмову від прийняття спадщини є передчасною.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позову, однак безпідставно надав правову оцінку наведеним позивачем підставам для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, вказане судове рішення підлягає зміні шляхом виключення з його мотивувальної частини вказаної оцінки, а постанова апеляційного суду - скасуванню.
Щодо додаткового рішення суду першої інстанції
18 березня 2025 року ОСОБА_12 в особі представника - адвоката Миздки Р. В. звернувся до суду із заявою, у якій просив стягнути з позивача на свою користь понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 500,00 грн під час розгляду справи у суді першої інстанції.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження витрат на правову допомогу у суді першої інстанції стороною відповідача було надано: копію договору про надання правової допомоги від 25 червня 2024 року № 11/24, протокол узгодження гонорару від 25 червня 2024 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № 11 від 26 червня 2024 року на суму 8 000,00 грн, квитанцію до прибуткового касового ордера № 4 від 06 березня 2025 року на суму 13 500,00 грн та акт приймання-передачі послуг № 02/25 від 06 березня 2025 року.
Заперечень щодо розміру визначених витрат на правову допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, матеріали справи не містять.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення витрат на правову допомогу у заявленому представником відповідача розмірі.
Щодо судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
02 жовтня 2025 року ОСОБА_12 в особі представника - адвоката Миздки Р. В. звернувся до апеляційного суду із заявою, у якій просив стягнути з позивача на свою користь судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 950,00 грн, понесені під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
На підтвердження витрат заявник надав: копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю адвоката Мидзка Р. В. від 31 серпня 2012 року, договір про надання правової допомоги від 25 червня 2024 року № 11/24, протокол узгодження гонорару від 25 червня 2024 року, квитанцію до прибуткового касового ордера від 18 вересня 2025 року на суму 7 950,00 грн та акт приймання-передачі послуг № 07/25-25 від 18 вересня 2025 року.
Заперечень щодо розміру визначених витрат на правову допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи в апеляційному суді, матеріали справи не містять.
Ураховуючи наведене, з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_12 підлягають стягненню витрати в розмірі 7 950,00 грн, понесені на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, підлягає скасуванню ухвала Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року, якою було відмовлено у стягненні з позивача на користь відповідача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 950 грн.
Щодо судових витрат, понесених при касаційному перегляді справи
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
З огляду на те, що суд касаційної інстанції касаційну скаргу задовольнив, постанову апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції по суті заявлених вимог залишив в силі, на користь відповідача ОСОБА_3 за рахунок позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги, в розмірі 4 844,80 грн, сплата яких підтверджується квитанцією від 24 жовтня 2025 року.
Щодо клопотання ОСОБА_3 про дослідження доказів
У лютому 2026 року ОСОБА_3 в особі представника Мидзки Р. В. подав до Верховного Суду клопотання, у якому просить долучити до матеріалів справи докази.
Вирішуючи подане клопотання, Верховний Суд виходить з наступного.
Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законодавством України, його повноваженнявизначені главою 2 розділу V Перегляд судових рішень ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до визначених процесуальним законом повноважень Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення питання про надання оцінки доказам на стадії перегляду справи у суді касаційної інстанції, у зв'язку із чим у задоволенні клопотання ОСОБА_3 слід відмовити.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про долучення доказів відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник - адвокат Мидзка Роман Володимирович, задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року скасувати.
Рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 14 березня 2025 року змінити шляхом виключення з його мотивувальної частини висновків про відсутність поважних причин пропуску визначеногозаконом шестимісячного строку для прийняття спадщини.
В іншій частині рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 14 березня 2025 року залишити в силі.
Додаткове рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 31 березня 2025 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_19 судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 7 950 (сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_19 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов