24 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 300/1236/25
адміністративне провадження № К/990/32057/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Мацедонської В.Е.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Каверіним Сергієм Миколайовичем, на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 (суддя Микитюк Р.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2025 (суддя-доповідач Пліш М.А., судді: Глушко І.В., Затолочний В.С.),
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 24.02.2025 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за періоди з 03.04.2023 по 19.05.2023 та з 01.06.2023 по 24.06.2023 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), у розмірі 100 000 гривень у розрахунку на місяць;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 за періоди з 03.04.2023 по 19.05.2023 та з 01.06.2023 по 24.06.2023 додаткову винагороду, встановлену Постановою №168, у розмірі 100 000 гривень у розрахунку на місяць.
2. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
3. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали суду для усунення недоліків, а саме: зазначити поважні підстави для поновлення строку звернення до суду з цим позовом.
4. На виконання вимог ухвали суду від 20.03.2025 представник позивача подав заяву про усунення недоліків, у якому зазначив, що згідно з наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 08.08.2023 №426-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу у зв'язку з переведенням до НОМЕР_3 прикордонного загону, де він продовжив проходження служби (наказ №927-ОС від 11.08.2023). Остаточно ОСОБА_1 звільнено з військової служби наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 22.11.2024 №1587-ОС. Відповідно, звернення до суду 24.02.2025 відбулося в межах тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, що починається з дати припинення військової служби.
5. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 позовну заяву залишено без розгляду.
6. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 у справі №300/1236/25 - без змін.
7. Залишаючи позовні вимоги без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що предметом спору в цій справі є порядок обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, із яких позивачу нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення. Оскільки грошове забезпечення виплачувалося позивачу щомісячно, тому про ймовірне порушення свого права за квітень 2023 року позивач повинен був дізнатися при отриманні грошового забезпечення за вказаний місяць. Далі, позивач був обізнаний кожного місяця (травень-червень 2023 року), у якому, на його переконання, невірно обчислено розмір посадового окладу та окладу за військовим званням за кожний попередній місяць окремо.
7.1. Ураховуючи пункт 1 Глави XIX "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), суд першої інстанції зазначив, що протягом періоду дії карантину та три місяці після його скасування, тобто до 01.10.2023 включно, позивач мав право в межах строку оскаржити бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі грошового забезпечення за періоди з 03.04.2023 по 24.06.2023, проте до суду з цим позовом позивач звернувся 24.02.2025.
7.2. Також суд першої інстанції наголосив, що в цій справі вимоги позивача стосуються нарахування та виплати додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, саме під час проходження позивачем військової служби, а не виплат, що належать працівникові при звільненні, чим спростував мотиви позивача щодо застосування частини другої статті 233 КЗпП України.
7.3. Крім того, суд першої інстанції визнав неповажними обставини, на які покликався позивач, як на причини пропуску строку звернення до суду, оскільки такі обставини не перешкоджали зверненню до суду у встановлений законом строк.
8. Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, представник ОСОБА_1 - адвокат Каверін Сергій Миколайович (далі - представник позивача) - звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2025, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
9. На обґрунтування касаційної скарги представник позивача зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, свідчать про неправильне тлумачення норми частини другої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022, яка містить пряме посилання на норми статті 116 КЗпП України, що, у свою чергу, призвело до помилкового визначення судом перебігу тримісячного строку звернення до суду від дати фактичної виплати грошового забезпечення.
9.1. Представник позивача наголосив, що позивач звернувся до суду з позовом про вирішення трудового спору у справах про виплату усіх сум, що йому належать, включаючи додаткову винагороду, встановлену Постановою №168, яка не нараховувалася та не виплачувалась за періоди 03.04.2023 по 19.05.2023 та із 01.06.2023 по 24.06.2023 в належному розмірі, що і є предметом спору, тому спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України.
9.2. Також представник позивача зауважив, що перебування позивача на військовій службі у складі військового формування (військова частина НОМЕР_1 ), що переведене на воєнний стан та пріоритетність заходів із виконання обов'язків військової служби по захисту Вітчизни, та отримання травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, яка в подальшому призвела до звільнення з військової служби за станом здоров'я з об'єктивних, незалежних причин, унеможливили вчинити дії щодо звернення до суду, що є підставою для поновлення строку звернення до суду.
10. Ухвалою від 14.08.2025 Верховний Суд відкрив касаційне провадження з підстав правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, положень пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у взаємозв'язку з частиною третьою статті 123 позов щодо підстав залишення позову без розгляду.
11. До Верховного Суду від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому відповідач просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржені судові рішення у справі №300/1236/25 залишити без змін. Також відповідач наголосив, що при проходженні військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , а також при виключенні 08.08.2023 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_4 , позивачу доводилась інформація про нарахування та виплату йому додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.
12. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
13. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
14. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
15. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
16. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, предметом якого є порушення відповідачем законодавства про оплату праці у вигляді ненарахування та невиплати за періоди з 03.04.2023 по 19.05.2023 та з 01.06.2023 по 24.06.2023 додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, у розмірі 100 000 гривень у розрахунку на місяць.
17. Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
18. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
19. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
19.1. «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
19.2. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
20. З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23.
21. У постанові від 21.03.2025 Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду, зокрема, від 29.01.2025 у справі №500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
21.1. У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
22. Ураховуючи, що невиплата спірних сум грошового забезпечення позивача охоплює періоди з 03.04.2023 по 19.05.2023 та з 01.06.2023 по 24.06.2023, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що до спірних правовідносин у цій справі належить застосовувати норми статті 233 КЗпП України в редакції після 19.07.2022, що не заперечується позивачем.
23. Водночас спірне питання в цій справі полягає в тому, яка частина - перша чи друга - статті 233 КЗпП України підлягає застосуванню до позовних вимог у частині визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, у розмірі 100 000 гривень у розрахунку на місяць за періоди з 03.04.2023 по 19.05.2023 та з 01.06.2023 по 24.06.2023 та зобов'язання відповідача вчинити відповідні дії.
24. Суд зауважує, що спірну додаткову винагороду було запроваджено на виконання Указу Президента України №64 та Указу Президента України №69. З цією метою Кабінет Міністрів України прийняв постанову №168, якою на період воєнного стану встановив додаткову винагороду до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах військовослужбовцям, у тому числі Державної прикордонної служби України, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують заходи з національної безпеки і оборони в районах їх проведення.
25. Отже, додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, яка нараховується та виплачується під час проходження військової служби, відтак правовідносини щодо невиплати спірних сум грошового забезпечення позивача за періоди з 03.04.2023 по 19.05.2023 та з 01.06.2023 по 24.06.2023 регулюються приписами частини першої статті 233 КЗпП України, яка початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов'язує з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
26. У контексті зазначеного Верховний Суд звертає увагу на те, що для обчислення строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, обставина завершення карантину підлягає обов'язковому врахуванню, проте ключовим для визначення початку відліку строку, передбаченого частиною першою зазначеної статті, є день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
27. Водночас суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку щодо пропуску строку звернення до суду, не з'ясували дати, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов'язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за відповідні періоди.
28. Верховний Суд зауважує, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
29. Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов'язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об'єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.
30. Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об'єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
31. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі.
32. Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558, Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов'язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов'язок.
33. Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
34. Обумовлений приписами цієї статті обов'язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.
35. Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№95), ратифікованої Україною 04.08.1961, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема,
(b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.
36. У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін:
(a) валова сума нарахованої заробітної плати;
(b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру;
(c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.
37. Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов'язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.
38. Як зазначалося, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з'ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.
39. Таким чином, для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов'язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за періоди з 03.04.2023 по 19.05.2023 та з 01.06.2023 по 24.06.2023, суд повинен з'ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов'язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів.
40. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування положень статті 233 КЗпП України, у зв'язку з чим суди обох інстанцій дійшли передчасного висновку про недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом та, як наслідок, залишення позовних вимог без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.
41. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
42. Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
43. Ураховуючи результат касаційного розгляду, витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
44. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Каверіним Сергієм Миколайовичем, задовольнити.
2. Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2025 скасувати.
3. Справу №300/1236/25 направити для продовження розгляду до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
4. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не оскаржується.
Суддя-доповідач С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
В.Е. Мацедонська