24 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 420/4332/24
адміністративне провадження № К/990/39780/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Жука А.В., Кашпур О.В.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2024 (суддя-доповідач Коваль М.П., судді: Шеметенко Л.П., Яковлєв О.В.),
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 06.02.2024 звернувся до суду з позовом до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2), у якому просив:
- визнати протиправними дії Івано-Франківського окружного адміністративного суду щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.09.2022 по 01.02.2024 та допомоги на оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн;
- зобов'язати Івано-Франківський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 01.09.2022 по 01.02.2024 включно та допомоги на оздоровлення за 2023 рік, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481 грн - за 2022 рік, 2684 грн - за 2023 рік, 3028 грн - за 2024 рік, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням з цих сум передбачених законом податків і обов'язкових платежів при їх виплаті;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування належної судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.09.2022 по 01.02.2024 та допомоги на оздоровлення за 2023 рік, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн - за 2022 рік, 2684 грн - за 2023 рік, 3028 грн - за 2024 рік.
2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
3. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2024 апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 скасовано в частині задоволення позовних вимог за період з 01.09.2022 по 31.12.2023. У цій частині ухвалено нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період з 01.09.2022 по 31.12.2023 залишено без розгляду. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 залишено без змін.
4. Залишаючи частину позовних вимог за період з 01.09.2022 по 31.12.2023 без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що до вказаних позовних вимог підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КзпП України), який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
4.1. Суд апеляційної інстанції зазначив, що суддівська винагорода є щомісячним платежем, розмір якого відомий отримувачу, тому звернення позивача з листом та отримання відповіді не змінює моменту, з якого вона повинна була дізнатися про порушення прав, а лише свідчить про початок дій щодо їх реалізації і не впливає на перебіг строку звернення до суду.
4.2. За висновками суду апеляційної інстанції строк звернення до суду, в частині вимог щодо перерахунку суддівської винагороди за період з 01.09.2022 по 31.12.2023, враховуючи продовження строків на період карантину, сплинув 01.07.2023, водночас позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду заявлено не було, жодних поважних причин, які б обумовили пропуск строку звернення до суду, матеріали справи не містять.
5. Не погодившись із прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, покликаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив змінити постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2024 в частині залишення без розгляду позовних вимог за період з 01.09.2022 по 31.10.2023.
6. У касаційній скарзі позивач погодився з тим, що він пропустив строк звернення до суду з цим позовом, однак лише в частині позовних вимог за період з 01.09.2022 по 31.10.2023. Водночас, залишивши без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог за листопад-грудень 2023 року, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 233 КЗПП України та прив'язав момент, коли позивач дізнався про порушення свого права, із січнем 2023 року - місяцем, коли відбувалася зміна розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
6.1. Позивач наголосив, що хоч розмір прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є однаковим до кінця року, однак суддівська винагорода є щомісячним заробітком судді, а тому суд апеляційної інстанції мав би залишити в силі рішення суду першої інстанції в межах тримісячного строку звернення до суду, тобто взявши до уваги також листопад, грудень 2023 року з урахуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2684 грн.
7. Ухвалою від 25.11.2024 Верховний Суд відкрив касаційне провадження з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
8. У відзиві на касаційну скаргу представник Івано-Франківського окружного адміністративного суду не погодився з доводами касаційної скарги та просив залишити її без задоволення, а постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2024 в частині залишення без розгляду позовних вимог за період з 01.09.2022 по 31.12.2023 залишити без змін.
8.1. Крім того, представник відповідача-1 просив закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у зв'язку з пропуском позивачем строку на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції. На переконання відповідача-1, суд касаційної інстанції безпідставно поновив позивачу процесуальний строк при повторному зверненні ОСОБА_1 з касаційною скаргою після повернення первинно поданої касаційної скарги. Відповідач-1 вважає, що позивач не навів жодних обставин, які б мали об'єктивно непереборний характер, не залежали від його волевиявлення та були пов'язані з реальними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних процесуальних дій.
9. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
10. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
11. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
12. За усталеною практикою Верховного Суду положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
13. Суд зауважує, що суддівська винагорода за своєю правовою природою є різновидом заробітної плати, гарантованою державою, яка отримується у якості винагороди за здійснення правосуддя на професійній основі, а відтак правовідносини щодо її нарахування та виплати мають характер трудових відносин у частині захисту майнового права на її отримання, що узгоджується, зокрема, з положеннями статті 43 Конституції України.
14. Водночас положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не встановлюють спеціального строку звернення до суду з вимогами, що виникають із правовідносин щодо нарахування та виплати суддівської винагороди, а відтак не містять норм, які б визначали особливий порядок обчислення чи тривалість такого строку.
15. З огляду на викладене, у спорах про стягнення суддівської винагороди у разі її неналежної виплати підлягають застосуванню положення статті 233 КЗпП України, яка встановлює спеціальні строки звернення до суду з вимогами, що випливають із трудових правовідносин, зокрема щодо виплати належної за працю винагороди. Застосування саме цієї норми забезпечує ефективний судовий захист порушеного майнового права та не допускає звуження обсягу гарантій оплати праці для осіб, які перебувають на публічній службі, порівняно з іншими категоріями працівників.
16. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
17. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
17.1. «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
17.2. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
18. З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23.
18.1. У постанові від 21.03.2025 Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду, зокрема, від 29.01.2025 у справі №500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року).
18.2. У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
19. Верховний Суд зауважує, що хоча у справі №460/21394/23 предметом судового розгляду були правовідносини, пов'язані з виплатою грошового забезпечення військовослужбовців, а не суддівської винагороди, правові висновки, викладені у постанові Судової палати від 21.03.2025, визначають загальний підхід до застосування приписів статті 233 КЗпП України незалежно від виду публічної служби. Зазначені висновки спрямовані на забезпечення єдності судової практики щодо визначення редакції статті 233 КЗпП України, яка підлягає застосуванню до триваючих у часі правовідносин, а відтак підлягають урахуванню судами під час вирішення спорів, пов'язаних із виплатою суддівської винагороди, зокрема й у справі, що розглядається.
20. Отже, правовідносини за період невиплати ОСОБА_1 спірних сум суддівської винагороди, позовні вимоги за який залишені судами без розгляду, врегульовано приписами статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-ІХ, яка була чинною в період спірних правовідносин.
21. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі належної йому щомісячної суддівської винагороди за листопад-грудень 2023 року.
22. Ураховуючи щомісячний характер нарахування та виплати суддівської винагороди, правовідносини щодо її ненарахування та невиплати за спірний період підлягають регулюванню приписами частини першої статті 233 КЗпП України, яка початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов'язує з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, що узгоджується з висновками суду апеляційної інстанції в цій частині.
23. Водночас, дійшовши висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції безпідставно пов'язав момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, із місяцем зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та, з урахуванням продовження строків на період дії карантину, дійшов висновку, що відповідний строк звернення до суду сплинув 01.07.2023.
24. Суд зауважує, що положення частини першої статті 233 КЗпП України початок перебігу строку звернення до суду у спорах щодо оплати праці визначається з урахуванням факту невиплати відповідної суми за конкретний розрахунковий місяць, оскільки суддівська винагорода має щомісячний характер. За таких умов позивач має самостійне право на судовий захист щодо кожного місяця, у якому, на його переконання, відбулося порушення права на належну оплату праці, а відтак строк звернення до суду підлягає обчисленню окремо за кожною щомісячною виплатою. Неврахування цієї обставини призвело до неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та безпідставного залишення без розгляду позовних вимог за листопад-грудень 2023 року.
24.1. Крім того, суд апеляційної інстанції неправильно визначив момент закінчення строку звернення до суду після скасування карантину. Зокрема, зважаючи на правову позицію Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі 460/21394/23, перебіг тримісячного строку звернення до суду у спорах, передбачених статтею 233 КЗпП України, розпочався з 01.07.2023, тобто з дня припинення карантину, а не закінчився цією датою, як помилково зазначив суд апеляційної інстанції. Отже, висновок суду про сплив строку звернення до суду станом на 01.07.2023 є наслідком неправильного застосування норм матеріального права.
25. Між іншим, Верховний Суд звертає увагу на те, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого ОСОБА_1 дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру суддівської винагороди, є дата ознайомлення позивача з документом, що відображає фактичні суми виплат.
26. Чинне законодавство не встановлює спеціальної форми такого документа та порядку його доведення до відома судді. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нарахування та виплату суддівської винагороди, фінансові повідомлення або інші документи, що містять відомості про складові виплати, їх розміри та здійснені утримання, які надаються під час виплати суддівської винагороди і з яких суддя має об'єктивну можливість встановити розмір отриманої суми, її складові та можливу неповноту виплати.
27. Саме з моменту ознайомлення з таким документом у судді виникає реальна можливість та об'єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити можливі порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
28. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі.
29. Проаналізувавши положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов'язку відповідного суду інформувати суддю про суму нарахованої та виплаченої суддівської винагороди з детальним розшифруванням її складових. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов'язок.
30. Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
31. Обумовлений приписами цієї статті обов'язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.
32. Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№95), ратифікованої Україною 04.08.1961, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема,
(b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.
33. У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін:
(a) валова сума нарахованої заробітної плати;
(b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру;
(c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.
34. Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов'язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.
35. Як зазначалося, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з'ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.
36. Таким чином, для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов'язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.11.2023 по 31.12.2023, суд повинен з'ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов'язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум суддівської винагороди за кожен місяць зазначеного періоду.
37. Крім того, суд апеляційної інстанції, залишаючи позов без розгляду, всупереч положень статті 123 КАС України не надав можливість позивачу подати заяву про поновлення строку звернення до суду, чим порушив право ОСОБА_1 на доступу до правосуддя.
38. Щодо заявленого відповідачем-1 клопотання про закриття касаційного провадження у зв'язку з пропуском строку на касаційне оскарження та відсутністю підстав для його поновлення, Суд зазначає, що таке клопотання не підлягає задоволенню. Ухвалою від 25.11.2024 Верховний Суд визнав поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2024 та поновив ОСОБА_1 відповідний процесуальний строк. Отже, питання щодо наявності підстав для поновлення такого строку вже було вирішено судом.
39. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування положень статті 233 КЗпП України, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом в частині вимог за листопад-грудень 2023 року та, як наслідок, залишення в цій частині позовних вимог без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.
40. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
41. Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині та направлення справи в цій частині для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
42. З огляду на вимоги касаційної скарги та повноваження суду касаційної інстанції касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
43. Ураховуючи результат касаційного розгляду, витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
43. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2024 скасувати в частині залишення без розгляду позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії за період з 01.11.2023 по 31.12.2023.
3. Справу №420/4332/24 в цій частині направити для продовження розгляду до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
4. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не оскаржується.
Суддя-доповідач С.А. Уханенко
Судді: А.В. Жук
О.В. Кашпур