24 лютого 2026 року
м. Київ
справа №160/2025/25
адміністративне провадження № К/990/49781/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Білак М. В., Мацедонської В. Е., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року у справі №160/2025/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Дніпропетровській області, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі та на посаді, стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Управління поліції охорони в Дніпропетровській області від 02 січня 2025 року №2;
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління поліції охорони в Дніпропетровській області від 07 січня 2025 року №5 о/с «По особовому складу»;
- поновити старшого сержанта поліції ОСОБА_1 в Дніпровському районному відділі Управління поліції охорони в Дніпропетровській області на посаді поліцейського - водія взводу №3 роти реагування Дніпровського районного відділу Управління поліції охорони в Дніпропетровській області;
- стягнути з Управління поліції охорони в Дніпропетровській області (далі відповідач) на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 січня 2025 року по дату винесення судового рішення, без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення старшого сержанта поліції ОСОБА_1 в Дніпровському районному відділі Управління поліції охорони в Дніпропетровській області на посаді поліцейського - водія взводу № 3 роти реагування Дніпровського районного відділу Управління поліції охорони в Дніпропетровській області відповідно до статті 371 КАС України;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Управління поліції охорони в Дніпропетровській області на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 січня 2025 року по дату винесення судового рішення, без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, відповідно до статті 371 КАС України.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалами Верховного Суду від 20 серпня 2025 року, від 19 листопада 2025 року касаційні скарги ОСОБА_1 повернуто скаржнику.
Скаржник втретє звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення зазначених недоліків протягом десяти днів з моменту отримання даної ухвали. Виявлені недоліки скаржнику запропоновано усунути шляхом подання до суду касаційної інстанції: заяви із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями і доказами; та уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань.
19 січня 2026 року засобом поштового зв'язку до Верховного Суду скаржником була надіслана заява про долучення документів до матеріалів справи, зі змісту якої вбачається, що скаржник на виконання ухвали Верховного Суду від 11 грудня 2025 року зазначає про те, що ним подавалися: копія рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року; копія постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року; копія апеляційної скарги ОСОБА_1 ; докази сплати судового збору; клопотання про поновлення строку касаційного оскарження; копії листків непрацездатності ОСОБА_1 та повідомляє що, ймовірно під час поштового пересилання виправленої нової редакції касаційної скарги мала місце технічна помилка Укрпошти, унаслідок якої касаційна скарга в новий редакції могла бути втрачена. У зв'язку з цим додав до заяви про долучення документів до матеріалів справи копію ухвали Верховного Суду, а також копію касаційної скарги в новій редакції від 27 грудня 2025 року.
Крім того, скаржник зазначає, що об'єктивна можливість направити відповідну заяву раніше була відсутня у зв'язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, систематичними ракетними та дроновими обстрілами території України, зокрема об'єктів критичної інфраструктури та електропідстанцій, що призвело до тривалих відключень електропостачання, перебоїв у роботі засобів зв'язку та доступі до мережі інтернет, а також унеможливлювало своєчасне оформлення та направлення процесуальних документів до суду.
Проте з вказаної заяви та доданих документів не вбачається виконання та усунення недоліків зазначені в ухвалі Верховного Суду від 11 грудня 2025 року.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку скаржник вказує, що постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року ним було несвоєчасно отримано. Після чого негайно звернувся за професійною правничою допомогою для звернення з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Суд звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об'єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі сплином установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Необхідно зазначити, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Питання про поновлення строків на касаційне оскарження Верховний Суд вирішує на підставі наявних в касаційній скарзі матеріалів та доказів.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Тобто обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних учасником справи причин, підтверджених відповідними доказами.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, Суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Позивач не надає та не зазначає причин, які слугували підставою пропущення строку.
Питання поновлення строку в умовах воєнного стану неодноразово вирішувалося Верховним Судом. Так, з огляду на приписи частини першої статті 10 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», відповідно до якої у період дії воєнного стану, зокрема, не можуть бути припинені повноваження судів, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 указала, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Необхідно зазначити, що, дійсно, введений в Україні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади. Між тим, сама по собі ця обставина, без належного обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
Приписи пункту 4 частини першої статті 333 КАС України є імперативними та зобов'язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті касаційного провадження.
Такий підхід обумовлений тим, що право на оскарження судового рішення обмежене встановленим у законі строком на касаційне оскарження, покликаним на дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права, та має дисциплінувати суб'єктів адміністративного судочинства.
Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Колегія суддів зазначає, що поновлення строку не є обов'язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін.
Будь-яких підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано.
В ухвалі від 11 грудня 2025 року Суд роз'яснив скаржнику, що в разі не виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Ураховуючи обставини справи та те що позивач нічого не зазначив, як причину пропуску строку на касаційне оскарження, Суд не вбачає підстав для визнання, зазначених скаржником у заяві про поновлення строку касаційного оскарження, причин пропуску такого строку поважними.
Пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України,
Визнати неповажними підстави для поновлення строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року у справі №160/2025/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Дніпропетровській області, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі та на посаді, стягнення коштів.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді М. В. Білак
В. Е. Мацедонська