18 лютого 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 686/17888/25
Провадження № 11-кп/820/240/26
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду в складі:
судді - доповідача ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Хмельницькому, в режимі відеоконференцзв'язку, апеляційну скаргу захисника обвинуваченого за ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13.02.2026, в межах кримінального провадження № 112025240000000188 від 06 лютого 2025, про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
Цією ухвалою клопотання прокурора задоволено, строк тримання під вартою обвинуваченому за ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України ОСОБА_7 продовжено до 12 квітня 2026 року включно.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, в частині продовження ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, до 12.04.2026 включно, без визначення розміру застави, у зв'язку з відсутністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та постановити нову, якою застосувати стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, а саме у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , або визначити розмір застави.
Апелянт вважає, що сторона обвинувачення, жодним чином, не підтвердила ті ризики, на які посилалась, як на підставу продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Захисник стверджує, що суд не врахував, в достатній мірі те, що обвинувачений раніше не судимий, мав і має постійне місце проживання та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово проживав за адресою: АДРЕСА_2 , неодружений, на утриманні має малолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що свідчить про його сталі соціальні зв'язки, і тому будь-якого умислу переховуватися від суду в нього немає і не було. Крім того, відсутній ризик незаконного впливу ОСОБА_7 на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні, оскільки він, ніяким чином, не перешкоджав і не буде перешкоджати проведенню повного, всебічного і об'єктивного судового розгляду та не буде впливати, будь-яким чином, на показання свідків та потерпілих, під час судового розгляду. Апелянт вважає, що в матеріалах справи докази, на підтвердження вказаного ризику, відсутні. Звертає увагу, що тривале перебування в одній і тій ж кімнаті має негативний вплив на психологічний та емоційний стан ОСОБА_7 . Апелянт вважає необґрунтованою, невмотивованою і не доведеною судом ту обставину, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, не забезпечить попередження вищезазначених ризиків і належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки в ході судового розгляду не встановлено тих чинників, які б вказували на ймовірність вчинення ним дій, спрямованих на ухилення від можливого покарання, незаконного впливу на свідків та потерпілих у даному кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, або вчинення іншого кримінального правопорушення. Сторона обвинувачення будує свої доводи щодо наявності ризиків на припущеннях і своїй суб'єктивній точці зору, що є порушенням норм кримінального законодавства.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , на підтримку апеляційної скарги, з посиланням на зазначені у ній доводи, прокурора, який заперечив проти її задоволення, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
У відповідності до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з приписами п.1 ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Виходячи з вимог ч.1 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до частин 1-3 статті 331 КПК України, під час судового розгляду суд, за клопотанням сторони обвинувачення або захисту, має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід стосовно обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань, суд, під час судового розгляду, зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання, суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, в порядку ст.199 КПК України, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має розцінюватися, в кожному кримінальному провадженні, з урахуванням конкретних обставин.
Ухвала місцевого суду, на думку колегії суддів, відповідає зазначеним критеріям.
Як убачається з матеріалів судового провадження, на розгляді в Хмельницькому міськрайонному суді Хмельницької області перебуває кримінальне провадження №112025240000000188 від 06 лютого 2025 про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 187, п.6 ч.2 ст. 115 КК України.
Прокурором, в суді першої інстанції, подано клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , яке відповідає вимогам ст.ст.184, ч.3 ст.199 КПК України, які ставляться до клопотань слідчого, прокурора про продовження строку тримання під вартою.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_9 ,, перебуваючи на волі, має реальну можливість переховуватися від суду, чинити перешкоди судовому розгляду, адже після вчинення вбивства та розбійного нападу покинув межі Хмельницької області та був затриманий працівниками поліції у Миколаївській області. На даний час, постійного місця проживання у м. Хмельницького, не має, враховуючи обставини та тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, може вчиняти інші кримінальні правопорушення, в тому числі проти життя та здоров'я особи, перебуваючи на волі ОСОБА_9 може чинити тиск на потерпілих та свідків з метою зміни показань останніх на користь обвинуваченого, адже їх показання матимуть важливе значення для встановлення у суді всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення.
Наведені в клопотанні прокурора підстави для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, належним чином, перевірялись суддею. При цьому був опитаний ОСОБА_7 , захисник ОСОБА_6 , вислухана думка прокурора, з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку запобіжного заходу.
Обвинуваченому ОСОБА_7 , під час досудового розслідування, 08.02.2025 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався, і строк дії якого, оскаржуваною ухвалою, продовжено по 12 квітня 2026 року.
До спливу цього строку судове провадження завершити не представляється можливим.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчинені особливо тяжких злочинів, передбачених за ч.4 ст. 187, п.6 ч.2 ст. 115 КК України, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі, зокрема, за п.6 ч.2 ст.115 КК України на строк від десяти до п'ятнадцяти роківабо довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна, та які, в умовах воєнного стану, визначаються високим ступенем суспільної небезпеки.
Місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку, що перебуваючи на волі, та зважаючи на покарання, яке загрожує ОСОБА_7 , у випадку доведення винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, він може ухилятись від суду.
На даний час ризики, які були враховані при обранні запобіжного заходу обвинуваченому, не відпали, оскільки останній не має міцних соціальних зв'язків, постійного місця проживання, легальних джерел доходів, переховувався від правоохоронних органів, обвинувачується у вчиненні умисних особливо тяжких злочинів, які за своїм характером представляють особливу суспільну небезпеку та за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, що дало суду підстави для задоволення клопотання прокурора та продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, адже лише такий найсуворіший запобіжний захід, на даний час, зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Прокурор довів, що застосування стосовно ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, на які посилається прокурор в клопотанні, для продовження стосовно обвинуваченого запобіжного заходу, колегією суддів не встановлено.
Доводам захисника про відсутність ризиків, та про можливість застосування ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу надавалась оцінка в ухвалі суду.
Твердження апелянта про відсутність ризиків, а відтак і про можливість зміни запобіжного заходу, не знайшли свого підтвердження, і під час їх розгляду апеляційним судом, з врахуванням характеру висунутого ОСОБА_7 обвинувачення та обставин кримінального провадження.
Колегія суддів враховує те, що чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений (обвинувачена) при застосуванні до нього (неї) більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього (неї) процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 ч.1 ст.177 КПК України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин посилання захисника на те, що прокурор не підтвердив зазначені ризики конкретними доказами не заслуговують на увагу
Отже потреба в обмеженні права на особисту свободу обвинуваченого, шляхом продовження, останньому, найсуворішого виду запобіжного заходу, є виправданою.
Суд першої інстанції, врахувавши всі ризики та обставини, визначені ст.178 КПК України, в їх сукупності, прийшов до обґрунтованого висновку, що лише найсуворіший запобіжний захід у вигляді тримання під вартою зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 , з чим погоджується апеляційний суд.
Крім того, жодних переконливих доказів з приводу того, що зменшились ризики, передбачені ст.177 КПК України, до суду апеляційної інстанції стороною захисту надано не було.
Твердження апеляційної скарги про те, що ОСОБА_7 раніше не судимий, мав і має постійне місце проживання та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово проживав за адресою: АДРЕСА_2 , неодружений, на утриманні має малолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що свідчить про його сталі соціальні зв'язки, і тому будь-якого умислу переховуватися від суду в нього немає і не було, на увагу суду не заслуговують, оскільки не є беззаперечними підставами, відповідно до вимог КПК України, для зміни ОСОБА_7 запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який.
З приводу доводів сторони захисту, що тривале перебування в одній і тій ж кімнаті має негативний вплив на психологічний та емоційний стан ОСОБА_7 , постійне перебування в камері «стирає» рамки розмежування та поділу дня на робочі години та години відпочинку, кожний день являється - «безкінечним днем», що в свою чергу призводить до пригніченого настрою ОСОБА_7 , то жодних медичних висновків, психологічних експертиз або інших об'єктивних доказів неможливості утримання його під вартою, за станом здоров'я, суду не надано.
З огляду на викладені обставини, твердження захисника про те, що вказана ухвала суду винесена з недотриманням вимог КПК України, провадження у судовому засіданні проведено без своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом, висновки судді, викладені в ухвалі не відповідають дійсності, є помилковими, необгрунтованими та немотивованими.
Посилання захисника на те, що будь-якого ризику незаконного впливу ОСОБА_7 на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні немає і не буде, він ніяким чином не перешкоджав і не буде перешкоджати проведенню повного, всебічного і об'єктивного судового розгляду, колегія суддів відхиляє з огляду на вищевикладене.
Твердження захисника про те, що сторона обвинувачення обґрунтовує наявність ризиків виключно припущеннями та власною суб'єктивною оцінкою, є безпідставним і не відповідає змісту поданого клопотання та матеріалам кримінального провадження.
Відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України, зокрема ст. 177, 178 та 194 КПК України, під час вирішення питання про застосування чи продовження запобіжного заходу суд перевіряє наявність обґрунтованої підозри та достатність даних, які свідчать про існування ризиків. Закон не вимагає доведення таких ризиків «поза розумним сумнівом», а передбачає оцінку їх імовірності з урахуванням конкретних обставин справи, тяжкості інкримінованого злочину, поведінки особи, її соціальних зв'язків, попередньої процесуальної поведінки тощо.
Сторона обвинувачення посилається не на абстрактні припущення, а на фактичні дані, що містяться в матеріалах провадження, які у своїй сукупності свідчать про реальність ризиків, передбачених законом. Оцінка цих обставин є процесуальним обов'язком прокурора та суду, а не проявом «суб'єктивної точки зору».
Отже, твердження захисника про побудову позиції обвинувачення на припущеннях є оціночним судженням, не підкріпленим аналізом матеріалів справи, та спрямоване виключно на формальне заперечення доводів сторони обвинувачення, а тому не може бути підставою для визнання порушення національного чи міжнародного законодавства.
Інші доводи апелянта не спростовують таких висновків слідчого судді.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді ухвалити законне та вмотивоване рішення, колегією суддів не виявлено, а наведені в апеляційних скаргах доводи не є достатніми для скасування оскаржуваної ухвали.
За таких обставин, колегія суддів вважає ухвалу суду першої інстанції законною, обґрунтованою та вмотивованою, порушень норм чинного КПК України, які могли б стати підставою для скасування чи зміни судового рішення, не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404,405,407, 418, 4221 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 лютого 2026 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого за ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України ОСОБА_7 , в межах кримінального провадження № 112025240000000188 від 06 лютого 2025 - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3