18 лютого 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 674/1741/25
Провадження № 22-ц/820/549/26
Хмельницький апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.
розглянув в порядку ч 1 ст 369 ЦПК України цивільну справу № 674/1741/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Наталюком Назаром Миколайовичем, на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 04 грудня 2025 року у складі судді Шафікової Ю.Е. у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд
У жовтні 2025 року АТ «Таскомбанк» звернулося до суду із позовом, в якому просило стягнути з відповідачки на користь банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 39140 грн. 87 коп., з яких: 20817 грн. 22 коп. заборгованість по тілу кредиту, 1295 грн. 31 коп. заборгованість за річними процентами, 17028 грн. 34 коп. заборгованість за щомісячними процентами та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався, що між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 08.09.2022 було укладено кредитний договір № 2995924181. За умовами кредитного договору позичальнику надано грошові кошти на наступних умовах: сума кредиту 21105 грн., строк користування 60 місяців, річні проценти 10,99 % від суми боргу за договором, щомісячні проценти 3,50 %. Кредит був наданий безготівковим шляхом протягом трьох робочих днів через перерахування коштів на рахунок позичальника НОМЕР_1 . Банк виконав свої зобов'язання, однак відповідачка порушила умови щодо повернення кредиту та сплати процентів у встановлені строки та порядку, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість кредитним договором, яка станом на 01.05.2025 року становить 39140 грн. 87 коп., яка позивач просив стягнути з відповідачки на свою користь.
Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 04 грудня 2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» заборгованість за кредитним договором № 2995924181 від 08.09.2022 року, що в частині тіла кредиту, річних процентів, щомісячних процентів станом на 01.05.2025 становить 39 140,87 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту (в.т.ч. прострочена) 20 817,22 грн, заборгованість по річним процентами (в.т.ч. прострочена) 1295,31 грн, заборгованість по щомісячним процентами (в.т.ч. прострочена) 17 028,34 грн, судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
ОСОБА_1 та її представник - адвокат Наталюк Н.М. не погодилися з рішенням суду першої інстанції подали апеляційну скаргу, в якій просять рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 04 грудня 2025 року скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник апелянтки посилається, що відповідачка позов та додатки до нього не отримувала, а також їй не було відомо про розгляд справи у суді першої інстанції, про ухвалене судом рішення вона дізналася тільки 12.12.2025 року коли отримала відповідне рішення суду. Так позивач звернувся до суду 06.10.2025 року, кредитний договір №2995924181 укладений між ОСОБА_1 та АТ «Такомбанк» 08.09.2022 року, строк дії договору - до 08.09.2027 року, дати останнього платежу згідно з графіком платежів, а отже позовні вимоги направлені на дострокове стягнення заборгованості, таким чином, банк звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення суми боргу, що не передбачено кредитним договором, тому у задоволенні позову слід відмовити.
Також представник апелянтки посилається, що крім основної суми заборгованості та відсотків позивач просить суд стягнути з відповідачки заборгованість по щомісячних процентах, а саме по комісії, в розмірі 17028,34 грн., при цьому Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак, відповідно до частини 1 статті 11 вказаного Закону після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Отже, умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». В оспореному договорі встановлено щомісячну плату за послуги банку і вказаний пункт договору є нікчемним. Таким чином, позивачем не доведено правомірності стягнення з відповідачки передбаченої умовами Договору комісії за обслуговування кредиту, а тому в частині стягнення з відповідачки заборгованості за комісією слід відмовити. Крім того, з наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 01.05.2025 року у п. 5 «Розрахунок суми нарахованої комісії за кредитним договором станом на 01.05.2025» вказано про нарахування відповідачці ОСОБА_1 23637,76 грн. з яких сплачено 6609,42 грн., однак суд першої інстанції помилково вказав суму - 17028,34 грн. як заборгованість за щомісячними процентами. Згідно розрахунку заборгованості дана сума є комісією, розрахунку сум заборгованість за щомісячними процентами суду надано не було. З наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку відповідача вбачається, що ОСОБА_1 було сплачено на погашення комісії за кредитним договором в розмірі 6609,42 грн. Враховуючи відсутність законних підстав на стягнення з відповідача комісії, представник апелянтки вважає що відповідна сплачена відповідачкою комісія в розмірі 6609,42 грн. має бути перерахована на сплату відсотків та тіла кредиту, відтак розмір заборгованості мала би становити 15503,11 грн.
Крім того, відповідачка звільнена від сплати судового збору відповідно до п.п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», оскільки є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК та копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 .
Представник АТ «Таскомбанк» - адвокат Попов Є.В. подав відзив на апеляційну скаргу. Представник позивача вказує, що кредит відповідачем було отримано відповідно до умов визначених в кредитному договорі та у спосіб, зазначений в договорі, отже кредитодавець, свої обов'язки за кредитним договором виконав в повному обсязі. Разом із тим, умови вищезазначеного кредитного договору позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договором строк, згідно графіку погашення кредиту не повернуті. Неодноразовими телефонними повідомленнями банку позичальника було сповіщено про наявність заборгованості за кредитом та про необхідність її погашення у стислі терміни. Також позивачем було надіслано Повідомлення-вимогу відповідачу за адресою, яку ОСОБА_1 вказала в кредитному договорі та і в своїй апеляційній скарзі, проте цю вимогу було проігноровано. Внаслідок чого, станом на 01.05.2025 року заборгованість позичальника за Кредитним договором №2995924181 від 08 вересня 2022 року, становить 39 140, 87 грн.
Крім того, відповідно до п. 1.3. Кредитного договору, позичальник зобов'язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах визначених в графіку платежів відповідно до Додатку №1. Проте, згідно з випискою по рахунку боржника та розрахунком заборгованості за кредитним договором № 2995924181 від 08.09.2022 року, вбачається, що останній платіж відповідача було здійснено 18.10.2024 року, при цьому зазначений платіж не призвів до повного погашення заборгованості за кредитним договором. В подальшому відповідач повністю перестала виконувати умови кредитного договору, а саме, не погашала заборгованість по кредиту та процентах. Отже, звернення позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості зумовлене неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань, а не реалізацією права на дострокове стягнення кредиту. Таким чином, твердження апелянта про те, що позивачем заявлено вимогу про дострокове стягнення боргу всупереч умовам кредитного договору, є безпідставним, таким, що не ґрунтується на матеріалах справи та неправильному тлумаченні норм матеріального права.
Представник позивача вказує, що апелянт перед підписанням кредитного договору мала можливість ознайомитися з його умовами і в разі незгоди з запропонованими умовами відмовитися від укладення такої угоди, під час підписання договору відповідача влаштовували умови вищевказаного договору, про що свідчить її підпис. Крім того, відповідно до розрахунку заборгованості та виписки із рахунків відповідача, відсотки періодично сплачувалися ним. Тому необгрунтованою є позиція відповідача про непогодження з відсотками, якщо ним вони оплачувалися раніше, що свідчить про свідоме ухилення від виконання зобов'язання за договором. Таким чином, аргументи апелянта щодо непогодженням із частиною суми заборгованості, зокрема заборгованості по відстоках, є проявом наміру відповідача не виконувати свої зобов'язання за договором, що порушує права позивача як сторони кредитного договору.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню в частині з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Судом встановлено, що між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 08.09.2022 було укладено кредитний договір № 2995924181.
Відповідно до пункту 1.1 якого кредитодавець зобов'язався надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Згідно п. 1.2 кредитного договору банк надає ОСОБА_1 кредит в розмірі 21105 грн, строком на 60 місяців.
Кредит надається безготівковим шляхом, протягом трьох робочих днів через перерахування коштів на рахунок позичальника НОМЕР_1 .
Умовами договору передбачено процентну ставку за користування кредитом, щомісячні проценти 3,50% від суми кредиту та річні проценти у розмірі 10,99 % від суми боргу.
Позичальник зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту відповідно до графіку (п. 1.3 кредитного договору).
Згідно з пунктом 3.8 кредитного договору всі інші умови кредитного договору викладені в умовах отримання кредитів АТ «Таскомбанк» на продукт «Споживчий кредит від Кредитмаркет».
Згоду з усіма умовами договору та графіком щомісячних платежів по поверненню кредиту відповідачка засвідчила своїм власноручним підписом у кредитному договорі та паспорті кредиту «Споживчий кредит від КредитМаркет» від 08.09.2022 року.
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачці можливість користуватись кредитними коштами, що підтверджується відповідною випискою по рахунку.
Відповідачка належним чином свої зобов'язання не виконувала.
11.06.2025 року АТ «Таскомбанк» на адресу ОСОБА_1 направило повідомлення-вимогу про дострокове повернення кредиту.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, станом на 01.05.2025 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № 2995924181 в розмірі 39140, 87 грн, з яких: 20817, 22 грн заборгованість по тілу кредиту, 1295,31 грн заборгованість за річними процентами (в т.ч. прострочена), 17028,34 грн заборгованість за щомісячними процентами (в т.ч. прострочена).
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом встановлено, що сторони при укладенні договору кредиту визначили всі істотні умови договору, зокрема розмір кредиту, строки та порядок погашення кредиту та процентів за користування кредитом.
Відповідачка використовувала кредитні кошти банку, при цьому як видно зі змісту Кредитного договору № 2995924181 від 08.09.2022 року, даний кредит був наданий відповідачці для погашення заборгованості за іншим кредитним договором № 7975865686, однак ОСОБА_1 належним чином свої зобов'язання не виконувала.
Як вбачається з умов підписаного кредитного договору, сторонами погоджено процентну ставку за користування кредитом, щомісячні проценти 3,50% від суми кредиту та річні проценти у розмірі 10,99 % від суми боргу.
Згідно з Графіком платежів, кредит повертається щомісячними платежами, що включають частину суми кредиту, річні проценти за користування кредитом, щомісячні проценти за користування кредитом.
Нарахування щомісячних процентів по кредиту відображено у виписці по особовому рахунку відповідача, де протягом періоду з 08.09.2022 по 30.04.2025 року банком нараховувалися заборгованість за щомісячними процентами.
У розрахунку заборгованості по кредитному договору № 2995924181 від 08.09.2022 року міститься два розділи іменовані як: 1. Розрахунок заборгованості по основному боргу та річних процентах станом на 01.05.2025 та 2. Розрахунок суми нарахованої комісії за кредитним договором станом на 01.05.2025 року, при цьому колонки таблиці-розрахунку названі «нараховано комісії, грн», «дата сплати комісії», «сума сплаченої комісії, грн».
Однак з огляду на встановлені обставини справи розділ 2 розрахунку заборгованості відображає нарахування та стягнення щомісячних процентів, оскільки укладаючи кредитний договір між сторонами було затверджено та погоджено Графік платежів, який є додатком до договору і відображає порядок повернення кредиту, кількість та розмір платежів, періодичність внесення коштів. Як видно з додатку 1, сторони погодили що кредит має повертатися рівними частинами 1207, 07 грн щомісяця, з яких частина зараховується на погашення основного боргу, річні проценти та щомісячні проценти за користування кредитом.
При цьому розмір, щомісячних процентів становить фіксовану суму по 738,68 грн щомісяця.
Вказаний розмір щомісячних процентів відображено і у виписці по рахунку клієнта ОСОБА_1 , таким чином банком нараховано заборгованість саме по щомісячним процентам в сумі 17028,34 грн.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів не приймає до уваги твердження представника апелянтки про нарахування банком заборгованості по комісії в сумі 17028,34 грн, оскільки як було достеменно встановлено судом першої і апеляційної інстанції вказана сума є відображенням заборгованості за щомісячними процентами.
Крім того, у п 1.4 кредитного договору зазначено, що протягом строку дії договору позичальник сплачує лише проценти за користування кредитом; комісії відсутні; інші тарифи за споживчим кредитом та супровідними послугами банку та третіх осіб відсутні.
З огляду на наявні в матеріалах справи докази, судом апеляційної інстанції не встановлено обставин стягнення комісії з відповідачки на користь банку.
Враховуючи, що фактично отримані та використані кошти позичальник добровільно АТ «ТАСКОМБАНК» не повернула, а також приймаючи до уваги умови кредитного договору, що свідчить про порушення прав компанії, тому банк вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та процентів за користування кредитними коштами.
Отже, оцінивши сукупність зібраних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність стягнення з відповідачки на користь АТ «ТАСКОМБАНК» суми заборгованості за кредитним договором № 2995924181 від 08.09.2022 року, яка складається з: 20817, 22 грн заборгованість по тілу кредиту, 1295,31 грн заборгованість за річними процентами (в т.ч. прострочена), 17028,34 грн заборгованість за щомісячними процентами (в т.ч. прострочена).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Посилання представника апелянтка, що позовні вимоги направлені на дострокове стягнення заборгованості, оскільки банк звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення суми боргу, що не передбачено кредитним договором, а тому у задоволенні позову слід відмовити, колегія суддів не приймає до уваги.
Як передбачено п.п.3.8 та 3.9, укладеного кредитного договору всі інші умови кредитного договору зазначені в Умовах отримання кредитів в АТ «Таскомбанк», які розміщені на сайті www.tascombank.com.ua і складають єдиний кредитний договір.
Пунктом 5.8 Умов отримання кредитів в АТ «Таскомбанк», передбачено, що у разі затримання позичальником сплати частини споживчого кредиту щонайменше на один календарний місяць кредитодавець вправі вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі.
Таким чином, оскільки позичальник допустила неналежне виконання умов кредитного договору, відтак банк вправі звернутися з вимогою про дострокове повернення кредитних коштів, відтак позовні вимоги спрямовані на стягнення фактично існуючої заборгованості, що утворилася внаслідок припинення здійснення обов'язкових платежів, та повністю відповідають умовам кредитного договору і вимогам чинного законодавства.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.
Разом з цим, колегія суддів вбачає підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачки судового збору за подачу позовної заяви, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Стаття 5 Закону України «Про судовий збір» визначає пільги щодо сплати судового збору та вказує, хто звільняється від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Так, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати указані права без будь-яких перепон чи ускладнень.
Частина 6 статті 141 ЦПК України визначає, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_1 вказала, що вона є особою з інвалідність ІІ групи, що підтверджуються копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 серії НОМЕР_2 від 28.01.2010 року.
За таких обставин слід дійти висновку, що ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, тому витрати понесені АТ «ТАСКОМБАНК» в суді першої інстанції по сплаті судового збору мають бути компенсовані за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», в редакції, яка діяла на момент подачі позову, встановлено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру юридичною особою розмір ставки судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 3028 грн.
Частиною третьою статті 4 Закону України Про судовий збір визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки позовна заява сформована через систему «Електронний суд», тому позивачем було сплачено 2422,40 грн судового збору, який підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині стягнення судового збору, з відповідача, а судові витрати підлягають компенсації позивачу з Державного бюджету України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Наталюком Назаром Миколайовичем, задовольнити частково.
Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 04 грудня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» судового збору в сумі 2422,40 гривень, скасувати.
Компенсувати з державного бюджету України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України Акціонерному товариству «ТАСКОМБАНК» ( місце знаходження вул. Симона Петлюри, буд 30 м Київ, 01032 код ЄДРПОУ 09806443) судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 лютого 2026 року.
Судді А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Т.В. Спірідонова