18 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/20515/25 пров. № А/857/43751/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Іщук Л. П.,
суддів - Обрізка І. М., Пліша М.А.,
за участю секретаря судового засідання - Доморадової Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року з питань забезпечення позову (головуючий суддя Костецький Н.В., м. Львів) у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 - АДРЕСА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 - АДРЕСА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Національної поліції в Житомирській області, у якому просив визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 - АДРЕСА_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , правил військового обліку.
Одночасно із позовною заявою ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення адміністративного позову шляхом заборони службовим та посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_3 та органам Національної поліції України здійснювати привід ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 - АДРЕСА_1 до набрання рішення суду у даній справі законної сили.
Заява мотивована тим, що позивач був оголошений у розшук за порушення правил військового обліку, при цьому відповідач жодних постанов або протоколів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку не складав та не приймав. Зазначає, що при доставленні позивача до відповідача для складання адміністративного протоколу, відповідач має право призвати позивача на військову службу, після чого позивач набуде статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на бронювання від мобілізації через знаходження позивача у розшуку. Також це унеможливить виконання рішення суду за позовною заявою, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки бронювання від мобілізації особи, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим. Стверджує, що існує очевидна небезпека заподіяння відповідачем шкоди позивачу як перепони реалізації права позивача права на відстрочку від мобілізації за бронюванням за обставин призову на військову службу з врученням мобілізаційних розпоряджень із вказівкою про визнання його придатним до несення військової служби та наказу відповідача про відправку до військової частини, оскільки такий наказ про призов видається в день відправки військової команди до військових частин.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, свої висновки суд першої інстанції обґрунтовував тим, що наведені заявником доводи як підстави для вжиття заходів забезпечення позову не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулась, а визнання процедури протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Невжиття заходів забезпечення позову може спричинити для позивача негативні наслідки в разі його мобілізації, оскільки надання відстрочки особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим, у зв'язку з чим захист прав, свобод та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, буде зведено нанівець. Вважає, що для належного захисту прав позивача позов має бути забезпечено шляхом заборони територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії, пов'язані з заходами призову позивача на військову службу під час мобілізації, окрім перевірки підстав щодо надання відстрочки та її оформлення, до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі. Зазначає, що відмова у забезпеченні позову унеможливить виконання рішення суду за позовною заявою, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки бронювання від мобілізації особи, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Сторони в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені про його дату, час та місце. Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності. Суд ухвалив провести апеляційний розгляд за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази, які є в матеріалах справи, та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч. 1, 2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною 1 ст.151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 4) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 ст.151 КАС України визначено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Виходячи з аналізу наведених норм, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову; 2) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень; 4) очевидність ознак порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, оспорюваним рішенням, дією або бездіяльністю.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Колегія суддів звертає увагу, що питання застосування статей 150 - 154 КАС України було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом (зокрема, постанови від 09 квітня 2025 року у справі № 160/26885/24, від 02 квітня 2025 року у справі № 160/28383/24, від 20 березня 2025 року у справі № 460/179/24, від 21 травня 2025 року у справі № 160/12100/24).
Верховний Суд зазначав, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Суд також повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, заявник просить заборонити службовим та посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_1 - смт. Окни та органам Національної поліції України здійснювати привід ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 - АДРЕСА_1 до набрання рішення суду у даній справі законної сили.
Заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу та службовцям Головного управління Національної поліції в Житомирській області доставляти позивача до відповідача для складання протоколу про адміністративне правопорушення, може спричинити для позивача негативні наслідки, оскільки бронювання від мобілізації особи, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Апеляційний суд зазначає, що забезпечуючи позов шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 - смт. Окни та ГУ Національної поліції в Житомирській області вчиняти будь-які дії щодо здійснення приводу ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі, суд фактично нівелює прийняття відповідачем рішень та вчинення дій, які належать до його виключних (дискреційних) повноважень, а також невиправдано перешкоджатиме діям відповідачів для здійснення відповідних заходів в умовах воєнного стану, введеного у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що покликання заявника на те, що його може бути призвано на військову службу, базуються виключно на припущеннях, які наразі не підтверджено жодними доказами.
Апеляційний суд звертає увагу, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечною обставиною для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Сама можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Судом першої інстанції слушно зауважено, що доводи заявника про можливе вчинення дій щодо його приводу для складання адміністративного протоколу та щодо його призову на військову службу, не свідчать про наявність конкретних негативних наслідків невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав позивача в такій мірі, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Верховний Суд у постанові від 17.09.2025 у справі № 300/3663/25 зробив висновок, згідно якого можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що наявними матеріалами не підтверджено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких заявник звернувся до суду з позовом, оскільки жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 73,76 КАС України на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також, що відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суду не надано.
Також колегія суддів звертає увагу, що ті заходи забезпечення позову, які просить вжити заявник, не співмірні з предметом спору, оскільки позивач не оскаржує відмову у наданні йому відстрочки від призову, бронюванні від мобілізації чи дії відповідача щодо його призову на військову службу.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 150, 151, 310, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року з питань забезпечення позову у справі № 380/20515/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її складення у повному обсязі.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
М.А. Пліш
Повне судове рішення складено 24 лютого 2026 року