Справа №766/1971/26
н/п 1-кс/766/943/26
24.02.2026 року м. Херсон
Слідчий суддя Херсонського міського суд Херсонської області ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні клопотання прокурора-стажиста на посаді прокурора Херсонської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12026232040000038 від 17.02.2026 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України,
23.02.2026 року прокурор звернувся до слідчого суддів з клопотанням, якому просив: накласти арешт на майно, яке вилучене в ході проведеного огляду місця події від 17.02.2026 року в період часу з 12.39 год. до 13.03 год., а саме посвідчення водія НОМЕР_1 , видане на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке було вилучено та упаковано до сейф-пакету PSP1472775, з його залишенням, відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 173 КПК, в розпорядженні органу досудового розслідування - на час проведення досудового розслідування, в розпорядженні суду - на час судового розгляду.
Клопотання мотивовано тим, що вказане посвідчення водія має ознаки підробки, тому є речовим доказом у кримінальному провадженні за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України. .
Прокурор та власник майна в судове засідання не з'явилися, надали заяви про розгляд клопотання у їх відсутності.
Вивчивши матеріали клопотання слідчий суддя приходить до висновку, що воно підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У відповідності до положень ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
За змістом статті 98, пункту 1 частини 2 та частини 10 статті 170 КПК України, арешт майна, метою якого є збереження речових доказів, накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що це майно є матеріальними об'єктами, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Положення ч. 2 ст. 173 КПК України передбачають, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Слідчим суддею встановлено, що підрозділом дізнання Херсонського РУП ГУНП в Херсонській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12026232040000038, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 17.02.2026 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.
Так, 17.02.2026 року до ЧЧ Херсонського РУП ГУНП в Херсонській області надійшло повідомлення про те, що під час патрулювання було зупинено ТЗ Фольцваген ДНЗ НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , який мав при собі посвідчення водія серії НОМЕР_1 з явними ознаками підробки.
17.02.2026 року ОСОБА_4 добровільно видав вказане посвідчення, що підтверджується його заявою.
В подальшому вказане посвідчення було оглянуте та вилучене т.в.о. слідчого СВ Херсонського РУП ГУНП ОСОБА_5 .
Постановою дізнавача від 17.02.2026 зазначене посвідчення водія визнано речовим доказом у провадженні.
З огляду на викладене майно, на яке прокурор просить накласти арешт, відповідає критеріям визначеним ст. 98 КПК України, а не накладення арешту може призвести до його знищення, псування, приховування, відчуження, тому з метою всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, збереження речових доказів, слідчий суддя прийшов до висновку, про наявність достатніх підстав для арешту майна.
Враховуючи правову підставу для арешту майна, а саме необхідність його збереження як речового доказу, слідчий суддя вважає за необхідне накласти арешт шляхом заборони користування, розпоряджання ним та його відчуження.
Що стосується вимоги про залишення майна в розпорядженні органу досудового розслідування, тобто визначення місця та порядку зберігання речових доказів, то вона виходить за межі клопотання про арешт майна та компетенції слідчого судді. Так, у відповідності із ч. 5 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає: 1) перелік майна, на яке накладено арешт; 2) підстави застосування арешту майна; 3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі, у разі прийняття такого рішення; 4) заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно; 5) порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб.
Частиною 3 ст. 26 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Згідно ч. 2 ст. 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, - відповідальною за зберігання речових доказів, приєднаних до справи, є особа, яка проводить дізнання, слідчий, в суді - суддя, відповідальний працівник апарату суду або керівник апарату суду, а в експертній установі - співробітник експертної установи, у віданні якого речові докази перебувають у відповідний період, або керівник експертної установи.
Таким чином, питання про місце зберігання речового доказу має вирішуватися дізнавачем, а не слідчим суддею.
На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 98, 107, 167, 170, 171, 172, 173, 309 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання задовольнити.
Накласти арешт на майно, що перебувало у володінні ОСОБА_4 , а саме посвідчення водія НОМЕР_1 , видане на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , упаковане до сейф-пакету PSP1472775.
Ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково за ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, їх захисника, іншого власника або володільця майна, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.
Ухвала про накладення арешту може бути оскаржена безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.
Слідчий суддяОСОБА_1