Великоолександрівський районний суд Херсонської області
Справа № 650/4315/25
провадження № 2/650/1255/26
17 лютого 2026 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області
в складі: головуючого - Сікора О.О.,
за участю секретаря - Завістовської Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Велика Олександрівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Милівської сільської війскової адміністрації про визнання договору купівлі-продажу будинку таким, що відбувся та визнання права власності на нерухоме майно,
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом в якому просить визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на житловий будинок, який розташований за адресою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначив, що 22 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений цивільно-правовий правочин (домашня угода) з приводу купівлі житлового будинку по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 домовилася з ОСОБА_2 про ціну та всі інші істотні умови договору купівлі-продажу, покупець сплатила продавцю повну вартість будинку в сумі 10 000 (десять тисяч) гривень. На підтвердження правочину ОСОБА_2 видав ОСОБА_1 розписку, технічний паспорт на житловий будинок та свідоцтво про право власності.
З вересня 2014 року Позивачка проживала у житловому будинку по АДРЕСА_1 добросовісно та безперервно володіла та відкрито користувалась даним житловим будинком з надвірними спорудами та земельною ділянкою, доглядала будинком утримуючи його, постійно робила в ньому поточний та капітальний ремонт, але не мала правовстановлюючих документів на нього.
Позивач всі свої зобов'язання виконала, користується придбаним майном, однак не може оформити право власності на майно з причин незалежних від неї, через ухилення відповідачів від здійснення дій направлених на нотаріальне посвідчення договору.
Тому позивач позбавлена можливості зареєструвати своє право власності належним шляхом, а саме нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу свого житлового будинку.
Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, свідчать про неможливість визнання за позивачем права власності на житловий будинок, окрім як за зверненням до суду.
На судове засідання позивач та його представник не з'явилися, представник надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав.
На судове засідання відповідач не з'явився, представник надав заяву про розгляд справи без його участі.
За таких обставин, суд вважає можливим постановити рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків. Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Судом встановлено, що 22 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений цивільно-правовий правочин (домашня угода) з приводу купівлі житлового будинку по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 домовилася з ОСОБА_2 про ціну та всі інші істотні умови договору купівлі-продажу, покупець сплатила продавцю повну вартість будинку в сумі 10 000 (десять тисяч) гривень. На підтвердження правочину ОСОБА_2 видав ОСОБА_1 розписку, технічний паспорт на житловий будинок та свідоцтво про право власності. Як вказує позивач він всі свої зобов'язання виконав, користується придбаним майном, однак не може оформити право власності на майно з причин незалежних від нього, через ухилення відповідача від здійснення дій направлених на нотаріальне посвідчення договору, в даному позові вказано відповідачем Милівську сільську війскову адміністрацію, разом з тим відсутній причинний зв'язок в ухиленні відповідача від здійснення дій направлених на нотаріальне посвідчення договору оскільки вказаний державний орган не має жодного відношення до сторін договору, а відповідно і обов'язків.
Статтею 175 ЦПК України передбачено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. Згідно із ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України (2004 р.), норми якої кореспондуються зі статтею 51 ЦПК України (в редакції Закону№ 2147-VIІІ, чинній з 15.12.2017 р.). Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Також, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм, викладені у постановах Верхового Суду (ч.2 ст.263 ЦПК України). У своїй постанові від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 вересня 2021 року у справі №757/39693/20, провадження №61-13261св21 зазначив наступне.
Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що при зверненні з позовом про визнання договору купівлі-продажу, що підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, не залучено до участі у справі сторону договору яка є власником спірного нерухомого майна як і не вказано підстави неможливості його залучення. Залучення такої особи є обов'язковим, оскільки рішення суду може вплинути на його права та обов'язки.
Законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів.
Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згоден, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.
Як слідує з матеріалів справи позивач не подавав клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача.
Суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому, за приписами ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За встановлених обставин щодо пред'явлення позову до неналежного відповідача позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно згідно вимог ст. 141 ЦПК України, якою визначено, що у разі відмови у задоволенні позову витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд
У задоволені позову ОСОБА_1 до Милівської сільської війскової адміністрації про визнання договору купівлі-продажу будинку таким, що відбувся та визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Херсонського апеляційного суду.
Суддя: О.О. Сікора