Справа № 120/10803/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський Олександр Ванадійович
Суддя-доповідач - Залімський І. Г.
24 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 поновити з 01.05.2025 надання пільги по сплаті житлово-комунальних послуг відповідно до пункту 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 №203/98-ВР.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області поновити з 01.05.2025 нарахування та виплату ОСОБА_1 пільги на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 №203/98-ВР.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.10.2025 позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що право на пільгу на оплату житлово-комунальних послуг з 01.05.2025 по 31.12.2025 позивачу не визначено, адже розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї позивача в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зауважив, що відповідачем вчинені протиправні дії щодо припинення нарахування та виплаті пільг на оплату житлово-комунальних послуг.
З урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Встановлено, що ОСОБА_1 є ветераном військової служби, перебуває на обліку у ГУ ПФ України у Вінницькій області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
У травні 2025 відповідач припинив виплату позивачу 50-відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), у зв'язку з чим 17.07.2025 позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою про її поновлення.
Листом від 22.07.2025 №0200-0202-8/82652 ГУ ПФУ у Вінницькій області повідомило позивача, що згідно Пункту 7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 10.11.2024 №4059-IХ та постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року №389» від 31.12.2024 №1553 розмір середньомісячного сукупного доходу моєї сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Позивач вважає, що відповідачем порушено його законні права та інтереси щодо належного соціального захисту, а тому звернувся до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно припинив надання пільги по оплаті комунальних послуг позивачу.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (далі - Закон № 203/98-ВР) ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України надаються пільги у вигляді 50-відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI (пункту 82 розділу ІІ) статтю 7 Закону № 203/98-ВР було доповнено новою частиною четвертою такого змісту: «Пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».
Проте Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2- 4, 6- 8, 10- 18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20- 22, 24- 34, підпунктів 1- 6, 8- 12 пункту 35, пунктів 36- 100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
З прийняттям Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28 січня 2021 року № 1150-IX його пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень статтю 7 Закону № 203/98-ВР було викладено у новій редакції із зазначенням частини четвертої, яку вже визнано неконституційною.
Однак подальші редакції Закону № 1150-IX, аж до редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних відносин, викладали нові редакції статті 7 Закону № 203/98-ВР без зазначення частини четвертої, яка була визнана неконституційною, хоча у самому тексті Закону № 203/98-ВР ця частина збереглася.
Зазначене у своїй сукупності свідчить, що на момент виникнення спірних правовідносин стаття 7 Закону № 203/98-ВР не містила положення, яким би встановлювалася додаткова умова для отримання пільги, передбачена пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону.
Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 373 (Порядок № 373), дія якого поширюється на осіб, які мають право на пільги, в тому числі згідно із Законом № 203/98-ВР, про що зазначено у пункті 3 цього Порядку.
Згідно із пунктом 19 Порядку № 373 суми пільг, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пільговика або неповідомлення ним уповноваженому органу про зміну обставин, зазначених у пункті 3 цього Порядку, на вимогу уповноваженого органу повертаються пільговиком.
Надання пільги припиняється: з причин, що унеможливлюють її надання, зокрема в разі смерті пільговика, втрати права на пільгу, призначення житлової субсидії, - з місяця, що настає за місяцем настання зазначеної події; за заявою пільговика - з місяця, що настає за місяцем її подання, якщо інше не обумовлено заявою.
Пунктом 6 Прикінцевих положень Закону № 4059-IX встановлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, зокрема пункт 6 частини першої статті 6, стаття 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР.
Відповідно до пункту 7 Прикінцевих положень Закону № 4059-IX у 2025 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені, зокрема, пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6, Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
У свою чергу Кабінет Міністрів України на виконання положень пункту 7 Прикінцевих положень Закону № 4059-IX змінив порядок визначення права на отримання пільги, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, встановивши додаткову умову для отримання такої, - не перевищення розміру середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Законодавець вже запроваджував подібний підхід до визначення права на пільги шляхом внесення змін до статті 7 Закону № 203/98-ВР, проте такі, були визнані неконституційними.
Варто зауважити, що зміна правового регулювання відносин у сфері соціального захисту осіб, які підпадають під дію, зокрема, Закону № 203/98-ВР, можлива лише у випадках внесення змін до цього ж закону, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.
Суд наголошує, що зміни до Закону № 203/98-ВР у частині, яка регламентує спірні правовідносини, не вносилися.
Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
При конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 203/98-ВР, а положення Закону № 4059-IX вважати загальними нормами.
Водночас, суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
У спірному випадку пунктом 7 Прикінцевих положень Закону № 4059-IX не вносились зміни до Закону № 203/98-ВР, водночас здійснено врегулювання відносин, які регламентовані пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, шляхом встановлення нових (додаткових) умов (правил) надання соціальної пільги особам, статус яких визначений Законом № 203/98-ВР, що обмежило безумовне право таких осіб на отримання відповідної соціальної пільги.
Беручи до уваги, що норми Постанови № 389 в частині надання пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР лише за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, не відповідають положенням пункту 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, які не містять такої умови, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд констатує, що застосуванню підлягають саме норми Закону № 203/98-ВР, а не Постанови № 389.
Суд наголошує, що застосування обмеження пільг для категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пільги на підставі Закону № 203/98-ВР, призводить до протиправного обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений саме спеціальним законом, до якого зміни не внесені.
Вказані висновки відповідають правовій позиції, яку Верховний Суд сформулював за результатом розгляду справи № 440/11441/25 як зразкової, вказавши, що оскільки зміни порядку призначення пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, які фактично встановлюють додаткову умову - вимогу щодо розміру середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, були введені не у спеціальному Законі № 203/98-ВР, а через положення Закону про Держбюджет та підзаконний нормативно-правовий акт (Постанова № 389 у редакції Постанови № 1553), то застосуванню підлягають положення спеціального закону - Закону № 203/98-ВР, а отже, відмова ГУ ПФУ у поновленні позивачу виплати соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг з 01 травня 2025 року є протиправною.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.