Справа № 400/7739/24 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко А.В.
24 лютого 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Міністерства оборони України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та скасування постанови,-
Міністерство оборони України звернулося з позовом, в якому просить:
- визнати дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо накладення штрафу в розмірі 5100 грн у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 протиправними;
- скасувати постанову від 24 липня 2024 року про накладення штрафу у виконавчому провадженні НОМЕР_2.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 24 липня 2024 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на Міністерство оборони України за невиконання без поважних причин рішення суду накладено штраф в розмірі 5 100 грн. Міністерство оборони України не погоджується з постановою про накладення штрафу ВП НОМЕР_2 від 24 липня 2024 року (отримана 05 серпня 2024 року докази додаються) та вважає її такою, що підлягає скасуванню оскільки рішення суду було виконано в межах повноважень Міністерства.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивач не виконує судове рішення, посилаючись на те, що ОСОБА_1 в період з 01.01.2016 по 02.11.2017 військову службу в Міністерстві оборони України не проходив. Нарахування та виплата боржником індексації грошового забезпечення за період з 03.11.2017 по 28.02.2018 не відповідає рішенню суду у справі №420/11923/22. З цих підстав, постанова державного виконавця про накладення штрафу від 24.07.2024 у виконавчому провадженню № НОМЕР_2 не підлягає скасуванню, а позовна заява Міністерства оборони України задоволенню.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Наголошує, що ОСОБА_1 в період з 01 січня 2016 по 02 листопада 2017 року військову службу в Міністерстві оборони України не проходив, на грошовому забезпеченні не перебував, нарахування грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення за вказаний період йому не здійснювалося. Документи про отримання ОСОБА_1 грошового забезпечення за попередній період повинні знаходитись за його попереднім місцем служби, а саме у фінансово-економічному відділі Генерального штабу Збройних Сил України, який не підпорядкований касово-розрахунковому відділу Міноборони. Таким чином відсутня можливість виконати судове рішення за спірний період.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 січня 2023 року у справі №420/11923/22, зокрема зобов'язано Міністерство оборони України (пр. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 00034022) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України «Про Індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишено без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 січня 2023 року залишено без змін.
Миколаївським окружним адміністративним судом 15 травня 2023 року видано виконавчий лист №420/11923/22.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В.С. від 04.03.2024 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 на підставі виконавчого листа № 420/11923/22, виданого 15.05.2023 Миколаївським окружним адміністративним судом щодо зобов'язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України «Про Індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
26 березня 2024 року до відповідача надійшла заява Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 14.03.2024 № 220/13/2103 про закінчення виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа Миколаївського адміністративного суду у справі № 420/11923/22 щодо зобов'язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення.
У заяві зазначалось, що Міністерством оборони України здійснено виплату індексації грошового забезпечення за період з 03.11.2017 по 28.02.2018 в розмірі 16413,25 грн на картковий рахунок ОСОБА_1
01 квітня 2024 року головним державним виконавцем Берегових В.С. винесено вимогу державного виконавця, якою зобов'язано Міністерство оборони України протягом 10 робочих днів з моменту отримання вимоги виконати рішення суду з повною відповідністю до резолютивної частини.
Листом Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 11.04.2024 № 220/13/2783, який адресовано Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України, копія - Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України просив оскаржити вимогу державної виконавчої служби в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 02.11.2017 індексації грошового забезпечення.
24 липня 2024 року головним державним виконавцем Берегових В.С. винесено постанову про накладення штрафу на боржника - Міністерство оборони України в розмірі 5100 гривень.
Позивач вважаючи протиправним вищевказану постанову про накладення штрафу, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано ні відповідачу, ні суду жодного доказу на підтвердження вчинення будь-яких дій, спрямованих на виконання судового рішення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно ч.1 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 16 ч. 3 ст. 18 Закону №1404-VIII встановлено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини шостої статті 26 наведеного Закону за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Частиною 2 ст. 63 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) і попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону №1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У свою чергу, стаття 75 Закону №1404-VIII встановлює відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і встановлює новий строк виконання (ч.1 ст. 75 Закону №1404-VIII).
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч.2 ст. 75 Закону №1404-VIII).
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404-VІІІ, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Отже, державний виконавець зобов'язаний та мав провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, листом від 14.03.2024 № 220/13/2103 Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України повідомив державного виконавця про нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 03.11.2017 по 28.02.2018, при тому, що у виконавчому документі зазначено період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
В якості поважності причин невиконання рішення суду позивач зазначає, що в період з 01 січня 2016 року по 02 листопада 2017 року стягувач ОСОБА_1 не проходив військову службу в Міністерстві оборони України, а тому у Міністерства відсутні правові підстави та можливість здійснювати нарахування індексації його грошового забезпечення за вказаний період.
За таких обставин, з урахуванням доказів, що містяться в матеріалах справи свідчать встановлено, що позивачем не було виконано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду у справі №420/11923/22.
Суд першої інстанції вірно вказав, що позивачем задля виконання судового рішення не було вчинено всіх можливих дій, спрямованих на відновлення порушених прав та інтересів ОСОБА_1 .
Так, позивач вважаючи, що рішення суду у справі №420/11923/22 в частині індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 02 листопада 2017 року не підлягає виконанню, не вчинив жодних дій, щодо звернення до Миколаївського окружного адміністративного суду із заявою про роз'яснення чи зміну способу та порядку виконання рішення, або визнання виконавчого листа у вказаній частині таким, що не підлягає виконанню не звертався.
Наводячи підстави неможливості виконання рішення суду, позивач не подавав доказів вчинення дій, спрямованих на те, щоб посприяти виконанню рішення, або за наявності підстав зупинити проведення виконавчих дій чи відстрочити/розстрочити виконання судового рішення. Не вчиняв, жодних дій, які б були спрямовані на виконання рішення суду у строк, визначений Законом України «Про виконавче провадження».
Таким чином, боржник не виконав рішення суду від 19.01.2023 у справі №420/11923/23 без поважних причин.
При цьому, поважні причини - це обставини, що діють на волю суб'єкта, з яким законодавець пов'язує звільнення цього суб'єкта від виконання покладених на нього обов'язків або від визначених законодавством негативних наслідків його поведінки.
До поважних причин можуть бути віднесені будь-які обставини навколишнього світу. Це можуть бути як дії фізичних або юридичних осіб, так і явища, які не залежать від волі людини. Такі обставини мають впливати на волю суб'єкта відповідних правовідносин. Саме внаслідок дії цих обставин, що виникли раптово або закономірно, він не має змоги належним чином виконувати покладені на нього обов'язки.
Обставини, що визначаються законом як поважні причини, звільняють суб'єкта цих правовідносин від виконання покладених на нього обов'язків або негативних для нього наслідків.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки вони не спростовують факту невиконання судового рішення та не вказують на наявність обставин, які б звільняли боржника від обов'язку щодо його виконання.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, приймаючи оскаржену постанову ВП НОМЕР_2 від 24.07.2024 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн діяв на підставі Закону України «Про виконавче провадження» та у межах своїх повноважень, тому підстави для скасування спірної постанови відсутні.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 24.02.2026.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна