Справа № 620/9106/24 Суддя (судді) першої інстанції: Виноградова Д.О.
24 лютого 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року (м. Чернігів, дата складання повного тексту - 29.04.2025) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулося до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (що викладено в формі відповіді від 31.05.2024 за №1067/124/02/21-2024) про відмову в задоволенні звернення ОСОБА_1 від 27.05.2024;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області задовольнити звернення ОСОБА_1 від 27.05.2024.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі №620/9106/24 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки як учасника бойових дій за 2017, 2021 роки, невикористану частину щорічної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час за 2015 рік у кількості 3 доби та невикористану частину щорічної оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 15 діб. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки як учасника бойових дій за 2017, 2021 роки, невикористану частину щорічної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час за 2015 рік у кількості 3 доби та невикористану частину щорічної оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 15 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Вказане рішення суду набрало законної сили 24.02.2025.
24.04.2025 від позивача надійшла заява, у якій просить ухвалити судове рішення щодо поданого позивачем клопотання про поновлення строку для подання документів, що підтверджують понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, яке подано разом з такими документами (як передбачено ч.4 ст. 121 КАС України), зокрема постановити ухвалу, якою поновити або відмовити в поновленні процесуального строку.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення судового рішення щодо поданого позивачем клопотання про поновлення строку для подання документів, що підтверджують понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції від 24.04.2025 у справі № 620/9106/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що строк подання позивачем заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі, котра розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін обмежений календарною датою винесення судом рішення по справі і цей строк поновленню не підлягає.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт наголошує, що ним було подано усі належні та необхідні докази для задоволення його заяви.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.
Згідно з ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.08.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі №620/9106/24 про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.08.2024 у справі №620/9106/24 у задоволенні заяви представника позивача Підгорного Костянтина Євгенійовича про ухвалення додаткового рішення у справі № 620/9106/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено повністю.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.08.2024 - без змін.
24.04.2025 від позивача надійшла заява, у якій просить ухвалити судове рішення щодо поданого позивачем клопотання про поновлення строку для подання документів, що підтверджують понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, яке подано разом з такими документами (як передбачено ч.4 ст. 121 КАС України), зокрема постановити ухвалу, якою поновити або відмовити в поновленні процесуального строку.
Відмовляючи у задоволенні даної заяви, суд першої інстанції зауважив, що строк подання позивачем заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі, котра розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін обмежений календарною датою винесення судом рішення по справі і цей строк поновленню не підлягає.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
У відповідності до змісту вказаної статті, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.
Згідно п. 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» № 7 від 20.05.2013 додатковими судовими рішеннями є додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові постанови (ухвали) можуть прийматися (постановлятися), якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.
Приписами ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно положень ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що розгляд справи № 620/9106/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін не позбавляв права позивача подати до суду заяву про неможливість подати докази розміру понесених витрат до вирішення справи по суті.
При ухваленні 08.08.2024 рішення у цій справі по суті позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 , судом було вирішено питання про розподіл судових витрат та зазначено, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, то судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
При цьому, суд першої інстанції звернув увагу, що у позовній заяві відсутня вимога про здійснення розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи. Відсутня така вимога й у клопотанні представника позивача від 08.08.2024, у якому останній просить надати можливість ознайомитися з матеріалами справи та одночасно повідомляє, що документи щодо судових витрат позивача, що пов'язані з розглядом справи у суді першої інстанції, будуть надані у строки, передбачені абзацом 2 частини 7 статті 139 КАС України.
Суд першої інстанції зазначив, що ані позивачем ані його представником до розгляду справи по суті не було надано доказів сплати витрат на правничу допомогу, заяви, в якій в порядку частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, було б повідомлено, що протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду будуть надані докази для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу також не було подано, як і не повідомлено суд про поважні причини, які зумовили неможливість подання таких доказів до прийняття рішення в справі.
Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що позивач вчасно (до ухвалення судом рішення від 08.08.2024) подав суду заяву (а.с.30) зміст якої містить також заяву щодо подачі документів про судові витрати, про яку йдеться в абз.2 ч. 7 ст. 139 КАС України.
Таким чином позивач діяв сумлінно, у відповідності до вимог закону, як наслідок за законом продовжив для себе граничний строк подачі до суду документів щодо судових витрат.
Відсутність поданої заяви, зміст якої містить заяву щодо подачі документів про судові витрати, про яку йдеться в абз.2 ч. 7 ст. 139 КАС України - до ухвалення судом рішення від 08.08.2024 року, за законом позбавляла б позивача права подати до суду докази щодо своїх судових витрат вже після ухвалення судом рішення.
При цьому, процесуальний закон не вимагає від позивача звертатися до суду з заявою, клопотанням, вимогою, в яких слід просити суд вирішити питання щодо судових витрат позивача, зокрема щодо судового збору, оскільки закон, без будь-яких застережень, покладає на суд функції вирішення питання щодо судових витрат, зокрема про це зазначено в ч.1 ст. 139, п.5 ч.1 ст.244, п.2 ч.5 ст.246 КАС України, тому закон не пов'язує повноваження суду вирішити питання щодо судових витрат виключно коли є наявність ініціативи учасника справи з даного приводу, це суд має здійснити за законом одночасно з ухваленням рішення без будь-яких застережень, виключень.
Абзац 2 ч. 7 ст. 139 КАС України, інші норми КАС України не вимагають від позивача звертатися до суду з вимогою про стягнення з відповідача судових витрат або в позові або в окремій заяві.
При цьому, позивач не подав суду докази щодо його судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення судом рішення від 08.08.2024, тобто позивач пропустив процесуальний строк подачі доказів щодо його судових витрат, але пропуск граничного процесуального строку був викликаний поважними причинами, оскільки в період з 08.08.2024 по 14.08.2024 (включно) позивач не був обізнаний ні з наявністю рішення суду в даній справі, ні з його змістом, копію рішення суду від 08.08.2024 було отримано позивачем (в особі представника) 15.08.2024 нарочно (під розписку) в приміщенні суду, під час ознайомлення з матеріалами справи.
Колегія суддів дійшла висновку, що зазначення позивачем у заяві від 08.08.2024 повідомлення, що документи щодо судових витрат позивача, що пов'язані з розглядом справи в суді першої інстанції, будуть надані суду в строки передбачені абз.2 ч.7 ст.139 КАС України є достатньою підставою для вирішення питання про розподіл судових витрат в частині правничої допомоги.
Таким чином, з урахуванням заяви позивача від 08.08.2024, позивач ініціював перед судом вирішення питання щодо поновлення строку для надання суду доказів щодо його судових витрат, шляхом подачі до суду клопотання від 16.08.2024, в якому він вмотивовано обґрунтовував поважність причин пропуску строку подачі доказів щодо його судових витрат.
При цьому, суд першої інстанції помилково вважає клопотання позивача від 16.08.2024, яким він просить поновити строк для подання документів, що підтверджують понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції тим клопотанням, яким ніби то позивач просить суд поновити строк на подачу заяви щодо подачі документів про судові витрати, про яку йдеться в абз.2 ч.7 ст.139 КАС України.
Також, за наявності заяви позивача (а.с.30), зміст якої містить також заяву щодо подачі документів про судові витрати, про яку йдеться в абз.2 ч.7 ст. 139 КАС України, суд першої інстанції протиправно вважає, що вирішивши питання розподілу судових витрат за тими доказами, які були в розпорядженні суду на момент ухвалення рішенні від 08.08.2024 року, закон позбавляє суд повноваження додатково вирішити питання розподілу судових витрат за тими доказами, яких не було в розпорядженні суду на момент ухвалення рішенні від 08.08.2024 року, якщо суд поновить строк на подачу таких доказів.
Враховуючи вищевикладене колегія судді не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволення заяви про ухвалення судового рішення щодо поданого позивачем клопотання про поновлення строку для подання документів, що підтверджують понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
Разом із тим, колегія суддів дійшла до висновку, що надання оцінки поданим документам має бути здійснено судом першої інстанції, оскільки положеннями ч. 1 ст. 252 КАС України передбачено, що питання про ухвалення додаткового рішення вирішується саме судом, який ухвалив рішення у справі по суті заявлених вимог.
Відповідне рішення було постановлене Чернігівським окружним адміністративним судом, тому питання про ухвалення додаткового судового рішення віднесене виключено до компетенції цього суду.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в ухвалі від 29 квітня 2025 року та є підставою для її скасування і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про ухвалення судового рішення щодо поданого позивачем клопотання про поновлення строку для подання документів.
Керуючись ст. ст. 132, 134, 139, 241, 242, 252, 310, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року - скасувати.
Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії направити до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заява про ухвалення судового рішення щодо поданого позивачем клопотання про поновлення строку для подання документів.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 24.02.2026.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Л.В. Бєлова