Справа № 320/801/25 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.
23 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Вівдиченко Т.Р., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 :
- 5 130,51 грн, що становлять 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання з виплати пенсії (28132,49 грн) за нарахований період з 01 лютого 2018 року по 31 серпня 2024 року включно, та 21011,32 грн інфляційних втрат цей період;
- нарахування 3 % річних від простроченої суми грошового зобов'язання з виплати пенсії, інфляційних втрат до моменту виплати простроченого грошового зобов'язання з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
- 10 000 моральної шкоди .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
У цій справі суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки вважав, що незважаючи на те, що учасником цих правовідносин є суб'єкт владних повноважень, справа про застосування заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України розглядається у порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі доводи, апелянт із посиланням на судовому практику Верховного Суду у справі №420/2411/19, зазначає, що враховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 Цивільного кодексу України та Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум з огляду на їх похідний характер від основного спору підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржувана ним ухвала суду прийнята за неповно встановлених обставин та з порушенням норм процесуального права.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2025 та від 02.12.2025 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою позивача, встановлено строк для подання відзиву на неї та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з наступних підстав.
Так, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з абз. 2 п. 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до п. 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно п. 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку коли позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі.
Відповідно до п. 1, п. 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Натомість, відповідно до абз. 1 частини першої статті 19 Цивільно процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом першої інстанції зроблено висновок, що позовні вимоги, обґрунтовані посиланнями на положення статті 625 Цивільно процесуального кодексу України, мають розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Між тим, як вбачається з аналізу вищевикладених норм процесуального права, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Так, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можливо розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.
В той час як, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Між тим, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року, у справі № 910/4590/19, щодо правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України зроблено висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Відтак, враховуючи акцесорний характер визначених ст. 625 ЦК України зобов'язань, спори про відшкодування передбачених нею грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року, у справі № 520/17342/18, від 04 травня 2022 року, у справі №761/28949/17, від 09 листопада 2023 року, у справі №420/2411/19.
Тобто, для належного визначення юрисдикції суду, який має розглядати вимоги про стягнення передбачені ст. 625 ЦК України, необхідно встановити судом якої юрисдикції вирішено основний спір щодо грошового зобов'язання.
Проте, як вбачається зі змісту ухвали Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року, судом не встановлено вказаних обставин, та як наслідок зроблено передчасний висновок про те, що даний спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, враховуючи передчасність висновків суду про безумовне віднесення спорів щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України до юрисдикції цивільного судочинства, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та помилково відмовлено у відкритті провадження у справі.
Відповідно до п. 1, 4 частини першої статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи, що доводи апелянта стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції у апеляційного суду немає.
Керуючись статтями 229, 242, 308, 311, 312, 320, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у справі №320/801/25- скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина
Судді Т.Р.Вівдиченко
О.В.Карпушова