24 лютого 2026 року справа №320/39384/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Територіального управління служби судової охорони у м.Києві та Київській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
Територіальне управління служби судової охорони у м.Києві та Київській області звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м.Київ) з вимогою визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коломієць Інни Миколаївни від 29.07.2025 у ВП НОМЕР_1 про накладення штрафу на ТУ ССО у місті Києві та Київської області у розмірі 5100,00 грн.
Ухвалою суду від 18.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у провадженні відповідача перебуває виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №320/40290/23, виданого Київським окружним адміністративним судом. Пояснено, що державним виконавцем винесено постанову від 29.07.2025 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн за невиконання судового рішення без поважних причин. Позивач вважає оскаржувану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки державним виконавцем не встановлені дійсні причини невиконання рішення суду, а саме відсутністю коштів та додаткових бюджетних асигнувань.
Відповідач повідомлявся про розгляд даної справи належним чином, проте заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 КАС України, до суду не надав.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд зазначає наступне.
Як убачається з матеріалів справи, у провадженні Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київської області перебуває виконавче провадження ВП НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа №320/40290/23, виданого Київським окружним адміністративним судом на виконання судового рішення від 19.12.2024 по справі №320/40290/23.
Постановою відповідача від 29.07.2025 на ТУ ССО у м.Києві та Київській області накладено штраф у розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення суду.
Позивач вважає спірну постанову протиправною, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Згідно з п. 1 та п. 16 ч. 3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Наведені положення законодавства в контексті цієї справи свідчать про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження". Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Також обов'язкове виконання рішення суду, в тому числі, суб'єктами наділеними владними повноваженнями, покладається Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції" від 17.07.1997. Отже, її положення є обов'язковими для виконання Україною.
Стаття 6 вказаної Конвенції гарантує неухильність виконання рішення суду громадянами, юридичними особами та всіма органами влади України, до яких відноситься і Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Тобто рішення суду, яке набрало законної сили, повинно бути виконане, а інші обставини щодо його невиконання суперечать основним принципам права і до уваги судом не беруться. У протилежному випадку буде мати місце порушення принципу юридичної визначеності, що є одним із базових складових принципу верховенства права, визнаного Україною як на рівні Конституції, так і шляхом ратифікації Європейської Конвенції з прав людини.
З огляду на зазначене, ураховуючи процес поновлення порушених прав позивача (стягувача) шляхом видачі відповідного виконавчого документу, законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий пріоритет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника. Принцип "res judicata" (принцип обов'язковості судового рішення) покладає на боржника обов'язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця.
У силу зазначеного правового принципу саме боржник повинен проявити достатню розумність і обачність для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов'язаних із невиконанням судового рішення.
Як встановлено судом, з метою виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі №320/40290/23 для проведення виплати ОСОБА_1 , Управлінням здійснено розрахунок коштів на виплату додаткової винагороди та листами від 16 травня 2025 року №41.07-256 та від 20 січея 2025 року №41.07-23 надіслано до Центрального органу управління Служби судової охорони, як до розпорядника бюджетних коштів другого рівня.
Суд зазначає, що відповідно до затверджених бюджетних асигнувань, Центральний орган управління Служби судової охорони уповноважений на отримання бюджетних асигнувань та їх перерозподіл між територіальними управліннями, направлено листи про виділення додаткових кошторисних призначень, а саме: збільшення кошторисних призначень за КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя» по КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки».
Служба судової охорони, в свою чергу, зверталась до Державної судової адміністрації України, як до головного розпорядника бюджетних коштів, із проханням внесення змін до кошторису Служби на 2024 рік за бюджетною програмою КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя». Про вчинені дії позивачем було повідомлено державного виконавця. Також було повідомлено, що виплата коштів відбудеться негайно після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
Суд зазначає, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути прийнята лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. При цьому, визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин. Поважними можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.
Даний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, зазначеною у постановах від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, від 10.09.2019 у справі №0840/3476/18, від 19.08.2020 у справі №140/784/19, від 31.05.2022 у справі №360/940/20.
Відповідно до ч.2 ст.4 Бюджетного кодексу України (далі БК України) виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.23 БК України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років; довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; довгострокових зобов'язань у рамках державно-приватного партнерства, узятих на облік органами Казначейства України; середньострокових зобов'язань за договорами щодо забезпечення судноплавного стану внутрішніх водних шляхів та судноплавних шлюзів; середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я; середньострокових зобов'язань за договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації (ч.1 ст.48 БК України).
Враховуючи те, що бюджетних асигнувань на виплату сум за рішенням суду не вистачає, а додаткові кошти позивачу не виділяються, суд вважає, що у позивача були поважні причини невиконання судового рішення. Отже, підстави для накладення на позивача штрафу об'єктивно відсутні.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду докази на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Суд встановив, що позивач сплатив судовий збір у сумі 3028,00 грн. Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29.07.2025 у ВП НОМЕР_1 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.
3. Стягнути на користь Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 43162533) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 43315602) суму судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.