23 лютого 2026 року м. Київ № 320/36306/24
Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиці А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в частині не проведення перерахунку та у подальшому не виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 30.09.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 29.01.2020 по 30.09.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 29.01.2020 по 30.09.2020 з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією утриманих сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Позовні вимоги позивачем обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно при розрахунку грошового забезпечення позивача за 2020 рік використано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Разом з тим, на думку позивача, відповідачем не у повному обсязі нараховано та виплачено додаткові види грошового забезпечення, внаслідок чого порушеного його права.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків шляхом подання до суду про поновлення строку для звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення строку (пропуску строку) на звернення до суду з даним позовом та документів (доказів) на підтвердження цих обставин. Позивачем вимоги ухвали виконано належним чином.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у матеріалах справи документами.
На день розгляду справи по суті відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), щодо надання відзиву на позовну заяву (відзив), інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.
Таким чином, керуючись положеннями частини шостої статті 162 КАС України, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши всі подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 у період з 2006 року по вересень 2020 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира Війсьткової частини НОМЕР_1 від 30.09.2020 №212дск, ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу та та всіх видів забезпечення у зв'язку з переведенням до нового місця військової служби.
Під час проходження військової служби за період з 29.01.2020 по 30.09.2020 грошове забезпечення ОСОБА_1 нараховувалося та виплачувалося Військовою частиною НОМЕР_1 із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Як убачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із запитом пр отримання публічної інформації, в якому просив надати інформацію щодо проведених розрахунків та їх розмірів.
Військова частина НОМЕР_1 листом від 04.07.2024 №222/4/2607 повідомила позивача про те, що грошове забезпечення та додаткові види грошового забезпечення йому нараховані і виплачені в повному обсязі.
Вважаючи бездіяльність відповідача у непроведенні перерахунку та у невиплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 30.09.2020 протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з приписами частини першої статті 9 №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Положеннями частин другої четвертої зазначеної статті закріплено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704 (набрала чинності 1 березня 2018 року), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції чинній на момент прийняття постанови) регламентовано, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1,12,13,14.
У подальшому пункт 4 цього нормативно - правового акту було викладено у редакції пункту 6 Постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, згідно з Постановою №704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
Разом з цим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено, а саме: визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»; в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Таким чином, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ та пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 перевагу належить віддати положенням закону, як правовому акту вищої юридичної сили.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України дійшов висновку, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Водночас, Законом України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) регламентовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з частиною другою статті 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
На думку суду, зазначення у пункті 4 Постанови №704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб), як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців.
Разом з цим, суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік не містять.
Так, законом №294-ІХ у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року 2102,00 грн.
Статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на правила частини третьої статті 7 КАС України, з 29.01.2020 не підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, як такі, що не відповідають положенням Закону №294-ІХ (правовим актам вищої юридичної сили), згідно з яким прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2023 у справі №160/14974/21.
Таким чином, при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням з 29.01.2020 необхідно використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Постановою №103 серед іншого також затверджено Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, підпунктом 1 пункту 3 яких:
1) пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14»;
2) у пункті 10 цифри і слова « 01.01.2019» замінено цифрами і словами « 01.03.2018».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020, позов задоволено частково, а саме:
- визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови від 21 лютого 2018 року №103 в частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 неправомірними;
- зобов'язано Кабінет Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Постановою Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №826/9052/18 після касаційного перегляду вказані рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишені без змін. За висновком Верховного Суду у цій справі, який викладено у пункті 34 постанови, суд вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності зобов'язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», відтак не підлягає застосуванню до спірних відносин пункт 4 в редакції Постанови №103.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.01.2019 №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, яка в свою чергу відображена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 10.01.2023 у справі №440/1185/21.
Так, за останньою правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.
Враховуючи встановлені обставини у справі, суд дійшов висновку, що з 29.01.2020 відбулося підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень обов'язку обраховувати ці показники із використанням згідно з законами №294-ІХ та №1082-IX прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а тому наявні підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Суд зауважує, що відповідачем не заперечується та не спростовується, що грошове забезпечення позивача у спірний період визначалось із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року. Більш того, відповідач зазначає, що саме такий розмір і повинен був братися для обчислення грошового забезпечення позивача за спірний період.
У спірних правовідносинах позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, тому суд вважає за необхідне визнати протиправними вказані дії відповідача, зобов'язавши здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, виплата щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Таким чином, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 29.01.2020 по 30.09.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», підлягають задоволенню.
У частині позовних вимог в частині виплати компенсації утриманих сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, затверджені порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок № 44).
Відповідно до пункту 2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема військовослужбовця, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктами 4 та 5 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, Порядком №44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.
У постанові Верховного Суду від 17.03.2020 справа №815/5826/16 зазначено: «Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними».
Поряд із цим суд звертає увагу, що на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.
Відтак, у суду відсутні підстави зобов'язувати відповідача здійснити на користь позивача відшкодування компенсації суми ПДФО, оскільки відповідний обов'язок виникає одночасно з виплатою нарахованої відповідачем індексації грошового забезпечення, тобто у майбутньому, отже відповідні позовні вимоги є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в частині не проведення перерахунку та у подальшому не виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 30.09.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) щомісячного грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення розмір, яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 29.01.2020 по 30.09.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Перепелиця А.М.