24 лютого 2026 року Справа № 280/11205/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
22 грудня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про непридатність до військової служби та виключення з військового обліку ОСОБА_1 ;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про непридатність до військової служби та виключення з військового обліку ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 29.12.2025 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23 грудня 1993 року рішенням медичної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за ст. 12 «в» наказу МО №260 від 09 вересня 1987 року. Позивач зазначає, що під час отримання відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів ним було встановлено, що у Реєстрі відсутні відомості щодо виключення його з військового обліку. Позивач зазначає, що він звернувся до відповідача з проханням внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а саме відомості про непридатність до військової служби та виключення з військового обліку. Позивач зазначає, що відповідачем не було внесено відповідні зміни до реєстру, чим порушено його права та законні інтереси.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 (Енергодар). Підстава взяття на облік - автоматичне взяття на облік згідно змін від 01.04.2025 року до Порядку реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024 №932. Відповідач зазначає, що Наказ МОУ №342 від 2006 року регулював питання зняття з військового обліку осіб, визнаних обмежено придатними до військової служби в мирний час, але придатними у воєнний час. Відповідач вказує на те, що хоча цей наказ втратив чинність (був замінений наказом МОУ №24 у 2015 році), запис у військовому квитку про зняття з обліку за цим наказом не звільняє від мобілізації у воєнний час, оскільки особа залишається військовозобов'язаним до виключення з обліку за висновком ВЛК, згідно з чинними правилами. Відповідач вказує на те, що позивач має статус військовозобов'язаного, оскільки при проходженні ВЛК був визнаний непридатним саме у мирний час та обмежено придатним у воєнний час. Саме на цій підставі знімали з обліку за Наказом МОУ №342, який втратив чинність у 2015 році. Відповідач звертає увагу на те, що відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , із зазначенням підстави виключення з обліку та норми Закону, відповідно до частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, який діяв на момент внесення даних до військового квитка) - відсутні. Відповідач вказує на те, що зняття з військового обліку та виключення із військового обліку є різними правовими термінами та категоріями, а оскільки позивач знятий із військового обліку, то його поновлення на обліку на час воєнного стану не є порушенням чинного законодавства. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступне.
З матеріалів справи встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 (Енергодар) та має статус військовозобов'язаного.
У зв'язку з тим, що позивач має статус військовозобов'язаного він звернувся до відповідача з заявою, в якій просив внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про непридатність до військової служби та виключення з військового обліку.
Позивач, не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо не виключення з військового обліку, звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зазначає, що є загальновідомим та не потребує доказуванню, що на момент виникнення спірних правовідносин в Україні запроваджено загальну мобілізацію та правовий режим воєнного стану, у зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно ч.5 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Суд зазначає, що Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач в обґрунтування наявності підстав для виключення його з військового обліку вказував на те, що 23 грудня 1993 року рішенням медичної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за ст.12 «в» наказу МО №260 від 09 вересня 1987 року.
Відповідно до відомостей з військового квитка позивача судом також встановлено, що 10.05.2002 при повторному проходженні медичного огляду визнаний за ст.78 «г» на підставі наказу МОУ від 1999 року №207, який передбачав - ст.78 - внутрішньочерепна травма та її наслідки (струс, удар, здавлення головного мозку, субарахноїдальний та внутрішньочерепний крововиливи внаслідок травми), пункт «г» - при одужанні після внутрішньочерепної травми без порушення функцій, результат - придатні.
Відповідно до запису на сторінці 32 копії військового квитка знятий з військового обліку 29.01.2007 року на підставі наказу МОУ № 342 від 09.06.2006.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач у 2007 році був знятий з військового обліку, а не виключений з військового обліку.
Суд зазначає, що законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку», при цьому, при знятті з військового обліку, Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов'язаного на такий облік.
Так, згідно з абзацом 7 п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, служби зовнішньої розвідки України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України.
Отже, в силу приписів Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивач підлягав взяттю на військовий облік військовозобов'язаних, як такий, що раніше був знятий з військового обліку.
Також, суд зазначає, що на момент звернення позивача до відповідача з заявою про його виключення з військового обліку, частиною 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» було передбачено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі;
5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом;
6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів «й» або «к» пункту 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять висновку ВЛК про повну непридатність позивача до військової служби за станом здоров'я в умовах воєнного стану.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зняттю з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України: з військового обліку військовозобов'язаних:
які вибули в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України і стали на військовий облік за новим місцем проживання;
які призвані чи прийняті на військову службу або навчання у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;
які направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;
які зараховані до військового оперативного резерву;
в інших випадках - за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України.
За таких обставин, чинне законодавства України не передбачає такої підстави для зняття з військового обліку, як визнання військовозобов'язаного обмежено придатним до військової служби.
Суд зазначає, що позивач не був виключений з військового обліку, а був знятий з нього на підставі Наказу МОУ №342, про що у військовому квитку серії НОМЕР_1 проставлена відмітка про зняття з військового обліку. Разом з тим, 15.01.2015 наказом Міністерства оборони України внесені зміни до Настанови з військового обліку в Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №35 від 22.01.2002 щодо відміни положення про зняття з військового обліку громадян, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби в мирний час та обмежено придатними у воєнний час.
При цьому, суд зазначає, що у разі якщо позивач вважає, що він за станом здоров'я є непридатним до військової служби, то відповідно не позбавлений права на отримання у ТЦК та СП направлення на медичний огляд для визначення ступеню придатності до військової служби. І саме за наслідками проходження позивачем військово-лікарської комісії у відповідача може виникнути обов'язок про виключення позивача з військового обліку, у разі встановлення за висновком ВЛК непридатності позивача до військової служби.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутній обов'язок щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про непридатність до військової служби ОСОБА_1 та виключення його з військового обліку.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати на користь позивача не відшкодовуються.
Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст.2, 9, 139, 241-243, 254-262 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В Новікова