23 лютого 2026 року Справа № 280/11034/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з військової служби на підставі підпункту “ж» пункту 3 частини 5 статті 26 ЗУ “Про військовий обов'язок та військову службу», яка викладена в формі листа командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 № 1789/2/12061 від 08.12.2025 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з військової служби на підставі підпункту “ж» пункту 3 частини 5 статті 26 ЗУ “Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з закінченням строку служби.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що був прийнятий на військову службу за контрактом у період дії воєнного стану зі строком: «до оголошення демобілізації», що підтверджується контрактом про проходження громадянами України військової служби в ЗСУ на посадах осіб рядового складу від 23.02.2023. Вказує, згідно з частиною 3 статті 23 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», під час дії воєнного стану для осіб (крім осіб офіцерського складу), які приймаються на військову службу за контрактом, із числа громадян віком від 18 до 25 років, строк військової служби встановлюється один рік. Зазначає, що не бажає продовжувати військову службу і один рік з моменту підписання його контракту сплив ще 23.02.2024, у зв'язку з чим він має право на звільнення з військової служби. Вказує, що звернувся по команді з рапортом про звільнення з військової служби до командира військової частини НОМЕР_1 . Проте, згідно з листом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.12.2025 року, позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» за рапортом вх. № 44416 від 02.12.2025 року через те, що контракт є строковим і укладений «до оголошення демобілізації», а станом на дату розгляду рапорту демобілізацію в країні не оголошено. Вважає відмову необґрунтованою. Просить задовольнити позов.
Відповідач позовні вимоги не визнав, у письмовому відзиві від 06.01.2026 вх.№803 посилається на те, що норми про встановлення строку військової служби за контрактом один рік для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, із числа громадян віком від 18 до 25 років, та звільнення їх з військової служби у разі закінчення строку контракту розповсюджує свою дію на контракти, які укладаються з громадян віком від 18 до 25 років, починаючи з 18 травня 2024 року. На контракти про проходження військової служби, укладені громадянами України до 18 травня 2024 року, дані норми не розповсюджуються. Окремих вимог про перегляд строків діючих контрактів про проходження військової служби, які укладені громадянами України віком від 18 до 25 років у період до 18 травня 2024 року, законодавство не містить. Вважає, що правові підстави для задоволення вимог позивача у даній справі відсутні. Просить відмовити у позові.
Ухвалою суду від 22.12.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/11034/25.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
23.02.2023 року громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклав з Міністерством оборони України контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.
Відповідно до п. 3 вищевказаного контракту, цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених за погодженням сторін до оголошення демобілізації.
ОСОБА_1 проходить військову службу за вищевказаним контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира відділення - командира екіпажу безпілотних літальних комплексів взводу БАК роти БАК механізованого батальйону.
02.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», - у зв'язку із закінченням строку служби у разі закінчення строку дії контракту.
08.12.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 відмовлено, у зв'язку з тим, що строк, на який ним укладався Контракт на проходження військової служби, - до оголошення демобілізації, не сплив.
Покликаючись на протиправні дії відповідача, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно із ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України, Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 2 Закону № 2232-XII громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається:
1) день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу;
2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації;
3) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних;
4) день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Відповідно до п. 15 Положення № 1153/2008 з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються:
контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби;
контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (далі - контракт про навчання) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби (навчання).
Пунктом 34 Положення № 1153/2008 визначено, що контракт припиняється (розривається):
у день закінчення строку контракту;
у день набрання чинності новим контрактом - у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший;
у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України);
у день набрання чинності контрактом про навчання у разі вступу особи рядового складу, сержантського та старшинського складу, яка проходить військову службу за контрактом, до вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти;
у день, що настає після дня смерті (загибелі) військовослужбовця або дня визнання його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим;
у день видачі свідоцтва про смерть військовослужбовця на підставі проведеної генетичної експертизи, якщо військовослужбовця не було визнано судом безвісно відсутнім чи оголошено померлим.
Відповідно до п. 35 Положення № 1153/2008 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення):
1) за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г", "д", "е", "є", "з" - "й", "л" та "о" пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
Під час дії особливого періоду контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини у період:
після закінчення строку проведення мобілізації та до моменту введення воєнного стану - на підставах, передбачених пунктом 2 (крім підстав, передбачених підпунктами "ґ", "й" та "к") частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
протягом строку проведення мобілізації та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації - на підставах, передбачених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
2) за бажанням військовослужбовця - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "ж", "к" пункту 1, а в особливий період (крім строку проведення мобілізації та дії воєнного стану) - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "й" та "к" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Судом встановлено, що позивач не погоджується з відмовою у задоволенні його рапорту про звільнення зі служби, на підставі підпункту “ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII у зв'язку з закінченням строку служби.
Вирішуючи спір, суд зауважує, що згідно підпункту “ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції на час звернення позивача із рапортом про звільнення) Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
При цьому, позивач покликається на ч. 3 ст. 23 № 2232-XII, що під час дії воєнного стану для осіб (крім осіб офіцерського складу), які приймаються на військову службу за контрактом, із числа громадян віком від 18 до 25 років, строк військової служби встановлюється один рік.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач дійсно на момент укладення контракту та на момент звернення до відповідача із рапортом про звільнення зі служби є особою віком від 18 до 25 років (15.07.2003 р.н.).
Однак, положення підпункту “ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII передбачають право на звільнення з військової служби за наявності такої умови як: закінчення строку контракту.
Як вказано у пункті 3 Контракту на проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного між позивачем та Міністерством оборони України, цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін до оголошення демобілізації.
Контракт може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи Міністерства оборони України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Тому, така обставина, як закінчення строку контракту між позивачем та Міністерством оборони України наразі відсутня.
Крім того, не доведено позивачем і наявності підстав для дострокового припинення контракту згідно Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Суд звертає увагу, що пункт 3 Контракту не суперечив положенням ст. 23 Закону № 2232-XII у редакції на час його укладання.
Зокрема, ч. 7 ст. 23 Закону № 2232-XII було передбачено, що для громадян України, які призвані на військову службу, встановлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, - до 18 місяців; для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію; для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, - на строки, визначені рішенням Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу за контрактом у період дії воєнного стану зі строком «до оголошення демобілізації», контракт на момент його укладення не суперечив нормам Закону № 2232-XII та Положення № 1153/2008, наразі відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
У зв'язку із відмовою у позові, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 23 лютого 2026 року.
Суддя Л.Я. Максименко