про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову
24 лютого 2026 рокум. Ужгород№ 260/908/26
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Луцович М.М., розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду заяву представника Карпатського біосферного заповідника про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі за позовом Карпатського біосферного заповідника до Рахівської міської ради, де позивачем вказано третіх осіб Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України та Головне управління ДПС у Закарпатській області, про визнання протиправним та нечинним рішення, -
Карпатський біосферний заповідник звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Рахівської міської ради, де позивачем вказано третіх осіб Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України та Головне управління ДПС у Закарпатській області, якою просить: визнати протиправним та нечинним рішення Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області 73 сесії 8 скликання від 24.06.2025 року №1064 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2026 рік» в частині абзацу 1 пункту «Пільги щодо сплати податку для юридичних осіб» додатку 2 до рішення.
Разом з позовною заявою представником Карпатського біосферного заповідника подано заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якою просить суд: заборонити Головному управлінню ДПС у Закарпатській області приймати рішення про нарахування податкових зобов'язань Карпатського біосферного заповідника із земельного податку на підставі рішення Рахівської міської ради від 24.06.2025 № 1064 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на території Рахівської територіальної громади, в частині абзацу 1 пункту «Пільги щодо сплати податку для юридичних осіб» додатку 2 до рішення - до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Заява мотивована тим, що рішення Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області 73 сесії 8 скликання від 24.06.2025 року №1064 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2026 рік» в частині абзацу 1 пункту «Пільги щодо сплати податку для юридичних осіб» додатку 2 до рішення, прийняте всупереч вимогам пункту 282.1.4. ст. 282 Податкового кодексу України, що вказує на очевидні ознаки протиправності оскаржуваного нормативно-правового акта. Заявник вказує, що з 01.01.2026 року оскаржуване рішення може бути застосоване податковими органами. У разі його реалізації позивачу буде безпідставно нараховано земельний податок, що спричинить: вилучення бюджетних коштів державної установи; виникнення податкового боргу; штрафні санкції; примусове стягнення; необхідність окремих судових процесів для повернення коштів. Зазначає, що відновлення порушених прав позивача буде істотно ускладненим у разі невжиття заходів забезпечення позову та невжиття таких заходів може також унеможливити ефективний захист порушених прав позивача. Крім того, виникає ризик нанесення шкоди державним інтересам, оскільки позивач є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, науково-дослідною установою міжнародного значення, яка повністю утримується за рахунок державного бюджету (загального та спеціального фондів).
Відповідно до статті 154 частини 1 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Приписами статті 154 частин 2, 3 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Розгляд поданої заяви проводиться у порядку письмового провадження за відсутності учасників справи.
Розглянувши заяву, дослідивши необхідні для розгляду заяви, матеріали адміністративної справи, суд вважає, що така не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 150 частини 1 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно із статтею 150 КАС України, її частиною 2, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Вжиття заходів забезпечення адміністративного позову нерозривно пов'язано з підставами та предметом адміністративного позову і ними обумовлюється. Забезпечення позову допускається, якщо не вжиття цих заходів може ускладнити або привести до неможливості виконання рішення суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя у разі задоволення вимог позивача (заявника).
Тобто, прийняття такого рішення доцільне та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи призвести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача у разі задоволення позову.
Підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За умовами ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Не допускається забезпечення позову, зокрема шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України).
При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
У постанові від 22.12.2022 у справі №640/31815/21 Верховний Суд виснував:
« 30. … судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судового рішення стає обов'язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
31. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
32. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними».
Предметом позову у даній справі є рішення Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області 73 сесії 8 скликання від 24.06.2025 року №1064 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2026 рік» в частині абзацу 1 пункту «Пільги щодо сплати податку для юридичних осіб» додатку 2 до рішення.
У заяві про забезпечення позову позивач вказує, що з 01.01.2026 року оскаржуване рішення може бути застосоване податковими органами та у разі його реалізації позивачу буде безпідставно нараховано земельний податок, що спричинить: вилучення бюджетних коштів державної установи; виникнення податкового боргу; штрафні санкції; примусове стягнення; необхідність окремих судових процесів для повернення коштів.
Звертаючись до суду із цією заявою про забезпечення позову заявник вказує на негативні наслідки, які, на думку заявника, можуть настати внаслідок незабезпечення позову, відновлення порушених прав позивача буде істотно ускладненим у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Надаючи оцінку таким обставинам і враховуючи предмет позову, суд зауважує, що позивач не надав жодного належного та допустимого доказу існування реальної небезпеки порушення його прав або ускладнення виконання рішення суду в разі його можливого задоволення.
Так, відповідно до п.56.1. ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (п.56.18. ст.56 Податкового кодексу України).
Згідно з п.57.3. ст.57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.
Отже, обов'язок щодо сплати грошового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом, виникає у платника податків, після його узгодження, у тому числі, через оскарження рішення про нарахування такого грошового зобов'язання у судовому порядку.
З поданих заявником матеріалів вбачається, що Головним управління ДПС в Закарпатській області не приймалося жодного рішення щодо накладення земельного податку на Карпатський біосферний заповідник з урахуванням положень оскаржуваного рішення Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області 73 сесії 8 скликання від 24.06.2025 року №1064 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2026 рік» в частині абзацу 1 пункту «Пільги щодо сплати податку для юридичних осіб» додатку 2 до рішення.
Суд враховує, що припущення щодо потенційної поведінки суб'єкта владних повноважень не може вважатися достатньою підставою для застосування забезпечення позову, оскільки такі припущення не створюють реальної, об'єктивно підтвердженої загрози утруднення чи неможливості виконання судового рішення.
З наведених вище норм законодавства суд робить висновок про те, що у випадку прийняття податковим органом рішення щодо накладення земельного податку на Карпатський біосферний заповідник, останній може оскаржити такі в адміністративному або судовому порядку, при цьому грошове зобов'язання, нараховане за таким рішенням, вважатиметься неузгодженим, відповідно, у позивача буде відсутній обов'язок щодо його сплати до моменту такого узгодження.
Вказані обставини свідчать про безпідставність побоювань заявника щодо вилучення бюджетних коштів державної установи, виникнення податкового боргу, штрафних санкцій, примусових стягнень тощо.
Слід зазначити, що накладення (визначення та нарахування) податкових зобов'язань є реалізацією владних управлінських повноважень податкового органу, при цьому заява про забезпечення позову шляхом заборони приймати рішення про нарахування податкових зобов'язань зводиться до втручання у здійснення Головним управлінням ДПС в Закарпатській області податкових повноважень, наданих йому законом.
Крім того вказані позивачем заходи забезпечення позову шляхом заборонити Головному управлінню ДПС у Закарпатській області приймати рішення про нарахування податкових зобов'язань Карпатського біосферного заповідника із земельного податку на підставі рішення Рахівської міської ради від 24.06.2025 № 1064 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на території Рахівської територіальної громади, в частині абзацу 1 пункту «Пільги щодо сплати податку для юридичних осіб» додатку 2 до рішення - до набрання законної сили рішенням суду у даній справі, виходять за межі заявлених позовних вимог та є неспівмірними до таких вимог.
Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року),Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Докази того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду матеріали справи не містять.
Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі № 640/8742/20 вказав, що положеннями частини другої статті 150 КАС України передбачено забезпечення позову не у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а у випадку необхідності докладання значних зусиль та витрат для виконання рішення суду або в поновленні порушених прав, або якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Щодо посилання заявника на очевидні ознаки протиправності оскаржуваного нормативно-правового акта суд зазначає таке.
Суд зауважує, що нормативно-правовий акт, як акт загальної дії, що регулює однотипні публічно-правові відносини та застосовується щодо невизначеного кола осіб, має особливий правовий статус.
З огляду на комплексний характер правового регулювання, яке здійснюється через нормативно-правовий акт, втручання суду у його чинність не повинно підміняти собою остаточне судове рішення. Такий підхід забезпечує стабільність нормативного регулювання та правову визначеність, а також запобігає передчасному втручанню у публічне управління без достатніх правових підстав.
У постанові Верховного Суду від 21.05.2025 у справі №320/28579/24 суд підкреслює, що забезпечення позову на підставі ймовірної протиправності нормативно-правового акта чи окремих його положень є неналежним, якщо справа вимагає детального аналізу фактів і права, оскільки це може свідчити про упереджене формування позиції суду.
Позивачем у заяві про забезпечення позову не наведено доводів, які б свідчили про наявність очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів його як особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
Суд наголошує на тому, що дослідження по суті правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних положень нормативно-правового акта виходить за межі питання забезпечення позову, оскільки передбачає оцінку його положень, процедури прийняття, тощо. З'ясування таких обставин наближається до розгляду законності оскаржуваного рішення, що є предметом основного провадження, а не забезпечення позову.
Таким чином, у суду відсутні підстави для висновків про «очевидну протиправність» рішення Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області 73 сесії 8 скликання від 24.06.2025 року №1064 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2026 рік» в частині абзацу 1 пункту «Пільги щодо сплати податку для юридичних осіб» додатку 2 до рішення.
Верховний Суд у постанові від 21.05.2025 у справі №320/28579/24 наголошує, що забезпечення позову не повинно завдавати непропорційної шкоди, перевищувати заявлені вимоги позивача чи бути рівнозначним задоволенню позовних вимог до розгляду справи по суті.
Враховуючи означене, суд вважає, що будь-які остаточні оцінки правомірності рішення в оскаржуваній частині на стадії забезпечення позову є передчасними, а відсутність очевидності порушень унеможливлює застосування такого заходу відповідно до стандарту доказування prima facie.
Суд зазначає, що заява не містить належного та достатнього обґрунтування з приводу необхідності забезпечення позову та не містить доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, та порушення у зв'язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.
Таким чином, підстави для вжиття заходів забезпечення позову відсутні, оскільки позивач не навів належних доводів того, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Відтак суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову, а тому у її задоволенні слід відмовити.
Керуючись статтями 150-157, 243, 248, 294, 295 КАС України, суд
У задоволенні заяви представника Карпатського біосферного заповідника про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі за позовом Карпатського біосферного заповідника до Рахівської міської ради, де позивачем вказано третіх осіб Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України та Головне управління ДПС у Закарпатській області, про визнання протиправним та нечинним рішення - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено КАС України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя М.М. Луцович