про залишення позовної заяви без руху
24 лютого 2026 року м. Житомир справа № 240/22938/25
категорія 106030200
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Капинос О.В., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023.
Разом з позовом позивач подав заяву про поновлення строку звернення з позовом, в якій вказав, що про недоплату грошового забезепечення дізнався з листа відповідача. У грошовому атестаті зазначається розмір грошового забезпечення лише станом на дату переміщення, переведення або звільнення.
Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
В ухвалі про відкриття провадження у справі вказано, що питання дотримання строків звернення з позовом буде вирішуватись в ході розгляду справи по суті.
На виконання вимог ухвали про витребування доказів, відповідач надав суду копію грошового атестата від 22.12.2023 №249/83, у якому позивач підтвердив правильність даних своїм підписом. Факт видачі позивачу атестата підтверджується його підписом 22.12.2023 у журналі реєстрації облікових документів.
Вирішуючи питання наявності підстав для поновлення позивачу строку звернення з позовом в частині позовних вимог з 19.07.2022 по 22.12.2023, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що період до 19.07.2022 регулювався положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Однак період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд зазначає, що початок перебігу тримісячного строку для подання позову в частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, суд зазначає, що таке ознайомлення відбувається шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Пунктом 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках: - вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; - зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої; - звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби); - відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.
Згідно з абзацом першим пункту 11.3 розділу 11 названих Правил грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації.
Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини (абзац п'ятий пункту 11.3 розділу 11 Правил №280).
Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил №280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата.
Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил №280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.
Окрім цього, форма грошового атестата передбачає пункт 14 такого змісту: 14. Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую ….. (підпис військовослужбовця).
Відтак про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті та підписом у журналі.
Окрім того суд враховує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Таким чином, відповідно до чинного нормативно-правового регулювання на момент звернення до суду з даним позовом, у спорах, пов'язаних з виплатою всіх сум, що належать працівникові при звільненні та інші виплати, пов'язані з проходженням публічної служби, встановлюється тримісячний строк.
Отже з 01 липня 2023 року строк звернення до суду із позовом про виплату заробітної плати регламентується статтею 233 КЗпП України, складає три місяці та сплинув 30 вересня 2023 року.
Також, суд враховує правову позицію Верховного Суду , викладену у постанові від 21.01.2026 у справі № 200/8730/24 у якій зазначено, що у випадку ж який склався у цій справі, позивача 12 липня 2024 року звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та при звільненні зі служби видано грошовий атестат, що підтверджено підписом позивача про його отримання, тому дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 12 липня 2024 року, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
При цьому визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для залишення позовної заяви у частині виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 12 липня 2024 року без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем тримісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України.
Застереження позивача щодо отримання інформації про розмір нарахованого та виплаченого за спірний період грошового забезпечення з довідок відповідача, надісланих на запит, на переконання Суду, не змінює момент, з якого позивач мав можливість дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Виходячи з цього, суд погоджується з обґрунтованістю висновку Верховного Суду про те, що саме дата вручення позивачу грошового атестата є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Позивача виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 22.12.2023 та цього ж дня вручено копію грошового атестату. Факт видачі позивачу атестата підтверджується його підписом у журналі .
Отже, саме при звільненні позивачу стало відомо про порушення своїх прав, що відбулося шляхом вручення грошового атестата.
Як установлено судом, позовну заяву подано 19.10.2025, а тому, з огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку, що строк звернення до суду з вимогами за період з 19.07.2022 по 22.12.2023 позивач пропустив.
Суд зазначає, що звернення з адвокатським запитом про отримання інформації про розмір нарахованої та виплаченої за спірний період індексації, не змінює момент, з якого особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Суд не бере до уваги доводи представника позивача про те, що грошовий атестат не містить необхідних даних , тому не є документом з якого особа дізнається про розмір нарахованих та виплачених сум, оскільки як вже зазначалося, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, суд зазначає, що позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум при врученні грошового атестата.
При цьому суд зауважує, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення, а тому мав можливість з'ясувати для себе розмір нарахованої та виплаченої індексації.
Однак, ані під час проходження служби, ані після вибуття позивач не вчинив дій, направлених на отримання такої інформації. Жодних доводів щодо існування об'єктивних непереборних обставин, які б перешкоджали вчиненню таких дій позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду не наводить.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд уважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Однак, позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду, не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений законом строк. Не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав у цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не можуть вважатися об'єктивною причиною, яка перешкоджає захищати свої права у строки, встановлені процесуальним законом. Помилкове уявлення про відсутність порушення прав протягом тривалого періоду не може виправдовувати пасивної поведінки позивача та його процесуальної бездіяльності.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.04.2025 у справі № 990/20/25.
Окрім того, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою публічних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суд зазначає, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011).
При цьому необхідно враховувати, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року (справа Мельник проти України) погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Також вказав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Звернення до суду з позовною заявою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на подання позову, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, установлених положеннями Кодексу адміністративного судочинства України. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Зазначені правові висновки викладено в ухвалі Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі №520/6827/22.
Підсумовуючи наведене, позивач не довів, що він не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законодавством строк, відтак, суд визнає неповажними причини пропуску строку звернення з позовом, викладені позивачем у заяві.
Відповідно до частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За таких обставин, враховуючи, що судом визнано неповажними причини пропуску строку звернення з позовом, позов підлягає залишенню без руху в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 22.12.2023 з наданням позивачу строку для усунення недоліків шляхом подання нової обгрунтованої заяви про поновлення строку звернення з позовом з доказами поважності причин такого пропуску або уточненої позовної заяви (з доказами направлення відповідачу) із зазначенням позовних вимог за період до 19.07.2022.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256 КАС України, суд
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Позивачу усунути зазначені в ухвалі суду недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Суддя О.В. Капинос