Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 лютого 2026 року Справа№200/3986/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка полягала у ненарахуванні та невиплаті індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 до 29.06.2018 із застосуванням березня 2018 року, як місяця підвищення доходу, та із застосуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»;
2) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію (індексацію-різницю) грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 29.06.2018 із застосуванням березня 2018 року, як місяця підвищення доходу, та відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» в сумі 17 703,83 грн з відрахуванням військового збору і податку з доходів фізичних осіб з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу»;
3) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка полягала у не нарахуванні ОСОБА_1 на суми нарахованої та 23.06.2023 виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та її невиплаті;
4) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми нарахованої та 23.06.2023 виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 в сумі 79 421,49 грн;
5) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка полягала у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
6) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його було звільнено зі служби. Проте, у порушення ст. 117 КЗпП України при звільненні з ним не було здійснено повного та остаточного розрахунку.
У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо ненарахування та невиплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.03.2018 по 29.06.2018 із застосуванням березня 2018 року, як місяця підвищення доходу, та із застосуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення».
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію (індексацію-різницю) грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.06.2018 із застосуванням березня 2018 року, як місяця підвищення доходу, та відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» в сумі 16 329,32 грн.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 на суми нарахованої та 23.06.2023 виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та її невиплаті
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка виплачена 23.06.2023 за період з 01.12.2015 по 23.06.2023.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 16 054,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 червня 2018 року по 19 січня 2023 року (з відрахуванням з цієї суми обов'язкових платежів та зборів, відповідно до вимог чинного законодавства).
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року у справі № 200/3986/23 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року у справі № 200/3986/23 - залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 18 серпня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Анісімова Євгенія Станіславівна, задоволено.
Скасовано постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року у справі № 200/3986/23, а також рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року в оскаржуваній частині щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягала у не нарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що у межах цієї справи належить ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їхнє виконання підлягає встановленню, зокрема: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат. А також належить ураховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику.
Ухвалою суду від 15 грудня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу № 200/3986/23 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без виклику осіб, відповідно до частин 1, 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України.
29 грудня 2025 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач звільнився з військової служби 29.06.2018 року, і всі належні виплати (включаючи індексацію) були здійснені на виконання судового рішення. Період з 15.04.2021 року не створює нової затримки, оскільки розрахунок при звільненні завершено. На думку представника відповідача відсутність спеціальних норм виключає застосування статті 117 КЗпП України до військовослужбовців.
На підставі наведеного, представник відповідача вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , у період з липня 2015 року по червень 2018 року перебував на грошовому забезпеченні відповідача. Виключений зі списків особового складу та усіх видів грошового забезпечення на підставі наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 від 29.06.2018 № 116 (преюдиційно встановлена обставина згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/2240/22).
07 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, в сумі 86 054,91 грн.;
- зобов'язання нарахувати і виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, в сумі 86054,91 грн., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
- визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.06.2018 із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), та із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3 877,93 грн. в загальній сумі 15 382,46 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»;
- зобов'язання нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.06.2018 із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), та щомісячної фіксованої індексації 3877,93 грн. в загальній сумі 15382,46 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17.03.2021 у справі № 200/2240/22, яке набрало законної сили 08.03.2023 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 01.12.2015 по 29.06.2018 в неповному обсязі.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, в період з 01.03.2018 по 29.06.2018 включно - березень 2018 року із урахуванням абзаців 4 та 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, ураховуючи фактично виплачені суми індексації грошового забезпечення.
23 червня 2023 року на виконання рішення суду відповідачем сплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року - 84 638,93 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України вказаний Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Статтею 2-1 Кодексу законів про працю України визначено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
З огляду на неврегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні вйськовослужбовців при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 6 березня 2018 року по справі № 804/3722/17.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній на час звільнення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 24 травня 2022 року (з дня, наступного за датою звільнення) до 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
До цього періоду, у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями також із застосуванням принципів співмірності, розумності та справедливості.
Отже, при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з наступного.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За положення п. 3 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
На підставі абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам регулюється Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі Порядок № 260).
Пунктом 6 Порядку №260 визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Зі змісту Порядку №260, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, вбачається, що грошове забезпечення військовослужбовців обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Так, з наданої до суду архівної відомості ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача складає: 256 грн 95 коп (8052,66 (квітень 2018 року) + 7621,20 (травень 2018) = 15673,86 грн/61 календарних дні).
Кількість календарних днів в період з 30 червня 2018 року до 18 липня 2022 року становить 1480 днів. Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30 червня 2018 року до 18 липня 2022 року становить 380 286 грн (1480 днів х 256,95 грн).
Період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Остаточного розрахунку з позивачем не проведено. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, з урахуванням положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, тобто за період з 19 липня 2022 року до 19 січня 2023 року складає 185 календарних днів.
Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 256,95 грн Х 185 днів = 47535,75 грн.
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30 червня 2018 року до 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року до 19 січня 2023 року складає 427 821,75 грн.
Згідно архівної відомості від 17.07.2023 № 09/02/449 при звільненні позивачу нараховано 15 284,24 грн.
Водночас розмір несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення - складає 84 638,93 грн. (індексація нарахована за рішенням суду у справі № 200/2240/22) та 16 329,32 грн. (індексація різниця розрахована судом у цій справі), разом 100 968,25 грн.
Питання застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX), було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 489/6074/23, за наслідками розгляду якої у постанові від 08 жовтня 2025 року викладені наступні правові висновки:
-«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.»
-«Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»
Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (індексації, компенсації) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні.
Однак, вказаний в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов'язковий. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Такий підхід суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, визначаючи остаточний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з таких обставин та критеріїв:
-позивач звільнився в червні 2018 року, з позовом про зобов'язання виплатити спірні суми звернувся до суду лише у лютому 2022 року, що є свідченням затягування строків з метою отримання більшої суми коштів;
-врахування періоду затримки (прострочення) виплати, а також того, що тривалість цього періоду пов'язана не з вимогою до роботодавця сплатити відповідні суми, а в зв'язку з розглядом судом позову позивача до відповідача про стягнення спірних сум;
-врахування принципу співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У даному ж випадку, стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні зі служби, як спеціальний вид відповідальності відповідача, має на меті відшкодувати позивачці збитки від порушення його майнових прав.
Втім, така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок відповідача.
З огляду на ці обставини, з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості та співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених до стягнення позивачем сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку, визначивши його в сумі 16 054,00 грн.
Крім того, стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, потрібно наголосити, що суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а).
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача у частині ненарахування та невиплати й зобов'язання такого нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі то суд, керуючись п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 № 13 та постановою Верховного Суду від 16.02.2023 (справа № 420/20192/21), вважає, що належним способом захисту є саме стягнення відповідної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 9 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати зі сплати судового збору не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 16 054 (шістнадцять тисяч п'ятдесят чотири) гривні 00 копійок.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв