24 лютого 2026 рокуСправа №160/32185/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
10.11.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 046350020610 від 08.10.2025 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 50 відсотків пенсії за віком ОСОБА_2 з 29.09.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.09.2025 ОСОБА_1 звернулася до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника. Рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 08.10.2025 №046350020610 позивачу було відмовлено у зв'язку з відсутністю страхового стажу. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 28.11.2025, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано матеріали пенсійної справи позивача.
03.12.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи наступним. Станом на момент подання заяви про призначення пенсії (29.09.2025 року) позивач досягла віку 62 роки 10 місяців з необхідних 65 років. Також, розрахований Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області страховий стаж позивачки склав 12 років 3 місяці 21 день, а отже, «пенсійного віку» передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV не досягла (60 років - 29 років стажу; 63 роки - 22 роки стажу; 65 років - 15 років стажу). Отже, позивач не може вважатися непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника і не набула права на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, оскільки у 2025 році не досягнула пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV, не має статусу особи з інвалідністю, не досягла 65 років, а відтак у Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відсутні підстави для призначення позивачці пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 витребувано повторно у Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області матеріали, що були на розгляді при прийнятті спірного рішення стосовно ОСОБА_1 ; та запропоновано позивачу надати копію трудової книжки, а також копії довідок на підтвердження страхового стажу. З метою надання додаткового часу для подання доказів до суду зупинено провадження у справі.
28.01.2026 на електрону пошту суду та 02.02.2026 засобами поштового зв'язку відповідач надав до суду витребувані ухвалою від 23.01.2026 матеріали.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 поновлено провадження у справі №160/32185/25 та продовжено розгляд справи зі стадії, на якій було зупинено.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 29.09.2025 ОСОБА_1 у віці 62 років звернулася до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника.
Рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 08.10.2025 №046350020610 позивачу було відмовлено у зв'язку з відсутністю страхового стажу. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи:
- згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1981, оскільки дата народження на титульній сторінці містить виправлення;
- згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 08.07.1996, так як «по батькові» заявниці виправлено, необхідно завірити виправлення відповідно до п. 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162;
- з липня 1981 року по січень 1986 року, оскільки відсутня вірно видана довідка про заробітну плату за результатами проведеної зустрічної перевірки від 01.02.2023;
- з 01.11.1993 по 30.06.1994, оскільки згідно акту зустрічної перевірки, в первинних архівних документах зазначено ім'я та по батькові заявниці неповністю;
- з 08.07.1996 по 24.12.1999 на території російської федерації, так як з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Позивач не погоджується із вказаними рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії по втраті годувальника, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
За таких обставин, суд зазначає, що предметом спору у цій справі є питання правомірності не зарахування до страхового стажу позивача певних періодів роботи та питання досягнення позивачем пенсійного віку.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
У розумінні абз. 22 ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом. За змістом ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Частиною 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено поняття непрацездатної особи. Так, непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , мовою оригіналу - ОСОБА_3 ) перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 15.10.1988 по 17.10.2000. Після розірвання шлюбу, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продовжували проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільний побут та господарство.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24.06.2025 у справі № 185/1808/25 встановлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 року до дня смерті ОСОБА_2 , а також факт перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 61 року.
Як вище встановлено судом, питання наявності у померлого годувальника страхового стажу та інших підстав, передбачених ч. 1 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", не є предметом спору у даній справі. Оскаржуване рішення ГУ ПФУ про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 не містить посилань на відсутність необхідного стажу у померлого годувальника як на підставу для відмови, отже, ця обставина не оспорюється відповідачем.
Натомість, згідно спірного Рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 08.10.2025 №046350020610, пенсійний орган встановив, що у позивача наявний страховий стаж 12 років 3 місяці 21 день, якого, на думку відповідача, недостатньо для призначення пенсії по втраті годувальника.
Відповідно до позовних вимог, позивач просить призначити пенсію по втраті годувальника з 29.09.2025 року.
Частиною другою статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки у період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року мають особи за наявності страхового стажу від 22 до 32 років.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України - трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі - Порядок) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. В той же час, трудова книжка підтверджує загальний трудовий стаж особи.
Відповідно до п.3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 28.07.1981, позивач у спірний період з 21.07.1981 по 02.01.1986 працювала у Шахтобудівному управління №7 комбінату «Дніпрошахтобуд» штукатуром 3-го розряду (запис №1), 01.08.1981 призначена бригадиром бригади штукатурів-малярів (запис №2), 01.10.1981 переведена штукатуром 3-го розряду (запис №3) та 02.01.1986 звільнена за власним бажанням (запис №4).
У період з 01.11.1993 по 30.06.1994 відповідно до вказаної трудової книжки позивача:
запис №15 - 03.11.1993 позивач прийнята маляром-штукатуром у будівельне управління Багатопрофільної фірми «Алекс»,
запис №16 - 09.06.1994 була звільнена за власним бажанням,
запис №17 - 13.06.1994 прийняти маляром-штукатуром до Малого приватного прідприємства «Едельвейс»,
запис №18 - 10.01.1995 була звільнена за власним бажанням.
Дослідивши записи трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 28.07.1981, суд доходить висновку, що вони містять чітку послідовність відомостей про прийняття на роботу, переведення та звільнення позивача у спірні періоди: з 21.07.1981 по 02.01.1986 у Шахтобудівному управлінні №7, з 03.11.1993 по 09.06.1994 у БУ БФ «Алекс», з 13.06.1994 по 10.01.1995 у МПП «Едельвейс». Зазначені записи мають відомості про накази, завірені печатками підприємств та підписами відповідальних осіб, не містять ознак підробки чи суттєвих розбіжностей, які б ставили під сумнів факт трудової діяльності.
Суд вважає необхідним зауважити, що доводи відповідача за спірний період з липня 1981 року по січень 1986 року та з 01.11.1993 по 30.06.1994 про "відсутність належним чином виданої довідки про заробітну плату за результатами зустрічної перевірки від 01.02.2023" та "зазначення в архівних документах імені та по батькові заявниці неповністю" не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Оскільки, попри вимоги ухвал суду від 14.11.2025 та 23.01.2026, відповідачем не було надано суду таких документів або інших доказів на підтвердження вказаних обставин. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, чого останнім зроблено не було.
Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права.
В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку обіймав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Таким чином, оскільки трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували відомості, внесені до неї, суд вважає доводи пенсійного органу про неможливість зарахування цих періодів необґрунтованими. Будь-які формальні недоліки в первинних архівних документах чи неможливість проведення перевірки ПФУ не можуть нівелювати відомості офіційного документа (трудової книжки) та позбавляти позивача права на належне пенсійне забезпечення.
Відтак, суд доходить висновку, що вказані у трудовій книжці серії НОМЕР_1 періоди роботи позивача (з 21.07.1981 по 02.01.1986, з 03.11.1993 по 09.06.1994 та з 13.06.1994 по 10.01.1995) підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 .
Стосовно наявності виправлень у трудових книжках серії НОМЕР_1 від 28.07.1981 та серії НОМЕР_2 від 08.07.1996, належних ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 вперше заповнювалась 28.07.1981 року. На той час діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція №162).
Згідно пункту 2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно пункту2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 вперше заповнювалась 08.07.1996 року. На той час діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до п. 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.
За приписами п. 2.2, 2.4 Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно пункту 2.11, 2.13 Інструкції №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналізуючи вищевикладені норми Інструкцій №162 та №58, суд доходить висновку, що відповідальність за якість записів у трудовій книжці, наявність виправлень чи чіткість відбитків печаток покладається виключно на власника або уповноважений ним орган. Відтак, можливі технічні помилки роботодавця не можуть бути перекладені на працівника та призводити до обмеження його конституційного права на соціальний захист. Недотримання правил ведення трудової книжки тягне за собою негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для застрахованої особи, щодо якої ці порушення було вчинено.
Зазначена правова позиція є сталою та підтверджується, зокрема, постановою Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, де наголошено на недопустимості позбавлення особи права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу через формальні недоліки документів.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.
Відтак, викладені у спірному рішенні підстави незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно із записами трудових книжок серії НОМЕР_1 від 28.07.1981 (через виправлення дати народження) та серії НОМЕР_4 від 08.07.1996 (через виправлення по батькові), суд вважає необґрунтованими. Враховуючи, що формальні недоліки у заповненні титульних сторінок трудових книжок не спростовують факту наявності трудових відносин, такі доводи пенсійного органу не можуть бути покладені в основу відмови у призначенні пенсії.
Стосовно не врахування до страхового стажу позивача періоду трудової діяльності з 08.07.1996 по 24.12.1999, оскільки з 01.01.2023 рф призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої ст.4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Частиною четвертою ст.1 Закону № 1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Відповідно до частини другої ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно абзаців 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Російської Федерації, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою ст.4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність, стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу належить трудова книжка серії НОМЕР_2 від 08.07.1996, яка надавалась відповідачу для розгляду питання про призначення пенсії.
Відповідно до записів №1-3 трудової книжки серії НОМЕР_2 від 08.07.1996, позивач була прийнята маляром-штукатуром 4-го розряду 08.07.1996 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСП», 09.07.1997 присвоєно 5-й розряд, 24.12.1999 звільнена за власним бажанням.
Автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється. Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди. Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.
Таким чином, суд не виявив достатніх підстав для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи/служби позивача до її страхового стажу, а тому дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів є протиправними.
Водночас суд зазначає, що за приписами п.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, припинення участі російської федерації в Угоді від 13.03.1992, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" від 29.11.2022 №1328, не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Крім того, суд зазначає, що надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення/перерахунок пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Необхідно зазначити, що те, що за іноземних осіб, які працювали на території РФ, страхові внески за них роботодавцями не вносились в силу вимог чинного на відповідній території законодавства чи з інших підстав, не може бути підставою для незарахування вказаних періодів роботи до загального трудового стажу особи. Також, позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, вчинене підприємствами.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.03.2018 в справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач дійшов помилкового висновку щодо підстав для відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника. Оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, то воно підлягає скасуванню.
З огляду на вищевикладене, у контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Згідно частини другої статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підводячи підсумок викладеному, суд вважає необхідним, з метою ефективного захисту прав позивача, визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 046350020610 від 08.10.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з втратою годувальника;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 :
- періоди роботи з 21.07.1981 по 02.01.1986, з 03.11.1993 по 09.06.1994 та з 13.06.1994 по 10.01.1995 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1981,
- періоди роботи з 08.07.1996 по 24.12.1999 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 08.07.1996;
та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.09.2025 про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, з урахування висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими в частині, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 968,96 грн, що документально підтверджується квитанцією № 9035-6842-1205-6868 від 09.11.2025.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок) підлягає стягненню на користь позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132,139,193,241-246, 250, 251,257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м.Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 046350020610 від 08.10.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з втратою годувальника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 :
- періоди роботи з 21.07.1981 по 02.01.1986, з 03.11.1993 по 09.06.1994 та з 13.06.1994 по 10.01.1995 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1981,
- періоди роботи з 08.07.1996 по 24.12.1999 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 08.07.1996.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.09.2025 про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, з урахування висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м.Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 20551088) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) сплачений судовий збір у сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець