24 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/12280/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - ГУ ПФУ у Київській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-2)про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 13.08.2025 №104250023191, щодо відмови в призначені та виплаті пенсії за вислугу років; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити призначення та виплату пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» із врахуванням висновків Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 у справі №1-13/2018(1844/16, 3011/16), із зарахуванням до спеціального стажу періодів трудової діяльності в закладах охорони здоров'я, що дає право на призначення пенсії за вислугу років з 06.12.1990 по 29.03.1992, з 30.03.1992 по 31.12.2003, з 01.01.2005 по 06.04.2011, з 11.04.2011 по 28.09.2012, з 02.10.2012 по 11.10.2012, з 01.11.2012 по 12.01.2017, з 01.02.2017 по 31.03.2022, з 01.04.2022 по 15.04.2022, з 01.05.2022 по 15.05.2022, з 01.06.2022 по 15.06.2022, з 01.07.2022 по 15.07.2022, з 01.08.2022 по 23.09.2022, з 01.10.2022 по 31.07.2025, із врахуванням заробітної плати до 01.07.2000 згідно із довідкою № 55 про заробітну плату для обчислення пенсії за період з квітня 1995 по березень 2000 року, починаючи з 06.08.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 06.08.2025 звернулась до ГУ ПФУ у Київській області, щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058 (далі - Закон №1058) та Закону України «Про пенсійне забезпечення» вiд 05.11.1991 № 1788-XII.
Враховуючи принцип екстериторіальності, ГУ ПФУ у Волинській області розглянуло вказану заяву та прийняло рішення від 13.08.2025 №104250023191 про відмову в призначені пенсії за вислугу років, оскільки відсутній необхідний спеціальний стаж роботи, який дає право на даний вид пенсії.
Представник позивача звернувся до відповідача-2, де просив повідомити чи враховано позивачу до стажу за вислугу років період діяльності з 11.10.2017 по 31.07.2025.У відповіді від 06.10.2025 відповідач зазначив, що рішенням від 13.08.2025 було відмовлено в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, що дає право на вислугу років 26 років 6 місяців на 11.10.2017. До страхового стажу зараховано 36 років 4 місяці, до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховано 25 років 11 місяців 9 днів (станом на 11.10.2017).Одночасно повідомлено, до спеціального стажу не зараховано період роботи в Білоцерківському дитячому будинку-інтернаті згідно записів у трудовій книжці від 10.12.1990 з 01.11.2012 по 11.10.2017, оскільки відсутні документи, передбачені пунктом 2.4 розділу другого Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України.
Позивач вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим усупереч положенням чинного законодавства, а тому його права підлягають захисту в судовому порядку, внаслідок чого ним подається цей позов до суду.
З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 за результатами вирішення заяви про самовідвід судді відведено суддю Смокович В.І. від розгляду справи №140/12280/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2025 для розгляду вказаної справи призначено суддю Ксензюка А.Я.
Ухвалою судді від 31.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (а.с.37).
У відзиві на позовну заяву від 09.10.2025 (а.с.41-70) представник відповідача-1 заперечує проти позову та вважає його таким, що не підлягає задоволенню. В обґрунтування своєї позиції вказує, що матеріалами електронної пенсійної справи страховий стаж ОСОБА_1 склав 36 років 04 місяці (в тому числі спеціального стажу - 21 рік).
До страхового стажу зараховано всі періоди роботи, згідно поданих документів. До спеціального стажу зараховано всі періоди роботи, згідно поданих документів.
У зв'язку з цим, відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу роботи, який дає право на даний вид пенсії.
Враховуючи вищенаведене відповідач позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні в повному обсязі.
Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі відповідач-2 отримав 01.11.2025 у зареєстрований через підсистему “Електронний суд» кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, проте у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав (а.с.40).
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до ГУ ПФУ у Київській області із заявою від 06.08.2025 про призначення пенсії за вислугу років.
За принципом екстериторіальності заяву та додані документи було розглянуто ГУ ПФУ у Волинській області та рішенням якого 13.08.2025 №104250023191 відмовлено у призначенні пенсії (а.с.16).
Підставою відмови вказано відсутність необхідного спеціального стажу роботи, який дає право на даний вид пенсії.
Пунктом “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», зі змінами, внесеними законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-V111, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911- VІІІ було передбачено окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років з дотриманням певних умов, зокрема працівники освіти, за наявності спеціального стажу: -25 років -на 01.04.2015 року; -25 років 6 місяців - на 01.01.2016 року; -26 років 6 місяців - на 11.10.2017 року.
До страхового стажу зараховано 36 років 4 місяці, до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховано 25 років 11 місяців 9 днів (станом на 11.10.2017).Одночасно повідомлено, до спеціального стажу не зараховано період роботи в Білоцерківському дитячому будинку-інтернаті згідно записів у трудовій книжці від 10.12.1990 з 01.11.2012 по 11.10.2017, оскільки відсутні документи, передбачені пунктом 2.4 розділу другого Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України (а.с.17).
До заяви про призначення пенсії за віком від 06.08.2025 позивачем було додано оригінал довідки про заробітню плату №55 для обчислення пенсії за період з квітня 1995 по березень 2000 року, виданої КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №2».
З трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.12.1990 вбачається, що 01.11.2012 позивача прийнято на посаду сестри медичної з лікувальної фізкультури в Білоцерківському дитячому будинку-інтернаті; 04.11.2014 присвоєно першу кваліфікаційну категорію наказом №112 від 04.11.2014 (а.с.29).
Не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 13.08.2025 №104250023191 про відмову в призначенні пенсії, позивач звернулась до суду.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано такі обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ, у редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 51 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
За змістом статті 52 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Відповідно до пункту 2-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058- IV) особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення",
пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Абзацами 1, 2 пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (в редакції від 14.08.2015) станом 11.10.2017 трудовий стаж працівника освіти, що дає право для призначення пенсії за вислугу років повинен складати з 1 квітня 2017 р. по 31 березня 2018 р. не менше 26 років 6 місяців.
Пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ до внесення змін Законом України № 213-VIII від 02.03.2015 був викладений в наступній редакції: «Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку».
В редакції від 28.12.2012 Постановою № 909 було передбачено, що пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я і соціального захисту призначаються при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років.
В подальшому до положень Закону № 1788-ХІІ було внесено зміни Законом № 213-VIII, а саме підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктом «е» статті 55 Закону 1788-XII. Також Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення за переліком, що затверджується у порядку який визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015) встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Аналогічні положення містились в Постанові № 909 (в редакції від 22.12.2015).
Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12. 2015 № 911-VIII.
Конституційний Суд України у своєму рішенні вказав, зокрема, що положення статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 911-VI у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті «е» статті 55 Закону № 1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1,
3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Також, зазначив, що положення статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Таким чином, з 04.06.2019 відновила дію редакція статті 55 Закону № 1788-XII, яка була чинною до 01.04.2015 (у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII від 02.03.2015). А з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України № 2- р/2019 від 04.06.2019, відновлено право позивача на призначення пенсії за вислугою років як працівнику охорони здоров'я при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній .
Відповідно до пункту 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із
наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця, який зобов'язаний здійснити виправлення у трудовій книжці у разі виявлення неправильного або неточного запису.
Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях до 1993 року визначався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162, яка містить аналогічні приписи щодо обов'язку роботодавця на належне заповнення трудової книжки працівника.
Зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові та дату народження проводяться адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорти, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів (пункт 2.12 Інструкції № 162).
Провівши аналіз вищевикладених норм, суд приходить до висновку, що позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невідповідне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, що призводить до обмеження права належного соціального захисту громадянина.
Суд також зауважує, що на позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивачки, які дають їй право на призначення пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця, у тому числі на а навчальний заклад.
Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19, від 17 вересня 2024 року у справі № 440/4164/23.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист (постанова Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а).
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської
діяльності (частина 3 статті 44 Закону № 1058-IV).
Отже, територіальний орган Пенсійного фонду може скористатись своїм правом перевірки даних трудової книжки позивача.
Постановою № 909 затверджено перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, до якого включена робота, зокрема на посаді вчителя в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах, дитячих будинках, дитячих трудових виховно-трудових колоніях, дитячих приймальних пунктах і приймальниках-розподільниках для неповнолітніх, логопедичних пунктах і стаціонарах, школах-клініках.
Приміткою 2 Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості закладів і установ.
Відповідно до п. "д" ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Суд зазначає, що на час навчання позивачки порядок визначення трудового стажу, який давав право на пенсію за віком регулювався постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 № 590 "Про затвердження положення про порядок призначення та виплати державних пенсій" (надалі - Порядок № 590).
Підпунктом "і" пункту 109 Порядку № 590 визначено, що крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних закладах (технікумах, педагогічних та медичних училищах і т. д.), партійних школах, совпартшколах, школах профрухів, на робфаках, перебування в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № К/9901/32308/18 погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що час навчання в навчальному закладі зараховуються до спеціального страхового стажу, який дає право на пенсію за вислугу років та на виплату при призначенні пенсії за віком грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у
розмірі десяти місячних пенсій, станом на день її призначення.
З матеріалів справи , письмових доказів судом встановлено, що на підтвердження наявності необхідного стажу, який надає право на таку пенсію, позивачкою надано: протокол розрахунку пенсії, диплом ПТ №673500 від 05.07.1990 з додатками, згідно яких, ОСОБА_1 , з 1987 вступила до Першого Київського медичного, яке закінчила 03.07.1990, за спеціальністю «фельдшер-лаборант» та трудову книжку серії НОМЕР_1 від 10.12.1990.
Відтак, згідно записів з трудової книжки, позивачка у періоди: з 01.11.2012 по 11.10.2017 працювала на посаді сестри медичної з лікувальної фізкультури в Білоцерківському дитячому будинку-інтернаті (запис №9). З 04.11.2014 присвоєно першу кваліфікаційну категорію наказом №112 від 04.11.2014 в Білоцерківському дитячому будинку-інтернаті (записи № 10).
Таким чином, наявність певних недоліків у трудовій книжці позивача не спростовує факту наявності у неї страхового стажу у спірний період, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Відтак, оскільки позивачка в період з 01.11.2012 по 11.10.2017 працювала в Білоцерківському дитячому будинку-інтернаті, на посаді сестри медичної з лікувальної фізкультури, то в силу приписів п. "д" ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-XII, наведений період роботи підлягає зарахуванню до його спеціального страхового стажу.
У рішенні, що оскаржується від 13.08.2025 №104250023191 Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вказало, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ спеціальний стаж ОСОБА_1 відсутній. При цьому, обчислення спеціального стажу було здійснено станом на 11.10.2017, без врахування рішення Конституційного суду України від 04.09.2019 № 2-р/2019.
Враховуючи, що позивачка звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років 06.08.2025, тобто після прийняття Конституційним Судом України зазначеного вище рішення, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повинно було застосовувати положення пункту «е» частини першої статті 55 Закону № 1788-ХІІ в первісній редакції, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники охорони здоров'я при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Таким чином, при вирішенні даного спору суд , приходить до висновку, що на день звернення позивачки із заявою про призначення пенсії за вислугу років вона мала достатній спеціальний стаж для призначення пенсії, оскільки такий перевищував необхідний мінімум у 25 років.
Щодо вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити призначення та виплату пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» із врахуванням висновків Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 у справі №1-13/2018(1844/16, 3011/16), із врахуванням заробітної плати до 01.07.2000 згідно із довідкою № 55 про заробітну плату для обчислення пенсії за період з квітня 1995 по березень 2000 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.27 Закону №1058-IV розмір пенсії визначається із врахуванням тривалості страхового стажу, заробітної плати та коефіцієнту страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Відповідно до ч.2 та ч.4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку-на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із ч.ч.1-2 ст.40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Згідно ч.ч.1-3 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно п.2.7 Порядку №22-1 до заяви про перерахунок пенсії у зв'язку з урахуванням страхового стажу (заробітної плати) після призначення пенсії, у зв'язку зі зміною кількості членів сім'ї, а також в інших випадках, які спричиняють збільшення чи зменшення розміру пенсії, надаються документи, передбачені підпунктами 2-4 пункту 2.1, пунктом 2.6 цього розділу.
Пунктом 2.10 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.
Установлення заробітку для обчислення пенсії на підставі показань свідків не допускається. Виписка зі штатного розпису про посадовий оклад, профспілкові квитки, квитки партій та рухів, громадських об'єднань не є документами, що засвідчують фактичний заробіток для обчислення розміру пенсії.
Крім того, Верховним Судом сформовано правовий висновок, викладений у постанові від 12.04.2021 року у справі №219/4550/17, згідно якої посилання на неможливість врахування заробітної плати в зв'язку з неможливістю проведення перевірки обґрунтованості її видачі є безпідставними. Оскільки надана позивачем довідка містила посилання на особові рахунки, як на первинні документи, на підставі яких вона видана, підприємство яке її видало на той час перебувало на обліку, а тому підстави для проведення перевірки поданої довідки у відповідача відсутні.
Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як було встановлено судом в межах вказаної справи, довідка про заробітню плату для обчислення пенсії №55 виданої КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №2» за формою додатку 5 Порядку №22-1 на підставі первинних документів - особових рахунків. Вказана довідка містить інформацію про загальний розмір заробітної плати за період з квітня 1995 по березень 2000 року та про розмір заробітної плати із розбивкою по місяцях, що відповідає вимогам Порядку №22-1.
З цього приводу суд доходить висновку, що оскільки надана позивачем довідка №55 містить посилання на особові рахунки, як на первинні документи на підставі яких вона видана, відповідач повинен здійснити призначення та виплату пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» із врахуванням висновків Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 у справі №1-13/2018(1844/16, 3011/16), із врахуванням заробітної плати до 01.07.2000 згідно із довідкою № 55 про заробітну плату для обчислення пенсії за період з квітня 1995 по березень 2000 року,.
Разом з тим, суд зауважує, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до Рекомендацій № К(80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятим Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 термін дискреційне повноваження означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Отже, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з'ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, призначенні певних виплат та допомог, суд дійшов висновку щодо зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.08.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з частиною другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності прийнятого рішення та не спростовано доводи позивача в цій частині.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
За змістом частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (рішенням якого відмовлено у призначенні позивачу пенсії за віком) на користь позивача необхідно стягнути 968,96 грн. судового збору, сплаченого відповідно до квитанції від 23.10.2025.
Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 13.08.2025 №104250023191, щодо відмови в призначені та виплаті ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Волинській області потворно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.08.2025 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» із врахуванням висновків Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 у справі №1-13/2018(1844/16, 3011/16), із зарахуванням до спеціального стажу періодів трудової діяльності в закладах охорони здоров'я, що дає право на призначення пенсії за вислугу років з 01.11.2012 по 11.10.2017, із врахуванням заробітної плати до 01.07.2000 згідно із довідкою № 55 про заробітну плату для обчислення пенсії за період з квітня 1995 по березень 2000 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судовий збір в сумі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач-1: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548).
Відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, код ЄДРПОУ 13358826).
Суддя А.Я. Ксензюк