про відмову у відкритті провадження у справі
23 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/2017/26
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Денисюк Р.С., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання дій протиправними лейтенантів поліції Давидчука від 13.02.2026, ОСОБА_2 ; встановити відсутність у працівників поліції законодавчо визначених повноважень на втручання у господарську діяльність позивача у формі повчань та рекомендації; стягнення моральної шкоди в розмірі 100 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що 13.02.2026 за адресою м. Луцьк, вул. Рівненська, 76 на виклик прибув наряд поліції у складі двох працівників ГУНП у Волинській області. Один із працівників здійснював фіксацію події, інший - лейтенант поліції Давидчук безпосередньо здійснював комунікацію зі сторонами та визначав формат реагування. Заявник повідомив, що йому не віддають автомобіль. Позивач пояснив, що між сторонами існують цивільно-правові відносини, а транспортний засіб утримується на законних підставах відповідно до статті 594 Цивільного кодексу України (право притримання речі до повного виконання зобов'язання). Незважаючи на встановлений цивільно-правовий характер спору, лейтенант поліції Давидчук запропонував заявнику написати заяву про викрадення автомобіля, зазначивши, що у такому випадку буде викликана слідчо-оперативна група. Після подання скарги, позивачу зателефонував інспектор Відділу моніторингу - старший лейтенант поліції Жовнір В.О., який у телефонній розмові надав рекомендації щодо ведення підприємницької діяльності позивача та зазначив про необхідність навести порядок у діяльності.
Наводячи правове обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на порушення відповідачем: права на свободу підприємницької діяльності; права на захист від незаконного втручання; принцип правової визначеності; права на повагу до ділової репутації.
З врахуванням наведеного, позивач вказує, що дії працівників поліції свідчать про неправильне розуміння меж їх компетенції при реагуванні на цивільно-правові спори.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, серед іншого, чи немає підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Підстави відмови у відкритті провадження в адміністративній справі передбачені частиною першою статті 170 КАС України, зокрема, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про те, що дану позовну заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, з огляду на таке.
Статтею 55 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, зокрема, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ відповідно до положень статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Так, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
З аналізу наведених в позовній заяві фактичних обставин та їх обґрунтування, змісту позовних вимог вбачається, що предметом оскарження є протиправні дії поліцейських, внаслідок яких порушено майнові права щодо утримання транспортного засобу/втручання у господарську діяльність позивача.
Таким чином, слід дійти висновку, що змістом спірних правовідносин є захист майнових прав позивача.
Поведінка посадових осіб відповідача, що призвела до виникнення таких правовідносин перебуває за межами реалізації відповідачем своїх владних функцій та повноважень.
На думку суду, даний спір обумовлений порушенням приватного права позивача.
Отже спірні правовідносини не є публічно-правовим спором в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак на такі правовідносини не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином, суд, враховуючи суть спірних відносин та їх суб'єктний склад, дійшов висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративного суду та необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства, що виключає розгляд цієї справи у порядку адміністративного судочинства.
Відтак, з наведених вище мотивів у відкритті провадження в адміністративній справі необхідно відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 170, статтями 248, 256, 295 КАС України, суддя
У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди відмовити.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення, а копію позовної заяви залишити в суді.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Р.С. Денисюк