про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог
м. Вінниця
24 лютого 2026 р. Справа № 120/1504/26
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Мультян Марина Бондівна, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, Комунального підприємства "Комунсервіс" Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, Комунального підприємства "Комунсервіс" Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення.
В уточненій позовній заяві позивач просить:
визнати протиправними дії Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області щодо проведення 27 листопада 2025 року виїзду (обстеження об'єкта) за адресою: м. Липовець, вул. Василя Липківського, 47;
визнати протиправним та таким, що не створює правових наслідків, Акт № 2 від 27 листопада 2025 року, складений за результатами зазначеного виїзду (обстеження) уповноваженими представниками Липовецької міської ради;
визнати протиправним та скасувати припис від 22 січня 2026 року, виданий інспектором з благоустрою КП «Комунсервіс» Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що вона здійснює підприємницьку діяльність у м. Липовець, за адресою: м. Липовець, вул. Василя Липківського, 47, де розміщено групу тимчасових споруд.
Група тимчасових споруд розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 0522210100:01:001:3075, яка перебуває у постійному її користуванні.
Позивач зазначила, що 27.11.2025 року група осіб, які представилися членами комісії, прибула за вказаною адресою та здійснила огляд території, вимірювання параметрів тимчасових споруд, оцінки правомірності їх розміщення, формування висновків щодо "порушення". Позивач вважає, що описані дії посадових осіб Липовецької міської ради мають ознаки перевищення службових повноважень, незаконного втручання в приватну власність та створення штучних перешкод підприємницькій діяльності.
21.01.2026 інспектор благоустрою видав припис із вимогами щодо демонтажу тимчасових споруд.
Тому, вважаючи такі дії відповідачів та припис протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Пунктом 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Ознайомившись із позовною заявою та долученими до неї матеріалами, доходжу висновку, що поданий позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, зважаючи на таке.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому визначення публічно-правового спору наведено у пункті 2 частини 1 статті 4 КАС України, відповідно до якої під таким розуміється спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; такою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Під суб'єктом владних повноважень у пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим. Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер), що є визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначає, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Стосовно поняття "охоронюваний законом інтерес" в тому ж рішенні Конституційного Суду України вказано, що воно означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Так, звертаючись до суду з цим позовом позивач окрім іншого оскаржує дії відповідачів, пов'язані з обстеженням групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності по вул. Василя Липківського, 47, м. Липовець та акт № 2 від 27 листопада 2025 року, складений за результатами зазначеного виїзду (обстеження) уповноваженими представниками Липовецької міської ради.
Суд зауважує, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Тобто, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення/дія, яке порушує безпосередньо права чи обов'язки позивача.
Аналогічні висновки під час вирішення спору у подібних правовідносинах зроблені й Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі №820/3713/17 та Верховним Судом, зокрема, у постанові від 30 січня 2020 року у справі №640/4550/19.
Суд вкотре звертає увагу, що частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини першої статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Тобто, обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Проте дії по проведенню виїзного засідання комісії по розгляду звернення з питань будівництва, архітектури та житлово-комунальних послуг при виконавчому комітеті міської ради не породжують обов'язкових юридичних наслідків для позивача.
Дії щодо проведення виїзду (обстеження об'єкта) самі по собі не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України, оскільки не мають владного, обов'язкового характеру та не спричиняють безпосереднього виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків позивача.
Так само Акт № 2 від 27 листопада 2025 року, складений за результатами зазначеного обстеження, не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, діяльність яких перевірялася, та сам по собі не породжує для позивача жодних юридично значущих наслідків.
Такий акт є носієм доказової інформації про обставини, встановлені під час обстеження, та документом, який може слугувати підставою для прийняття відповідного управлінського рішення. Висновки, викладені в акті, а також дії посадових осіб щодо його складання можуть бути предметом судової оцінки лише під час розгляду спору щодо оскарження рішення, прийнятого на його підставі, або у випадку використання такого акта як доказу у відповідному спорі.
У даному випадку таким рішенням є припис від 22 січня 2026 року, виданий інспектором з благоустрою КП «Комунсервіс», який безпосередньо встановлює для позивача обов'язок вчинити певні дії (демонтаж тимчасових споруд) та, відповідно, має ознаки індивідуального акта, що породжує правові наслідки.
Схожого висновку дійшов Верховний суд у постанові від 08.07.2021 у справі № 520/5778/2020.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій щодо проведення 27 листопада 2025 року виїзду (обстеження) та визнання протиправним і таким, що не створює правових наслідків, Акта № 2 від 27 листопада 2025 року не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У постанові від 13 березня 2019 року у справі № 820/3713/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" щодо позовних вимог слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
З огляду на викладене слід дійти висновку, що заявлені у цій справі позовні вимоги не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду.
Крім того, судом встановлено, що ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.12.2025 у справі №120/17480/25 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, який діє в межах повноважень посадової особи Липовецької міської ради Дацького Анатолія Юрійовича про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії.
У вказаній позовній заяві позивач просив:
- визнати протиправними дії Липовецької міської ради та її посадових осіб, у тому числі заступника міського голови Дацького А.Ю. та інших осіб, які діяли як «комісія», що полягали у проведенні 27.11.2025 року виїзного «обстеження» за адресою: м. Липовець, вул. В. Липківського, 47, без службових посвідчень, без направлення, з порушенням Положення про комісію та вимог законодавства про державний нагляд (контроль), а також всупереч волі власника;
- визнати недійсними та такими, що не створюють жодних правових наслідків, будь-які акти, протоколи, висновки чи інші документи, якщо вони були складені за результатами виїзду «комісії» 27.11.2025 року.
Отже, суд констатує, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій щодо проведення 27.11.2025 року виїзду (обстеження) за адресою: АДРЕСА_1 , а також у частині визнання протиправним та таким, що не створює правових наслідків, Акта № 2 від 27.11.2025 року фактично є тотожними вимогам, які вже були предметом звернення позивача до суду у справі № 120/17480/25.
Відповідно до частини 5 статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
За таких обставин слід відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області щодо проведення 27 листопада 2025 року виїзду (обстеження об'єкта) за адресою: м. Липовець, вул. Василя Липківського, 47; визнання протиправним та таким, що не створює правових наслідків, Акта № 2 від 27 листопада 2025 року, складеного за результатами зазначеного виїзду (обстеження) уповноваженими представниками Липовецької міської ради.
Водночас позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування припису від 22 січня 2026 року підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст. 170, 248, 256 КАС України, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, Комунального підприємства "Комунсервіс" Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області щодо проведення 27 листопада 2025 року виїзду (обстеження об'єкта) за адресою: м. Липовець, вул. Василя Липківського, 47; визнання протиправним та таким, що не створює правових наслідків, Акта № 2 від 27 листопада 2025 року, складеного за результатами зазначеного виїзду (обстеження) уповноваженими представниками Липовецької міської ради.
Роз'яснити позивачу, що згідно з ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення..
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Мультян Марина Бондівна