про повернення позовної заяви
м. Вінниця
24 лютого 2026 р. Справа № 120/11133/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Крапівницька Н. Л., розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2
про зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.08.2025 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу, у 5-денний строк з дня отримання копії ухвали, усунути недоліки позовної заяви, шляхом надання мотивованого клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Надалі, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.08.2025 позовну заяву разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2026 року ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 29.08.2025 року скасовано та справу направлено для продовження розгляду.
Після надходження матеріалів справи до Вінницького окружного адміністративного суду, зважаючи на те, що провадження в адміністративній справі не було відкрито, позовна заява перебуває на стадії вирішення питання прийняття її до розгляду та відкриття провадження в справі.
Так, Ухвалою від 12.08.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, в тому числі шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строк звернення до суду із відповідними доказами.
25.08.2025 від позивача надійшли матеріали на усунення недоліків. В обґрунтування клопотання про поновлення строків звернення до суду позивач лише посилається на практик ЄСПЛ та про незнання, що його права були порушені, до моменту звернення за консультацією до юриста.
Ухвалою від 10.02.2026 визнано неповажними вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до суду та запропоновано позивачу надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших причин, ніж ті які були зазначенні вже, та із обґрунтуванням та доказами поважності причин його пропуску.
18.02.2026 від позивача надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач вказав, що у наказі від 12.02.25 року № 17 про його звільнення з військової служби відсутнє будь-яке посилання на те, що йому була нарахована- але невиплачена підйомна допомога і добові для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посаду. Також вказав, що про таке порушення, він дізнався лише коли 01.08.2025 року ним був надісланий запит до відповідача, щодо видів його грошового забезпечення на день звільнення, а тому, позивач ОСОБА_1 вважає, що дату - 01.08.2025року слід вважати тією, з якої має бути обчислено строк звернення до суду. Також позивач послався на введення в Україні воєнного стану.
Надаючи оцінку вказаному клопотанню, зазначаю наступне.
Пунктом 1 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №45 від 05.02.2018 (надалі Порядок №45) передбачено, що у разі переїзду військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, та тих, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням на навчання до вищих військових навчальних закладів, вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи (далі - військові навчальні заклади), та військових коледжів або навчальних центрів (навчальних підрозділів), термін навчання в яких становить шість місяців і більше, без збереження посади за попереднім місцем служби або у зв'язку з передислокацією військової частини (підрозділу військової частини), установи, організації (далі - військова частина) їм виплачується: підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена його сім'ї, який переїхав з ним на нове місце військової служби.
Відповідно до пункту 2 Порядку №45 право на отримання підйомної допомоги і добових для військовослужбовців виникає: на дату прийняття військовослужбовцем посади та справ - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посаду.
Підйомна допомога та добові в разі переїзду на нове місце військової служби на членів сім'ї військовослужбовця виплачуються на підставі наказу командира військової частини із зазначенням у ньому нарахованої суми до виплати, який видається на підставі рапорту військовослужбовця про виплату підйомної допомоги на членів сім'ї військовослужбовця, які переїхали з ним до нового місця військової служби із застосуванням автоматичних (автоматизованих) систем опрацювання даних за умови наявності (використання) таких систем у військовій частині (установі) (пункт 5 Порядку №45).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №13 від 13.01.2024, ОСОБА_1 вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця службу АДРЕСА_1 .
Як зазначив сам позивач, він проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 , 16.01.2024 наказом №14 він був зарахований до даного ТЦК.
Отже, з огляду на положення пункту 2 Інструкції №4, позивач повинен був дізнатись про порушення відповідачем його прав в частині невиплати підйомної допомоги саме після його призначення на відповідну посаду на підставі наказу та не отримання у зв'язку з цим суми підйомної допомоги.
Положенням частини третьої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.
Верховний Суд в ухвалі від 21.02.2022 у справі №340/6958/21 зауважив, що склад грошового забезпечення військовослужбовців визначений частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якою до грошового забезпечення віднесено: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Проте, у наведеному переліку відсутній такий вид виплати як підйомна допомога.
Підйомна допомога військовослужбовцю є самостійним видом допомоги, який має одноразовий характер та виплачується при настанні певних подій.
Отже, за приписами статті 9 зазначеного Закону підйомна допомога не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців.
Аналогічна правова позиція вже була викладена Верховним Судом у постановах від 28 листопада 2019 року у справі №802/1470/16-а, від 05 березня 2020 року у справі №802/689/16-а, від 22 липня 2021 року у справі № 520/4403/2020 та від 21 лютого 2022 року у справі №340/6958/21.
Посилання на те, що у наказі від 12.02.2025року № 17 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби відсутнє будь-яке посилання на те, що йому була нарахована - але невиплачена підйомна допомога і добові для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посаду, суд оцінує критично, адже як було зазначено в ухвалі суду від 12.08.2025 підйомна допомога не входить до складу грошового забезпечення, а тому і відомості про неї в наказі не відображені.
Натомість, як було зазначено вище, позивач повинен був дізнатись про порушення відповідачем його прав в частині невиплати підйомної допомоги саме після його призначення на відповідну посаду (в 2024 році) на підставі наказу та не отримання у зв'язку з цим суми підйомної допомоги.
Отже, з урахуванням пункту 2 Порядку №45 право на отримання підйомної допомоги виникло на дату прийняття позивачем посади, тобто в 2024 році.
Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2024 року по справі №120/359/24, на яку посилається представник позивача, сформував наступний правовий висновок щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України:
«Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку».
Суд враховує доводи позивача, що позивач проходив військову службу, однак з позовом позивач звернувся до суду 07.08.2025 року, хоча звільнено позивача 12.02.2025 з військової служби і виключено зі списків особового складу.
Враховуючи наведену позивачем правову позицію Верховного суду, суд звертає увагу, що позивачем жодних доказів перебування і виконання обов'язків позивачем військової служби з 2024 року у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, місцях активних бойових дій, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, участі військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях, або наявності інших обставин, пов'язаних з проходженням військової служби, які унеможливити звернутися до суду у строк, визначений процесуальним законом, до позовної заяви не надано.
На думку суду, недостатньо тільки послатися на проходження позивачем військової служби, позивачем мають бути вказані фактичні обставини, які обмежили можливість своєчасного звернення до суду, з наданням відповідних доказів, яким суд має надати оцінку.
Твердження, що лише коли 01.08.2025 року позивачем був надісланий запит до відповідача , щодо видів його грошового забезпечення позивачу фактично стало відомо про порушення свого права, судом відхиляються як безпідставні, оскільки отримання інформації не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про прийняті накази, невиплати грошового забезпечення і матеріальної допомоги. Тим більше, що таке звернення відбулося після спливу значного проміжку часу.
При цьому, суд наголошує, що звернення до відповідача із заявою у серпні 2025 року оцінюється судом як дії з метою збирання доказів для звернення з цим позовом до суду та не змінює момент, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Жодних доказів існування обставин, які були б об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, позивачем не надано, тому суд визнає зазначені позивачем підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду неповажними та відмовляє у поновленні строку звернення до суду.
Крім того, частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Вказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22.
З огляду на викладене слід відмітити, що запровадження на території України воєнного стану є обставиною, яка могла унеможливити дотримання строку звернення позивача до суду, однак за умови надання ним до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку. Вказаних доводів та доказів на підтвердження поважності підстав пропуску строку звернення до суду, суд вважає представником позивача до позовної заяви не додано.
Враховуючи вищевказане, суд не вбачає обґрунтованих підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а отже, враховуючи пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, та беручи до уваги те, що позивачем не наведено інших причин поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд приходить до висновку про відмову позивачу у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду та, як наслідок повернення позовної заяви позивачу
Відповідно до частини 6, 8 статті 169 КАС України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ч. 4 ст. 169, ст.ст. 248, 256 КАС України, -
1. Визнати неповажними вказані позивачем в клопотанні від 18.02.2026 підстави пропуску строку звернення до суду.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про зобов'язання вчинити дії разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом
3. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом
Суддя:
Секретар: