19 лютого 2026 року
м. Київ
Справа № 914/3234/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Чернігівська торгова компанія" - Леонов О.Є., адвокат (довіреність від 27.06.2025 б/н),
відповідача - Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України - Сигляк І.Я. (у порядку самопредставництва),
третьої особи, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Метал Груп" - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2025 (головуючий суддя Галушко Н.А., судді: Желік М.Б., Орищин Г.В.)
у справі № 914/3234/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Чернігівська торгова компанія" (далі - ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія")
до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним рішення в частині,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "АВ Метал Груп"
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 09.02.2026 № 32.2-01/103 у зв'язку з відпусткою судді Малашенкової Т.М., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 914/3234/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Бенедисюк І.М. і Власов Ю.Л.
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" звернулося з позовом до АМК про визнання недійсними пунктів 1, 4 рішення АМК "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" від 31.10.2024 №63/158-р/к (далі - Рішення АМК).
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги посилався на неповне з'ясування АМК обставин, що мають значення для справи, оскільки у матеріалах справи на його думку відсутні прямі і належні докази наявності узгоджених антиконкурентних дій ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" та ТОВ "АВ Метал Груп", а оскаржуване рішення АМК ґрунтується на припущеннях.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Господарським судом Львівської області рішенням від 26.03.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що оскаржуване рішення АМК прийняте на підставі повного та всебічного аналізу зібраних у справі доказів, а сукупність встановлених АМК обставин (наявність між учасниками торгів договірних відносин; надання ТОВ "АВ Метал Груп" поворотної фінансової допомоги ПП Фірмі "БЕРЕГ" та їх пов'язаність між собою через фізичних осіб нарівні засновників і керівників; надання ПП Фірмою"БЕРЕГ" у складі своєї тендерної пропозиції сертифікатів якості з однаковими номерами і датами видачі, які були видані для ТОВ "АВ Метал Груп"; подання пропозицій в передостанній та останній день кінцевого строку; подання схожих у зовнішньому оформленні документів) не може бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дій об'єктивних чинників, а свідчать про узгодження (координацію) учасників своєї поведінки при підготовці до участі у торгах.
Західним апеляційним господарським судом постановою від 18.11.2025 апеляційну скаргу ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" задоволено частково; рішення Господарського суду Львівської області від 26.03.2025 скасовано та прийнято нове судове рішення; позовні вимоги ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" задоволено частково; визнано недійсними пункт 1 резолютивної частини Рішення АМК в частині, що стосується ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія"; визнано недійсними пункт 4 резолютивної частини Рішення АМК; в решті у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АМК на користь ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" 2 271,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 3 406,50 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, 7 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, 11 250,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що АМК не доведено обставини, які мають значення для справи, а встановлені відповідачем факти у своїй сукупності у контексті її вірогідності не доводять наявності в діях ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" обставин щодо усунення конкуренції під час проведення торгів, узгодження поведінки позивача з учасниками торгів чи наміру такого узгодження під час підготовки тендерних пропозицій.
Апеляційний господарський суд виснував про помилковість висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія", оскільки рішення АМК, прийняте відповідачем за неповного з'ясування обставин справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АМК просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2025, а рішення Господарського суду Львівської області від 26.03.2025 у справі №914/3234/24 залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає про неврахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від 08.07.2021 у справі №914/938/20, від 07.11.2019 у справі № 914/1696/18, від 13.08.2019 у справі № 916/2670/18, від 05.08.2019 у справі № 922/2513/18 та в ухвалі від 21.05.2020 у справі № 923/330/19 щодо застосування статті 86 ГПК України щодо дослідження доказів у своїй сукупності;
- від 16.01.2020 у справі №910/367/19 щодо дослідження доказів у справі у межах приписів статей 7, 19 Закону України "Про Антимонопольний комітет України".
При цьому, АМК вважає, що витрати на правничу допомогу не підлягають стягнення з АМК оскільки витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції є неспівмірними зі складністю справи.
Доводи іншого учасника справи
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність та необґрунтованість, і просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Також у відзиві ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" просить стягнути з АМК витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн в суді касаційної інстанції.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішенням АМК визнано дії ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" та інших учасників торгів узгодженням своєї поведінки під час участі у процедурі закупівлі за предметом ДК 021:2015-44160000-9 Магістралі, трубопроводи, груби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (Труби сталеві: електрозварні), номер закупівлі UА-2020-03-03-004224-а, замовником якої було АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" (далі-торги), порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів (пункт 1 Рішення АМК).
За вчинене порушення на позивача накладено штраф у розмірі 68 000 грн (пункт 4 Рішення АМК).
Так, у процесі розгляду справи АМК встановлено, що ТОВ "АВ Метал Груп, ПП "Фірма"БЕРЕГ"та ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" під час підготовки та участі у торгах діяли не самостійно, а узгоджували свою поведінку з метою усунення змагання.
Висновки про антиконкурентні узгоджені дії щодо ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" АМК зроблено на підставі таких обставин.
1.Наявність договірних відносин та фінансових розрахунків до, під час та після проведення торгів.
Між ТОВ "АВ Метал Груп" та ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" з 2020 року були договірні відносини щодо купівлі металопрокату та проводились розрахунки за товари і послуги, що свідчить про позиціонування цих суб'єктів господарювання не як конкурентів, а як партнерів, що створило умови для обміну інформацією та узгодження своєї поведінки під час участі у торгах, що за умови справжньої конкуренції було б неможливим.
2. Спільні особливості тендерних пропозицій.
Під час дослідження електронних файлів, завантажених ПП "Фірма "БЕРЕГ" та ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" до електронної системи закупівель в торгах, встановлено їх спільні властивості вказівка на програму Canon та версію PDF1.3.
Крім того, ТОВ "АВ Метал Груп", ПП "Фірма "БЕРЕГ" та ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" завантажували файли початкових пропозицій у торгах в передостанній та останній день подання тендерних пропозицій 9 та 10 березня 2020 року ( хоча ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" створило файли пропозиції ще 05.03.2020).
АМК дійшло висновку, що наведені факти в їх сукупності свідчать про узгодження ТОВ "АВ Метал Груп", ПП "Фірма "БЕРЕГ" та ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" своєї поведінки під час участі в торгах, що є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Не погодившись з вказаним Рішенням Відділення АМК, ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про визнання пунктів 1, 4 такого недійсними.
Окрім того, ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" заявлено про стягнення з відповідача витрат на надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції в сумі 15 000,00 грн та в суді апеляційної інстанції в сумі 15 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції надавши оцінку поданим позивачем доказам на підтвердження понесених ним витрат та обставинам даної справи, виходячи з критеріїв обґрунтованості, пропорційності (співмірності), справедливості та розумності таких витрат, наявність заперечень відповідача щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правову допомогу та наведених ним доводів, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість витрат позивача на надання правової допомоги в сумі 10 000 грн в суді першої інстанції та в сумі 15 000,00 грн в суді апеляційної інстанції, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), співмірності з складністю справи та виконаною адвокатом роботою.
Водночас, зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги та позову, з врахуванням положень статті 129 ГПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 7 500 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 11 250 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (пропорційно розміру задоволених вимог).
Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
Предметом судового розгляду у цій справі є наявність/відсутність підстав для часткового визнання недійсним і скасування рішення АМК відповідно до якого визнано, що, зокрема, ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" вчинило порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач покликався на неповне з'ясування відповідачем фактичних обставин справи, зазначаючи, що висновки АМК ґрунтуються на припущеннях, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи є декларативними, а тому Рішення АМК в оскаржуваній частині підлягає скасуванню.
Предметом розгляду справи №914/938/20 було визнання частково недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону.
Позові вимоги мотивовані, зокрема, тим, що Рішення АМК прийнято: за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи; при недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими.
Предметом розгляду справи №914/1696/18 було визнання недійсним рішення АМК про визнання вчинення позивачами порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону.
Позовна заява мотивована тим, що оспорюване рішення винесене при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи та недоведенні обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; висновки, викладені у Рішенні АМК, не відповідають обставинам справи.
Предметом розгляду справи №916/2670/18 було визнання недійсним і скасування рішення АМК про визнання вчинення позивачами порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону.
Позов обґрунтовано тим, що: висновки територіального відділення АМК, викладені в Рішенні, не підтверджуються належними та допустимими доказами; територіальним відділенням АМК неповно з'ясовано обставини, на які воно посилається; названим відділенням не доведено обставин, які ним визнано встановленими.
Предметом розгляду справи № 922/2513/18 було визнання недійсним та скасування рішення АМК в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону.
Позовна заява мотивована тим, що оспорюване рішення винесено при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, та недоведенні обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; висновки, викладені у Рішенні АМК, не відповідають обставинам справи.
Предметом розгляду справи №910/367/19 було визнання частково недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону.
Позовна заява мотивована тим, що, позивач не вчиняв антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, та просив скасувати рішення АМК з підстав, визначених частиною першою статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
З огляду на викладене, ця справа та справи означені скаржником у касаційній скарзі є схожими в частині, що стосується предмета позову (визнання частково недійсним рішення АМК), за однаковим нормативно-правовим регулюванням кваліфікації та притягнення за правопорушення, а саме за пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, що у контексті змістовного критерію вказує на схожість спірних правовідносин.
Скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду в частині необхідності здійснення оцінки доказів у справах про оскарження рішень органів АМК, які стосуються спотворення результатів торгів у порядку частини другої статті 86 ГПК України, враховуючи вірогідність і взаємний зв'язок доказів у справі у їх сукупності та щодо застосування норм статей 7, 19 Закону такого змісту:
"57. При цьому, касаційний суд відзначає, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані рішення у справі з огляду на виключні повноваження органів АМКУ здійснювати оцінку та кваліфікацію дій суб'єктів господарювання у справах щодо порушення законодавства про економічну конкуренцію. Отже, аргументи позивача щодо обов'язку суду досліджувати та аналізувати всі дії учасників справи є необґрунтованими та суперечать статтям 7, 19 Закону України "Про Антимонопольний комітет України"." (постанова Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №910/367/19).
Верховний Суд наголошує, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.
Верховний Суд неодноразово та послідовно наголошував, що кожна справа є індивідуальною, що обумовлено, окрім правової кваліфікації дій, яку здійснює АМК, так і на підставі тих обставин, фактів, доказів, АМК досліджує та оцінює у своєму рішенні, і які в подальшому досліджуються та оцінюються судом через призму статті 59 Закону.
Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
Відповідно до приписів Закону в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин:
- економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку (абзац другий статті 1);
- антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (частина перша статті 6);
- антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (пункт 4 частини другої статті 6);
- порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (пункт 1 статті 50);
- порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 51);
- за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 1 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі, встановленому частиною другою статті 52 Закону.
Зі змісту судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій, встановлено, що дії позивача кваліфіковано за пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, у зв'язку з чим на ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" АМК накладено штраф.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, вказавши на відсутність підстав, визначених статтею 59 Закону, для скасування оскаржуваного Рішення АМК.
Суд апеляційної інстанції задовольнив апеляційну скаргу, скасував рішення суду першої інстанції, задовольнив позовні вимоги, вказавши, зокрема, про те, що АМК не доведено обставини, які мають значення для справи, а встановлені ним факти у своїй сукупності не доводять наявності в діях, зокрема, ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" обставин щодо усунення конкуренції під час проведення торгів та узгодження їх поведінки чи наміру такого узгодження під час підготовки тендерних пропозицій.
Втім, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, а тому є підстави для скасування оскаржуваної постанови та додаткової постанови й залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Узагальнені покликання АМК зводяться, зокрема, до такого:
- на думку відповідача, з аналізу оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції здійснював аналіз, встановлених у Рішенні АМК обставин, окремо щодо кожного доказу, а не сукупність доказів щодо торгів, у той час як Відділення АМК звертало увагу, що усі докази саме в сукупності щодо кожної закупівлі;
- скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно з'ясовував обставини щодо використання ІР-адрес, фактично, перебравши повноваження органу АМК, що свідчить про неправильне застосування норм пунктів 1, 2 частини першої та частини четвертої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та частини другої статті 19 Конституції України.
Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги, відзиву зазначає, що специфіка спорів щодо оскарження рішень АМК, якими визнано дії учасників торгів антиконкурентними узгодженими діями, які стосуються спотворення результатів торгів, полягає у тому, що у кожному конкретному випадку судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справ з'ясовується питання наявності/відсутності підстав для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК, якими в силу приписів частини першої статті 59 Закону, зокрема, є:
- неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;
- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.
При цьому, відповідне з'ясування наявності/відсутності підстав для визнання недійсним чи скасування рішення АМК у силу приписів статті 59 Закону, дослідження та оцінка доказів, ухвалення судового рішення здійснюється господарськими судами у відповідності до приписів процесуального права.
Верховний Суд виходить також з того, що:
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 14 ГПК України);
- при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 5-1) чи є підстави для здійснення судового контролю, передбаченого частиною п'ятою статті 345-1 цього Кодексу; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (частина перша статті 237 ГПК України);
- у силу приписів частин другої та третьої статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом;
- обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи;
- важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;
- принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17]. Такі ж висновки щодо застосування стандарту переваги більш вагомих доказів зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц;
- стаття 79 ГПК України містить такий стандарт доказування як "вірогідність доказів";
- зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу;
- тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;
- Верховний Суд, виходячи із системного аналізу завдань АМК, кваліфікації за частиною четвертою статті 6 Закону у сукупності зі статтею 86 ГПК України, у цій категорії справ стандарту доказування і тлумачення, застосований Верховним Судом у низці справ (зокрема, у постановах від 07.12.2023 у справі №910/16639/21, від 19.12.2024 у справі №910/257/24, від 01.04.2025 у справі №914/484/24), що свідчить про сталість підходу щодо стандарту доказування;
- Верховний Суд наголошує, що сукупна оцінка доказів, вказаних АМК у рішенні, може вважатися більш вірогідною для підтвердження узгоджених дій саме позивачем лише у тому випадку, коли вона повністю виключає можливість вірогідності у одночасному існуванні обставин, які, на думку АМК, підтверджують таке узгодження (правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 19.09.2024 у справі №910/13422/23);
- одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);
- таким чином, з'ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв'язок і вірогідність.
Верховний Суд виходить з того, що застосування приписів статті 86 ГПК України, як норми процесуального права, має загальний характер для усіх справ. Обов'язком суду при розгляді справи є саме дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів. Тобто, з'ясування всіх юридично значущих обставин на підставі наданих і наявних у справі доказів з усіма притаманними їм (доказам) властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Саме чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 86 ГПК України).
При цьому, докази мають відповідати критеріям належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу позивача у межах доводів апеляційної скарги, ураховуючи предмет і підстави позову, з огляду на статтю 269 ГПК України, через призму статті 59 Закону дослідив і надав оцінку доказам й доводам, наданим учасниками справи, зокрема, доказам, які на думку АМК, свідчили про узгодженість дій ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" та дійшов висновку про те, що Рішення АМК прийняте відповідачем за неповного з'ясування обставин справи, які мають значення для справи та недоведення обставин, які мають значення для справи, і які визнані встановленими.
Водночас, Верховний Суд відхиляє доводи АМК про те, що суд апеляційної інстанції фактично встановлював відсутність антиконкуренних узгоджених дій, перебираючи на себе дискреційні повноваження АМК, оскільки, апеляційний розгляд здійснювався через призму статті 59 Закону у порядку, визначеному ГПК України.
На думку АМК, обставинами, що свідчать про встановлення між ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" та іншими учасниками торгів антиконкурентних узгоджених є такі дії.
1. Наявність договірних відносин та фінансових розрахунків між ТОВ "АВ Метал Груп" та ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" до, під час та після проведення торгів.
2. Спільні особливості тендерних пропозицій: вказівка в електронних файлах ПП "Фірма "БЕРЕГ" та ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" на програму Canon та версію PDF1.3.
3. Завантаження учасниками торгів файлів початкових пропозицій у торгах в передостанній та останній день подання тендерних пропозицій.
Втім, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції, здійснивши оцінку наведених АМК в Рішенні АМК доводів, доказів і обставин та здійснених на їх підставі висновків, дослідивши сукупно й окремо наведених сторонами позицій та доказів, виходячи зі стандарту вірогідності доказів, у порядку статей 73, 76-79, 86, 210, 269, дійшов висновку, що АМК не доведено обставини, які мають значення для справи, та встановлені ним факти у своїй сукупності у контексті її вірогідності не доводять наявності в діях, зокрема, ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" обставин щодо усунення конкуренції під час проведення торгів, узгодження поведінки позивача з третьою особою чи наміру такого узгодження під час підготовки тендерних пропозицій.
Так, суд апеляційної інстанції стосовно встановлених АМК обставин, вказав, зокрема, таке.
1) Щодо наявності між сторонами господарських відносин судом апеляційної інстанції зазначено, що укладення між ТОВ "АВ Метал Груп" та ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" ряду договорів поставки у період 2013-2020 років та проведення розрахунків за такими договорами.
На переконання суду апеляційної інстанції, укладення між ТОВ "АВ Метал Груп" та ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" договорів задовго до проведення торгів не може свідчити про доступ до інформації про господарську діяльність один одного, а також про сприяння в обміні інформацією, у тому числі, під час підготовки до участі в торгах. Вказані дії позивача та третьої особи могли бути зумовлені їх власними економічними інтересами.
Суд апеляційної інстанції виснував, що ведення господарської діяльності учасниками торгів в умовах ринкової економіки, їх перебування у фінансових та господарських відносинах не суперечить приписам чинного законодавства України та не є беззаперечним доказом узгодження ними своєї поведінки під час участі в торгах. А тому на його думку, сама по собі наявність господарських відносин між позивачем і третьою особою не є ознакою пов'язаності юридичних осіб, а наявність факту господарських відносин не може прямо вказувати на узгодженість дій між позивачем та третьою особою щодо проведення відповідних торгів.
2) Суд апеляційної інстанції зазначив, що встановлення АМК наявності спільних особливостей тендерних пропозицій ПП "Фірми "БЕРЕГ" та ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" (вказівка на програму Canon та версію PDF1.3) не є беззаперечним доказом узгодження учасниками торгів своєї поведінки.
Суд апеляційної інстанції врахував, що однією з вимог опублікованої замовником Інструкції з підготовки пропозицій для проведення закупівлі через електронну систему закупівель було завантаження пропозицій у сканованому вигляді у форматі PDF, а програма Canon є загальнодоступною, широко застосовується для сканування документів та збереження файлів у форматі PDF. При цьому в оскаржуваному Рішенні АМК не встановлено жодних візуальних та змістовних схожостей поданих ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" документів в складі своєї конкурсної пропозиції з документами, поданими іншими учасниками торгів.
3) Щодо подання тендерних пропозицій усіма учасниками торгів в передостанній та останній день суд апеляційної інстанції зазначив, що вказані обставини могли бути наслідком збігу, встановленого обмеженням в часовому періоді для надання пропозицій, чи пов'язані з особливостями режиму роботи вказаних юридичних осіб.
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції звернула увагу на те, що АМК не досліджувалося питання з якої адреси відбувалося подання учасниками їх тендерних пропозицій, зокрема, чи сторонами антимонопольної справи для подання документів та для входження в аукціон для участі в торгах використано одну ІР-адресу чи різні. Інформація про ІР-адреси сторін відсутня у Рішенні АМК, відтак, суд апеляційної інстанції зазначив, що таке не досліджувалося Відділенням АМК.
Системний правовий аналіз норм Конституції України (щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності стаття 61), Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (щодо завдань та повноважень АМК), Закону (щодо меж його застосування), свідчить про те, що АМК проводить дії, направлені на всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін; а у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом АМК обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган АМК керувався, приймаючи рішення.
Верховний Суд виходить з того, що АМК у розгляді кожної справи має дотримуватись обов'язку всебічного, повного та об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи на підставі доказів.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що доведення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій ґрунтується на сукупності обставин, які зазначені в мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині.
Верховний Суд виходить з того, що у застосуванні процедурних і процесуальних норм діяльності АМК, як підстави для визнання недійсним або скасування прийнятого органом АМК рішення, необхідно, враховувати положення частини другої статті 59 Закону, відповідно до якої порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Наведена норма свідчить, що підставою для скасування або визнання недійсним рішення органів АМК є порушення або неправильного застосування норм процесуального права за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Верховний Суд виходить з того, що суд у розгляді спору про визнання недійсним/скасування/зміну рішення АМК, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) АМК з'ясовує і визначає наявність/відсутність, а відтак доведеність/недоведеність, обґрунтованість/необґрунтованість передбачених статтею 59 Закону підстав для визнання недійсним рішення АМК через призму/критерії, зокрема, неповноти з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неправильності застосування норм матеріального і процесуального права тощо. Саме таким чином, суд і здійснює перевірку на відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і на узгодженість рішень/дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи тощо.
Суд наголошує, що покликання скаржника фактично спрямовані на переоцінку доказів, до якої суд касаційної інстанції вдаватися не може, з огляду на приписи статті 300 ГПК України.
Суд апеляційної інстанції на виконання припису статті 59 Закону проаналізував зміст оскаржуваного рішення АМК, перевірив дотримання АМК вимог законодавства, дослідив та оцінив наведені сторонами доводи та аргументи, докази, з дотриманням статті 86 ГПК України дійшов висновку про наявність підстав, передбачених статтею 59 Закону для визнання недійсним Рішення АМК у частині, що стосується позивача.
Зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що висновки суду апеляційної інстанції не є узагальненими, а містять належні висновки щодо дослідження, оцінки та перевірки відповідності змісту Рішення АМК викладеним вимогам в контексті інкримінованого позивачу порушення антимонопольного законодавства, що відповідає статті 86, 237, 238 ГПК України, судом апеляційної інстанції з'ясовані обставини існування підстав для визнання протиправним і скасування Рішення АМК у частині, що стосується недотримання органом АМК положень статті 59 Закону.
Верховний Суд виходить з того, що оскаржувана постанова не суперечить правовим висновкам, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник, з огляду на таке.
Зі змісту судових рішеннях у справах від 08.07.2021 у справі №914/938/20, від 07.11.2019 у справі № 914/1696/18, від 13.08.2019 у справі № 916/2670/18, від 05.08.2019 у справі № 922/2513/18, від 16.01.2020 у справі №910/367/19 вбачається, що під час їх розгляду суди не встановили наявність підстав передбачених статтею 59 Закону для визнання рішення АМК недійсним.
Також, судами у вказаних вище справах були з'ясовані відмінні, від цієї справи обставини, що підтверджують, антиконкуренті узгоджені дії відповідачів антимонопольних справ, зокрема, наявність спільних працівників, спільних засновників, надавання фінансової допомоги, використання однієї ІР-адреси, однакові помилки в оформленні документів, тощо.
Проте Суд зазначає, що скаржник безпідставно посилається для обґрунтування підстави касаційного оскарження згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України в цій частині на справу № 923/330/19, у якій Суд постановив ухвалу від 21.05.2020 про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, а при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, у зв'язку з чим зазначена ухвала на відміну від постанови Верховного Суду не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні приписів частини четвертої статті 236 та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Стосовно доводів скаржника про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно з'ясовано обставини щодо використання ІР-адрес, фактично, перебрано повноваження органу АМК, що свідчить про неправильне застосування норм пунктів 1, 2 частини першої та частини четвертої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та частини другої статті 19 Конституції України, слід зазначити таке.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції не перебрав на себе повноважень АМК та не з'ясував обставин щодо використання однієї ІР-адреси, а, розглядаючи доводи апеляційної скарги ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" щодо подання ним тендерних пропозицій в один день, зазначив про те, що АМК не досліджувалося питання з якої адреси відбувалося подання учасниками їх тендерних пропозицій, зокрема, чи сторонами антимонопольної справи для подання документів та для входження в аукціон для участі в торгах використано одну ІР-адресу чи різні, зазначив, що інформація про ІР-адреси сторін відсутня у Рішенні АМК, відтак, суд апеляційної інстанції вказав, що таке питання не досліджувалося АМК. Вказане узгоджується зі статтею 59 Закону через призму недоведеності обставин і неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Верховний Суд наголошує, що у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції надав оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких у силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки, встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).
Відділенням АМК не мотивовано та не доведено, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права щодо порядку надання та отримання доказів (стаття 80 ГПК України), та/або встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих (стаття 77 ГПК України), неналежних (стаття 76 ГПК України), недостовірних (стаття 78 ГПК України) чи невірогідних (стаття 79 ГПК України) доказів.
Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі щодо оскарження постанови, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваної постанови та залишення без змін рішення суду першої інстанції відсутні.
При розгляді заяви ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" про вирішення питання про стягнення правничої допомоги, суд апеляційної інстанції виходив з такого.
ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" заявлено про стягнення з відповідача витрат на надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції в сумі 15 000, 00 грн та в суді апеляційної інстанції в сумі 15 000, 00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до позовної заяви додано: договір про надання правової допомоги від 23.12.2024, укладений між ТОВ Перша Чернігівська торгова компанія та адвокатом Леоновим О.Є. ( далі Договір); ордер на надання правничої допомоги серії СВ № 1111176 від 24.12.2024; акт здачі-приймання послуг від 24.12.2024 на суму 15 000, 00 грн; платіжну інструкцію № 1931 від 23.12.2024 на суму 15 000, 00 грн.
За змістом пунктів 1.1, 1.2 Договору адвокат зобов'язується надати клієнту правову допомогу, зокрема представництво в суді щодо оскарження рішення Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу № 63/158-р/к від 31.10.2024, а клієнт зобов'язується оплатити надані адвокатом послуги.
Відповідно до акта здачі-приймання послуг від 24.12.2024 адвокат надав позивачу, а останній прийняв наступні послуги на суму 15 000, 00 грн: консультація та надання роз'яснень з питань оскарження в судовому порядку Рішення Відділення АМК 5 000, 00 грн; складання та подання до Господарського суду Львівської області позовної заяви 10 000 грн.
Окрім того, у апеляційній скарзі апелянт просив стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 15 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до апеляційної скарги додано: ордер на надання правничої допомоги серії СВ №1125115 від 01.05.2025; акт здачі-приймання послуг №2 від 30.04.2025 на суму 15 000, 00 грн; платіжну інструкцію № 2551 від 01.05.2025 на суму 15 000, 00 грн.
Відповідно до акта здачі-приймання послуг №2 від 30.04.2025 адвокат надав позивачу, а останній прийняв наступні послуги на суму 15 000, 00 грн: підготовка, складання та подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Львівської області від 26.03.2025 у справі №914/3234/24 10 000 грн; участь в судових засіданнях в Західному апеляційному господарському суді 5 000, 00 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено факт надання адвокатом Леоновим О.Є. у межах цієї справи зазначених в актах послуг підтверджується матеріалами справи.
Надавши оцінку поданим позивачем доказам на підтвердження понесених ним витрат та обставинам даної справи, суд апеляційної інстанції виходячи з критеріїв обґрунтованості, пропорційності (співмірності), справедливості та розумності таких витрат, наявність заперечень відповідача щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правову допомогу та наведених ним доводів, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість витрат позивача на надання правової допомоги в сумі 10 000 грн в суді першої інстанції та в сумі 15 000,00 грн в суді апеляційної інстанції, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), співмірності з складністю справи та виконаною адвокатом роботою.
При цьому, суд апеляційної інстанції врахувавши часткове задоволення апеляційної скарги та позову, з врахуванням положень статті 129 ГПК України, стягнув з відповідача на користь позивача 7 500 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 11 250 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (пропорційно розміру задоволених вимог).
Скаржник у касаційній скарзі не погоджується із стягненням з нього адвокатських витрат, та вважає, що вони не підлягають стягненню оскільки вони не відповідають критерію розумності їхнього розміру та не співвідносяться з реальністю адвокатських витрат. Водночас скаржником не наведено підстав визначених статтею 287 ГПК України для оскарження постанови в цій частині.
Норми ГПК України передбачають таке:
стаття 16:
- учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом;
стаття 123:
- судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду;
стаття 126:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами;
частини п'ята статті 129:
- під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 ГПК України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справ № 922/1964/21).
Суд апеляційної інстанції встановивши, розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг, предмет та підстави позовних вимог, враховуючи заперечення відповідача проти розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що визначений ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" розмір витрат на послуги адвоката є обґрунтованим у розмірі 7 500 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 11 250 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Верховний Суд при касаційному перегляді додаткової постанови суду апеляційної інстанції, не виявив у діях суду порушень приписів статей 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення.
Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві та письмових поясненнях, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.
Судові витрати
Судовий збір сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу відповідача залишає без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.
ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" у відзиві на касаційну скаргу просило Верховний Суд розподілити судові витрати на професійну правничу допомогу та стягнути з АМК 15 000,00 грн.
При цьому ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" зазначала, що:
- розмір винагороди за надання правничої допомоги визначений між сторонами у вигляді фіксованої суми і не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, що підтверджується наданим Актом здачі-прийняття послуг;
- згідно з рахунком від 19.01.2026 № 2 та платіжною інструкцією від 19.01.2026 № 90 позивач перерахував на розрахунковий рахунок адвоката 15 000,00 грн за правничу допомогу (представництво інтересів та участь при касаційному оскарженні справи № 914/3234/24. Відповідно до акта здачі-прийняття послуг від 20.01.2026 № 4 адвокатом надано ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" послуги з підготовки, складання та подання відзиву на касаційну скаргу Відповідача у справі № 914/3234/24 вартістю - 10 000,00 грн та участь в судових засіданнях (незалежно від кількості) - 5 000,00 грн.
Від АМК заперечень не надійшло.
Розглянувши заяву ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" та дослідивши матеріали цієї справи, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла таких висновків.
Як убачається з матеріалів справи, у поданому відзиві на касаційну скаргу позивач просив стягнути з відповідача на свою користь судові витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із переглядом справи в суді касаційної інстанції, зазначивши у мотивувальній частині відзиву, що внаслідок перегляду справи у касаційному порядку понесе витрати на правову допомогу, орієнтовний розмір яких становить 15 000,00 грн.
Верховний Суд виходить з того, що в силу приписів статей 59, 131 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу для надання якої в Україні діє адвокатура, а стаття 16 ГПК України вказує на те, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд зазначає, що принцип в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:
- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 постанови Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19);
- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та пункт 20 постанови від 31.05.2022 у справі №917/304/21).
Верховний Суд дійшов висновку, що ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у порядку, межах та строк, які визначені чинним законодавством, зокрема, частиною восьмою статті 129 ГПК України, та заявником дотримано вимоги, передбачені статтями 124, 126, 129 ГПК України.
Згідно з частиною п'ятою статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Розглядаючи заяву ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія", Суд враховує, що предметом розгляду у цій справі було визнання частково недійсним і скасування рішення відповідача у частині, що стосується позивача, а заявник у цій справі брав участь як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
Разом з тим, представник ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" брав участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Матеріали цієї справи містять копії таких документів:
- договору про надання правової допомоги від 23.12.2024 (далі - Договір), укладеного адвокатом Леоновим Олександром Єгоровичем (далі - адвокат) та ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія";
- ордеру на надання правничої допомоги від 19.01.2026 серії СВ №1157328 у суді касаційної інстанції;
- рахунку-фактури від 19.01.2026 №2 на загальну суму 15 000,00 грн;
- акта здачі-прийняття послуг від 20.01.2026 №4 з переліком найменування робіт, послуг серед яких зазначено 1) підготовка, складання та подання відзиву на касаційну скаргу відповідача у справі на суму 10 000,00 грн; 2) участь в судових засіданнях (незалежно від кількості) на суму 5 000,00 грн;
- платіжної інструкції від 19.01.2026 №90 на суму 15 000,00 грн;
- квитанцій №5818344 та №5818345 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС ТОВ "АВ Метал Груп" та АМК ;
Верховний Суд виходить з того, що за пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Колегія суддів касаційної інстанції також виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Так, частини четверта - шоста, сьома, дев'ята статті 129 ГПК України, визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (така ж правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Верховний Суд також звертається до правового висновку, який викладено у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд також наголошує, що у пункті 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23 зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи».
Таким чином, вирішуючи заяву/клопотання сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цілому у сукупності відповідають вимогам статей 73, 75-79 ГПК України, є належними і допустимими. Суд враховує дати документів, які надані на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, ураховуючи правову природу цих документів, умов Договору, сутність представництва у суді.
Верховний Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Верховний Суд виходить з того, що з Детального опису вбачається, що ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" надано такі послуги (виконано такі роботи):
- підготовка, складання та подання відзиву на касаційну скаргу відповідача у справі на суму 10 000,00 грн;
- участь в судових засіданнях (незалежно від кількості) на суму 5 000,00 грн.
Керуючись зазначеними критеріями, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши відзив ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" та документи щодо витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів касаційної інстанції, з огляду на міркування, викладені у цій постанові, дійшла висновку про покладення всієї заявленої суми витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
Отже, ураховуючи наведене, оцінивши доводи заяви, виходячи з вищенаведених критеріїв, їх оцінки, викладеної у цій постанові, та керуючись статтями 2, 123, 80, 73, 75-79, частиною четвертою статті 126, 129 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про стягнення з АМК на користь ТОВ "Перша Чернігівська торгова компанія" 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності їхнього розміру, і ці витрати є співрозмірні з правничою допомогою у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2025 у справі №914/3234/24 - без змін.
2. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Чернігівська торгова компанія" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнити.
3. Стягнути з Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Чернігівська торгова компанія" витрати на надання правничої допомоги у розмірі 15 000,00 грн.
4. Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов