11 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 914/3192/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
представників учасників справи:
позивача - Бойко А. Ю.,
відповідача - Шубка К. П.,
третьої особи - Рисіч О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Карпати"
на рішення Господарського суду Львівської області від 05.06.2025
(суддя Рим Т. Я.)
та на постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2025
(судді Бойко С. М., Бонк Т. Б., Якімець Г. Г.)
у справі за позовом Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Карпати",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Адміністрація Державної прикордонної служби України,
про внесення змін до договору та зобов'язання укласти акт.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Головний центр капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України (далі - позивач, Головний центр КБРЗ ДПС України) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Карпати" (далі - відповідач, скаржник, ТОВ "БК "Карпати") про внесення змін до договору та зобов'язання укласти акт.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час виконання договору про спільну діяльність від 24.12.2007 № 312-07/40 відповідач, всупереч визначеному пунктом 2.1 договору, сформував VI чергу об'єкта переважно з приміщень комерційного призначення (апартаменти, офіси, магазини), що не відповідає меті договору та вимогам статті 4 Закону України "Про використання земель оборони". Такі приміщення підлягають розподілу між сторонами у співвідношенні 19 % до 81 %, що зумовлює визначення частки позивача у розмірі 1 506,041 м2 та необхідність складання попереднього акта розподілу відповідно до пункту 5.1 договору. Крім того, зміна пункту 2.1 договору є необхідною у зв'язку зі зміною правового регулювання та ґрунтується на положеннях статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. Департамент забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби (далі - третя особа, Адміністрація ДПСУ) та ТОВ "БК "Карпати" 24.12.2007 уклали договір № 312-07/40 про спільну діяльність у будівництві.
2.2. Пунктом 2.1 договору передбачено, що предметом договору є спільна діяльність сторін з метою досягнення соціального ефекту: будівництва на земельній ділянці об'єкту (багатофункціонального комплексу житлових будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, остаточна площа якого визначається згідно з проектно-кошторисною документацією) у тому числі житла для військовослужбовців та членів їх сімей, та подальшого розподілу результатів спільної діяльності відповідно до умов договору.
2.3. Сторони узгодили в пункті 3.2 договору, що вкладом Адміністрації ДПСУ буде внесення права користування земельною ділянкою, у тому числі будівництва на ній об'єкта, а вкладом ТОВ "БК "Карпати" - стовідсоткове фінансування будівництва об'єкта (попередньо оцінений у 194 400 000,00 грн). Цим пунктом договору сторони погодили, що результатом спільної діяльності буде набуття Департаментом Адміністрації ДПСУ прав на 19 % від загальної площі житла у збудованому об'єкті, а ТОВ "БК "Карпати" - 81 % від загальної площі житла у збудованому об'єкті та 100 % площ приміщень соціально-побутового, торгового та адміністративного призначення об'єкта.
2.4. Пункт 5.1 договору передбачає, що після введення об'єкта будівництва в експлуатацію:
- Департамент Адміністрації ДПСУ отримує житло (квартири), загальна площа яких становить 19 % загальної площі квартир об'єкта;
- ТОВ "БК "Карпати" отримує квартири, загальна площа яких становить 81 % загальної площі квартир об'єкта, 100 % нежитлових приміщень соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення об'єкта, які необхідні для його обслуговування.
2.5. Сторони неодноразово укладали додаткові угоди до договору, якими погоджували внести зміни до реквізитів сторін, показників будівництва, терміну дії договору, строків виконання робіт, затверджували попередні акти та акти розподілу квартир та приміщень у відповідних чергах будівництва, та інше.
2.6. Щодо VI черги будівництва суди встановлено таке.
2.7. Як убачається з довідки ДПС України від 27.02.2025, на квартирному обліку та у списку на отримання службового житла в органах Держприкордонслужби Західного регіонального управління перебуває 2634 сім'ї, з яких 1801 сім'я перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення жилими приміщеннями для постійного користування, та 833 сім'ї перебувають у списку на отримання службового житла.
2.8. Рішенням ВК Львівської міської ради від 10.11.2017 № 1035 за зверненням позивача затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва на будівництво 1-м окремим відділом капітального будівництва ДПСУ навчального закладу 1-2 рівня акредитації та спортивного комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом, апартаментами та даховою котельнею на вул. О. Степанівни, 8 у місті Львові зі знесенням існуючих на ділянці споруд та внесення змін до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на вул. О. Степанівни, 8, виданих управлінням архітектури департаменту містобудування, від 08.11.2015 № 215.
2.9. У містобудівних умовах та обмеженнях вказується, що земельна ділянка, на якій планується будівництво цього об'єкта, за функціональним призначенням належить до зони Г-3 (навчальні зони) та зони Г-3-1 (зони дитячих дошкільних установ та загальноосвітніх шкіл). Зазначена інформація підтверджена Департаментом архітектури та просторового розвитку від 24.02.2025 № 39-вих-27051.
2.10. Листом від 27.02.2025 № 73/12-1 ДП "Державний інститут проектування міст "Містопроект" повідомило, що в зоні Г-3-1 будівництво житлових будинків заборонено.
2.11. У подальшому рішенням ВК Львівської міської ради від 23.02.2018 № 188 внесено зміни до вищезазначеного рішення шляхом заміни в рішенні слова "навчального закладу 1-2 рівня акредитації" словами "середнього загальноосвітнього навчального закладу 1-2 ступеня".
2.12. Після розроблення проєктної документації ДП "Спеціалізована державна експертна організація Центральна служба української державної будівельної експертизи" склало експертний звіт від 01.06.2018 № 14-0744-18 щодо розгляду документації за проектом: "Будівництво середнього загальноосвітнього навчального закладу 1-2 ступеня та спортивного корпусу з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом, апартаментами та даховою котельнею на вул. О. Степанівни, 8 зі знесенням існуючих на ділянці споруд". Цією документацією було передбачено побудувати 6714,39 м2 апартаментів, 660,66 м2 магазинів, 551,48 м2 офісних приміщень.
2.13. Додатком до експертного звіту визначено, що проєктом передбачено одно-, дво-, три- та п'ятикімнатні апартаменти квартирного типу, до складу яких входять: житлові кімнати, кухні, санвузли, коридори, гардероби, літні приміщення.
2.14. Наказом від 09.07.2018 № 28 перший окремий відділ капітального будівництва ДПС України затвердив проєктну документацію по об'єкту "Будівництво середнього загальноосвітнього навчального закладу 1-2 ступеня та спортивного корпусу з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом, апартаментами та даховою котельнею на вул. О. Степанівни, 8 зі знесенням існуючих на ділянці споруд" у м. Львові.
2.15. Листом від 11.02.2025 ТОВ "Швець та партнери" (розробник проєктної документації) повідомило, що позначення "квартира" в експлікаціях приміщень на аркушах 4-11 (поверхові плани) в розділі АР в першій черзі будівництва є технічною помилкою. Відповідні приміщення є апартаментами і запроєктовані з дотриманням ДБН до апартаментів.
2.16. Окремий відділ капітального будівництва ДПС України звернувся до Державної архітектурно-будівельної інспекції України із заявою про надання дозволу на виконання будівельних робіт. У подальшому генеральному підряднику надано дозвіл на виконання будівельних робіт від 07.08.2018 № ІУ 113182191675.
2.17. Додатковою угодою від 30.12.2020 № 22/312-07/40 сторони передбачили прогнозований строк введення в експлуатацію VI черги: "Будівництво середнього загальноосвітнього навчального закладу 1-2 ступеня та спортивного корпусу з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом, апартаментами та даховою котельнею на вул. О. Степанівни, 8 зі знесенням існуючих на ділянці споруд" у місті Львові І черга "Будівля спортивного комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом, апартаментами та даховою котельнею" IV квартал 2022 року.
2.18. Між сторонами виникли розбіжності при виконанні договору стосовно будівництва VI черги будівництва об'єкта "будівництво середнього загальноосвітнього навчального закладу 1-2 ступеня та спортивного комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом, апартаментами та даховою котельнею на вулиці Олени Степанівни, 8, зі знесенням існуючих на ділянці споруд у місті Львові" (надалі VI черга), які полягають у різному тлумаченні правового режиму об'єктів, збудованих у VI черзі, а саме позивач вважає, що апартаменти, магазини та офіси є частиною спільного об'єкта та мають розподілятися між сторонами, тоді як відповідач наполягає, що це нежитлові приміщення, які за договором повністю належать йому і розподілу не підлягають.
3. Короткий зміст судових рішень
3.1. Господарський суд Львівської області рішенням від 05.06.2025 позов задовольнив частково; зобов'язав відповідача укласти попередній акт розподілу VI черги об'єкту ("Будівництво середнього загальноосвітнього навчального закладу 1- 2 ступеня та спортивного комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом, апартаментами та даховою котельнею на вулиці Олени Степанівни, 8, зі знесенням існуючих на ділянці споруд у місті Львові") із визначенням частки позивача розміром 19 %, що становить 1 275,73 м2 апартаментів; у задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
3.2. У частині вимог про внесення змін до договору виходив з того, що:
- посилання позивача на внесення змін до договору на підставі змін у статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" є необґрунтованим, оскільки ці зміни набрали чинності понад 17 років тому, а позивач не вжив заходів для приведення договору у відповідність із законодавством, як це передбачено пунктом 13.6 договору;
- задоволення позову про внесення змін до договору у запропонованій редакції могло б призвести до суттєвої зміни правил розподілу часток між сторонами та поставити під загрозу майнові права відповідача, який також розраховував на отримання відповідних приміщень за результатами реалізації проєкту та отримував їх в І-V чергах будівництва. Водночас позивач під час будівництва п'яти черг об'єкта неодноразово підтверджував свою згоду з визначеним договором порядком розподілу часток, зокрема приймав житло у розмірі 19 % від їх загальної площі, що підтверджується відповідними додатковими угодами та актами розподілу. Це свідчить про відсутність істотного впливу змін законодавства на виконання договору.
3.3. У частині вимог про зобов'язання укласти попередній акт суд першої інстанції виходив з того, що:
- відповідно до пунктів 5.1- 5.3 договору після введення об'єкта в експлуатацію позивач має право на 19 % житлових приміщень, а відповідач - на 81 % житла та 100 % нежитлових приміщень соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення. Офісні приміщення та магазини належать відповідачу, тому вимоги позивача щодо їх включення до попереднього акта розподілу є необґрунтованими;
- з приводу апартаментів, збудованих в складі об'єкта, то такі за нормативними актами є нежитловими приміщеннями, проте за своїми функціональними характеристиками (наявність кухонних зон, санвузлів, окремого входу, комунікацій) призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання, тому такі апартаменти відповідно до статей 379 ЦК України, 6 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) та статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" слід відносити до житла, з огляду на що апартаменти у складі VI черги об'єкта підлягають розподілу між сторонами у пропорції, визначеній договором.
3.4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2025 залишено без змін рішення Господарського суду Львівської області від 05.06.2025 в оскаржуваній ТОВ "БК "Карпати" частині, а саме щодо часткового задоволення позовної вимоги про зобов'язання укласти попередній акт. В іншій частині рішення суду першої інстанції учасниками процесу не оскаржувалося до суду апеляційної інстанції.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1. ТОВ "БК "Карпати" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 05.06.2025 у частині задоволення позову та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2025, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
4.2. Скаржник звертається до Верховного Суду з підстав, визначених у частині другій статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 цієї частини статті.
4.3. Обґрунтовуючи випадок касаційного оскарження судових рішень у відповідності до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, відповідач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень неправильно застосували статтю 379 ЦК України без врахування висновків щодо застосування норм вказаної статті у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 19.10.2023 по справі № 420/2491/21 (щодо вирішення питання про можливість надання будівлі статусу "житла").
4.4. Щодо підстави касаційного оскарження судових рішень у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує на неправильне застосування статті 6 ЖК України, статті 379 ЦК України, абзацу 5 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах.
4.5. Посилаючись на пункт 4 частини другої статті 287 та частину третю статті 310 ГПК України, скаржник посилається на не дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів щодо неможливості проєктування та будівництва житла VI черги, судової будівельно-технічної експертизи від 28.03.2025 № 27/01/25, проведеної на запит ТОВ "БК "Карпати", а також листа Міністерства розвитку громад та територій України від 10.03.2025. Судом апеляційної інстанції також необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про долучення висновку судової лінгвістичної експертизи.
5. Позиції інших учасників справи
5.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін.
5.2. 11.02.2026 від позивача до Верховного Суду через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення у справі.
5.3. Адміністрація ДПСУ у поясненнях заперечувала проти доводів касаційної скарги та просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
6.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.3. Предметом позову у справі, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції (скаржник оскаржує рішення суду першої інстанції, яке переглянув суд апеляційної інстанції лише в частині задоволених позовних вимог), є вимога позивача про зобов'язання відповідача укласти попередній акт розподілу VI черги об'єкту ("Будівництво середнього загальноосвітнього навчального закладу 1- 2 ступеня та спортивного комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом, апартаментами та даховою котельнею на вулиці Олени Степанівни, 8, зі знесенням існуючих на ділянці споруд у місті Львові") із визначенням частки Головного центру КБРЗ ДПС України розміром 19 %, що становить 1 275,73 м2 апартаментів. Тобто позовна вимога стосується спонукання відповідача до здійснення певних дій через ухвалення судом рішення.
6.4. Суди попередніх інстанцій, здійснюючи розгляд зазначеної вимоги, дійшли висновку про її задоволення, проте колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.
6.5. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
6.6. Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
6.7. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
6.8. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
6.9 Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
6.10. Згідно із частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
6.11. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
6.12. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
6.13. Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин другої-п'ятої статті 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.
6.14. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.
6.15. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що такий спосіб захисту, як примусове виконання обов'язку в натурі застосовується в зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов'язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов'язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов'язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором.
6.16. Тобто, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, як спосіб захисту цивільних прав позивача, підлягає застосуванню у випадку, якщо певним законодавчим актом чи договором передбачено обов'язок учасника господарських правовідносин виконати певну дію на користь іншої особи, яку у добровільному порядку виконано не було.
6.17. Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
6.18. Предмет позову у вигляді зобов'язання відповідача до вчинення дій (укладення попереднього акта) є примушенням особи до вчинення дії, яка є її правом, а не обов'язком, та носить декларативний характер. Вимога позивача про укладення попереднього акта не призводить до поновлення порушеного права позивача, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення у зв'язку із тим, що дія щодо укладання (тобто підписання) попереднього акта фактично лежить в площині особистого волевиявлення особи, яка за вимогою позивача має підписати такий документ. Подібної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 05.12.2019 у справі № 904/821/19, від 05.12.2019 у справі № 922/387/16, від 02.07.2020 у справі № 906/456/19, від 13.06.2024 у справі № 924/620/23.
6.19. Суди попередніх інстанцій встановили, що :
- пунктом 2.1 договору передбачено, що предметом договору є спільна діяльність сторін з метою досягнення соціального ефекту: будівництва на земельній ділянці об'єкту (багатофункціонального комплексу житлових будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, остаточна площа якого визначається згідно з проектно-кошторисною документацією) у тому числі житла для військовослужбовців та членів їх сімей, та подальшого розподілу результатів спільної діяльності відповідно до умов договору;
- за пунктом 3.2 договору вкладом Адміністрації ДПСУ буде внесення права користування земельною ділянкою;
- пунктом 5.1 договору передбачено, що після введення об'єкта будівництва в експлуатацію Департамент Адміністрації ДПСУ отримує житло (квартири), загальна площа яких становить 19 % загальної площі квартир об'єкта; ТОВ "БК "Карпати" отримує квартири, загальна площа яких становить 81 % загальної площі квартир об'єкта, 100 % нежитлових приміщень соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення об'єкта, які необхідні для його обслуговування.
6.20. Звертаючись із позовом у цій справі позивач посилається на те, що під час виконання договору відповідач, всупереч визначеному пунктом 2.1 договору, сформував VI чергу об'єкта переважно з приміщень комерційного призначення (апартаменти, офіси, магазини), що не відповідає меті договору та вимогам статті 4 Закону України "Про використання земель оборони". Як стверджує позивач, такі приміщення підлягають розподілу між сторонами у співвідношенні 19 % до 81 %, що зумовлює визначення частки позивача у розмірі 1 506,041 м2.
6.21. Розглядаючи спір у подібних правовідносинах зокрема, щодо вимоги про передання позивачеві належної йому частки площі нерухомого майна шляхом оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об'єкту в редакції, запропонованій позивачем, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 залишила без змін судові рішення, якими у первісному позові у цій частині було відмовлено, з власних мотивів, зазначивши, зокрема, таке:
« 91. Так, відповідно до частини другої статті 415 ЦК України землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.
92. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).
93. Тому не допускається набуття права власності на об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці.
94. Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності набуває той, хто має речове право на землю. Оскільки суб'єктом права постійного користування земельною ділянкою є Університет, тобто саме йому надане право будівництва на цій ділянці, то лише Університет і набуває права власності на збудовані на такій земельній ділянці об'єкти.»
6.22. З огляду на підстави позову та характер позовних вимог у цій справі, встановлені судами обставини справи, колегія суддів зазначає, що між сторонами фактично існує спір про належну відповідачеві частку у VI черзі об'єкта будівництва, спорудженого на земельній ділянці, яка належить позивачу на праві постійного користування, переданій для забудови, водночас доказів заволодіння відповідачем всупереч приписам законодавства та умовам договору спорудженим на такій земельній ділянці майном, як і доказів неможливості реалізації позивачем правомочностей забудовника матеріали справи також не містять.
6.23. Таким чином, позивачем обрано неналежний спосіб захисту права шляхом пред'явлення позовної вимоги про зобов'язання відповідача укласти попередній акт. Пред'явлена позивачем вимога у цій справі не ґрунтується на дійсному змісті правовідносин сторін, не відповідає способам захисту прав, установленим законодавством, і, як наслідок, не призведе до поновлення порушеного права позивача.
6.24. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд здійснював касаційний перегляд справи № 910/7183/20 (постанова від 29.09.2021) за позовом ТОВ "БК "Карпати" до Головний центр КБРЗ ДПС України, Адміністрації ДПС України про визнання правочину частково недійсним (визнання недійсними деяких пунктів додаткових угод до договору від 24.12.2007 № 312-07/40 про спільну діяльність у будівництві) та визнання такими, що не породжують прав та обов'язків сторін договору, остаточні та попередні акти розподілу площ.
6.25. Щодо вимоги позивача про визнання такими, що не породжують прав та обов'язків сторін договору остаточні та попередні акти розподілу площ, Верховний Суд погодився з висновком місцевого господарського суду про безпідставність такої позовної вимоги, так як обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у цій частині є неналежним і не відновить його права, оскільки спірні акти не відносяться до кінцевих актів розподілу площ, що передбачені умовами укладеного учасниками судового процесу договору (пункт 69 постанови).
6.26. Вказане є справедливим і доречним і для характеристики зворотної вимоги, яка зводиться до укладання таких актів.
6.27. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що згідно з принципами, які закріплені у його практиці (рішення "Пудас проти Швеції" від 27.10.1987) спір щодо "права", про яке можна стверджувати (принаймні на підставах, котрі можна довести), що воно визнається в національному праві, а також є реальним і важливим. Спір може стосуватись як фактичного існування права, так і обсягів та способу його реалізації. Зрештою, результат провадження повинен безпосередньо впливати на можливість реалізації права, про яке йдеться у справі. Крім того, чи буде право розглядатись як право цивільного характеру в світлі відповідних положень Конвенції, має визначатися не тільки за юридичною галузевою кваліфікацією, а й за його матеріально-правовим змістом та наслідками реалізації цього права у межах національної правової системи (рішення "Кьоніг проти Німеччини" від 28.06.1978).
6.28. За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
6.29. З огляду на те, що нездійснення судами попередніх інстанцій оцінки обраного позивачем способу захисту призвело до ухвалення неправильного по суті рішення про задоволення (частково) вимоги про зобов'язання відповідача укласти попередній акт, Верховний Суд вважає, що, за таких обставин, наявні підстави для скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій з ухваленням нового рішення про відмову в позові у цій (задоволеній) частині.
6.30. Зважаючи на те, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, колегія суддів не вважає за необхідне давати відповідь на кожен аргумент касаційної скарги з огляду на висновки Європейського суду з прав людини у справах "Проніна проти України", "Руїз Торіха проти Іспанії" (хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент), оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. Пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
7.2. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
7.3. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу ТОВ "БК "Карпати" слід задовольнити, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду (в розглядуваній частині щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача укласти попередній акт розподілу VI черги об'єкту ("Будівництво середнього загальноосвітнього навчального закладу 1- 2 ступеня та спортивного комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом, апартаментами та даховою котельнею на вулиці Олени Степанівни, 8, зі знесенням існуючих на ділянці споруд у місті Львові") із визначенням частки Головного центру КБРЗ ДПС України розміром 19 %, що становить 1 275,73 м2 апартаментів) скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові.
8. Судові витрати
8.1. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в позові, тому судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної і касаційної скарг, покладається на позивача.
8.2. Зважаючи на те, що судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині задоволеної позовної вимоги (зобов'язання відповідача укласти попередній акт розподілу VI черги об'єкту ("Будівництво середнього загальноосвітнього навчального закладу 1- 2 ступеня та спортивного комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом, апартаментами та даховою котельнею на вулиці Олени Степанівни, 8, зі знесенням існуючих на ділянці споруд у місті Львові") із визначенням частки Головного центру КБРЗ ДПС України розміром 19 %, що становить 1 275,73 м2 апартаментів), тому за результатами розгляду справи в суді касаційної інстанції ТОВ "БК "Карпати" підлягає відшкодуванню судовий збір за розгляд апеляційної та касаційної скарг в загальній сумі 9 386,80 грн (4 542,00 грн - судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 4 844,80 (3 028,00х200%х0,8) грн - судових витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги).
8.4. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" зайво сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
8.5. З огляду на наведене, зайво сплачена сума судового збору за подання касаційної скарги підлягає поверненню ТОВ "БК "Карпати" судом касаційної інстанції в порядку, визначеному пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" (за клопотанням особи, яка сплатила судовий збір).
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Карпати" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 05.06.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2025 у справі № 914/3192/24 в частині задоволення позовної вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Карпати" укласти попередній акт розподілу VI черги об'єкту щодо апартаментів скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові в цій частині відмовити.
3. Стягнути з Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України (02099, місто Київ, вулиця Ялтинська, будинок 11; код ЄДРПОУ 23311317) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Карпати" (81200, Львівська область, місто Перемишляни, вулиця Міжгірська, будинок 8-в; код ЄДРПОУ 35047524) 9 386 (дев'ять тисяч триста вісімдесят шість) грн 80 коп. судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційних скарг.
4. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Львівської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський