11 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 907/670/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Случа О. В.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Приватного акціонерного товариства
«Національна енергетична компанія «Укренерго» - Сивика А. П.,
Товариства з обмеженою
відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» - Боричевського В. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 (у складі колегії суддів: Якімець Г. Г. (головуючий), Бойко С. М., Бонк Т. Б.)
та рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.07.2025 (суддя Лучко Р. М.) в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені
у справі № 907/670/23
за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут»
про стягнення заборгованості,
У липні 2023 року Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «НЕК «Укренерго») звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» (далі - ТОВ «Закарпаттяенергозбут») про стягнення 461 536 154,06 грн заборгованості, 6 209 897,93 грн 3% річних, 25 003 157,82 грн інфляційних втрат, 1 887 880,74 грн пені та 921 204,31 грн штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0195-02024 з урахуванням додаткових угод від 01.01.2019, від 14.08.2019, від 01.11.2020 № 3, від 14.01.2022 та від 20.12.2022 в частині оплати наданих послуг з передачі електричної енергії за період з серпня 2022 року до квітня 2023 року.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 23.10.2023 позов ПрАТ «НЕК «Укренерго» залишено без розгляду відповідно до частини 4 статті 202 та пункту 4 частини 1 статті 226 Господарського кодексу України (далі - ГПК України).
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 06.11.2024, ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 23.10.2023 скасовано; справу № 907/670/23 передано до Господарського суду Закарпатської області для продовження розгляду.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.02.2025 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з ТОВ «Закарпаттяенергозбут» на користь ПрАТ «НЕК «Укренерго» 461 536 154,06 грн - заборгованості за надані послуги з передачі електричної енергії за період з серпня 2022 року до квітня 2023 року відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.02.2025 залишено без розгляду позов ПрАТ «НЕК «Укренерго» до ТОВ «Закарпаттяенергозбут» в частині позовних вимог про стягнення 1 539 748,71 грн - пені та 921 204,31 грн - штрафу.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 25.06.2025 прийнято заяву позивача про зменшення позовних вимог та постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням зменшених позовних вимог, а саме: про стягнення з відповідача 17 317 051,62 грн, з яких: 4 316 860,24 грн - 3% річних, 12 652 059,35 грн - інфляційних втрат та 348 132,03 грн пені.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22.07.2025, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.12.2025, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Закарпаттяенергозбут» на користь ПрАТ «НЕК «Укренерго» 34 813,20 грн - пені, 4 290 798,30 грн - 3% річних, 12 643 866,82 грн - інфляційних нарахувань та 259 241,95 грн - судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2025 року ПрАТ «НЕК «Укренерго» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.07.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені скасувати, прийняти у цій частині нове рішення про стягнення пені у заявленому (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) позивачем розмірі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.01.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 907/670/23 за касаційною скаргою ПрАТ «НЕК «Укренерго» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.07.2025 (в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені) з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.02.2026.
ТОВ «Закарпаттяенергозбут» у відзиві на касаційну скаргу посилається на законність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 01.01.2019 між Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р перетворено у ПрАТ «НЕК «Укренерго», оператор системи передачі (ОСП)) та ТОВ «Закарпаттяенергозбут» (користувач) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії за № 0195-02024 (далі - договір № 0195-02024), відповідно до умов якого ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії відповідно до умов цього договору, а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору (пункт 1.1).
Додатковою угодою від 01.01.2019 до договору № 0195-02024 сторони домовилися, зокрема, про взаємодію у випадку набрання чинності нормами статей 66-71 Закону України «Про ринок електричної енергії» (пункт 1); укласти додаток до договору № 0195-02024 щодо переліку точок комерційного обліку користувача.
Додатковою угодою від 14.08.2019 до договору № 0195-02024 сторони дійшли згоди викласти договір № 0195-02024 в новій редакції.
Так, відповідно до умов договору № 0195-02024, у редакції додаткової угоди від 14.08.2019, ПрАТ «НЕК «Укренерго» (ОСП) зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії відповідно до умов цього договору, а ТОВ « 3акарпапяенергозбут» (користувач) зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов договору (пункт 1.1).
Розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць (пункт 6.1).
У пункті 6.2. договору передбачено, що користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином: 1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 5 договору. Подальша оплата може здійснюватися щоденно або шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуг, яка визначена згідно з розділом 5, у кожен з наступних періодів: 2 платіж - з 06 до 10 числа розрахункового місяця; 3 платіж - з 11 до 15 числа розрахункового місяця; 4 платіж - з 16 до 20 числа розрахункового місяця; 5 платіж - з 21 до 25 числа розрахункового місяця. При цьому розмір оплати у вказані періоди повинен бути не меншим планової вартості послуг, яка визначена згідно з розділом 5, на 5 днів наперед.
Відповідно до пунктів, 6.5, 6.6 договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з моменту та на підставі отримання акту приймання - передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим.
У разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги, користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі послуги вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з моменту отримання акту. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов'язання у встановлений договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дати отримання акту приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнято без розбіжностей.
Додатковою угодою № 3 від 01.11.2020 до договору № 0195-02024 сторонами погоджено викладення текстової частини додатку № 1 «Перелік віртуальних точок комерційного обліку користувача на межі з оператором системи передачі» до договору в новій редакції.
Додатковими угодами від 14.01.2022 та від 20.12.2022 до договору № 0195-02024 сторони дійшли згоди викласти договір № 0195-02024 у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору (тут і далі у редакції додаткових угод від 14.01.2022 та від 20.12.2022) для здійснення розрахунків використовуються плановий та фактичний обсяги послуги:
- плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У разі ненадання або несвоєчасного надання відповідних повідомлень, плановим обсягом послуги вважається фактичний обсяг послуги, наданої у попередньому розрахунковому періоді;
- фактичний обсяг послуги у розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі.
Планові обсяги послуги користувач зобов'язаний подавати ОСП до 25 доби місяця, що передує розрахунковому. Форма подання повідомлення розміщена на офіційному вебсайті ОСП.
Планові обсяги можуть подаватися на більший період з подальшим їх коригуванням у терміни, передбачені цим пунктом.
У пункті 5.2 договору передбачено, що користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином: 1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 5 цього договору. Подальша оплата здійснюється шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуг, яка визначена згідно з розділом 3, у кожен з наступних періодів: 2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця; 3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця; 4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця; 5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця.
Відповідно до пункту 5.5 договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих виконавцем (ОСП), або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису тієї особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді .
Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються Адміністратором комерційного обліку (далі - АКО). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється згідно з Правилами ринку.
Оплату вартості послуги, після коригування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно).
Акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням сервісу) або надає користувачу два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі послуги та актів коригування до актів приймання-передачі послуги відповідного розрахункового періоду протягом трьох робочих днів та повертає їх ОСП.
У випадку порушення користувачем термінів розрахунку ОСП має право нарахувати пеню в розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання користувачем своїх зобов'язань (пункт 5.7 договору).
Судами попередніх інстанцій також установлено, що ТОВ «Закарпаттяенергозбут» листами повідомлено ПрАТ НЕК «Укренерго» про наміри щодо отримання послуги та доведено плановий обсяг надання послуг кВт-год за спірний період та підписано акти приймання-передачі послуги (з актами коригування до актів приймання-передачі), якими підтверджується факт належного надання послуг з боку ОСП, що не заперечується відповідачем у справі.
У зв'язку з неналежним виконанням ТОВ «Закарпаттяенергозбут» зобов'язання за договором № 0195-02024 в частині своєчасної оплати вартості наданих послуг, у останнього утворилась заборгованість у розмірі 461 536 154,06 грн, що стало підставою для звернення ПрАТ НЕК «Укренерго» до суду з відповідним позовом.
Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, після відкриття провадження у справі відповідачем добровільно сплачено заборгованість в розмірі 461 536 154,06 грн за надані послуги за договором № 0195-02024, що підтверджується відповідними копіями платіжних інструкцій, наявними у матеріалах справи.
Отже, предметом розгляду у справі № 907/670/23, що розглядається, є (з урахуванням ухвали Господарського суду Закарпатської області від 04.02.2025 про закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу, ухвали Господарського суду Закарпатської області від 27.02.2025 про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог про стягнення 1 539 748,71 грн пені та 921 204,31 грн штрафу, заяви позивача про зменшення позовних вимог в частині нарахованих відсотків річних та інфляційних втрат) позовні вимоги ПрАТ НЕК «Укренерго» про стягнення з ТОВ «Закарпаттяенергозбут» 17 317 051,62 грн, з яких: 4 316 860,24 грн - 3% річних, 12 652 059,35 грн - інфляційних втрат та 348 132,03 грн пені.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши порушення відповідачем зобов'язань за договором № 0195-02024 щодо своєчасної оплати наданих послуг, здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку пені за прострочення строків оплати послуг за період з червня по липень 2021 року та оцінивши доводи клопотання відповідача про зменшення її розміру, дійшов висновку про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення пені у зв'язку з наявністю обставин для зменшення її розміру до 10% від заявленої позивачем до стягнення суми.
Разом з цим, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за прострочення кожного етапу оплати вартості наданих послуг за договором № 0195-02024 у період з червня по липень 2021 року та з серпня 2022 року по квітень 2023 року суд першої інстанції виснував, що правомірними, документально підтвердженими та обґрунтованими є позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 4 290 798,30 грн та інфляційних втрат у розмірі 12 643 866,82 грн та задовольнив їх. Водночас, з огляду на помилковість нарахування позивачем 3% річних за січень 2023 року у розмірі 26 061,96 грн та інфляційних втрат за 7 днів липня 2021 року у розмірі 8 192,53 грн, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення зазначеного розміру 3% річних та інфляційних втрат. При цьому, з огляду на те, що заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків річних відповідає розміру, встановленому частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а права суду на зменшення інфляційних втрат законом не передбачено, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що предметом розгляду суду касаційної інстанції є постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені.
У поданій касаційній скарзі ПрАТ «НЕК «Укренерго» на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні питання щодо зменшення пені висновків щодо застосування частини 3 статті 551 ЦК України та 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), викладених у постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, виходить із такого.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договори та інші правочини (частина 2 статті 11 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За змістом статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до положень частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, сторони у договорі погодили нарахування пені у випадку порушення користувачем термінів розрахунку (пункт 5.7 договору).
Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України (у відповідній редакції) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За своєю правовою природою пеня є неустойкою (штрафною санкцією), яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання (частина 3 статті 549 ЦК України).
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, зменшення неустойки є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.
Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін (подібний за змістом висновок наведено у постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 22.12.2021 у справі № 918/208/21).
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Разом із тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України, щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020).
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (постанови Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 25.02.2020 у справі № 903/322/19, від 07.04.2020 у справі № 904/1936/19, від 12.05.2020 у справі № 910/9767/19, від 29.04.2020 у справі № 917/693/19, від 26.05.2020 у справі № 916/2586/19).
Верховний Суд також зауважує, що застосоване у частині 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина 3 статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (такий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України і частини 3 статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22).
У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, з огляду на положення законодавства та умови укладеного між сторонами договору, а також установлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором щодо оплати наданих послуг, дійшли висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді пені.
Разом із тим, розглядаючи заяву відповідача про зменшення пені, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, оцінив за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази у їх сукупності, врахував конкретні обставини цієї справи, доводи як позивача, так і відповідача щодо обставин порушення зобов'язання, добросовісну поведінку відповідача, належне виконання ним зобов'язань за договором в інші періоди (окрім спірних), незначний період прострочення оплати вартості послуги у червні-липні 2021 року, відсутність доказів у розумінні положень процесуального законодавства щодо заподіяння збитків позивачу, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, реалізував своє право на зменшення розміру неустойки відповідно до положень статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України та правомірно виснував про наявність підстав для зменшення розміру пені до 10%.
Такими встановленими судами попередніх інстанцій обставинами для зменшення розміру пені, що покладено в основу судових рішень про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення пені, спростовуються доводи скаржника про не встановлення судами тих обставин, що є підставою для зменшення розміру пені.
При цьому необхідно зауважити, що вирішення питань зменшення розміру пені (штрафних санкцій/неустойки), не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи судами попередніх інстанцій.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У поданій касаційній скарзі ПрАТ «НЕК «Укренерго» на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування частини 3 статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України, викладених у постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14.
Здійснивши аналіз постанов Верховного Суду, на які послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень в частині зменшення штрафних санкцій, суд касаційної інстанції зазначає, що у цих постановах Верховного Суду положення статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України застосовано судом залежно від встановлених у цих справах фактичних обставин і правовідносин, які виникли між сторонами у кожній із цих справ.
Водночас суд касаційної інстанції ураховує висновки, наведені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, за змістом яких чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин 1, 2 статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Відтак суд касаційної інстанції зазначає, що оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у справі, що розглядається, в частині зменшення розміру пені не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених скаржником постановах, оскільки питання про зменшення розміру неустойки (штрафних санкцій) в кожному конкретному випадку віднесено на розсуд суду і його вирішення залежить від обставин кожної справи, а також наданих сторонами доказів і наведених ними аргументів.
При цьому необхідно зауважити, що суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, реалізували свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України, та прийняли відповідне рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення пені.
Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Наведене у сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги ПрАТ «НЕК «Укренерго», дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.07.2025 у справі № 907/670/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: В. А. Зуєв
О. В. Случ