Справа № 638/792/26
Провадження № 1-кс/638/519/26
Іменем України
23 лютого 2026 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області ОСОБА_3 , за матеріалами досудового розслідування №12026221200000118 від 17.01.2026 року за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, про арешт майна,
встановив:
До Шевченківського районного суду м. Харкова надійшло клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області ОСОБА_3 , за матеріалами досудового розслідування №12026221200000118 від 17.01.2026 року за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, про арешт майна.
Клопотання обґрунтовано тим, що слідчим відділом Харківського районного управління поліції №3 Головного управління Національної поліції в Харківській області здійснюється досудове розслідування по кримінальному провадженню, внесеному 17.01.2026 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026221200000118 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Під час досудового розслідування встановлено, що 16.01.2026 близько 23:30 за адресою м. Харків, район перетину окружної дороги та вул. Клочківська, 341-А водій автомобіля BMW 5201 р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не впорався з керуванням та виїхав на праве по ходу свого руху узбіччя з подальшим перекиданням транспортного засобу. У результаті ДТП пасажири ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 отримали тілесні ушкодження та були госпіталізовані до медичної установи.
17.01.2026 слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ТУНІ в Харківській області старшим лейтенант поліції ОСОБА_7 , транспортний засіб-автомобіль BMW 520і р.н. НОМЕР_1 під час огляду місця події оглянуто та вилучено.
Відповідно до свідоцтва реєстрації транспортного засобу власником автомобіля BMW 520і р.н. НОМЕР_1 є ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешкає за адресою АДРЕСА_1 (м.т. НОМЕР_2 ), яким фактично користувався ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає за адресою АДРЕСА_2 (м.т. НОМЕР_3 ).
Транспортний засіб-автомобіль BMW 520і р.н. НОМЕР_1 , внаслідок ДТП отримав механічні ушкодження, у зв?язку з чим відповідно ст.98 КПК України, може бути речовим доказом у зазначеному кримінальному провадженні, тобто знаряддям вчинення кримінального правопорушення, що зберіг на собі його сліди та містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Також прокурор вважає, що вказаний транспортний засіб необхідний для проведення авто-технічної експертизи технічного стану транспортного засобу, а також для проведення слідчого експерименту.
Таким чином, з метою зберігання речових доказів відповідно п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України в органу досудового розслідування виникла необхідність у арешті транспортного засобу-автомобілю BMW 520і р.н. НОМЕР_1 . Крім того, необхідність арешту майна зумовлюється необхідністю забезпечення доказової бази та обґрунтованою підозрою вважати, що незастосування цього заходу перешкоджатимуть встановленню істини внаслідок того, що таке майно може бути відчужене, приховане або пошкоджене.
Прокурор до суду не з'явилася, надала заяву, де просила розглянути справу без її участі, клопотання просила задовольнити.
Власник майна до суду не з'явився, повідомлений належним чином. Причини неявки не вказав, заперечень не надавав.
У зв'язку з неявкою учасників справи відповідно до ч.4 ст.107 КПК України, фіксування під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалось.
Суд, перевіривши надані матеріали клопотання та дослідивши докази по даних матеріалах, дійшов наступного висновку.
Згідно з ч.1,2 ст.167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Прокурор у клопотанні зазначив, що транспортний засіб, на який просить накласти арешт, є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, та зберіг на собі його сліди та містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Відповідно до частини 1 статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якого накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його. Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів.
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі Бакланов проти Російської Федерації, Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі Фрізен проти Російської Федерації , Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A № 98).
Таким чином, правомірність втручання держави в право на мирне володіння майном у кримінальному провадженні під час застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, повинна бути доведена в суді першої інстанції, а спів розмірність наслідків обмеження права власності бути завданням кримінального провадження, а також можливості застосування найменш обтяжливий спосіб арешту.
Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Тобто, незастосування тимчасового позбавлення можливості будь-яких осіб відчужувати це майно, може призвести до зникнення, втрати, пошкодження вказаного майна.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
У статті 223 КПК України викладені вимоги до проведенні слідчих (розшукових) дій. Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні; підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Доводи прокурора підтверджуються доданими до клопотання матеріалами кримінального провадження №12026221200000118 від 17.01.2026 року за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.
Метою накладення арешту на майно є забезпечення його збереження як речового доказу.
Відповідно до ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться в клопотанні слідчого, прокурора. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
Враховуючи вищевикладене, майно, на яке прокурор просить накласти арешт, оцінивши потреби досудового розслідування, правову підставу для арешту майна, враховуючи наслідки арешту майна для інших осіб, виходячи із розумності та співмірності обмеження в результаті накладення арешту на майно, завданням кримінального провадження, суд визнає клопотання таким, що підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.131, 132, 170, 172, 173 КПК України, суд,-
ухвалив:
Клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області ОСОБА_3 , за матеріалами досудового розслідування №12026221200000118 від 17.01.2026 року за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, про арешт майна - задовольнити.
Накласти арешт на автомобіль BMW 520і р.н. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешкає за адресою АДРЕСА_1 .
Зберігання транспортного засобу-автомобіля BMW 520і р.н. НОМЕР_1 , згідно п. 20 постанови Кабінету Міністрів України № 1104 від 19.11.2012, доручити працівникам майданчика тимчасового утримання транспортних засобів при ГУНП в Харківській області, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Григорія Сковороди, буд. 107.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню. Оскарження ухвали про арешт майна не зупиняє її виконання.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга протягом 5-ти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Слідчий суддя ОСОБА_1