65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"12" лютого 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3815/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.
при секретарі судового засідання Задорожному А.О.,
за участі представників сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІМП.КОМСЕРВІС.ПЛЮС" (65049, м. Одеса, Фонтанська дорога, буд. 49/1; код ЄДРПОУ 39597363);
до відповідача: Селекційно-генетичного інституту - національний центр насіннєзнавства та сортовивчення (65036, м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3; код ЄДРПОУ 00494628);
про визнання договору недійсним,-
1. Суть спору.
18.09.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява (вх.№3914/25) Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІМП.КОМСЕРВІС.ПЛЮС" до відповідача - Селекційно-генетичного інституту - національний центр насіннєзнавства та сортовивчення, в якій позивач просить суд визнати договір на виконання послуг з обслуговування житлових будинків, споруд та прибудинкових територій від 01.02.2015, що укладений між ТОВ "ОЛІМП.КОМСЕРВІС.ПЛЮС" та Селекційно-генетичним інститутом - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення недійсним з 01.09.2019 р.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що даний договір є недійсним у зв'язку тим, що він суперечить нормам чинного законодавства та на сам перед Закону України «Про житлово - комунальні послуги», а також у зв'язку з тим, що даний договір втратив юридичну силу з моменту набрання чинності зазначеного Закону, а саме з 01.09.2019.
2. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії по справі.
Ухвалою суду від 23.09.2025 було відкрито провадження у справі №916/3815/25 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 16.10.2025 о 14:20.
07.10.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№31239/25),
16.10.2025 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№32453/25) та від відповідача надійшли пояснення (вх.№32548/25).
У судовому засіданні 16.10.2025 суд, без участі представників сторін, розглянув клопотання позивача про відкладення розгляду справи та підписав ухвалу, якою відклав розгляд справи на 13.11.2025 о 15:15.
13.11.2025 до суду від позивача надійшли пояснення (вх.№36173/25).
13.11.2025 до суду від позивача надійшли пояснення (вх.№36244/25).
У судовому засіданні 13.11.2025, за участі представника позивача, суд, без оформлення окремого документа, постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 08.12.2025 о 14:00.
08.12.2025 до суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності (вх.№39145/25) та клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№39147/25).
У судовому засіданні 08.12.2025, за участі представника позивача, суд, без оформлення окремого документа, постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та оголосив перерву в розгляді справи по суті до 12.01.2026 о 15:30.
У судовому засіданні 12.01.2025, за участі представників сторін, суд ухвалою без оформлення окремого процесуального документа оголосив перерву в розгляді справи по суті до 02.02.2026 о 15:00.
02.02.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника (вх.№3872/26).
У судовому засіданні 02.02.2026, за участі представника позивача, суд проголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та оголосив перерву до 12.02.2026 о 13:45.
У судовому засіданні 12.02.2026, без участі представників сторін, судом складено та підписано скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення у справі та відкладено складення повного рішення на строк до 23.02.2026.
3. Аргументи учасників справи.
3.1. Аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІМП.КОМСЕРВІС.ПЛЮС».
В якості обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що між ним та відповідачем було укладено Договір на виконання послуг з обслуговування житлових будинків, споруд та прибудинкових територій від 01.02.2015, предметом якого була передача відповідачем позивачу функцій з утримання житлових будинків і прибудинкової території, надання житлово-комунальних послуг та проведення розрахунків з квартиронаймачами та власниками житлових приміщень, який ґрунтувався на нормах Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV.
Позивач вважає даний договір недійсним з у зв'язку тим, що він суперечить нормам чинного законодавства та насамперед Закону України «Про житлово - комунальні послуги» №2189-VIII від 09.11.2017.
Так позивач стверджує, що здійснює свою діяльність за оспорюваним Договором з надання послуг утримання житлових будинків і прибудинкової території, надання житлово-комунальних послуг та проведення розрахунків з квартиронаймачами та власниками житлових приміщень, який ґрунтувався на нормах Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV, який втратив чинність на підставі Закону України №2189-VIII від 09.11.2017.
Позивач звертає увагу суду на те, що п. 6. Перехідних положень Закону України «Про житлово - комунальні послуги» від 09.11.2017 передбачено, що у багатоквартирних будинках, у яких на день набрання чинності цим Законом не створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, співвласниками не прийнято рішення про форму управління багатоквартирним будинком та не оголошено конкурс з призначення управителя багатоквартирного будинку відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», виконавчий орган місцевої ради (або інший орган - суб'єкт владних повноважень, якому делеговані функції із здійснення управління об'єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг) зобов'язаний оголосити і провести такий конкурс у тримісячний строк з дня отримання протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку із проханням призначити управителя.
Рішення щодо цього питання вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку.
Відповідачем вищезазначені вимоги Закону України «Про житлово - комунальні послуги» від 09.11.2017 стосовно визначення управителя багатоквартирного будинку не виконані та відповідні зміни до Договору не внесені, позивач фактично не надавав послуг з управління багатоквартирним будинком, що свідчить про те, що зміст правочину суперечить Закону України «Про житлово - комунальні послуги» від 09.11.2017 та положенням актів цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Таким чином позивач просить суд визнати недійсним зазначений Договір, оскільки він втратив свою юридичну силу з моменту набрання чинності Закону України «Про житлово - комунальні послуги» №2189-VIII від 09.11.2017, а саме з 01.09.2019.
3.2. Аргументи Селекційно-генетичного інституту - Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення.
В якості заперечень проти позовних вимог відповідач надав до суду пояснення у справі, спираючись на загальнодоступні документи - рішення судів за участі тих самих сторін СГІ-НЦНС та ТОВ «ОЛІМП.КОМСЕРВІС.ПЛЮС», викладені в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Так відповідач вважає, що у кожному із наведених ним рішень судів згадується Договір на виконання послуг з обслуговування житлових будинків, споруд та прибудинкових територій від 01 лютого 2015 року, причому позивач у період після 01 вересня 2019 року ніколи не ставив цей договір під сумнів та ніколи не заявляв про його недійсність (повну або часткову).
Відповідач стверджує, що в кожному з наведених рішень суди різних інстанцій (у різних справах - у першій, апеляційній та у касаційній інстанціях) у період після 01 вересня 2019 року досліджували Договір та дійшли висновку про його дійсність. Також позивач наголошував, що він повністю виконує цей Договір та чинив супротив у його розірвані за позовами СГІ-НЦНС у справах №916/1018/19 та №916/2738/23.
Так відповідач вважає, що позивач позбавлений права на оспорення Договору, оскільки таке оспорення суперечитиме попередній поведінці позивача, проявленій ним під час розгляду справ №916/1018/19, №916/1993/19, №916/269/20, №916/1127/22, №916/1259/23, №916/2738/23 у період після 01 вересня 2019 року.
Відповідач вказує, що чинне законодавство не передбачає автоматичного визнання договору недійсним з якоїсь дати (з якоїсь події) разом із одночасним визнанням його дійсним до цієї дати (до якоїсь події), а тільки з моменту укладання оспорюваного договору.
Таким чином на думку відповідача, ТОВ «ОЛІМП.КОМСЕРВІС.ПЛЮС» позбавлене права на оспорення Договору в період після 01 вересня 2019 року, оскільки таке оспорення суперечитиме попередній поведінці позивача у вказаний період, а зміна законодавства не приводить до автоматичної недійсності правочину, укладеного із дотриманням вимог попереднього закону, у зв'язку з чим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОЛІМП.КОМСЕРВІС.ПЛЮС».
Крім того відповідач подав до суду заяву, в якій заявив про застосування позовної давності до всіх вимог, заявлених у справі №916/3815/25.
4. Фактичні обставини справи встановлені судом.
01.02.2015 між Селекційним-генетичним інститутом - Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення, як Замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛІМП.КОМСЕРВІС.ПЛЮС», як Виконавцем, був укладений Договір на виконання послуг з обслуговування житлових будинків, споруд та прибудинкових територій (далі - Договір), предметом якого є передача замовником виконавцю функцій з утримання житлових будинків і прибудинкової території, надання житлово-комунальних послуг та проведення розрахунків з квартиронаймачами та власниками житлових приміщень.
Пунктом 1.3. Договору передбачено, що обсяги та порядок надання послуг з утримання житлових будинків, споруд та прибудинкових територій встановлюються відповідно до діючих нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та рішень органу місцевого самоврядування.
За змістом п. 2.2. Договору, Виконавець має право, зокрема: укладати договори з підприємствами на постачання тепло-, водо-, газо-, електропостачання для житлового фонду переданого на обслуговування виконавцю; розробляти і подавати на затвердження або погодження розрахунки щодо рівня цін/тарифів на житлово-комунальні послуги в порядку, встановленому законодавством; отримувати компенсацію за надані відповідно до закону окремим категоріям громадян пільги та нараховані субсидії з оплати житлово-комунальних послуг і повертати їх у разі ненадання таких послуг чи пільг.
Відповідно до підп. 2.3.5. п. 2.3. Договору, Замовник зобов'язаний сприяти Виконавцю у вирішенні питань, що виникають між комунальними підприємствами та виконавцем і пов'язані з тепло-, водо-, газо-, електропостачанням житлового фонду та ліквідацією аварійних ситуацій інженерних комунікацій на території розташування житлового фонду, переданого на обслуговування виконавцю.
За умовами п. 2.4. Договору, Виконавець зобов'язаний, зокрема: проводити розрахунки з квартиронаймачами, власниками житлових і нежитлових приміщень та орендарями за послугу з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій; звертатися до суду з позовами про звернення стягнення на майно осіб, які відмовляються сплачувати рахунки за споживання житлово-комунальних послуг або відшкодовувати завдані збитки майну, що перебуває у нього на обслуговуванні; забезпечити якісне утримання житлових будинків і прибудинкових територій, інженерного обладнання, вживати заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень якості послуг у терміни, встановлені договором або законодавством; забезпечити цілодобове аварійне обслуговування житлового фонду; укладати з власниками квартир, квартиронаймачами, орендарями та іншими співвласниками будинків договори на надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій згідно із затвердженим типовим договором; забезпечувати вчасне та відповідної якості надання житлово-комунальних послуг згідно з чинним законодавством та умовами договору; надавати мешканцям житлових будинків у встановленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо; розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживачів і проводити відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; своєчасно за власний рахунок проводити роботи з усунення виявлених недоліків, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; вимагати своєчасної та в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів; укладати договори на надання житлово-комунальних послуг з підприємствами - виконавцями (виробниками) послуг згідно з ст. 19, 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Пунктом 3.3. Договору передбачено, що Виконавець несе повну відповідальність перед третіми особами за борги, що виникли у зв'язку із здійсненням ним господарської діяльності. Замовник не відповідає по зобов'язанням виконавця, а виконавець не відповідає по зобов'язанням Замовника.
Згідно з п. 5.1.-5.3. Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 5.1. цього договору та закінчується 31.12.2025. Умови цього договору застосовуються до відношень між сторонами, що виникли до його укладання з 01.01.2015 відповідно до п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Також як встановлено судом, вищевказаний Договір був розірваний рішенням Господарський суд Одеської області від 23.11.2023 у справі №916/2738/23 (яке було залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025) з підстав того, що ТОВ "ОЛІМП.КОМСЕРВІС.ПЛЮС" були допущені істотні порушення умов Договору, у зв'язку з тим, що останній не уклав з відповідним суб'єктом господарювання договір на постачання електричної енергії, що визначено в обов'язках ТОВ "ОЛІМП.КОМСЕРВІС.ПЛЮС", як в силу Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII, так і Договору. За результатом вирішення спору у цій справі за встановлених обставин суди зробили висновок, зокрема, що у спірних правовідносинах ТОВ "ОЛІМП.КОМСЕРВІС.ПЛЮС" мав статус управителя багатоквартирних будинків, переданих Селекційним-генетичним інститутом - Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення в його обслуговування за відповідним актом та на підставі укладеного між сторонами договору, натомість, внаслідок неналежного виконання зобов'язань ТОВ "ОЛІМП.КОМСЕРВІС.ПЛЮС", Інститут вимушений нести додатковий фінансовий тягар (матеріальні витрати, що не передбачені фінансуванням) по відшкодуванню витрат на споживання електричної енергії місцями загального користування (ліфтами, освітленням прибудинкової території тощо).
Натомість ТОВ "ОЛІМП.КОМСЕРВІС.ПЛЮС" вважаючи даний Договір недійсним звернувся до суду з позовом про визнання його недійсним з 01.09.2019.
5. Позиція суду щодо встановлених обставин справи.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Так судом встановлено, що позивач просить суд визнати недійсним з 01.09.2019 Договір на виконання послуг з обслуговування житлових будинків, споруд та прибудинкових територій, що був укладений 01.02.2015 між ТОВ "ОЛІМП.КОМСЕРВІС.ПЛЮС" та Селекційно-генетичним інститутом - Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення.
Як зазначає позивач, з 01.09.2019 даний договір є недійсним у зв'язку тим, що він суперечить нормам чинного законодавства та насамперед Закону України «Про житлово - комунальні послуги», а також у зв'язку з тим, що даний договір втратив юридичну силу з моменту набрання чинності зазначеного Закону, а саме з 01.09.2019.
Так відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Статтею 204 ЦК України, встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).
Загальні підстави та наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтею 208 ГК України.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Статтею 203 ЦК України, встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства;
2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі №910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі №903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі №910/9128/23, від 14.01.2025 у справі №925/1459/23, від 08.08.2024 у справі №917/1024/22 від 18.05.2023 у справі №906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі №912/278/21.
При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі №917/1024/22, від 01.10.2024 у справі №910/20103/23, від 15.10.2024 у справі №917/531/19.
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі №925/1459/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 20.02.2024 у справі №903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
У постанові від 29.08.2023 у справі №910/5958/20 колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду врахувала те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. Посилаючись на практику Верховного Суду, КГС зазначив, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача, судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Так із копії Договору доданої позовної заяви, судом встановлено що його предметом є передача Селекційно-генетичним інститутом - Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення до ТОВ "ОЛІМП.КОМСЕРВІС.ПЛЮС" функцій з утримання житлових будинків і прибудинкової території, надання житлово-комунальних послуг та проведення розрахунків з квартиронаймачами та власниками житлових приміщень.
Таким чином, приймаючи до уваги викладене, при зверненні до суду з позовом повинно бути доведено, насамперед, порушення прав та законних інтересів позивача в результаті дії та виконання сторонами Договору на виконання послуг з обслуговування житлових будинків, споруд та прибудинкових територій (в тому числі позивачем як Виконавцем за Договором).
Тоді як, в даному випадку, позивачем не зазначено, які саме його права та законні інтереси порушені Договором, в який спосіб такі права та законні інтереси порушуються, та які протиправні наслідки для нього настали або можуть настати, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Також суд зазначає, що з 01.05.2019 було введено в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII (далі - Закон №2189), який істотно змінює принципи відносин, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, зокрема запроваджує нову класифікацію комунальних послуг, вносить зміни в організацію надання комунальних послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, передбачає різні моделі договірних відносин у сфері комунальних послуг, а також визначає особливості укладення, зміни і припинення договорів про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку.
Відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положеннях, даний Закон №2189 набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та певні норми даного Закону №2189 вводяться в дію через шість місяців з дня набрання чинності Законом №2189, та певні норми Закону вводяться в дію з 1 січня 2019 року.
Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положеннях Закону №2189, Закон №1875-IV визнано таким, що втратив чинність, з дня введення в дію цього Закону, крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положеннях Закону №2189 визначено, що Договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
Таким чином Законом №2189 передбачено, що від моменту введення його в дію до моменту укладення між виконавцями комунальних послуг та споживачами договорів про надання відповідних комунальних послуг (01.05.2019) діючі договори, укладені до введення в дію цього Закону, тобто до 01.05.2019, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорів про надання відповідних комунальних послуг, укладених відповідно до нового Закону №2189.
У позовній заяві ТОВ "ОЛІМП.КОМСЕРВІС.ПЛЮС" просить суд визнати недійсним Договір саме з 01.09.2019, як дати набрання чинності Законом №2189. Водночас Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №2189 визначається інша дата набрання ним чинності та вступу його положень в дію.
Крім того судом було встановлено, що спірний Договір було розірвано рішенням Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 у справі №916/2738/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2024.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 23.01.2024 у справі №523/14489/15-ц, сформулювала висновку, що факт розірвання договору не позбавляє сторони права на звернення до суду з вимогою про визнання його недійсним, якщо існували підстави недійсності на момент укладення.
Водночас ТОВ "ОЛІМП.КОМСЕРВІС.ПЛЮС" 18.09.2025 звернувся до суду з даним позовом у якому просить визнати недійсним з 01.09.2019, Договір який є розірваним з 27.02.2024. При цьому позивач ніяк не обґрунтовує як оспорюваний Договір порушував його права чи інтереси на момент укладення та з 01.09.2019 по момент розірвання Договору.
Відповідно до вимог статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом, вказаного висновку дійшов КГС ВС у постанові від 25.10.2023 у справі №902/567/21.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Отже, з урахуванням наведеного вище, судом не встановлено, а позивачем не доведено суду наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача у справі, які підлягали б захисту, а також того, що зміст Договору суперечив Закону України «Про житлово - комунальні послуги» від 09.11.2017 та положенням актів цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, з підстав його необґрунтованості та безпідставності.
Окремо щодо тверджень відповідача стосовно спливу строку позовної давності, суд зазначає, що за змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Таким чином, оскільки в даному випадку суд розглянув справу по суті та дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, позовна давність застосуванню не підлягає.
Приймаючи до уваги відмову судом у позові у повному обсязі, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України, відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд
1.У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
2.Судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.
Повне рішення складено 23 лютого 2026 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська