65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"13" лютого 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2288/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача: адвокат Панчошенко О.В.,
від відповідача-1: не з'явився,
від відповідача-2: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2288/25
за позовом: Селянського (фермерського) господарства Подкалюк Наталії Григорівни (вул. Горіхова, 43, м. Роздільна, Роздільнянський район, Одеська область, 67400)
до відповідачів: 1) Роздільнянської міської ради Одеської області ((вул. Муніципальна, 17, м. Роздільна, Роздільнянський район, Одеська область, 67400)
2) Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (вул. Космонавтів, 36, м. Одеса, 65078)
про визнання протиправними та скасування реєстраційних дій,
1. Суть спору.
Позивач, Селянське (фермерське) господарство Подкалюк Наталії Григорівни (надалі - СФГ Подкалюк), звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Роздільнянської міської ради (надалі - Роздільнянська МР) та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (надалі - ДГК), в якій просить суд:
1) визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером: 5123984200:01:001:0194, розташованої за адресою: Одеська область, Роздільнянський район, Новоукраїнська сільська рада, та запис про її реєстрацію у Державному земельному кадастрі та кадастровий номер цієї земельної ділянки 5123984200:01:001:0194, які зроблені відділом у Роздільнянському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 01.11.2019.
2) визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 5,18 га, з кадастровим номером 5123984200:01:001:0194 та запис про її реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за власником - Роздільнянською міською радою Одеської області, яка проведена на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( реєстраційний номер у ДРРП: 2279504551239), підстава виникнення права власності - наказ серія та номер № 68 ОТГ, виданий 11.12.2020, Роздільнянською міською радою, номер запису про право власності: 40321673; дата та час державної реєстрації: 26.01.2021 16:08:19, прийнятого Державним реєстратором Роздільнянської міської ради Одеської області Качковською О.В.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу на праві власності належить спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 5,18 га з 17.07.2001 (дата створення СФГ), яка відповідно до п.2 Розділу VII Закону України "Про державний земельний кадастр" вважається сформованою незалежно від присвоєння їй кадастрового номеру.
Проте, відповідачі, всупереч приписам Законів України "Про державний земельний кадастр", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", протиправно провели реєстраційні дії щодо належної позивачу земельної ділянки, внаслідок яких спірній земельній ділянці був незаконно присвоєний кадастровий номер - 5123984200:01:001:0194, була проведена державна реєстрація земельної ділянки та у Державному земельному кадастрі був вчинений відповідний запис, а також, в подальшому державним реєстратором була проведена державна реєстрація права власності на належну позивачу земельну ділянку площею 5,18 га, з кадастровим номером 5123984200:01:001:0194 за власником - Роздільнянською міською радою Одеської області та внесений відповідний запис про її реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що, на думку позивача, порушує його права як власника спірної земельної ділянки і є підставою для визнання протиправними та скасування державної реєстрації, рішень та записів які стосуються належної позивачу земельної ділянки.
2. Аргументи учасників справи.
2.1. Аргументи позивача.
Як вказує позивач, він є власником земельної ділянки площею 5,18 га, яка розташована на території Роздільнянської міської ради (колишньої Новоукраїнської сільради) Роздільнянського району Одеської області, з моменту реєстрації СФГ Подкалюк, а саме з дати реєстрації 17.07.2001 ОСОБА_1 Селянського (фермерського) господарства.
Зазначене підтверджується Державним актом про право приватної власності на землю, серії І-ОД № 012587, виданим ОСОБА_1 20.10.2000 та Свідоцтвом про державну реєстрацію 17.07.2001 Селянського (фермерського) господарства, керівником якого є ОСОБА_1 .
Як вказує позивач, Державний акт про право приватної власності на землю був виданий ОСОБА_1 на підставі рішення Роздільнянської районної ради народних депутатів від 22.12.1999 за № 84-ХХІІІ на земельну ділянку площею 5,18 га, яка передана для ведення селянського (фермерського) господарства і розташована на території Новоукраїнської сільської ради. Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №2.
Позивач також зауважує, що 04.09.2001 його керівник ОСОБА_1 вийшла заміж та змінила своє дошлюбне прізвище ОСОБА_2 на ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , видане 04.09.2001 Відділом реєстрації актів цивільного стану Роздільнянського районного управління. Протоколом № 1 від 22.02.2023 року затверджено Статут ФСГ ОСОБА_1 в новій редакції.
Також, позивач зауважує, що відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств на час їх створення регулювалися Земельним кодексом України, Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" (на час, коли закон був чинним), Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.
Позивач вказує, що земельна ділянка, передана гр. ОСОБА_1 на праві власності для ведення СФГ, надавалася їй не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Отже, діючим законодавством, на момент створення СФГ Подкалюк, було передбачено одержання земельної ділянки засновником СФГ, як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності СФГ як юридичної особи. Водночас, одержання громадянином державного акту, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто Закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
Позивач звертає увагу на те, що 19.06.2003 був прийнятий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство", на підставі якого Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" був визнаний таким, що втратив чинність.
Як вказує позивач, з аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" вбачається, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Таким чином, з моменту створення фермерського господарства землекористувачем стає саме юридична особа, а не фізична особа, яка згідно державного акту отримала земельну ділянку у користування чи у власність.
Отже, позивач виснує, що після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права власності на земельну ділянку для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації СФГ, останнє стає власником зазначеної ділянки.
При цьому, позивач посилається на висновки, які зробив Верховний Суд в п. 6.17 постанови від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, згідно яким право власності на земельну ділянку, отриману засновником фермерського господарства для його створення, виникає у такого господарства автоматично після його державної реєстрації саме на підставі норм законодавства та не потребує з боку фермерського господарства та уповноважених органів держави додаткових дій. В такий спосіб зазначене право належить фермерському господарству та може захищатися ним, у тому числі у судовому порядку.
Позивач, посилаючись на приписи п.2 Розділу VII Закону України "Про державний земельний кадастр", зауважує, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їхніх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом або іншої, визначеної законом особи.
Таким чином, належна позивачу на праві приватної власності вище вказана земельна ділянка є сформованою незалежно від присвоєння їй кадастрового номеру.
Позивач вказує, що в передбачених діючим законодавством порядку та спосіб, він вирішив оформити на належну йому земельну ділянку кадастровий номер.
Однак, в процесі виготовлення технічної документації для присвоєння його земельній ділянці кадастрового номеру позивачу стало відомо, що Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області належній позивачу земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер: 5123984200:01:001:0194 та Відділом у Роздільнянському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, у Державному земельному кадастрі 01.11.2019 помилково було зареєстроване право власності на зазначену земельну ділянку за Роздільнянською міською радою.
Крім того позивач вказує, що 26.01.2021 в Реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 40321673) державним реєстратором Роздільнянської міської ради Качковською О. М., помилково внесені відомості та зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку за Роздільнянською міською радою Одеської області.
Як зазначає позивач, вище вказане свідчить про допущення відповідачами прикрих помилок.
Із посиланням на приписи ст.37 Закону України "Про державний земельний кадастр" та ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" позивач зауважує, що виправлення помилки, відомостей, що впливають на його права як власника спірної земельної ділянки, мають бути здійснені державним реєстратором виключно за наявності згоди таких осіб або на підставі судового рішення.
Позивач, зазначає, що, з метою усунення вище вказаних помилок, 16.03.2025 звернувся до відповідачів, проте Роздільнянська МР не надала жодної відповіді на запит, а ДГК надіслало позивачу відповідь № 29-15-0.31-1444/2-25 в якій повідомило, що вказаний орган здійснює лише державну реєстрацію земельних ділянок, а не прав на них.
Отже позивач вказує, що ані Роздільнянська МР, ані ГУ ДГК не виправили виявлені позивачем помилки, що і стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав та інтересів.
2.2. Аргументи відповідача 1 (Роздільнянської МР).
Відповідач 1 у поданих суду письмових поясненнях зазначив, що проти задоволення заявлених позовних вимог СФГ Подкалюк не заперечує.
При цьому відповідач 1 зазначив, що наказом ГУ ДГК в Одеській області від 11.12.2020 № 68-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" було передано Роздільнянській міській раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, однак в цей перелік також помилково були включені земельні ділянки, що належать СФГ Подкалюк, а тому відповідачем 1 на виконання вимог Закону України "Про Державний земельний кадастр" було здійснено державну реєстрацію права комунальної власності всіх переданих Держгеокадастром земельних ділянок, в тому числі і земельних ділянок, що належать СФГ Подкалюк.
Як зазначає відповідач 1, оскільки вирішення даного питання в позасудовому порядку не можливе, він вважає, що порушені права позивача підлягають захисту в судовому порядку і враховуючи, що при передачі земельних ділянок з державної власності до комунальної власності ради, Держгеокадастром помилково були включені і ділянки, що належать СФГ Подкалюк, відповідач 1 не заперечує проти скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 5,18 га, з кадастровим номером 5123984200:01:001:0194 та запису про її реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Роздільнянською міською радою Одеської області, яка проведена на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер у ДРРП: 2279504551239.
2.3. Аргументи відповідача 2 (Держгеокадастру).
Як вказує відповідач 2 стосовно позовних вимог СФГ Подкалюк, які заявлені до нього, а саме: про визнання протиправним та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5123984200:01:001:0194, запису про її реєстрацію у Державному земельному кадастрі та кадастрового номеру вищезазначеної земельної ділянки, він просить врахувати наступне.
Як зауважує відповідач 2, за наявною у нього інформацією що міститься у Книгах записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі та других примірників державних актів станом на 31.12.2012, наявний запис про реєстрацію державного акта на право постійного користування землею серії ОД - 20-53 від 04.11.1993 за № 2, який видано гр. ОСОБА_4 , на земельну ділянку загальною площею 5,18 га для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Новоукраїнської сільської ради Роздільнянського району Одеської області та наявний Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ОД № 012587 від 20.10.2000 за № 11, який видано гр. ОСОБА_1 , загальною площею 5,18 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована за адресою: Новоукраїнської сільської ради Роздільнянського району Одеської області.
Окрім того відповідач 2 зазначає, що в Державному земельному кадастрі наявні відомості щодо реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5123984200:01:001:0194, площею 5,1800 га, за адресою: Одеська область, Роздільнянський район, Новоукраїнська сільська рада; категорія земель - землі сільськогосподарського призначення; цільове призначення - 01.02 Для ведення фермерського господарства; вид права - право власності за Роздільнянською міською радою; дата державної реєстрації земельної ділянки - 01.11.2019.
В порядку інформаційного обміну із суб'єктами реєстрації речових прав на нерухоме майно до Державного земельного кадастру надійшла інформація про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5123984200:01:001:0194 за Роздільнянською міською радою 26.01.2021.
Відповідач 2 також вказує, що в Державному фонді документації із землеустрою та оцінки земель, ведення якого здійснюється його структурним підрозділом, наявні документації із землеустрою, а саме:
Проект відведення земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарства на території Новоукраїнської сільської ради народних депутатів Роздільнянського району Одеської області» (код документації 1993МФ13ОДРЗ000039);
Виписка з технічного звіту по перенесенню в натуру проекту відведення земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства на території Новоукраїнської сільської ради народних депутатів Роздільнянського району Одеської області» (код документації 1993МФ23ОДРЗ000033) на земельну ділянку гр. ОСОБА_4 ;
Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Новоукраїнської сільської ради Роздільнянського району Одеської області» (код документації 2019МФ22ОДРО000034), на підставі якої внесені відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 5123984200:01:001:0194 до програмного забезпечення ведення Державного земельного кадастру.
Окрім того, відповідач 2 зазначає, що за наявною інформацією, в Державному фонді документації із землеустрою та оцінки земель, який ведеться відділом № 7 управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління, також наявна "Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Новоукраїнської сільської ради Роздільнянського району Одеської області" (код документації 2019МФ22ОДРО000034).
Разом з тим відповідач 2 зауважує, що ведення Державного земельного кадастру здійснюється відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок), інших законів України та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
А тому, із посиланням на приписи наведеного законодавства та норми ст. 79-1 Земельного кодексу України, відповідач 2 вказує, що земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника, а ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Додатково відповідач 2 зазначає, що у зв'язку з набранням чинності з 01.01.2013 Закону України "Про Державний земельний кадастр", Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, та відповідно до ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідач 2 звертає увагу на те, що він не входить до складу органів, які відповідно до статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" становлять організаційну систему державної реєстрації, а тому він не є належним відповідачем у даному спорі, що на його переконання, є підставою для відмови у задоволені позовних вимог позивача.
3. Процесуальні питання, вирішені судом.
11.06.2025 до канцелярії Господарського суду Одеської області від Селянського (фермерського) господарства Подкалюк Наталії Григорівни (надалі - СФГ Подкалюк) надійшла позовна заява (вх. № 2340/25), яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями того ж дня була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
16.06.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області позовна заява позивача (вх. № 2340/25 від 11.06.2025) залишена без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду.
23.06.2025 позивач через систему "Електронний суд" подав заяву про усунення недоліків позову (вх.№ 19927/25 від 24.06.2025) разом із доказами усунення недоліків, визначених в ухвалі Господарського суду Одеської області від 16.06.2025.
30.06.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області позовна заява (вх. № 2340/25 від 11.06.2025) була прийнята судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2288/254, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання суду було призначено на 12:00 год. 17.07.2025.
11.07.2025 через систему "Електронний суд" позивач подав клопотання (вх. № 22036/25), в якому просив визнати поважною причину неподання доказу разом із позовною заявою і долучити до матеріалів справи додатковий письмовий доказ, а також клопотання (вх. № 22049/25) про забезпечення участі представника позивача в судовому засіданні, призначеному на 17.07.2025 у режимі відеоконференцзв'язку поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та клопотання (вх. № 22051/25) про розгляд справи без участі представника позивача - голови СФГ Подкалюк Н.Г. у зв'язку із її зайнятістю у зборі врожаю.
Того ж дня, ухвалою Господарського суду Одеської області клопотання позивача (вх. № 22049/25) було задоволено.
16.07.2025 відповідач 2 через систему "Електронний суд" подав відзив на позов (вх. № 22523/25), який судом був долучений до матеріалів справи.
17.07.2025 у підготовчому засіданні суд задовольнив усне клопотання представника позивача та постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви у засіданні до 10:40 год. 07.08.2025.
Ухвалою Господарського суду від 17.07.2025, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, відповідач 1 був повідомлений про дату та час наступного підготовчого засідання.
18.07.2025 від відповідача 1 через систему "Електронний суд" надійшли письмові пояснення (вх. № 22769/25), в яких відповідач 1 позовні вимоги визнав повністю, заперечував проти розміру витрат на правову допомогу позивача та просив у їх стягненні відмовити, а також просив розглянути справу за відсутності його представника. Письмові пояснення судом були долучені до матеріалів справи.
22.07.2025 позивач через систему "Електронний суд" подав клопотання (вх. № 23208/25), в якому просив виключити із письмових доказів, доданих до позовної заяви - письмовий доказ, що знаходиться у т.с 1, а.с 28.
24.07.2025 позивач через систему "Електронний суд" подав клопотання (вх. № 23489/25) про стягнення судових витрат та заперечення (вх. № 23498/25) проти клопотання відповідача 1 про відмову у стягненні судових витрат.
28.07.2025 позивач через систему "Електронний суд" подав відповідь на відзив відповідача 2 (вх. № 23632/25), разом із додатковими доказами на його обґрунтування, який судом долучений до матеріалів справи.
Судове засідання, призначене на 07.08.2025, не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Цісельського О.В на лікарняному.
08.08.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області строк підготовчого провадження за ініціативою суду був продовжений на 30 днів, підготовче засідання суду було призначено на 12:00 год. 04.09.2025, про що учасники справи були повідомлені через їх електронні кабінети у системі "Електронний суд".
04.09.2025 у підготовчому засіданні суд розглянув клопотання позивача про витребування доказів і за наслідками його обговорення надав можливість відповідачу 2 добровільно надати належним чином посвідченні копії витребуваних позивачем доказів, з підстав чого суд постановив протокольну ухвалу про розгляд справи у межах розумних строків з урахуванням ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та протокольну ухвалу про перерву у підготовчому засіданні до 14:40 год. 09.10.2025.
05.09.2025 ухвалою Господарського суду, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, відповідач 1 був повідомлений про дату та час наступного підготовчого засідання.
01.10.2025 відповідач 1 через систему "Електронний суд" подав заперечення (вх. № 30532/25) проти пояснень позивача щодо розміру витрат на правову допомогу.
09.10.2025 відповідач 2 через систему "Електронний суд" подав клопотання (вх. № 31546/25) про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю його представника в іншому судовому процесі.
09.10.2025 у підготовчому засіданні суд розглянув клопотання відповідача 2, з'ясував думку представника позивача та постановив протокольну ухвалу про задоволення клопотання відповідача 2 (вх. № 31546/25 від 09.10.2025), та оголосив перерву у підготовчому засіданні до 10:20 год. 23.10.2025.
10.10.2025 ухвалою Господарського суду, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, відповідачі були повідомлені про дату та час наступного підготовчого засідання.
23.10.2025 у підготовчому засіданні суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті у межах розумних строків на 12:40 год. 18.11.2025, а також визначив резервну дату судового засідання з розгляду справи по суті на 11:00 год. 09.12.2025.
Того ж дня, ухвалою Господарського суду, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, відповідач 1 був повідомлений про дати та час розгляду справи по суті.
18.11.2025 у судовому засідання з розгляду справи по суті, у зв'язку із неявкою представників відповідачів та об'єктивною неможливістю завершити розгляд справи, суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні на резервну дату судового засідання з розгляду справи по суті - 11:00 год. 09.12.2025.
Судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 09.12.2025 не відбулось у зв'язку із оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
09.12.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання суду у справі було призначено на 11:20 год. 25.12.2025, про що учасники справи були повідомлені через їх електронні кабінети у системі "Електронний суд".
20.12.2025 через систему "Електронний суд" позивач подав клопотання (вх. № 40852/25 від 22.12.2025), в якому просив розглянути справу за відсутності його представника та долучити до матеріалів справи докази понесених витрат на правову допомог, та клопотання про стягнення судових витрат(вх. № 40870/25 від 22.12.2025).
25.12.2025 у судовому засіданні з розгляду справи по суті, у зв'язку із неявкою представника позивача та необхідністю дослідження доказів у справі, суд постановив протокольну ухвалу, якою визнав явку позивача обов'язковою. у зв'язку із чим у межах розумних строків суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 14:20 год. 15.01.2026.
26.12.2025 ухвалою Господарського суду, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, позивач та відповідач 1 були повідомлені про дату та час наступного судового засідання з розгляду справи по суті.
15.01.2026 у судовому засіданні судом було завершено дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, та, з метою надання учасникам справи можливості підготуватися до судових дебатів, суд постановив протокольну ухвалу, якою у межах розумних строків оголосив перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 14:40 год. 03.02.2026.
16.01.2026 ухвалою Господарського суду, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, відповідач 1 був повідомлений про дату та час наступного судового засідання з розгляду справи по суті.
26.01.2026 на електронну пошту Господарського суду Одеської області від позивача надійшли скріплені КЕП, тези промови у судових дебатах, які судом залишені без розгляду у зв'язку із порушенням позивачем приписів ч.6-8 ст. 6 ГПК України.
03.02.2026, у судовому засіданні з розгляду справи по суті, присутні учасники справи виступили у судових дебатах, судом був завершений розгляд справи по суті та повідомлено учасникам справи про перехід до стадії ухвалення судового рішення, яке відбудеться об 12:00 год. 13.02.2026.
Представник позивача у своїй вступній промові та судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, з підстав, викладених у заявах по суті спору та усних поясненнях, просив суд позов задовольнити повністю.
Представник відповідача 2 у своїй вступній промові та судових дебатах проти позову заперечував повністю, з підстав, викладених у заявах по суті спору та усних поясненнях, просив суд у задоволені позову відмовити.
Відповідач 1 - Роздільнянська міська рада, про час та дату розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронного документу (копій ухвал суду) до його електронного кабінету у системі "Електронний суд", проте, відповідно до наданих суду письмових пояснень (вх. № 22769/25 від 18.07.2025) позовні вимоги визнав та просив суд розглянути справу без участі його представника.
Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідач 1 - Роздільнянська міська рада належить до осіб, які в силу ст.6 ГПК України зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПУ України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Згідно з ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Отже, суд належним чином повідомляв відповідача 1 про дату, час та місце розгляду справи у розумінні норм ГПК України, оскільки судом вжито достатніх заходів для належного сповіщення зазначеного учасника справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Саме до таких висновків прийшов ВС КГС у своїй постанові у справі № 911/1163/17 від 03.03.2018.
Враховуючи належне повідомлення відповідача 1 про час, дату та місце судових засідань, а також враховуючи розумні строки розгляду справи, суд дійшов висновку про його належне повідомлення та можливість розглянути справу за відсутності його представника.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні та достатні умови для доведення ними своїх правових позицій, надання доказів, які, на думку учасників справи, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо.
Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Щодо строку розгляду справи суд зауважує, що при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнов проти України", відповідно до якого, в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні" та подальших Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії".
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку "розумності строку" розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
ЄСПЛ щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, ЄСПЛ в вищенаведеному рішені зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі "Штеґмюллер проти Австрії").
У справі "Bellet v. France" ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. рішення "Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany").
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом" (див. рішення у справах "Walchli v. France" від 26.07.2007 та "ТОВ "Фріда" проти України" від 08.12.2016).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення у справі "Ашингдейн проти Великої Британії" від 28.05.1985).
При цьому, російські війська постійно здійснюють масовані ракетні обстріли по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема, і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу. Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя, працівники апарату суду та учасники справ мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози їх життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.
13.02.2026 відповідно до ч.1 ст.219 та ст. 240 ГПК України, в присутності представника позивача судом було проголошено скорочене рішення.
4. Фактичні обставини, встановлені судом.
06.11.1992 ОСОБА_4 звернулась до Новоукраїнської сільської ради із заявою (т.с.2, а.с.102), в якій просила надати земельну ділянку у розмірі 6 га сільськогосподарських угідь із земель запасу для використання для вирощування сільгосппродукції.
На підставі договору № 35 від 15.04.1993, укладеного з Одеським відділенням Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств, Одеською філією Інституту землеустрою української академії аграрних наук був розроблений та погоджений із відповідними службами Проект відводу земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств на території Новоукраїнської сільської ради народних депутатів Роздільнянського району Одеської області (т.с.2, а.с 85-109) та витяг з технічного звіту про перенесення в натуру проекту відводу (т.с.2, а.с. 110-115).
18.06.1993 Новоукраїнська сільська рада народних депутатів Роздільнянського району Одеської області рішенням 11 сесії 21 скликання, розглянувши матеріали проекту відведення земельних ділянок громадянам для ведення селянських (фермерських) господарств із земель запасу у постійне користування, вирішила надати ОСОБА_4 5,18 га пасовищ поліпшених (т.с.2, а.с. 112).
12.07.1993 відповідно до Акту були встановлені в натурі межі земельної ділянки, площею 5,18 га, що надається ОСОБА_4 (т.с.1, а.с. 18).
04.11.1993 на підставі рішення 11 сесії 21 скликання Новоукраїнської сільської ради народних депутатів Роздільнянського району Одеської області від 18.06.1993 ОСОБА_4 був виданий Державний акт Серії ОД -20-53 на право постійного користування земельною ділянкою площею 5,18 га, в межах згідно з планом, що розташована на території Новоукраїнської сільської ради для ведення (фермерського) господарства, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 2 (т.с.1, а.с. 16,17).
Відповідно до Свідоцтва про розірвання шлюбу Серії НОМЕР_2 , виданого відділом РАГС Роздільнянського районного управління юстиції в Одеській області 21.08.1999, ОСОБА_5 після розірвання шлюбу змінено прізвище на ОСОБА_2 (т.с.1, а.с 10).
20.10.2000 на підставі рішення Роздільнянської районної ради народних депутатів від 22.12.1999 за № 84-ХХІІІ ОСОБА_1 був виданий Державний акт Серії І-ОД № 012587 на право приватної власності на земельну ділянку площею 5,18 га, в межах згідно з планом, що розташована на території Новоукраїнської сільської ради для ведення (фермерського) господарства, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 11 (т.с.1, а.с. 21,22).
17.07.2001 ОСОБА_1 зареєструвала Селянське (фермерське) господарство Подкалюк Наталії Григорівни, про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 17.07.2001 (т.с.1, а.с 23) та довідка № 21 від 01.08.2001 про включення до ЄДРПОУ СФГ ОСОБА_1 (т.с.1, а.с.25, 26).
Відповідно до Свідоцтва про укладення шлюбу Серії НОМЕР_1 , виданого відділом РАГС Роздільнянського районного управління юстиції в Одеській області від 04.09.2001, ОСОБА_1 після укладення шлюбу змінено прізвище на ОСОБА_3 (т.с.1, а.с. 11).
Відповідно до Довідки про відомості з документації із землеустрою, що включена до Державного фонду документації із землеустрою, виданої відділом Держземагенства у Роздільнянському районі за № 19-1522-0.13-312/2-15 від 06.02.2015 (т.с.1, а.с.29), згідно земельно-облікових даних відділу станом на 01.010.2015 на території Новоукраїнської сільської ради за СФГ Подкалюк обліковується 5,18 га сільськогосподарських угідь.
01.10.2019 Одеською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель", на підставі якої 01.11.2019 державним кадастровим реєстратором відділу Держземагенства у Роздільнянському районі ГУ ДЗК в Одеській області була сформована земельна ділянка сільськогосподарського призначення (пасовища) із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, площею 5,18 га, з кадастровим номером 5123984200:01:001:0194, яка розташована на території Новоукраїнської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, та відомості про цю земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9900222102024 від 04.01.2024 (т.с.1, а.с 53-64).
На підставі розпорядження КМУ № 623-р від 27.05.2020 "Про затвердження перспективного плану формування територій громад Одеської області" Новоукраїнська сільська рада увійшла до складу Роздільнянської міської ради.
11.12.2020 ГУ ДЗК в Одеській області був виданий наказ № 68 ОТГ (т.с.1, а.с 106), відповідно до якого у комунальну власність Роздільнянської міської ради Одеської області були передані земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 5975,2463 га, які розташовані на території Роздільнянського району Одеської області згідно з актом приймання-передачі.
Того ж дня, між ГУ ДГК в Одеській області та Роздільнянською міською радою був складений Акт приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність (т.с.1, а.с. 108-110), в додатку до якого під п. 213 зазначена земельна ділянка площею 5,18 га з кадастровим номером 5123984200:01:001:0194 із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.
26.01.2021 державним реєстратором Роздільнянської міської ради було зареєстровано право власності Роздільнянської міської ради на спірну земельну ділянку (номер запису про право власності 40321673).
На підставі рішення одноособового засновника СФГ Подкалюк № 1 від 22.02.2023 (т.с.1, а.с.48,49) була зареєстрована нова редакція Статуту СФГ ОСОБА_1 (т.с.1, а.с. 30-47).
16.03.2025 представник СФГ Подкалюк звернувся до Роздільнянської міської ради із адвокатським запитом № 6/1/2/2025, до якого була додана Заява про виправлення технічної помилки, допущеної під час ведення Державного земельного кадастру та під час внесення відомостей про речові права до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підписана головою СФГ Подкалюк Н.Г., в якій заявники просили раду звернутись до ГУ ДГК в Одеській області із заявою про скасування, як помилково виданого, наказу № 68 ОТГ від 11.12.2020 та про виправлення технічної помилки в Державному земельному кадастрі тощо (т.с.1, а.с.73-85).
Того ж дня представник СФГ Подкалюк звернувся до кадастрового реєстратора ГУ ДГК в Одеській області із адвокатським запитом № 6/1/1/2025, до якого була додана Заява про виправлення технічної помилки, допущеної під час ведення Державного земельного кадастру та під час внесення відомостей про речові права до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підписана головою СФГ ОСОБА_1 , в якій заявники виклали вимоги, тотожні тим, що заявлені Роздільнянській міській раді (т.с.1, а.с. 92-101).
21.03.2025 ГУ ДГК в Одеській області листом за № 29-15-0.31-1444/2-25 надало представнику СФГ Подкалюк відповідь на адвокатський запит (т.с.1, а.с. 103-105), в якому, зокрема, зазначило, що звернення голови СФГ Подкалюк до Головного управління не надходили, наказ № 68ОТГ від 11.12.2020 був прийнятий на виконання відповідних розпорядчих актів Президента України, КМУ та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, а також повідомило, що ГУ ДГК в Одеській області в силу наданих йому повноважень здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, а не прав на них.
На підставі заяви ОСОБА_6 від 06.05.2025, фізичною особою-підприємцем Поповою Л.С. була виготовлена Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 5,1800 га у власність громадянці України ОСОБА_6 для ведення фермерського (селянського) господарства за адресою: Одеська обл., Роздільнянський район, Новоукраїнська сільська рада (т.с.1, а.с116-150).
21.05.2025 державним кадастровим реєстратором ГУ ДГК у Вінницькій області було прийняте рішення № РВ-0500122082025 (т.с. 1, а.с.164) про відмову у внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що знаходиться за адресою: Роздільнянський район, Новоукраїнська сільська рада, у зв'язку із тим, що електронний документ не відповідає установленим вимогам, про що зазначено у протоколі проведення перевірки електронного документа (т.с.1, а.с.166,167); розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки - земельна ділянка перетинається з земельною ділянкою з кадастровим номером 5123984200:01:001:0194, площа співпадає на 100% (повне співпадіння), що є критичним. Зазначене підтверджується Висновком щодо перевірки електронного документа (т.с.1, а.с. 168).
Позивач вважає, що оскільки ані Роздільнянська міська рада Одеської області, ані Головне управління Держгеокадастру в Одеській області не виправили вище вказані помилки у добровільному порядку, чим порушують його права, як власника спірної земельної ділянки, є підстави для звернення до Господарського суду Одеської області для захисту своїх прав.
5. Висновки Господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.
Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору, відтак позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об'єктивно порушені відповідачем, а позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.
Відповідно до ч. 4-6 ст. 4 ЦК України Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Інші органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.
Статтею 13 ЦК України встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведені норми визначають об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Суд на підставі частини четвертої статті 236 ГПК України враховує висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 922/2575/19, згідно із якими, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої із зазначених умов унеможливлює задоволення позову.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16.10.2019 у справі № 525/505/16-ц).
Як вбачається з матеріалів справи, в якості обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що позивачу на праві власності належить спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 5,18 га з 17.07.2001 (дата створення СФГ), яка відповідно до п.2 Розділу VII Закону України "Про державний земельний кадастр" вважається сформованою незалежно від присвоєння їй кадастрового номеру.
Проте, відповідачі, всупереч приписам Законів України "Про державний земельний кадастр", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", протиправно провели реєстраційні дії щодо належної позивачу земельної ділянки, внаслідок яких спірній земельній ділянці був незаконно присвоєний кадастровий номер - 5123984200:01:001:0194, була проведена державна реєстрація земельної ділянки та у Державному земельному кадастрі був вчинений відповідний запис, а також в наступному державним реєстратором була проведена державна реєстрація права власності на належну позивачу земельну ділянку площею 5,18 га, з кадастровим номером 5123984200:01:001:0194 за Роздільнянською міською радою Одеської області, як власником та внесений відповідний запис про реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що, на думку позивача, порушує його права як власника спірної земельної ділянки і є підставою для визнання протиправними та скасування державної реєстрації, рішень та записів, які стосуються належної позивачу спірної земельної ділянки.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі №914/2618/16 (пункт 38), від 21.09.2022 у справі №908/976/19 (провадження №12-10гс21, пункт 5.38)).
З огляду на положення процесуального законодавства, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.
Позовні вимоги у зазначеній справі обґрунтовані тим, що відповідно до приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" з моменту створення СФГ землекористувачем стає саме юридична особа, а не фізична особа, яка згідно державного акту отримала земельну ділянку у користування чи у власність.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, одержання громадянином державного акту, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ (п. 43 постанови).
З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи, таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки (п. 61 постанови).
Також у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства.
У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).
Тобто, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права власності на спірну земельну ділянку для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього, власником зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.
При цьому, як звернута увага Верховним Судом в пункті 6.17 постанови від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, право власності на земельну ділянку, отриману засновником фермерського господарства для його створення, виникає у такого господарства автоматично після його державної реєстрації саме на підставі норм законодавства та не потребує з боку фермерського господарства та уповноважених органів держави додаткових дій. В такий спосіб зазначене право належить фермерському господарству та може захищатися ним, у тому числі у судовому порядку.
Отже, в силу наведеного позивачу відповідно до Закону України " Про селянські (фермерські) господарства" належить право власності на земельну ділянку площею 5,18 га, а тому державна реєстрація права комунальної власності за Роздільнянською міською радою на земельну ділянку площею 5,18 га з кадастровим номером 5123984200:01:001:0194, яка належить позивачу на підставі Державного акту про право приватної власності на землю від 20.10.2000 (з моменту державної реєстрації СФГ), а також державна реєстрація цієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, є незаконними, оскільки позбавляють позивача можливості виготовити технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку площею 5,18 га з метою отримання кадастрового номеру та зареєструвати свої речові права щодо неї в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позивач, самостійно обравши спосіб захисту свого порушеного права, просить суд визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки, запис про її реєстрацію у Державному земельному кадастрі, кадастровий номер цієї земельної ділянки, які зроблені відділом у Роздільнянському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 01.11.2019, а також визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку та запис про її реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за власником - Роздільнянською міською радою Одеської області.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов'язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача.
Тотожні за змістом правові висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц.
Так, за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор, на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію.
Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 152)).
Пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за іншою особою не є необхідним для ефективного відновлення права власника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (п. 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (п. 10.29)).
Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна.
Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (п.п. 98, 123), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (п.п. 115, 116), від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (п. 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (п. 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (п.п. 63, 74), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п. 146)), незалежно від того чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (ст.ст. 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов'язку в натурі (п. 5 ч.2 ст. 16 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (п. 38), від 21.09.2022 у справі №908/976/19 (п. 5.38)).
Отже, відповідно до вище наведених висновків Великої Палати Верховного Суду, якщо право власності неправомірно зареєстроване за відповідачем, то належному способу захисту прав відповідає позовна вимога про витребування нерухомого майна від відповідача, а не позовні вимоги про скасування рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності чи будь-які інші позовні вимоги.
Що стосується позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, то відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
В свою чергу, відповідно до частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України та частини десятої статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Оскільки суд дійшов висновку, що позивачем у цій справі невірно обраний спосіб захисту свого порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 5,18 га, з кадастровим номером 5123984200:01:001:0194 та запису про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за власником - Роздільнянською міською радою Одеської області, права власності на спірну земельну ділянку, скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі без одночасного припинення за рішенням суду речових прав на неї не відповідатиме нормам статті 79-1 ЗК України та частини десятої статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр".
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п. 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (п. 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (п. 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (п. 127)).
Отже, заявлені позивачем у цій справі позовні вимоги про скасування кадастрового номеру та державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та запис про її реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за власником - Роздільнянською міською радою Одеської області не відновлять його права як власника спірної земельної ділянки, а обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неналежним, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
При цьому, суд зазначає, що беручи до уваги те, що заявлені позивачем у цій справі позовні вимоги не відповідають належним та ефективним способам захисту, останні, відповідно, не підлягають і розгляду по суті, адже обрання неналежного способу захисту вже є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.
Даний висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.12.2020 у справі №5017/1221/2012 та від 18.05.2022 у справі №914/1191/20.
Відмовляючи у позові через неналежний спосіб захисту суд має утриматися від встановлення фактів та надання правових оцінок, які створять преюдицію для сторін конфлікту у разі звернення з іншим позовом (постанови Верховного Суду від 11.09.2025 у справі №916/4532/24, від 13.06.2024 у справі №924/620/23 та від 07.02.2024 у справі №925/1368/22).
Враховуючи вище викладене, що є самостійною підставою для відмови в позові, суд дійшов висновку не давати відповідь на кожен аргумент учасників справи з огляду на висновки Європейського суду з прав людини у справах "Проніна проти України", "Руїз Торіха проти Іспанії" (хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент), оскільки в такому разі прийняття рішення про відмову в задоволенні позову не залежить від інших встановлених судом обставин.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У п.п. 1-3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "Dombo V. v. The Netherlands").
Виходячи з матеріалів справи, предмету та підстав, заявленого позивачем позову та наданих до нього доказів, суд дійшов висновку, що позивачем при обранні способу захисту свого порушеного права була допущена помилка, яку суд самостійно виправити не може, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги СФГ Подкалюк Н.Г. не підлягають задоволенню.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по справі слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволені позову - відмовити.
2. Судові витрати по справі № 916/2288/25 покласти на Селянське (фермерське) господарство Подкалюк Наталії Григорівни.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Повне рішення складено 23 лютого 2026 р.
Суддя О.В. Цісельський