65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"05" лютого 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2100/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" (код ЄДРПОУ 30128598, 65023, м. Одеса, Італійський бульвар, 4)
до відповідача-1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (код ЄДРПОУ 43015722, 65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 15)
відповідача-2: Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" (код ЄДРПОУ 01125666, 65026, м. Одеса, площа Митна, 1)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерства розвитку громад та територій України (код ЄДРПОУ 37472062, 01135, м. Київ, просп. Берестейський, 14)
про визнання недійсним договору оренди та усунення перешкод у користуванні майном
за участю представників сторін:
від позивача: Сергій Приймачук
від відповідача-1: Вадим Стапінський
від відповідача-2: Костянтин Пахомов
від третьої особи: Світлана Лов'як
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївських областях та Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт", в якій просить суд:
- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.06.2013, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та ТОВ "Дерева Раю";
- усунути перешкоди ТОВ "Дерева Раю" у користуванні будівлями та спорудами кафе "Ітака" шляхом зобов'язання Регіонального відділення Фонду державного майна по Одеській та Миколаївській областях та ДП "Одеський морський торговельний порт" не вчиняти дій щодо виселення ТОВ "Дерева Раю" з будівель та споруд, які входять до складу кафе "Ітака", та які у технічному паспорті, складеному станом на 15.12.2020, позначені літерами А, А2, А3, А4, до яких входять наступні приміщення: А4 (0 рівень): 1 - коридор площею 2,4 кв.м., 2 - службове площею 11,1 кв.м., 3 - туалет площею 9,6 кв.м., 4 - туалет площею 4,1 кв.м., 5 - туалет площею 8,4 кв.м., 6 - службове площею 7,6 кв.м., 7 - кухня площею 3,0 кв.м., 8 - кухня площею 10,4 кв.м., 9 - службове площею 6,1 кв.м., 10 - кухня площею 16,3 кв.м., 11 - кухня площею 17,8 кв.м., 12 - службове площею 9,5 кв.м., 13 - службове площею 4,6 кв.м., А 2 (1 рівень): 1 - каса площею 1,4 кв.м., 2 - каса площею 1,4 кв.м., А 4 (1 рівень): 3 - хол площею 23,3 кв.м., 4 - гримерка площею 25,2 кв.м., 5 - пральня площею 12,1 кв.м., 6 - службове площею 17,4 кв.м., 7 - санвузол площею 2,3 кв.м., 8 - службове площею 11,4 кв.м., 9 - службове площею 10,3 кв.м., А 3 (1 рівень): 10 - кухня площею 88,3 кв.м., 11 - щитова площею 2,2 кв.м., 12 - мангальна площею 11,0 кв.м., А (І поверх 1 рівень): 13 - зона відпочинку площею 419,4 кв.м., 14 - роздягальня площею 3,6 кв.м., 15 - душова площею 2,3 кв.м., 16 - туалет площею 20,5 кв.м., 17 - хол площею 6,0 кв.м., 18 - туалет площею 14,9 кв.м., А (ІІ поверх): 1 - зона відпочинку площею 422,3 кв.м., 2 - службове площею 16,3 кв.м., 3 - туалет площею 14,0 кв.м., 4 - туалет площею 27,0 кв.м.
Ухвалою суду від 06.06.2025 (суддя Пінтеліна Т.Г.) позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання; вирішено інші процесуальні питання.
18.06.2025 та 26.06.2025 від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву.
11.07.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.
18.08.2025 від третьої особи надійшло пояснення по суті спору.
У судовому засіданні 19.08.2025 суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті, а у судовому засіданні 23.09.2025 суд протокольною ухвалою повернувся до стадії підготовчого провадження.
Ухвалою суду від 23.09.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 30.09.2025.
Ухвалою суду від 30.09.2025 відкладено розгляд справи на 15.10.2025.
На підставі розпорядження керівника апарату суду №158 від 06.10.2025 було здійснено повторний автоматизований розподіл справи №916/2100/25 у зв'язку з прийняттям Вищою радою правосуддя рішення від 02.10.2025 №2046/0/15-25 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Херсонської області (відряджена до Господарського суду Одеської області) у зв'язку з поданням заяви про відставку".
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2025 справу №916/2100/25 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Сулімовській М.Б.
Ухвалою суду від 13.10.2025 справу №916/2100/25 прийнято до провадження; призначено повторне проведення підготовчого провадження, призначено підготовче засідання.
30.10.2025 до суду звернулася третя особа Міністерство розвитку громад та територій України із клопотанням про долучення додаткових доказів.
05.11.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення.
У підготовчому засіданні 05.11.2025 було оголошено перерву до 12.11.2025.
У зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги судове засідання, призначене на 12.11.2025, не відбулося.
Ухвалою від 12.11.2025 призначено підготовче засідання на 26.11.2025.
У судове засідання 26.11.2025 з'явилися представники сторін.
Судом розглянуто клопотання Міністерства розвитку громад та територій України від 30.10.2025 про долучення доказів до матеріалів справи.
За результатами розгляду клопотання судом ухвалено про відмову у прийнятті поданого третьою особою доказу.
Також, судом ухвалено про відмову у прийнятті до розгляду додаткових пояснень позивача від 05.11.2025.
Відповідно до положень ч.5 ст.233 ГПК України, вказані ухвали занесені до протоколу судового засідання.
Ухвалою від 26.11.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 10.12.2025.
08.12.2025 ДП "Одеський морський торговельний порт" подано до матеріалів справи копії судових рішень у справі №522/12967/16-ц.
В судовому засіданні 10.12.2025 було оголошено перерву до 24.12.2025.
22.12.2025 позивачем подано до суду письмові пояснення (вх. ГСОО №40972/25 від 22.12.2025), щодо яких в судовому засіданні 28.01.2026 ухвалено про відмову у прийняті до розгляду.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Сулімовської М.Б. судове засідання, призначене на 24.12.2025, не відбулося.
Ухвалою від 12.01.2026, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути справу у розумні строки; призначено судове засідання у справі на 28.01.2026.
В судовому засіданні 28.01.2026 за клопотанням представника позивача оголошено перерву до 05.02.2026.
В судове засідання з'явились представники учасників провадження.
Представник позивача підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити.
Представники відповідачів та третьої особи позов вважають необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
В судовому засіданні судом, в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 12.06.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" (орендар) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області, правонаступником якого є Регіональне відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (орендодавець) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, а саме нежитлових приміщень пасажирського павільйону, загальною площею 63,60 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1.
30.10.2018 між Регіональним відділенням та ТОВ "Дерева Раю" було укладено договір про внесення змін до договору оренди від 12.06.2013 (обліковий номер договору 209840910869) нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до якого п. 1.1 договору оренди було викладено в новій редакції, зокрема було внесено зміни в частині площі орендованого нерухомого майна, а саме збільшено площу на 81,4 кв.м. до 145 кв.м., відповідно було внесено зміни в частині нарахування орендної плати з урахуванням збільшеної площі об'єкту оренди та продовжено строк дії договору.
Обґрунтовуючи позов ТОВ "Дерева Раю" зауважує, що обов'язковою умовою для наявності у Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області права бути орендодавцем нежитлових приміщень будинку пасажирського павільйону, загальною площею 63,60 кв. м, розташованого за адресою: м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, та, відповідно, наявності права укладення договору оренди щодо цього індивідуально визначеного нерухомого майна є: по-перше: наявність предмета оренди та по-друге: перебування такого об'єкта у державній власності.
Позивач стверджує про те, що станом на 12.06.2013 нежитлові приміщення будинку пасажирського павільйону, загальною площею 63,60 кв. м, розташованого за адресою: м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, не могли бути предметом договору оренди, оскільки не перебували у державній власності.
Позивач зазначає, що при визначені предмету договору умови договору містять посилання на те, що такий об'єкт перебуває на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" (інв. №073007, реєстровий номер майна 0112566.1.АААИГА531).
Будь-яких інших індивідуальних ознак об'єкту оренди, окрім площі та адреси будівлі, умови договору не містять, як то склад цих приміщень, кількість (одне або їх більша кількість), поверховість, розмір, тощо. До договору оренди від 12.06.2013 не було складено та не підписувалось графічних матеріалів (зокрема планів, схем, тощо) місця розташування нежитлових приміщень в будівлі пасажирського павільйону, або їх визначення будь-яким іншим чином, зокрема з посиланням на технічний паспорт будівлі пасажирського павільйону.
Позивачу стало відомо про те, що постановою Одеського апеляційного суду від 30.08.2023 у справі №522/12967/16-ц за наслідками перегляду рішення суду апеляційної інстанції за нововиявленими обставинами було прийнято рішення про залишення без змін рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.10.2019, яким визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24.12.2015, індексний номер: 50768685, видане державним реєстратором Одеського міського управління юстиції Шушулковим Максимом Дмитровичем Державі Україна в особі Міністерства інфраструктури України на об'єкт нерухомого майна будівлю пасажирського павільйону, загальною площею 1215,0 кв.м.,що розташований за адресою: м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1.
У постанові Одеського апеляційного суду від 30.08.2023 зазначено: "..ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08.09.2021 року у справі №522/6587/21 було закрито кримінальне провадження за №4201612030000004 відносно ОСОБА 6, обвинуваченого у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України. При цьому судом встановлено, що фактичне розташування будівель та споруд (об'єктів), розташованих на земельній ділянці пляж Аркадія, 3/1, не відповідає даним, які вказані в технічному паспорті від 25.06.2014 року…
… Зазначені обставини свідчать про те, що вищевказаним судовим рішенням від 08.09.2021 року, яке набрало законної сили 15.09.2021 року, було встановлено, що ОСОБА 6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 358 КК України, за кваліфікуючими ознаками: складання працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, експертом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов'язків.
Таким чином, оскільки саме вищевказаний технічний паспорт ТОВ "Одестехкон" від 25.06.2014 року, складений експертом Фендюрою О.Ю., та до якого останнім внесені неправдиві відомості, став підставою для проведення державної реєстрації права власності держави, в особі Міністерства інфраструктури, яке у відповідності до постанови КМУ № 1343 від 02.12.2022 року в теперішній час має назву: "Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України", і як наслідок видачі державі Україна, в особі Міністерства інфраструктури України, яке в теперішній час має назву: "Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України", свідоцтва від 24.12.2015 року №50768685 про право власності на будівлю пасажирського павільйону, загальною площею 1215 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, "Аркадія" пляж, 3/1, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність визнання недійсним вказаного свідоцтва про право власності".
В ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 08.09.2021 у справі №522/6587/21, якою було закрито кримінальне провадження відносно експерта ТОВ "Одестехкон" Фендюри О.Ю., зазначено про те, що судом встановлено: "Між ДП "Одеський морський торговельний порт" в особі начальника юридичної і договірної роботи ОСОБА 7 з однієї сторони, та ТОВ "Одестехкон" в особі директора підприємства ОСОБА 6 з іншої сторони, укладено 22.05.2014 договір №КД-19037 (надалі Договір) про надання послуг з технічної інвентаризації та виготовлення технічної документації на об'єкт нерухомого майна, виконання якого доручено інженеру технічної інвентаризації ТОВ "Одестехкон" ОСОБА 3 .
Згідно п.1.1 Договору, замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з технічної інвентаризації та виготовлення технічної документації у вигляді технічного паспорта на об'єкт нерухомого майна, параметри якого зазначені у п.1.2 Договору, а саме:
- площ. п/п Лузанівка (068532), м.Одеса, пляж "Лузанівка", 21/1 площею 812,54 кв.м.;
- пасаж. павільйон в Лузанівці (073029), АДРЕСА 2 площею 13,14 кв.м.;
- площ. п/п Аркадія (068531) м.Одеса, пляж "Аркадія", 3/1 площею 1070 кв.м;
- пасаж. павільйон в Аркадії (073007) АДРЕСА 3 площею 65,4 кв.м.
Згідно п.1.4 Договору, замовник надає виконавцю всю необхідну інформацію для надання послуг за цим Договором, а саме: передбачені законодавством документи, що підтверджують право власності або користування об'єктом нерухомого майна, шляхом надання оригіналів або копій цих документів, відомості та документи про час зведення будівель і споруд, матеріали конструктивних елементів, а також відомості про знос або перебудови, довідки щодо балансової вартості, тощо.
При цьому, для виконання умов Договору, ДП "Одеський морський торговельний порт" надав ТОВ "Одестехкон" роздруковану інвентарну картку обліку основних засобів №068531 площ. п/п Аркадія (асфальтове покриття) площею 1070 кв.м., та інвентарну картку обліку основних засобів №073007 пас. павільйон Аркадія (приміщення виконані у горяної виробітки з ракушняка площею 29,17 кв.м., та навіс на бетонних опорах с ж/б перекриттям площею 34,8 кв.м., а також довідку КП "Право" №327957/1 від 10.08.2010 про резервування адреси об'єкта нерухомого майна пасажирського павільйону розташованого у м.Одесі, пляж "Аркадія".
Отже, на переконання позивача, договір між ДП "Одеський морський торговельний порт" та ТОВ "Одестехкон" про надання послуг з технічної інвентаризації та виготовлення технічної документації на об'єкт нерухомого майна було укладено 22.05.2014, тобто майже через рік після укладення оскаржуваного у даній справі договору оренди (12.06.2013). При цьому ДП "ОМТП" замовило проведення технічної інвентаризації пасажирського павільйону в Аркадії (інв. №073007) площею 65,4 кв.м., а для виконання технічної інвентаризації даного об'єкту надало інвентарну картку на приміщення площею 29,17 кв.м. та навіс 34,8 кв.м.
Позивач наполягає, що обставини, встановлені Приморським районним судом м. Одеси в ухвалі від 08.09.2021 по справі №522/6587/21, дають підстави для висновку, що станом на дату укладення договору оренди 12.06.2013 на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" перебували лише приміщення будівлі пасажирського павільйону площею 29,17 кв.м., а не площею 63,60 кв.м., як було зазначено у договорі.
З огляду на викладене, нежитлові приміщення пасажирського павільйону, розташованого за адресою: м. Одеса, "Аркадія" пляж площею 63,6 кв.м., не могли бути предметом договору оренди та, відповідно, Регіональне відділення Фонду державного майна України в Одеській області не могло передати позивачу в оренду таке майно, оскільки на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" не перебувало такого об'єкту нерухомого майна.
Крім того позивач вважає, що наявність на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" нерухомого майна ще не свідчить про належність такого майна до державної власності. Посилання у договорі оренди на те, що об'єкт оренди перебуває на балансі ДП "ОМТП" не підтверджує належність нерухомого майна до державної власності.
З огляду на викладене, враховуючи, що Регіональне відділення Фонду державного майна України в Одеській області не мало необхідного обсягу правомочностей щодо передачі в оренду нежитлових приміщень пасажирського павільйону саме площею 63,6 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, "Аркадія" пляж, 3/1, даний договір оренди, на переконання позивача, має бути визнаний недійсним.
Також, має бути визнаний недійсним й договір про внесення змін до договору оренди від 12.06.2013, укладений між Регіональним відділенням та ТОВ "Дерева Раю" 30.10.2018.
Крім того позивач зазначає, що ТОВ "Дерева Раю" на праві власності належить кафе "Ітака", до складу якого входять нежитлові будівлі та споруди загальною площею 1263,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Одеса, "Аркадія" пляж. Нежитлові будівлі та споруди, які входять до складу клубу "Ітака", та їх площі відображені у технічному паспорті, виготовленому станом на 15.12.2020 року.
Дані нежитлові будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці площею 1200 кв.м., яка перебуває у користуванні товариства на підставі договору оренди землі, укладеного 18.03.2005 між ТОВ "Дерева Раю" та Одеською міською радою, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А.Е., реєстровий номер 176.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.11.2022 у справі №916/3810/21 було частково задоволено позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, зокрема про виселення ТОВ "Дерева Раю" із займаного орендованого державного нерухомого майна, а саме: нежитлові приміщення будинку пасажирського павільйону, загальною площею 145,00 кв.м, (інв. №073007, реєстровий номер майна 0112566.1.АААИГА531), розташованого за адресою: м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, яке знаходиться на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" з метою розміщення побутових приміщень (інше використання нерухомого майна).
Так Регіональне відділення та ДП "ОМТП" вимагають від державного виконавця здійснити виселення ТОВ "Дерева Раю" з нежитлових приміщень, які, на їх думку, були предметом договору оренди.
Регіональне відділення та ДП "ОМТП", стверджуючи про наявність у них прав виселення ТОВ "Дерева Раю", посилаються на те, що будівлі кафе "Ітака" є тим самим об'єктом, який перебував на балансі ДП "ОМТП" під інв. №073007 (реєстровий номер майна 0112566.1.АААИГА531) площею 63,6 кв.м., а наразі складає 145 кв.м., які були предметом оскаржуваного у даній справі договору оренди від 12.06.2013.
З урахуванням наведеного позивач вважає, що окрім визнання недійсним договору оренди від 12.06.2013, належним способом захисту його прав є усунення перешкод ТОВ "Дерева Раю" у користуванні будівлями та спорудами кафе "Ітака" шляхом зобов'язання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та ДП "Одеський морський торговельний порт" не вчиняти дій щодо виселення ТОВ "Дерева Раю" з будівель та споруд, які входять до складу кафе "Ітака", та які у технічному паспорті, складеному станом на 15.12.2020, позначені літерами А, А2, А3, А4.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач-1 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях зазначає, що 12.06.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, та ТОВ "Дерева Раю" було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, а саме: нежитлових приміщень будинку пасажирського павільйону, загальною площею 63,60 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, яке знаходиться на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" з метою розміщення побутових приміщень (інше використання нерухомого майна).
За результатами перевірки на виконання доручення Одеської обласної прокуратури було встановлено, що площа об'єкту оренди значно збільшена на 81,4 кв.м. за рахунок здійсненої орендарем добудови,
У зв'язку зі зверненням ТОВ "Дерева Раю" від 27.12.2017 №11/07319 до Регіонального відділення щодо внесення змін до договору оренди від 12.06.2013 у частині збільшення площі об'єкту оренди до 145,0 кв.м та продовження терміну дії договору оренди, сторони погодили внесення змін до договору оренди 12.06.2013, а саме: включити до об'єктів оренди нежитлові приміщення пасажирського павільйону площею 81,4 кв.м та продовжити термін дії договору оренди на один рік за умов: проведення оцінки вартості вказаного майна, компенсації до Державного бюджету України та ДП "Одеський морський торговельний порт" (балансоутримувач) орендної плати за користування зазначеним об'єктом за минулий період з дати підписання договору оренди державного нерухомого майна.
На лист Регіонального відділення від 03.07.2018 №11-06-03108 про підписання додаткової угоди до договору оренди нерухомого майна від 12.06.2013 щодо об'єкту оренди - нежитлових приміщень будинку пасажирського павільйону площею 145,0 кв.м за адресою: м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, ТОВ "Дерева Раю" листом від 10.07.2018 № 10/07 повідомило, що не заперечує проти сплати орендної плати, донарахованої за додаткові 81,4 кв.м площі згідно наданого Фондом розрахунку.
30.10.2018, після остаточного врегулювання правовідносин щодо оренди будівлі пасажирського павільйону площею 145 кв.м., між Регіональним відділенням та ТОВ "Дерева Раю" було укладено договір про внесення змін до договору оренди від 12.06.2013 (обліковий номер договору № 209840910869), у якому передбачене:
- п.п.1.1. Орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення будівлі пасажирського павільйону загальною площею 145,0 кв.м (інв. № 073007, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА531), розташованого за адресою: м.Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, вартістю станом на 30.04.2018 - 2426039,00 грн.;
- п.п.3.1. Орендна плата становить 30325,49 грн.;
- п.5.18. Сплатити протягом місяця до Державного бюджету та балансоутримувачу орендну плату у сумі 1054044,93 грн., донараховану з 12.06.2013 за додаткові 81,40 кв.м площі;
- п.п.10.1. Продовжити термін дії цього договору до 12.06.2019 включно.
Зобов'язання щодо п.5.18 договору від 30.10.2018 про внесення змін до договору оренди від 12.06.2013 про сплату протягом місяця до Державного бюджету та балансоутримувачу орендної плати у сумі 1054044,93 грн., донарахованої з 12.06.2013 за додаткові 81,40 кв.м площі, ТОВ "Дерева Раю" своєчасно не виконало, однак звернулося до орендодавця Регіонального відділення листом від 14.06.2019 №8 з проханням про продовження дії договору на той самий строк і на тих самих умовах, а також зобов'язалося у строк до 01.07.2019 завершити виплату орендної плати, визначеної у п. 5.18, у повному обсязі та з урахуванням пені.
У грудні 2021 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю", в якому просило стягнути з відповідача до Державного бюджету України заборгованість у загальній сумі 361030,17 грн., з яких: 342995,15 грн. заборгованості з орендної плати та 18035,02 грн. пені; розірвати укладений між сторонами договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №209840910869 від 12.06.2013, а також виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" із займаного орендованого державного нерухомого майна, а саме: з нежитлових приміщень будинку пасажирського павільйону загальною площею 145 кв.м (інв.№073007; реєстровий номер майна 0112566.1.АААИГА531), розташованого за адресою: м.Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, яке знаходиться на балансі Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" з метою розміщення побутових приміщень (інше використання нерухомого майна).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №209840910869 від 12.06.2013.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.11.2022 у справі № 916/3810/21 позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" задоволено частково; серед іншого: виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" із займаного орендованого державного нерухомого майна, а саме: з нежитлових приміщень будинку пасажирського павільйону загальною площею 145 кв.м (інв.№073007; реєстровий номер майна 0112566.1.АААИГА531), розташованого за адресою: м.Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, яке знаходиться на балансі Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" з метою розміщення побутових приміщень (інше використання нерухомого майна);
У вказаному рішенні суд дійшов висновку про припинення спірного договору оренди.
На виконання вказаного рішення суду видано судовий наказ №916/3810/21 від 14.12.2022, який до цього часу не виконаний.
Однак, замість виконання рішення суду, яке набрало законної сили, та після проведення державною виконавчою службою виконавчих дій, ТОВ "Дерева Раю" заявило даний позов про визнання договору оренди недійсним та усунення перешкод у користуванні майном.
Відповідач-1 зауважує, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки порушено правила об'єднання позовних вимог. Так, вимога про усунення перешкод (негаторний позов) не є похідною вимогою від вимог щодо недійсності правочину, оскільки єдиним наслідком недійсності правочину є двостороння реституція.
Зазначає, що за змістом позовної заяви ТОВ "Дерева Раю" стверджує, що об'єкт оренди (нежитлові приміщення площею 145 кв.м) не визначений індивідуальними ознаками через відсутність графічних матеріалів, планів чи схем розташування у договорі оренди №209840910869 від 12.06.2013 та договорі про внесення змін від 30.10.2018.
Цей аргумент, на думку Регіонального відділення, є необґрунтованим, оскільки у договорі оренди чітко вказано: адресу об'єкта: м.Одеса, пляж "Аркадія", 3/1; площу: спочатку 63,3 кв.м, згодом збільшено до 145 кв.м (договір про внесення змін від 30.10.2018); інвентарний номер: 073007; реєстровий номер майна: 0112566.1.AAAИГА531; балансоутримувача: ДП "Одеський морський торговельний порт"; призначення: розміщення побутових приміщень (інше використання нерухомого майна).
Ці характеристики дозволяють однозначно ідентифікувати об'єкт оренди, що відповідає вимогам ст. 760 ЦК України.
Відповідач-1 наголошує, що ТОВ "Дерева Раю" фактично прийняло об'єкт у користування за актом приймання-передачі від 12.06.2013 та використовувало його протягом дії договору, що підтверджує розуміння сторонами предмета договору. Відсутність графічних матеріалів (планів, схем) не є підставою для визнання об'єкта невизначеним чи для припинення зобов'язання повернути майно. Вказання адреси, площі, інвентарного номера та інших ідентифікаційних даних об'єкта забезпечують можливість його ідентифікації, навіть без графічних матеріалів. При цьому, ані Законом України "Про оренду державного і комунального майна", ані Примірним договором оренди державного майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 820, не передбачено обов'язку сторін щодо складання графічних матеріалів (схем, планів тощо) як додатків до договору оренди.
Також Регіональне відділення звертає увагу на безпідставне посилання позивача на судові рішення у справі №522/12967/16-ц, оскільки постановою Верховного Суду від 28.02.2024 у справі №522/12967/16-ц було частково задоволено касаційну скаргу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та скасовано постанову Одеського апеляційного суду від 30.08.2023.
Відповідач-2 Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт", не погоджуючись із позовними вимогами, зазначає, що договір оренди від 12.06.2013 відповідає всім критеріям ст. 203 ЦК України (суб'єктний склад, воля, зміст, форма, мета), а підстави для визнання його недійсним відсутні.
Наголошує, що об'єкт оренди перебував на балансі ДП "ОМТП" (інв. №073007, реєстровий номер 0112566.1.AAAИГА531). Будівля пасажирського павільйону загальною площею 1215 кв.м (реєстраційний номер 521363051101) є державною власністю.
У справі №522/12967/16-ц, на яку посилається позивач у позовній заяві, Одеським апеляційним судом у постанові від 11.11.2020 (залишена в силі постановою Верховного Суду від 18.03.2021) встановлено, що право власності держави на будівлю за адресою: м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, зареєстровано у 1967 році. Свідоцтво від 24.12.2015 (індексний номер 50768685) базується на рішенні державного реєстратора від 08.12.2014 (індексний номер 17787178), яке не оскаржене та підтверджує право власності держави, зареєстроване у 1967 році. При цьому позивач не надав доказів, що об'єкт оренди не належав державі станом на 12.06.2013.
Зауважує, що у травні 2014 року Регіональне відділення виявило незаконну добудову, здійснену ТОВ "Дерева Раю", яка збільшила площу об'єкта оренди до 145 кв.м. Добудова виконана без погодження з балансоутримувачем чи орендодавцем, що порушує пп. 5.6, 6.3 договору оренди. Згідно з п. 10.7 договору, невід'ємні поліпшення, здійснені без дозволу, є державною власністю і не підлягають компенсації. Позивач не має права вимагати визнання добудови своєю власністю. Фактично позивач, уклавши у 2018 році додаткову угоду до договору оренди на збільшення розміру об'єкта оренди до 145 кв.м., визнав право державної власності на цей об'єкт.
Також відповідач заявляє про необхідність застосування до вимог позивача строку позовної давності, оскільки договір оренди укладено 12.06.2013, а договір про внесення змін - 30.10.2018. Позов подано 28.05.2025, що перевищує строк позовної давності (сплив не пізніше 12.06.2024, враховуючи припинення договору 12.06.2021).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство розвитку громад та територій України по суті позовних вимог зазначає, що право власності Держави на будівлю за адресою: м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1 виникло ще у 1967 році, а зареєстровано згідно вимог законодавства України 12.11.2014. При цьому проведення у 2014 році державної реєстрації за Державою Україна в особі Міністерства інфраструктури України права власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, не є моментом виникнення у Держави права власності, а мало на меті отримання Державою як власником правовстановлюючого документа нового зразка.
Означене підтверджується тим, що відповідно до технічного паспорту на будівлю пасажирського павільйону за літ. "А", площею 63,6 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, "Аркадія" пляж, буд.3/1, виготовленого КП "Одеське міське бюро технічної інвентарізації та реєстрації об'єктів нерухомості" 22.09.2010, зазначена будівля перебувала на балансі ДП "ОМТП", що спростовує будь-які твердження позивача щодо неналежності вказаного майна, а також його метражу до об'єктів державної власності.
При проведення технічної інвентаризації нерухомого майна, згідно нового Технічного паспорту на об'єкт нерухомого майна, виготовленого ТОВ "Одестехкон" 25.06.2014, площа об'єкту оренди збільшилась на площу добудови, а саме на 81,40 кв.м, тобто загальна площа об'єкту оренди почала становити 145,00 кв.м.
ДП "ОМТП" проінформував РВ ФДМУ, що згідно технічного паспорту на зазначений об'єкт оренди, виготовленого станом на 25.06.2014, площа нежитлових приміщень будівлі пасажирського павільйону (інв. № 073007), яку використовує на умовах оренди ТОВ "Дерева Раю", фактично складає 145,00 кв.м., що підтверджується наявною у справі відповіддю ДП "ОМТП" від 19.05.2025, доданою позивачем до позовної заяви.
В подальшому ДП "ОМТП" спільно з РВ ФДМУ було підготовлено пакет документів щодо укладання договору оренди на загальну площу (яка фактично використовується орендарем) - 145,00 кв.м.
Уповноваженим органом управління в особі Міністерства інфраструктури України в 2015 році надано згоду на укладання договору оренди з відповідними змінами площі, однак, ТОВ "Дерева Раю" на той час відмовилось підписувати договір оренди щодо об'єкта оренди площею 145,00 кв.м.
У 2018 році відбулося засідання Комісії Міністерства інфраструктури України з розгляду питань стосовно розпорядження майном, що обліковується на балансі ДП "ОМТП", на якому було розглянуто питання щодо внесення змін до вказаного договору оренди від 2013 року. Комісією Міністерства було прийнято рішення щодо внесення змін до договору оренди в частині включення до об'єкту оренди - нежитлових приміщень пасажирського павільйону, площею 81,40 кв.м., та продовження терміну дії договору на один рік.
30.10.2018 між РВ ФДМУ та ТОВ "Дерева Раю" було укладено договір про внесення змін до договору оренди 2013 року, за яким орендодавець передав по Акту приймання-передачі від 30.10.2018, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно: нежитлові приміщення будівлі пасажирського павільйону (інвентарний № 073007), загальною площею 145,00 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1.
Договір про внесення змін від 30.10.2018 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.06.2013, підписано обома сторонами без зауважень та скріплено печатками.
Відповідно до пункту 7 договору про внесення змін від 30.10.2018, сторони серед іншого узгодили, що "Зміни діють з моменту їх підписання та є невід'ємною складовою частиною договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.06.2013 та відповідно до ст. 631 ЦКУ поширюються на правовідносини сторін, які виникли з 12.06.2013".
Отже, на переконання третьої особи, укладення позивачем в даному випадку договору оренди від 12.06.2013, а також в подальшому договору про внесення змін від 30.10.2018 № 1, яким було узгоджено збільшення об'єкту оренди до 145,00 кв.м., свідчить також і про визнання позивачем права державної власності на такий об'єкт як станом на 12.06.2013, так і на 30.10.2018.
Щодо вимог про усунення перешкод у користуванні кафе "Ітака" (площею 1263,5 кв.м), третя особа вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки такі вимоги не можуть вважатися похідними у межах даного спору, а є предметом окремого негаторного позову за наявності доведення дійсності права на таке майно та наявності незаконних перешкод, що вчиняються суб'єктами, які не мають на такі дії законодавчих підстав.
Третя особа зауважує, що у даному випадку, виходячи з основної вимоги позивача, вирішується питання щодо переданого позивачу в оренду державного майна, а саме про нежитлові приміщенням будинку пасажирського павільйону, загальною площею 145,00 кв. м, (інв. №073007, реєстровий номер майна 0112566.1.АААИГА531), розташованого за адресою: м. Одеса, "Аркадія" пляж, 3/1, які належать державі в особі Мінрозвитку та перебувають на праві господарського відання у ДП "ОМТП". Тобто, власником зазначеного нерухомого майна є Держава Україна в особі Мінрозвитку, а не ТОВ "Дерева Раю", що, в свою чергу, виключає можливість подання позивачем негаторного позову про усунення перешкод у користуванні будівлями та спорудами, які належать Державі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Так, 12.06.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області, правонаступником якого є Регіональне відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (орендодавець) і ТОВ "Дерева Раю" (орендар) укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення будівлі пасажирського павільйону, загальною площею 63,60 кв.м., (інв. №073007, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА531), за адресою: м.Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, та обліковується на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про належну оцінку, що була проведена ТОВ "Одеська регіональна експертна компанія" станом на 31.03.2013 та становить 346974 грн.
Відповідно до умов п.1.2. договору, майно передається в оренду з метою розміщення побутових приміщень (інше використання нерухомого майна).
Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання майна (п.2.1. договору).
Умовами п.5.3. договору встановлений обов'язок орендаря своєчасно та у повному обсязі сплачувати оренду плату.
Відповідно до умов п.10.1, цей договір укладено строком на один рік, який діє з моменту підписання його сторонами.
Відповідно до положень п.10.4, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця та у разі належного виконання орендарем умов цього договору, договір вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором та чинним законодавством за умови відсутності заперечень орану, уповноваженого управляти об'єктом оренди, наданих орендодавцю в установлений законодавством термін.
Додатками до цього договору є Розрахунок плати за оренду державного нерухомого майна та Акт приймання-передавання державного нерухомого майна, який підписаний 12.06.2013 орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем, та згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення будівлі пасажирського павільйону, загальною площею 63,60 кв.м., розташоване за адресою м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1,.
30.10.2018 між орендодавцем і орендарем укладено договір про внесення змін до договору оренди від 12.06.2013 нерухомого майна, що належить до державної власності.
Означеним договором внесено наступні зміни:
У п.1.1. договору шляхом зміни - орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення будівлі пасажирського павільйону, загальною площею 145 кв.м., (інв. №073007, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА531), за адресою: м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1 та обліковується на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про належну оцінку, що була проведена ТОВ "Експертне агентство "Укрконсалт" станом на 30.04.2018 і становить 2426039 грн.
У п.3.1. договору шляхом зміни - орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786 (зі змінами та доповненнями) і становить без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку квітень 2018: 30325, 49 грн.
У розділ 5 договору шляхом доповнення п.5.18. - сплатити протягом місяця до Державного бюджету та балансоутримувачу (у співвідношенні, визначеному у п. 3.5. цього договору), орендну плату у сумі 1054044, 93 грн., донараховані з 12.06.2013 за додаткові 81, 40 кв.м. площі (згідно з розрахунку).
У п.п.10.1. договору шляхом доповнення - продовжити термін дії цього договору до 12.06.2019 включно.
У абз.2 розділу 12 "Додатки" - До цього договору додаються: Розрахунок орендної плати від 30.10.2018, Розрахунок орендної плати від 12.06.2013 вважати таким, що втратив чинність; Акт приймання - передавання від 12.06.2013; Акт приймання - передавання від 30.10.2018.
У п. 7 договору про внесення змін встановлено, що ці зміни діють з моменту їх підписання та є невід'ємною та складовою частиною договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.06.2013, та відповідно до ст. 631 ЦКУ поширюються на правовідносини сторін, які виникли з 12.06.2013.
Додатком до договору про внесення змін є Розрахунок плати за оренду державного нерухомого майна до договору оренди від 12.06.2013 та Акт приймання-передавання, який підписаний 30.10.2018 орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем, згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення будівлі пасажирського павільйону, загальною площею 81,40 кв.м., розташованого за адресою м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1.
В провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/3810/21 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт", відповідно до якої позивач просив суд: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" до Державного бюджету України заборгованість на загальну суму 361030, 17 грн., що складається із заборгованості по орендній платі у розмірі 342995, 15 грн. та пені у розмірі 18035, 02 грн.; розірвати договір оренди №209840910869 нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.06.2013 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю"; виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" із займаного орендованого державного нерухомого майна, а саме нежитлові приміщення будинку пасажирського павільйону, загальною площею 145,00 кв.м, (інв. №073007, реєстровий номер майна 0112566.1.АААИГА531), розташованого за адресою; м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, яке знаходиться на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" з метою розміщення побутових приміщень (інше використання нерухомого майна).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.11.2022 у справі №916/3810/21 (т.1 а.с.191 зворот - 200), залишеним в силі постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.04.2023, позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до Державного бюджету України заборгованість по орендній платі у розмірі 94850, 75 грн., пеню у розмірі 2102, 52 грн., ухвалено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" із займаного орендованого державного нерухомого майна, а саме: нежитлові приміщення будинку пасажирського павільйону, загальною площею 145,00 кв. м (інв. №073007, реєстровий номер майна 0112566.1.АААИГА531), розташованого за адресою: м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, яке знаходиться на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" з метою розміщення побутових приміщень (інше використання нерухомого майна).
Під час розгляду означеної справи судом, крім іншого, встановлено, що:
- державне нерухоме майно, яке є об'єктом відповідного договору оренди від 12.06.2013, використовується відповідачем в якості розміщення побутових приміщень;
- згідно з відомостями щодо щомісячного розміру орендної плати за період червня 2019 по 12.06.2021, а також відомостями щодо часткової оплати заборгованості відповідачем, які наведені у наданому позивачем до суду Звіті, заборгованість відповідача з оплати орендної плати з червня 2019 по 12.06.2021 становить 222850,75 грн. В свою чергу, відповідач надав до суду квитанцію №9281-4403-7431-8291 від 15.09.2022 про оплату орендної плати в розмірі 128000 грн., що підтверджено і позивачем;
- договір оренди нерухомого майна що належить до державної власності від 12.06.2013 припинив свою дію 12.06.2021.
Вказані обставини викладені у рішенні суду від 07.11.2022 у справі №916/3810/21.
Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.
За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів, суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб'єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб'єктивні права за своїм розсудом.
Таким чином, під правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, відповідно до законодавчого визначення, правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети, породжуючи правочий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.
Аналогічних висновків дійшла й Велика Палата у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (стаття 761 ЦК України).
З огляду на наявний в матеріалах справи договір та обставини справи, між позивачем та відповідачем-1 виникли правовідносини з оренди нерухомого майна.
12.06.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області, правонаступником якого є Регіональне відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (орендодавець) і ТОВ "Дерева Раю" (орендар) укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення будівлі пасажирського павільйону, загальною площею 63,60 кв.м., (інв. №073007, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА531), за адресою: м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, та обліковується на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про належну оцінку, що була проведена ТОВ "Одеська регіональна експертна компанія" станом на 31.03.2013 та становить 346974 грн.
Згідно Акту приймання-передавання державного нерухомого майна, який підписаний 12.06.2013 орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення будівлі пасажирського павільйону, загальною площею 63,60 кв.м., розташованого за адресою м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1.
30.10.2018 між орендодавцем і орендарем укладено договір про внесення змін до договору оренди від 12.06.2013 нерухомого майна, що належить до державної власності.
За Актом приймання-передавання, який підписаний 30.10.2018 орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення будівлі пасажирського павільйону, загальною площею 81,40 кв.м., розташованого за адресою м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1.
Жодних заперечень чи претензій щодо отриманого в оренду майна орендар орендодавцю не висловив.
Договори від 12.06.2013 та 30.10.2028, а також Акти прийому-передачі державного нерухомого майна в оренду підписано повноважними представниками сторін без жодних зауважень, їх підписи завірено відтисками печаток сторін договору. Докази зворотнього матеріали справи не містять.
Отже, після підписання вищеозначених Актів прийому-передачі до позивача перейшло право оренди на майно: нежитлові приміщення будівлі пасажирського павільйону, загальною площею 145 кв.м., розташованого за адресою м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1.
Як зазначено вище, під час розгляду справи №916/3810/21 судом було встановлено обставини виконання договору орендарем, а саме використання орендованого майна ТОВ "Дерева Раю" та сплату останнім орендної плати.
Наявність укладеного між позивачем та відповідачем-1оспорюваного договору оренди та факт його виконання свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти вказаний договір, і що на момент укладення договору їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідало внутрішній волі сторін.
На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку, що укладений сторонами договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.06.2013, був направлений на реальне настання правових наслідків, характерних для такого виду договорів: фактичне використання ТОВ "Дерева Раю" переданого йому в оренду майна, що є предметом договору оренди, а також сплати ним орендних платежів на виконання зобов'язань за цим договором.
Отже, з означеного та матеріалів справи слідує, що сторонами погоджено усі істотні умови договору оренди, більше того, вбачається, що у позивача існує заборгованість зі сплати орендної плати (справа №916/3810/21), що також підтверджує використання позивачем орендованого приміщення та, відповідно, вказує на виконання сторонами умов договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.06.2013.
При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 910/1255/20 та від 21.04.2021 у справі №904/5480/19.
Зазначені вище позиції є загальними для спорів про визнання недійсними правочинів, є сталими і знайшли своє відображення у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 та від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18, від 29.06.2021 у справі №916/2042/20.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Відтак, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Як роз'яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
У справі № 910/12787/17 об'єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду сформулювала висновок, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1-3, 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Із змісту позовної заяви слідує, що обґрунтовуючи заявлені вимоги про визнання недійсним укладеного між сторонами договору оренди у всьому обсязі позивач посилається на те, що при укладенні договору оренди відповідач-1 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях не мало необхідного обсягу правомочностей щодо передачі в оренду нежитлових приміщень, оскільки останні не були зареєстровані за державою, а відтак відповідач-1 розпорядився щодо майна не маючи на це відповідних повноважень.
Проте, посилаючись на відсутність зареєстрованого за державою права власності на предмет договору, позивач не зазначив, які його права, свободи чи законні інтереси порушено внаслідок укладення договору, який фактично виконувався сторонами, та припинив свою дію 01.06.2021 року. Не встановлено таких порушень і під час судового розгляду.
Суд зауважує, що право передання майна у найм має власник майна або особа, якій належать майнові права.
У разі передачі майна у найм не власником цього майна судовому захисту підлягатимуть порушені таким чином права власника цього майна.
Позивач не заявляв про належність йому права власності чи майнових прав на предмет оспорюваного договору, а тому підстав для задоволення позову за обставин, на які він посилається, немає.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Однак, позивачем не доведено, що Державою Україна неправомірно набуто право власності на об'єкт оренди, який є предметом спірного договору, як і не доведено незаконність набуття права власності на вказане майно, встановлену у судовому порядку.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як зазначено вище, між сторонами даного спору (позивачем та відповідачем-1) існували правовідносини оренди, суть яких полягала в передачі орендодавцем в платне користування орендаря певного нерухомого майна. За встановленими судом обставинами оспорюваний договір оренди виконувався обома його сторонами належним чином, зокрема позивач, як орендар, фактично досягнув мети укладеного ним правочину, без жодних перешкод користувався орендованим майном, за що і сплачував відповідну орендну плату.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів звернення позивача в період дії спірного договору до відповідача-1 з проханням внести зміни/доповнення до договору або надати будь-які роз'яснення щодо умов, пунктів такого договору, тощо.
Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення вказаного договору оренди шляхом введення позивача в оману та не дотримання вимог чинного законодавства під час його укладення.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави .
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 січня 2023 у справі №731/43/21 (провадження № 61-18990св21) вказав, що: "Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 365/349/16-ц; від 05 червня 2019 року у справі № 693/45/18; від 15 квітня 2020 року у справі № 626/601/19; від 04 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19-ц".
Очевидно, що дії позивача, який уклав договір оренди, виконував його умови (користувався приміщенням та сплачував орендну плату), а згодом подав позов про визнання договору недійсним, суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними.
Крім того, у судових дебатах представник позивача щодо наявності у ТОВ "Дерева Раю" порушеного права та законного інтересу, за захистом яких він звернувся до суду із даним позовом, наголосив, що у випадку визнання судом недійсним правочину правовим наслідком цього буде відсутність у Регіонального відділення ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях будь-яких прав за цим договором та кореспондуючих таким правам обов'язків ТОВ "Дерева Раю".
Зазначив, що рішенням Господарського суду Одеської області від 07.11.2022 у справі №916/3810/21, яке залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.04.2023, були задоволені позовні вимоги Регіонального відділення ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях. Судом вирішено: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до Державного бюджету України заборгованість по орендній платі у розмірі 94850 грн. 75 коп. та пеню у розмірі 2102 грн. 52 коп.; виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" із займаного орендованого державного нерухомого майна, а саме: нежитлові приміщення будинку пасажирського павільйону, загальною площею 145,00 кв. м, (інв. №073007, реєстровий номер майна 0112566.1.АААИГА531), розташованого за адресою: м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, яке знаходиться на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" з метою розміщення побутових приміщень (інше використання нерухомого майна).
При цьому представник позивача зауважив, що рішення в частині виселення ТОВ "Дерева Раю" станом на дату подання цих пояснень не виконано. Однією з підстав неможливості виконання рішення суду в цій частині є те, що ТОВ "Дерева Раю" на праві власності належить кафе "Ітака", про що зазначалось у позові, до складу якого входять нежитлові будівлі та споруди загальною площею 1263,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Одеса, "Аркадія" пляж. Нежитлові будівлі та споруди, які входять до складу клубу "Ітака" та їх площі відображені у технічному паспорті, виготовленому станом на 15.12.2020 року. Поряд з цим, в межах виконавчого провадження щодо виселення ТОВ "Дерева Раю" представники Регіонального відділення ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях та ДП "ОМТП" вимагають від державного виконавця здійснити виселення ТОВ "Дерева Раю"з нежитлових приміщень, які, на їх думку, були предметом договору оренди, в тому числі й тих, які належать на праві власності ТОВ "Дерева Раю".
Крім того, в провадженні Господарського суду Одеської області перебуває об'єднана справа №916/4388/23 (об'єднана зі справою №916/2465/25) за позовом ДП "ОМТП" про стягнення з ТОВ "Дерева Раю" орендної плати за договором оренди від 12.06.2013 у розмірі 149506,84 грн., а також неустойки у розмірі подвійної орендної плати за продовження користування орендованим майном після припинення договору у розмірі 410142,28 грн., а також за позовом Регіонального відділення ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях до ТОВ "Дерева Раю" про стягнення неустойки за продовження користування майном після припинення договору у розмірі 4611648 грн. 46 коп. Позовні вимоги ДП "ОМТП" і Регіонального відділення грунтуються на договорі оренди від 12.06.2013, укладеному між Регіональним відділенням та ТОВ "Дерева Раю", та договорі про внесення змін від 30.10.2018, які у даній справі позивач просить визнати недійсними. Таким чином, не зважаючи на припинення дії договору 12.06.2021, що встановлено рішенням Господарського суду Одеської області від 07.11.2022 у справі №916/3810/21, між сторонами цього договору продовжуються судові спори щодо правовідносин, які виникли на підставі даного договору в період його дії, зокрема щодо стягнення орендної плати, неустойки за неповернення майна та виселення ТОВ "Дерева Раю".
Правовим наслідком згідно ст. 216 ЦК України визнання недійсним договору оренди від 12.06.2013 та договору про внесення змін від 30.10.2018 буде відсутність у Регіонального відділення ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях та ДП "ОМТП" будь-яких прав, які передбачені даним договором, зокрема права вимагати сплату орендної плати та відсутність відповідного обов'язку у ТОВ "Дерева Раю", відсутність обов'язку ТОВ "Дерева Раю" щодо повернення майна у випадку припинення договору, та відсутність відповідного права у Регіонального відділення та ДП "ОМТП" вимоги сплати неустойки за неповернення майна, і так само відсутність у Регіонального відділення та ДП "ОМТП" права вимагати виселення ТОВ "Дерева Раю".
Отже, законний інтерес ТОВ "Дерева Раю" полягає у мирному володінні своїм майном, збережені грошових коштів у своїй власності та недопущення їх стягнення на підставі недійсного правочину, а також у відсутності обов'язку вчиняти дії, які вимагається від нього внаслідок укладення такого правочину, а саме щодо звільнення майна на користь відповідачів у даній справі.
Крім іншого, позовні вимоги направлені на досягнення між позивачем та відповідачами правової визначеності щодо наявності або відсутності у позивача та відповідачів прав та обов'язків, передбачених цим договором. Отже інтерес позивача, окрім прагнення мирного володіння своїм майном, зокрема грошовими коштами, також полягає й у встановленні правової визначеності у правовідносинах між позивачем та відповідачами, а саме щодо наявності або відсутності у сторін оскаржуваного договору прав та обов'язків, які ним визначені або обсягу таких прав та обов'язків, що буде мати наслідком остаточного вирішення спорів, які виникли між сторонами цього правочину та які є предметом розгляду Господарського суду Одеської області у справі №916/4388/23, а також щодо виконання рішення Господарського суду Одеської області від 07.11.2022 у справі №916/3810/21, у яких ТОВ "Дерева Раю" також здійснює захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
З приводу означеного суд зауважує, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства .
Разом з тим, суд вважає, що в даному випадку позивач намагається використати приватно-правову конструкцію позову про визнання правочину недійсним не з метою захисту своїх приватних (цивільних) прав та інтересів, а виключно з метою уникнення виконання судових рішень в частині сплати заборгованості з орендної плати та виселення з орендованого приміщення, що прямо суперечить завданню господарського судочинства (частина 1 статті 2 ГПК України).
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 викладено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати, а по своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
У статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 3, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу), а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1статті 2 ГПК України (частині 1статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19.
Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Разом з тим, твердження позивача про порушення має бути обґрунтованим, а суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту його порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність і (або) необґрунтованість заявлених вимог.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено у який спосіб порушуються, обмежуються, чи не визнаються права позивача оскаржуваним ним договором оренди, та враховуючи, що відсутність порушеного права або оспорюваного права позивача є самостійною, достатньою підставою для ухвалення рішення про відмову в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, суд дійшов висновку про відмову в позові в цій частині.
Що стосується вимоги про усунення перешкод ТОВ "Дерева Раю" у користуванні будівлями та спорудами кафе "Ітака" шляхом зобов'язання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та ДП "Одеський морський торговельний порт" не вчиняти дій щодо виселення ТОВ "Дерева Раю" з будівель та споруд, які входять до складу кафе "Ітака", суд зауважує наступне.
Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного (господарського) права (законного інтересу) в разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі в судовому порядку. Зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
У приписах статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України закріплений принцип непорушності права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, передбачений статтею 391 зазначеного Кодексу, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У розумінні положень наведеної норми право власності може бути порушене і без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у такому випадку має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
Верховний Суд неодноразово (зокрема в постановах від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, від 09.11.2023 у справі № Б - 50/232-09, від 10.09.2024 у справі № 910/8467/21) звертав увагу, що звернутися з передбаченим наведеною нормою негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
Підставою негаторного позову є належне позивачу право користування і розпорядження майном, а також обставини, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Однією з передумов/підстав подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то відпадає і підстава для пред'явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами. Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18, від 09.11.2023 у справі № Б - 50/232-09.
Суд зазначає, що умовами подання негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.07.2019 у справі №926/3881/17, від 05.01.2024 у справі №367/7905/18, від 27.05.2020 у справі №909/392/19, від 08.04.2025 у справі №910/5739/23.
Право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених вище обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами. Подібні за змістом правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справах №909/392/19 та № 910/1310/19, від 09.11.2023 у справі № Б - 50/232-09.
З огляду на предмет позовних вимог до предмету доказування у цій справі входить: факт належності спірного нерухомого майна позивачу на праві власності чи титульного володіння; факт перешкоджання відповідачами користуватись і розпоряджатись цим майном (зокрема шляхом виселення).
Так, обґрунтовуючи вимоги в цій частині позивач зауважує, що рішенням Господарського суду Одеської області від 07.11.2022 у справі №916/3810/21 було частково задоволено позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, зокрема про виселення ТОВ "Дерева Раю" із займаного орендованого державного нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень будівлі пасажирського павільйону, загальною площею 145,00 кв. м, (інв. №073007, реєстровий номер майна 0112566.1.АААИГА531), розташованої за адресою: м.Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, що знаходиться на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" з метою розміщення побутових приміщень (інше використання нерухомого майна).
З метою примусового виконання рішення суду за заявою Регіонального відділення Приморським відділом Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відкрито виконавче провадження №72161310.
В межах даного виконавчого провадження Регіональне відділення та ДП "Одеський морський торговельний порт" вимагають від державного виконавця здійснити виселення ТОВ "Дерева Раю" з нежитлових приміщень, які, на їх думку, були предметом договору оренди.
Відповідачі, стверджуючи про наявність у них прав виселення ТОВ "Дерева Раю", посилаються на те, що будівлі кафе "Ітака" є тим самим об'єктом, який перебував на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" під інв. №073007 (реєстровий номер майна 0112566.1.АААИГА531) площею 63,6 кв.м., а наразі складає 145 кв.м., які були предметом оскаржуваного у даній справі договору оренди від 12.06.2013.
З приводу означеного суд зауважує, що за змістом оскаржуваного у даній справі договору оренди від 12.06.2013 позивачу були передані в оренду нежитлові приміщення будівлі пасажирського павільйону, загальною площею 145,00 кв.м, (інв. №073007, реєстровий номер майна 0112566.1.АААИГА531), розташовані за адресою: м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, що знаходяться на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" з метою розміщення побутових приміщень (інше використання нерухомого майна).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.11.2022 у справі №916/3810/21, крім іншого, ухвалено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" із займаного орендованого державного нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень будівлі пасажирського павільйону, загальною площею 145,00 кв.м, (інв. №073007, реєстровий номер майна 0112566.1.АААИГА531), розташовані за адресою: м. Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, знаходяться на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" з метою розміщення побутових приміщень (інше використання нерухомого майна).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №426419464 від 12.05.2025 (т.1 а.с.15), право власності на об'єкт нерухомості будівлю пасажирського павільйону загальною площею 145 кв.м, розташована в м.Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, 12.11.2014 зареєстровано за Державою Україна в особі Міністерства інфраструктури України.
В свою чергу, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №424054748 від 24.04.2025 (т.1 а.с.22-23), за позивачем ТОВ "Дерева Раю" на праві власності зареєстровано кафе "Ітака", загальною площею 1263,5 кв.м, розташоване в м.Одеса, пляж "Аркадія", будинок б/н.
З наведеного слідує, що об'єкт нерухомості будівля пасажирського павільйону загальною площею 145 кв.м, розташована в м.Одеса, пляж "Аркадія", 3/1 та кафе "Ітака", загальною площею 1263,5 кв.м, розташоване в м.Одеса, пляж "Аркадія", будинок б/н, є різними об'єктами нерухомості.
Отже, суду не доведено, що позивач є власником об'єкта нерухомості будівлі пасажирського павільйону загальною площею 145 кв.м, що розташована в м.Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, який є предметом договору оренди від 12.06.2013 та відносно якого ухвалено рішення у справі №916/3810/21 про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" із займаного орендованого державного нерухомого майна.
Так само не доведено, що відповідачі вчиняють дії щодо виселення позивача із будівель та споруд кафе "Ітака", що належить останньому на праві власності.
На переконання суду, дана вимога фактично спрямована на ухилення від виконання рішення суду у справі №916/3810/21, що набрало законної сили, та є обов'язковим до виконання.
З огляду на вищенаведене, враховуючи встановлені судом факти, предмет та підстави позову в цій частині, судом констатується, що позивачем не доведено що він є власником об'єкта нерухомості будівлі пасажирського павільйону загальною площею 145 кв.м, що розташована в м.Одеса, пляж "Аркадія", 3/1, який є предметом договору оренди від 12.06.2013 та відносно якого ухвалено рішення у справі №916/3810/21 про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" із займаного орендованого державного нерухомого майна, а також, що відповідачі вчиняють дії щодо виселення позивача із будівель та споруд кафе "Ітака", що належить останньому на праві власності, у зв'язку з чим у позові в цій частині слід відмовити з огляду на його необгрунтованість.
Що стосується заяви ДП "Одеський морський торговельний порт" про застосування позовної давності до вимог позивача.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року).
Таким чином, оскільки судом встановлено відсутність підстав для задоволення позовних вимог, позовна давність в межах даної справи не застосовується.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
У зв'язку із стабілізаційними відключеннями електричної енергії повне рішення складено і підписано 20.02.2026.