ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.11.2025Справа № 910/3187/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Колосовій О.П., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" вул. Ушинського, 40, м.Київ, 03151
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ "ВАРТА" просп. Берестейський, 11 Б прим.7, м. Київ, 01135
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача:
1. гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
2. гр. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
про стягнення 300 000, 00 грн.
Представники сторін:
Від позивача: Щербань Д.М., Магеровський І.Т.
Від відповідача: не з'явився.
Від третьої особи 1: не з'явився.
Від третьої особи 2: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ "ВАРТА" про стягнення 300 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на факт безпідставного перерахування позивачем на рахунок відповідача за відсутності жодних правових підстав грошових коштів в сумі 300 000,00 грн., внаслідок чого вказана сума підлягає поверненню позивачеві згідно статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно набута.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3187/25 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, суд дійшов висновку про розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Також вказаною ухвалою суду зобов'язано позивача у строк до 01.05.2025 надати письмові пояснення щодо стану розгляду заяви про кримінальне правопорушення від 05.03.2025, з наданням відповідних доказів в разі наявності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 року з урахуванням предмету позову та наявних у справі наданих позивачем доказів, з метою всебічного, повного та об'єктивного розгляду судом всіх обставин, які мають істотне значення для вирішення спору, а також надання сторонам можливості реалізувати право на доведення своєї правової позиції у спорі, в тому числі шляхом подання додаткових доказів по справі, що унеможливлює розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, а також приймаючи до уваги необхідність залучення до участі у справі третіх осіб, суд дійшов до висновку про необхідність здійснення розгляду справи № 910/3187/25 у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням учасників справи в межах розумного строку та з урахуванням графіку судових засідань, у зв'язку з чим призначено судове засідання (розгляд справи по суті) на 15.10.2025 року, а також залучено за ініціативою суду до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 .
Проте, у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному, призначене на 15.10.2025 судове засідання не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2025 року судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 12.11.2025 року.
У судове засідання з розгляду справи по суті 12.11.2025 року з'явились уповноважені представники позивача. Уповноважений представник відповідача, а також терті особи 1, 2 особисто та/або їх представники в судове засідання не з'явились.
Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов'язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.
Тобто, товариство як юридична особа згідно з наведеними приписами цього Кодексу зобов'язано зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов'язковому порядку.
Наразі, судом згідно бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено відсутність у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ "ВАРТА" як на час відкриття провадження у справі № 910/3187/25, так і на час розгляду справи по суті 12.11.2025 року зареєстрованого електронного кабінету.
При цьому, оскільки відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 01.04.2025 року про відкриття провадження у справі № 910/3187/25, а також ухвали від 08.09.2025 року та 17.10.2025 року були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: просп. Берестейський, 11 Б прим.7, м. Київ, 01135.
Відповідно до пунктів 2, 3, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день: отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № R067053209316, ухвала суду від 01.04.2025 року отримана відповідачем 17.12.2025 року.
Натомість, ухвали суду від 08.09.2025 року та 17.10.2025 року у справі № 910/3187/25, які надсилались відповідачу рекомендованими листами з повідомленням про вручення №№ 0610280729712, R067023463668, були повернуті до суду неврученими адресату з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ "ВАРТА" адресі, зазначеній на конвертах, що повернулися.
Інші електронні адреси та/або поштові адреси, за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або згідно Єдиного державного демографічного реєстру, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведене господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/3187/25 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
В той же час суд звертає увагу, що за змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуте поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
В свою чергу, треті особи 1, 2 про дату, час і місце проведення судового засідання відповідно до норм ст. 6 ГПК України повідомлені належним чином в електронному кабінеті шляхом надсилання копії ухвали суду від 17.10.2025 року про призначення судового засідання з розгляду справи по суті, факт отримання якої 18.10.2025 року підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронного листа до електронних кабінетів учасників справи.
Про поважні причини неявки в судове засідання 12.11.2025 року представника відповідача, а також третіх осіб 1, 2 особисто та/або їх представників суд не повідомлено.
Судом доведено до відома, що до початку судового засідання до суду через систему «Електронний суд» надійшли: 16.09.2025 року від представника позивача - клопотання б/н від 15.09.2025 року про долучення доказів надсилання позовної заяви з додатками на адреси третіх осіб; 24.09.2025 року від третьої особи 1 - пояснення б/н від 23.09.2025 року щодо позову або відзиву, з доказами надсилання до електронних кабінетів позивача та третьої особи 2, в яких гр. ОСОБА_1 зазначає, що перебуваючи в статусі учасника товариства та під час перебування на посаді директора ТОВ «Флагеларія» з грудня 2022 року по травень 2024 року не вела ніяких переговорів з директором або уповноваженими особами ТОВ "АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ "ВАРТА", які б стали підставою для перерахунку коштів, не підписувала договору № 1-08 від 01.08.2024 року з відповідачем чи будь - яких інших документів, а також не отримувала від ТОВ "АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ "ВАРТА" таких документів. Третя особа 1 також наголошує, що на час проведення операції 02.09.2024 року на суму 300 000,00 грн. вона не була ні учасником, ні директором Товариства.
Також через систему «Електронний суд» до суду надійшли: 26.09.2025 року від третьої особи 2 - пояснення б/н від 25.09.2025 року щодо позову, в яких гр. ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість заявленого позову. При цьому третя особа 2 зазначає, що гр. ОСОБА_2 здійснював представництво інтересів гр. ОСОБА_1 згідно довіреності від 20.05.2024 року, посвідченої приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу 20.05.2024 року за реєстровим № 2359, зокрема, в АТ КБ «Приватбанк», та на підставі якої останнім як представником гр. ОСОБА_1 22.05.2024 року було відчужено належну третій особі 1 частку в Статутному капіталі ТОВ «Флагеларія» в розмір 50% на користь гр. ОСОБА_3 . Додатково третя особа 2 вказує, що не мав повноважень на представництво інтересів товариства в АТ «ПУМБ» та розпорядження грошовими коштами, позаяк не мав доступу до відкритих рахунків, в той час як саме новий директор ТОВ «Флагеларія» ОСОБА_3 мав підстави та повноваження для заміни ключів та сертифікатів доступу до системи Інтернет банкінг АТ «ПУМБ»; 10.10.2025 року від представника позивача - додаткові пояснення у справі б/н від 09.10.2025 року, з доказами надсилання до електронних кабінетів інших учасників справи, а також 20.10.2025 клопотання про долучення доказів, в яких позивач зазначає, що за наслідками проведення інвентаризації в ТОВ «Флагеларія» складено відповідний акт №1/16.06inv від 16.06.2025 року, згідно якого встановлено системне виведення гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_4 грошових коштів з рахунків товариства, в т.ч. шляхом здійснення безпідставних платежів на свої власні рахунки ФОП, зокрема, в період з березня по травень 2024 року - два платежі на користь ФОП Канигіної А.В. на суму 55 200,00 грн., в період з квітня по серпень 2024 року - чотири платежі на користь ФОП Рогівського В. А. на суму 2 016 000,00 грн. У зв'язку з встановленими фактами позивачем було подано до суду позовні заяви з вимогами до Рогівського В.А. та Канигіної А.В. про повернення безпідставно отриманих коштів, які були задоволені Господарським судом міста Києва у справах №№ 910/3599/25, 910/3598/25. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та третіми особами на час розгляду справи по суті 12.11.2025 року суду не надано.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 01.04.2025, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач - ТОВ "АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ "ВАРТА" та треті особи 1, 2 не скористалось наданими їм процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, а також відповідачем та третіми особами не забезпечено участь представників в судовому засіданні 12.11.2025 року, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи по суті 12.11.2025 року виключно за наявними матеріалами за відсутності представника відповідача, а також третіх осіб 1, 2 особисто та/або їх представників.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 12.11.2025 року представники позивача підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 12.11.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Як зазначено позивачем у позовній заяві та представниками позивача в судовому засіданні 12.11.2025 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" під час аудиту господарських операцій, що додатково підтверджується витягом з Акту №1/16.06inv від 16.06.2025 року про результати інвентаризації руху грошових коштів та товарно - матеріальних цінностей було виявлено платіж на суму 300 000,00 грн., здійснений 02.09.2024 року (10:33:04) згідно платіжної інструкції № 5 з рахунку позивача НОМЕР_3 , відкритому в АТ «ПУМБ», на користь відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ "ВАРТА" (код ЄДРПОУ: 45097372) на рахунок отримувача: НОМЕР_4 , надавач платіжних послуг отримувача: АТ КБ "Приватбанк", з призначенням платежу "оплата внеску в гарантійний фонд, згідно Договору № 1-08 від 01.08.2024, без ПДВ", платник ТОВ "Флагеларія".
Згідно відміток банку вказана платіжна інструкція № 5 від 02.09.2024 року за підписом платника - Директора Магеровської Христини Тарасівни прийнята до виконання та проведена АТ «ПУМБ» 02.09.2024 року. Копія вказаної платіжної інструкції наявна в матеріалах справи.
Додатково вказана обставина перерахування коштів також підтверджується копією виписки за період з 06.01.2024 по 06.01.2025 банку АТ «ПУМБ», у якому у позивача відкритий рахунок НОМЕР_3 , та з якого, відповідно, здійснювалось перерахуванням коштів.
Поряд із цим, за доводами позивача, між сторонами відсутні будь-які господарські правовідносини, зокрема, укладені договори, замовлення, рахунки на будь-які послуги чи послуги.
У той же час, як наголошує позивач, вказане у платіжній інструкції № 5 від 02.09.2024 призначенням платежу "оплата внеску в гарантійний фонд, згідно Договору № 1-08 від 01.08.2024, без ПДВ" не відповідає дійсності, оскільки такий договір між сторонами не укладався, будь-які роботи чи послуги відповідачем не виконувались та не надавались.
Додатково на підтвердження безпідставності дій щодо перерахування коштів в сумі 300 000,00 грн. позивач також посилається на копію заяви про кримінальне правопорушення, подану 05.03.2025 позивачем до Солом'янського УП ГУ НП у м. Києві, відповідно до якої директором ТОВ "Флагеларія" заявлено про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Зокрема, у поданій заяві позивач зазначає про те, що його діловий партнер ОСОБА_2 , який здійснював фактичне управління Товариством, та бухгалтер Товариства Канигіна Алла Василівна, яка мала доступ до електронних ключів директора Товариства, за попередньою змовою, без відома останнього, здійснювали виведення коштів позивача, зазначаючи у призначеннях платежів платіжних інструкцій неіснуючі договори, або роботи/послуги, завідомо знаючи, що такі договори не укладались, а роботи/послуги не виконувались/не надавались. Одним із таких платежів був платіж згідно платіжної інструкції № 5 від 02.09.2024 року про перерахування коштів у сумі 300 000, 00 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ "ВАРТА", код ЄДРПОУ: 45097372, рахунок отримувача: НОМЕР_4 , надавач платіжних послуг отримувача: АТ КБ "Приватбанк" з призначенням платежу "оплата внеску в гарантійний фонд, згідно Договору № 1-08 від 01.08.2024, без ПДВ", тобто згідно договору, який між сторонами ніколи не укладався, роботи/послуги не виконувались/не надавались за таким договором.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 2 вказаної статті вказує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Аналогічна правова позиція закріплена в частинах 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, чинний на час спірних правовідносин), відповідно до яких зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 181 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Судом встановлено за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що основними видами діяльності відповідача - ТОВ "АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ "ВАРТА" зазначені: 80.10 Діяльність приватних охоронних служб (основний); 69.10 Діяльність у сфері права; 80.20 Обслуговування систем безпеки; 80.30 Проведення розслідувань; 26.20 Виробництво комп'ютерів і периферійного устаткування; 33.14 Ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування; 33.20 Установлення та монтаж машин і устаткування; 43.21 Електромонтажні роботи; 46.43 Оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення; 46.51 Оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням; 46.52 Оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього; 46.66 Оптова торгівля іншими офісними машинами й устаткуванням; 46.69 Оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням; 46.76 Оптова торгівля іншими проміжними продуктами; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.41 Роздрібна торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 61.10 Діяльність у сфері провідного електрозв'язку; 62.02 Консультування з питань інформатизації; 62.03 Діяльність із керування комп'ютерним устаткуванням; 81.10 Комплексне обслуговування об'єктів; 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; 95.11 Ремонт комп'ютерів і периферійного устаткування.
При цьому суд зазначає, що для правомірного набуття відповідачем зазначених грошових коштів у сумі 300 000,00 грн. в якості оплати внеску в гарантійний фонд між сторонами у справі мали бути належним чином оформлені відповідні договірні правовідносини, зокрема, враховуючи вимоги глави 63 Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини щодо надання послуг або глави 54 Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини купівлі - продажу між Товариством з обмеженою відповідальністю «Флагеларія» та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ "ВАРТА" мав бути укладений відповідний договір про надання послуг/постачання товарів, та згідно формулювання призначення платежу, яке було вказано в платіжній інструкції № 5 від 02.09.2024, якою перераховані кошти в загальній сумі 300 000,00 грн., предметом такого договору має бути надання відповідних послуг та/або постачання товарів, які передбачали б сплату позивачем внеску в гарантійний фонд.
Як стверджує позивач в позовній заяві, будь - які правовідносини, в тому числі на підставі укладених господарських договорів, між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Флагеларія» як на момент перерахування коштів, так і на час розгляду справи по суті відсутні.
В свою чергу, сторонами не надано суду укладений договір, предметом якого було надання відповідачем відповідних послуг та/або постачання товарів, в тому числі копії укладеного між сторонами договору № 1-08 від 01.08.2024 року, предметом якого було сплата внесків в гарантійний фонд, а також не надано жодних розписок, листів, телеграм, інших письмових повідомлень, будь-яких документів або доказів вчинення конклюдентних дій, які б підтверджували укладення сторонами договору про надання послуг чи будь-якого іншого договору як у письмовій формі, так і у спрощений спосіб.
Поряд із цим згідно пояснень третьої особи 1 будь - які пропозиції щодо укладення договорів, а також будь - які документи (договори, акти, рахунки, видаткові накладні тощо) від ТОВ АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ "ВАРТА" до позивача не надходили.
Щодо третьої особи 2 суд зазначає, що гр. Рогівським В.А. в своїх поясненнях від 25.09.2025 року будь - яких тверджень щодо наявності/відсутності у позивача господарської діяльності з контрагентом ТОВ «АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ «ВАРТА» не наведено.
Суд зазначає, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
У зазначеному аспекті суд враховує, що відповідачем під час розгляду даної справи не надано суду належних та допустимих доказів існування будь-яких цивільно-правових договорів, які могли б бути підставою для перерахування спірних коштів.
В свою чергу, оскільки станом на час розгляду справи по суті 12.11.2025 року будь - яких доказів існування правовідносин, на які є посилання в платіжному дорученні №5 від 02.09.2024 року у графі "призначення платежу", як і доказів, укладення між позивачем та відповідачем правочину, спрямованого на настання реальних наслідків, сторонами, в т.ч. відповідачем суду не надано, платіжне доручення №5 від 02.09.2024 року на суму 300 000,00 грн. суд розцінює лише як письмовий доказ передачі позивачем відповідачеві грошових коштів, а отже даний доказ не є обставиною, достатньою для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин в контексті зазначеного в платіжній інструкції господарського договору.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Як вже зазначалось вище, позивач, в обґрунтування безпідставності перерахування коштів на рахунок відповідача посилається на ту обставину, що вказані дії сталі наслідком вчинення злочину у тому числі посадових осіб Товариства.
Крім того, судом додатково враховано той факт, що 05.03.2025 позивачем було подано до Солом'янського УП ГУ НП у м. Києві заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України його працівниками, які за допомогою електронних ключів директора Товариства та без відома останнього здійснювали переведення коштів позивача, зазначаючи у призначеннях платежів платіжних інструкцій неіснуючі договори, одним із яких був платіж згідно платіжної інструкції № 5 від 02.09.2024 щодо перерахування коштів у сумі 300 000,00 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ "ВАРТА", код ЄДРПОУ: 45097372.
Наразі, позивачем не було надано суду на виконання вимог ухвали від 01.04.2025 року письмових пояснень щодо стану розгляду заяви про кримінальне правопорушення від 05.03.2025 року та відповідних доказів.
Проте, разом з додатковими поясненнями від 09.10.2025 року позивачем надано копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно якого 16.04.2025 року Солом'янським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві зареєстровано кримінальне провадження 12025100090001135 щодо правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, за наслідками постановлення слідчим суддею Солом'янського районного суду м. Києва 20.03.2025 року у справі № 760/6811/25 (1-кс/760/4224/25) ухвали про зобов'язання уповноважених службових осіб Солом'янського УП ГУНП у м.Києві внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Флагеларія» про кримінальне правопорушення від 05.03.2025 року, розпочати досудове розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи документи та зміст позовної заяви позивача суд доходить висновку, що договір у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками (за їх наявності), не складався.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, зокрема, відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України ).
За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов'язання однією із сторін:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 910/13814/17.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.
Отже, вирішення питання про стягнення безпідставно набутих коштів залежить від висновків про наявність/відсутність між сторонами договірних правовідносин, на підставі яких здійснено відповідне перерахування заявлених до стягнення коштів.
Наразі, відповідачем у відповідності до приписів чинного процесуального закону не спростовано жодними доказами викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для перерахування ТОВ "АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ "ВАРТА" спірних грошових коштів.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанова Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).
Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 у справі № 904/5330/18 також зазначив, що встановлення відсутності господарських зобов'язань, які б виникали з правочинів чи інших передбачених законом актів, як на час перерахування коштів, так і на час розгляду справи свідчить про безпідставність утримання таких коштів та можливість використання правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України.
До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов'язання передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов'язаннях. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 924/1338/19.
Тобто, аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
В даному випадку майном є грошові кошти, які були отримані відповідачем у зв'язку з їх перерахуванням позивачем на поточний рахунок останнього без укладення будь-кого договору, тобто отримані ТОВ "АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ "ВАРТА" без достатніх правових підстав.
Згідно ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Зокрема, судом встановлено за матеріалами справи, що зазначаючи про необґрунтованість перерахування коштів в сумі 300 000,00 грн. та відсутність будь-яких правочинів між позивачем та відповідачем, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність набуття відповідачем коштів у вказаній вище сумі, позивачем 27.02.2025 року було направлено на зареєстровану адресу місцезнаходження відповідача, а саме: пр-т Перемоги, 11б, прим. 7, м. Київ, 01135, претензію б/н від 26.02.2025 року про невідкладне повернення безпідставно отриманих коштів у сумі 300 000,00 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.
Факт надсилання вказаної заяви на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладної № 0813800071608 від 27.02.2025, фіскального чеку до відправлення №0813800071608 від 27.02.2025 та опису вкладення до відправлення №0813800071608 з відтиском календарного штемпеля поштового відділення АТ "Укрпошта" від 27.02.2025 року.
Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, грошові кошти у сумі 300 000,00 грн. позивачу повернуті не були.
В силу ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, свої зобов'язання щодо повернення позивачу безпідставно набутих грошових коштів в сумі 300 000,00 грн., всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ "ВАРТА" утворилась заборгованість перед позивачем у наведеній сумі, яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження існування договірних або будь - яких інших правовідносин з позивачем, повернення безпідставно набутих коштів у сумі 300 000,00 грн., письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що спростовують викладені позивачем позовні вимоги.
Враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами будь-якого договору, за яким би позивач мав обов'язок сплачувати внески в гарантійний фонд, у встановленому законом порядку суд дійшов висновку, що перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 300 000,00 грн. у відповідності до приписів ст.1212 Цивільного кодексу України вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем, і, як наслідок, підлягають поверненню позивачеві.
Зважаючи на вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт безпідставного набуття відповідачем грошових коштів, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення будь - яких доказів повернення позивачу безпідставно набутих коштів в сумі 300 000, 00 грн. відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 300 000,00 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Оскільки позовна заява подана позивачем через систему «Електронний суд», застосуванню підлягають також приписи ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", згідно якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ "ВАРТА" (просп. Берестейський, 11 Б, прим.7, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 45097372) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" (вул. Ушинського, 40, м. Київ, 03151; код ЄДРПОУ 42544966) 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп. боргу та 3 600 (три тисячі шістсот) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 20 лютого 2026 року.
Суддя А.М. Селівон