ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.02.2026Справа № 910/8768/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки" вул. Годованця, 28,м. Кам'янець-Подільський, Кам'янець-Подільський р-н, Хмельницька обл., 32313
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ-РЕМ-БУД» вул. Богданівська, 7Б, 21, м. Київ, 03049
про стягнення 137 561,94 грн.
Представники сторін (не викликались)
Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ-РЕМ-БУД» про розірвання Договору поставки №06/01-578 від 13.12.2024 року, укладеного між сторонами та стягнення 1 037 471,94 грн., а саме 899 910,00 грн. авансу, 57 322,02 грн. пені, 62 993 грн. штрафу, 5 547,39 грн. процентів річних, а також 11 698,83 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки № 06/01-578 від 13.12.2024 року в частині своєчасного виготовлення та поставки продукції у встановлений договором строк, у зв'язку з чим позивач зазначає про наявність підстав для розірвання правочину, повернення авансового платежу, а також сплату нарахованих пені, штрафу, проценти річних та втрат від інфляції.
Судом встановлено, що через канцелярію суду 04.08.2025 року від позивача надійшла заява № 1812 від 29.07.2025 року про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить виключити зі складу позовних вимог вимоги про розірвання Договору поставки № 06/01-578 від 13.12.2024 року та стягнення 899 910,00 грн. авансу, посилаючись на укладення сторонами 20.05.2025 року Додаткової угоди № 1 до Договору про розірвання останнього та повернення постачальником авансового платежу. До заяви додані докази надсилання на адресу відповідача, а також копії додаткової угоди № 1 від 20.05.2025 року та платіжних інструкцій № 84 від 24.07.2025 року на суму 910,00 грн., № 85 від 24.07.2025 року на суму 889 000,00 грн. та № 86 від 25.07.2025 року на суму 10 000,00 грн.
Розглянувши матеріали справи та заяву представника позивача № 1812 від 29.07.2025 року суд зазначає, що відповідно до приписів п.п.1,2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
В свою чергу, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.
Оскільки під зменшенням розміру позовних вимог закон розуміє зміну кількісних показників, в яких виражається певна вимога, тому зменшення позовних вимог могло б бути виражене виключно у зменшенні розміру вимог, які мають кількісний показник, та не є тотожним не підтриманню вимог взагалі, оскільки такі дії свідчать про повну відмову від заявлених позовних вимог.
Згідно п. 3 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви.
Так, приписи статей 46, 174 ГПК України, передбачаючи право позивача, зокрема, на відкликання позовної заяви, не виключають можливості відкликання в частині. Однак воно можлива лише у випадку, якщо позивачем заявлено дві чи більше вимог, і позивач відкликає не усі вимоги. У разі такого відкликання та його прийняття судом позовні заява підлягає поверненню на підставі п. 3 ч. 5 ст.174 Господарського процесуального кодексу України у частині тих вимог, стосовно яких заявлено відкликання, а решта вимог розглядається судом у загальному порядку. Якщо ж позовна заява містить тільки одну вимогу, то відкликання позивача її частини має розглядатися як зменшення розміру позовної вимоги.
Отже, дослідивши заяву позивача № 1812 від 29.07.2025 року про зменшення позовних вимог судом встановлено, що позивач зменшив позовні вимоги, зокрема, за рахунок відкликання позовних вимог про розірвання договору та про стягнення 899 910,00 грн. авансу.
Оскільки, як встановлено судом, вказана заява № 1812 від 29.07.2025 року про відкликання (зменшення розміру позовних вимог) надійшла до Господарського суду міста Києва до вирішення питання про відкриття провадження у справі № 910/8768/25 та підписана уповноваженою особою, а також приймаючи до уваги, що відкликання вищевказаної позовної заяви не суперечить чинному законодавству, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу та інших сторін, ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 року задоволена заява позивача про відкликання позовної заяви в частині, позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки" до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ-РЕМ-БУД» в частині позовних вимог про розірвання Договору поставки №06/01-578 від 13.12.2024 року та стягнення 899 910,00 грн. авансу повернута в порядку п. 3 ч. 5 ст.174 ГПК України, подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням решти позовних вимог про стягнення 57 322,02 грн. пені, 62 993 грн. штрафу, 5 547,39 грн. процентів річних, 11 698,83 грн. втрат від інфляції, всього 137 561,94 грн.
Окрім того, даною ухвалою прийнято позовну заяву до розгляду в частині решти позовних вимог та відкрито провадження у справі № 910/8768/25, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Судом встановлено, що через систему «Електронний суд» представником відповідача 29.08.2025 подано відзив на позовну заяву б/н від 28.08.2025, з доказами надсилання до електронного кабінету позивача, в якому відповідач зазначає, що перед виготовленням та монтажем вентиляційного обладнання відповідач був зобов'язаний отримати від позивача завдання на проектування та розробити проект, в якому визначити необхідні матеріали для проведення робіт. Однак, позивачем в порушення ч.1 ст. 324 ГК України не надано завдання на проектування, отже, не виконано дій, що передбачені законом. Крім того, відповідач зауважує про відсутність у нього боргу перед позивачем, у зв'язку з чим просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
В свою чергу, 08.09.2025 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив № 2117 від 05.09.2025 року, з доказами надсилання на адресу відповідача, в якій позивач зазначає, що в складі тендерної документації містились технічні характеристики до Продукції та перелік робіт для монтажу і пуско-налагодження системи вентиляції з яким могли ознайомитись усі зацікавлені особи. Звернень чи запитань до закупівлі не було. На етапі укладення договору відповідач також не надав жодних уточнень щодо виконання договору. Відповідь на відзив судом також долучено до матеріалів справи.
Окрім цього, 17.09.2025 через систему "Електронний суд" та 23.09.2025 через відділ діловодства суду представником позивача подано аналогічні за змістом заяви № 2234 від 16.09.2025 про часткове повернення судового збору у розмірі 12 534,08 грн., сплаченого за подання позову у справі № 910/8768/25 згідно з платіжною інструкцією № 2948 від 09.07.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 заяву позивача про повернення частини судового збору задоволено та повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 12534,08 грн., сплачений згідно платіжної інструкції № 2948 від 09 липня 2025 року.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем суду не надано.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, які зазначені судом в ухвалі від 13.08.2025, відповідач мав подати заперечення на відповідь на відзив позивача.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом на подання заперечень на відповідь на відзив, передбаченим ч.1 ст. 167 Господарського процесуального кодексу України.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечень на відповідь на відзив, в т.ч. з урахуванням заяви про відкликання (зменшення розміру позовних вимог) та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ-РЕМ-БУД» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду заперечень на відповідь на відзив, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, що діяв на час правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.
Як встановлено судом, уповноваженою особою на онлайн-платформі Електронної системи публічних закупівель Prozorro 12.11.2024 року було оприлюднено оголошення про проведення відкритих електронних торгів за предметом закупівлі «ДК 021:2015:42520000-7: Вентиляційне обладнання».
Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.
Частиною 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» визначено, що рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.
За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.
В подальшому, за наслідками визначення відповідача переможцем аукціону (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2024-11-12-014073-a) (протокол розкриття тендерних пропозицій від 21.11.2024 року), 13 грудня 2024 року між Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки" (покупець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ-РЕМ-БУД» (постачальник за договором, відповідач по справі) був укладений Договір поставки №06/01-578 (далі - Договір), за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується виготовити та поставати «Систему вентиляції» (далі - Продукція), провести монтаж, пуско-налагодження обладнання та навчанням персоналу і передати її у власність покупцю, а покупець зобов'язується належним чином прийняти та оплатити продукцію.
Розділами 1-13 Договору сторони узгодили предмет договору, ціна та сума договору, порядок розрахунків, кількість та якість продукції, передача продукції та термін поставки, термін дії договору, відповідальність сторін, обставини непоборної сили та істотні зміни обставин, гарантії постачальника, інші умови тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно п. 6.1 Договору цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2025 року, а в частині виконання зобов'язань - до повного їх виконання.
Вказаний Договір підписаний представниками постачальника та покупця і скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України, з елементами договору підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 33 Господарського кодексу України та §1, 3 глави 61 Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що можливість укладення сторонами змішаного договору та узгодження ними умов в такому договорі не суперечить приписам частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України, відповідно до яких сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно п. 1.2 Договору найменування, одиниці виміру, ціна, загальна вартість, інші характеристики продукції, умови доставки, оплати та інші умови за погодженням сторін зазначаються сторонами в Специфікаціях та Додатках до Договору.
Так, сторонами було погоджено Специфікацію № 1 до Договору, копія якої наявна в матеріалах справи, за змістом якої сторони визначили найменування, складові, ціну предмета поставки - Системи вентиляції шліфувального цеху, а також перелік і вартість робіт, тобто загальна вартість продукції з монтажем, пуско - налагодженням продукції, що поставляється по Специфікації, становить 1 799 820,00 грн., в т.ч. ПДВ 299 970,00 грн.
Відповідно до п.5.4 Договору поставка продукції здійснюється на умовах DAP склад покупця: Хмельницька область, м. Кам'янець - Подільський, вул. Годованця, 28, згідно міжнародних правил Інкотермс 2020 року, якщо інше не передбачено в Специфікаціях.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Частиною 1 ст. 843 Цивільного кодексу України визначено, що договором підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
У відповідності до п.
2.1 Договору ціна за Продукцію вказується у рахунках на оплату та Специфікації (Додаток №1 до даного Договору), які надаються Постачальником Покупцю відповідно до цього Договору.
За умовами п.2 Специфікації № 1 до Договору у ціну в розмір 1 799 820,00 грн. з ПДВ включено вартість проектування, виготовлення продукції, упаковки, доставку, монтаж обладнання, налагодження, пуск обладнання, та інші витрати постачальника, пов1язані з виконанням умов Договору.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Пунктом 3 Специфікації №1 до Договору визначені умови оплати, а саме: покупець зобов'язується здійснити попередню оплату у розмірі:
- аванс в розмірі 50% від суми Договору протягом 5 банківських днів після виставлення рахунку постачальником;
- остаточний розрахунок в розмірі 50% від суми Договору протягом 5 банківських днів після підписання сторонами акта виконання монтажу та ПНР.
Валютою платежу є національна валюта України - гривня. Оплата вважається проведеною з моменту надходження на поточний рахунок постачальника грошових коштів у повному обсязі за конкретним рахунком на оплату (пункти 3.2 та 3.3 Договору).
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати за Договором матеріали справи не містять та сторонами суду не надано.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору та Специфікації № 1 позивачем як замовником було перераховано на рахунок виконавця - ТОВ «ПРОЕКТ-РЕМ-БУД» грошові кошти в сумі 899 910,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 25.12.2024 року на суму 899 910,00 грн., копія якої наявна в матеріалах справи, з зазначенням в призначенні платежу «Аванс 50% за мат. Цінності по договору № 06/01-578 від 13.12.2024 р. згідно замовлення на оплату № 18 від 2024 р., тендер № UA-2024-11-12-014073 від 12.11.2024 р., ПДВ 20%-149985,00 грн.».
Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачем не заперечувався.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані зобов'язання щодо здійснення передплати за продукцію та виконання робіт в розмірі, що дорівнює обумовленій сторонами передплаті 50% на підставі укладеного Договору та узгодженої сторонами договірної вартості обладнання та робіт, факт перерахування позивачем грошових коштів за Договором належним чином підтверджено матеріалами справи.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
У відповідності до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
За умовами п.4 Специфікації, термін виготовлення, поставки та монтажу - 120 (сто двадцять) календарних днів з дати зарахування на рахунок постачальника передоплати в розмірі 50% відповідно до п.3 Специфікації. У випадку недотримання покупцем строків оплати, вказаних в цій Специфікації, строки виготовлення продукції автоматично продовжуються на кількість днів прострочено плати.
Згідно п.5.2 та п.5.5 Договору перехід права власності відбувається в момент отримання продукції покупцем на складі постачальника, після підписання сторонами відповідних видаткових та товарно-транспортних документів. Датою поставки продукції є дата передачі постачальником продукції покупцю, зазначена у видаткових накладних за підписом обох сторін. Датою виконання робіт (надання послуг) є дата підписання Акту про надані послуги (виконані роботи). Після закінчення надання послуг постачальник протягом 5 робочих днів готує та передає на погодження покупцю два примірники Акту приймання - передачі наданих послуг. Покупець зобов'язаний протягом 5 робочих днів розглянути і підписати вказаний акт або надати письмові мотивовані заперечення.
Покупець після отримання продукції зобов'язаний повідомити у п'ятиденний термін про готовність приміщення до виконання монтажу та ПНР (п. 6 Специфікації № 1).
Докази того, що сторони узгодили інший термін та умови поставки і монтажу продукції за Договором в матеріалах справи відсутні.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
В свою чергу в силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
За правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми, при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язані свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов'язання, до яких відносяться і зобов'язання, які випливають із договору поставки.
За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
При цьому, оскільки позивачем як покупцем обладнання здійснено виконання умов п.3.1 Договору та п.3 Специфікації в частині попередньої його оплати в погодженому розмірі 50% від суми Договору, постачальник повинен виконати свій обов'язок щодо поставки обладнання та його монтажу згідно з п.3 Специфікації № 1.
Тобто, з урахуванням умов Договору, Специфікації № 1 та вищезазначених норм Цивільного кодексу України, а також фактичної дати здійснення передплати в сумі 899 910,00 грн., виконавець зобов'язаний виготовити, поставити замовнику продукцію і змонтувати її у строк до 25.04.2024 року включно.
Окрім цього суд звертає увагу на приписи Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно статті 1 якого господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, враховуючи здійснену позивачем фактичну передплату, у ТОВ «ПРОЕКТ-РЕМ-БУД» виникли зобов'язання з постачання продукції та виконання робіт з монтажу у відповідному обсязі, факт виконання яких має бути підтверджений належним чином оформленим первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість поставленого обладнання та виконаних робіт, зокрема, з урахуванням змісту Договору - видатковою накладною та актом приймання - передачі робіт (послуг).
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, виконавцем було допущено порушення умов Договору в частині здійснення поставки передбаченої умовами Договору продукції та виконання робіт з її монтажу, позаяк доказів постачання та монтажу Системи вентиляції шліфувального цеху матеріали справи не містять.
При цьому, як свідчать матеріали справи, відповідач листами №1103/01 від 11.03.2025 року та № 1803/01 від 18.03.2025 року звертався до позивача з проханням надати технічні дані та побажання для аналізу та покращення системи вентиляції, які передбачені договором, а також пропонував змінити перелік товарів і робіт у Специфікації та затвердити схеми систем вентиляції з урахуванням аналізу технічних даних, пропозицій і побажань замовника.
Також ТОВ «ПРОЕКТ-РЕМ-БУД» листом №2003/01 від 20.03.2025 було надано позивачу пропозиції щодо влаштування системи вентиляції та запропоновано схеми вентиляції для затвердження.
Разом з тим, як зазначає позивач в позовній заяві, умовами Договору не передбачено його зміна шляхом листування, оскільки всі зміни та доповнення до Договору є дійсними за умови, якщо вони здійснені в письмовій формі та підписані уповноваженими представниками сторін.
В той же час, між сторонами не було укладено Додаткової угоди, якою були внесені зміни до Договору або до Специфікації №1 до Договору.
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Статтею 670 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару, а саме встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
При цьому припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Окрім цього, у відповідності до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Згідно зі статтею 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Судом встановлено за матеріалами справи, що позивач звертався до відповідача з листами № 1182 від 20.05.2025 року та № 1336 від 06.06.2025 року про розірвання договору, в яких повідомляв відповідача про дострокове розірвання Договору поставки № 06/01-578 від 13.12.2024 року у зв'язку з невиконанням ТОВ «ПРОЕКТ-РЕМ-БУД» своїх обов'язків щодо поставки та монтажу продукції та у передбачені договором строки з урахуванням здійсненої передплати, запропонувавши до підписання проект додаткової угоди № 1 до Договору, а також повернути авансовий платіж в розмірі 50% від загальної суми Договору.
Факт надсилання зазначеного листа на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи витягом з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення № 3231300044762 та копіями накладної ТОВ «Нова пошта» № 59001395712408.
В матеріалах справи наявна копія підписаної обома сторонами та скріпленої печатками Додаткової угоди № 1 від 20.05.2025 року до Договору, згідно якої сторони дійшли згоди розірвати Договір № 06/01-578 від 13.12.2024 року (п.1) та протягом 5 банківських днів повернути на розрахунковий рахунок покупця авансовий платіж в розмірі 50% від загальної суми Договору (п.2).
Окрім цього позивачем надано докази повернення відповідачем передплати за Договором в сумі 899 910,00 грн., а саме копії платіжних інструкцій: № 84 від 24.07.2025 року на суму 910,00 грн., № 85 від 24.07.2025 року на суму 889 000,00 грн., № 86 від 25.07.2025 року на суму 10 000,00 грн.
Таким чином, матеріалами справи належним чином підтверджується укладення сторонами Додаткової угоди №1 від 20.05.2025 року про розірвання спірного Договору та здійснення відповідачем на виконання умов останньої повного повернення авансового платежу в розмірі 50% - 899 910,00 грн.
Заперечень щодо порядку зарахування здійсненої оплати від позивача до суду не надходило.
Частиною 2 статті 231 ГК України передбачено, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).
Також суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 7.2 Договору у разі порушення постачальником строків поставки продукції, покупець має право стягнути з постачальника неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від вартості продукції з якої допущено прострочення виконання за кожен день прострочення.
Згідно п. 7.3 Договору у разі порушення постачальником строків надання послуг, покупець має право стягнути з постачальника неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної поставки продукції та монтажу останньої за Договором позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача на підставі п.п.7.2, 7.3 Договору 57 322,02 грн. пені за період 25.04.2025-08.07.2025 року, на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України 62 993,70 грн. 7% штрафу за порушення поставки продукції більше 30 днів, та згідно ст. 625 ЦК України 5 547,39 грн. процентів річних за період 25.04.2025 - 08.07.2025 року та 11 698,83 грн. інфляційних збитків за період 01.05.2025-31.05.2025 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (відмову від вимог в частині).
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2,3,4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов'язань в частині здійснення своєчасної поставки продукції та монтажу обладнання, передбаченого умовами Договору або відсутності боргу з оплати штрафних санкцій.
Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним Договору поставки №06/01-578 від 13.12.2024 року та Додаткової угоди № 1 від 20.05.2025 року до нього та/або їх окремих положень сторонами суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
При цьому, заперечуючи проти задоволення позову Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ-РЕМ-БУД» зазначило, що отриманий аванс був повернутий у повній сумі, з метою недопущення негативних наслідків для позивача, відповідач належним чином повідомив позивача, що необхідна часткова заміна списку обладнання, що включено до Специфікації та надіслав йому на електронну пошту проєкт додаткової угоди про внесення змін до Договору, на підтвердження чого надано відповідний скрін-шот від 07.05.2025 року про отримання проєкту Додаткової угоди про внесення змін до Договору та викладення Специфікації в новій реакції.
Як зазначено відповідачем, ТОВ «ПРОЕКТ-РЕМ-БУД» було підписано проєкт додаткової угоди та направлено через поштового оператора «Нова пошта» на адресу позивача згідно експрес - накладної № 59001370410036 від 05.05.2025 року, копія якої долучена до відзиву, проте вказана додаткова угода підписана позивачем не була.
Також відповідач зазначає, що організатором закупівлі не було дотримано принципів здійснення публічних закупівель, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», а саме: максимальної ефективності, економії та пропорційності, отже, Договір суперечить положенням законодавства та порушує публічних порядок, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання його недійним відповідно до ст. 203, ст.204, ст. 215 ЦК України.
Крім того відповідач просить звільнити від нарахованих штрафних санкцій, оскільки ним були понесені витрати на виконання проєктного рішення систем вентиляції та аспірації для виконання Договору, які позивачу не виставлялись, зважаючи на те, що їх вартість Договором окремо не встановлена, а також просить переглянути нараховані позивачем 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідач вважає, що оскільки Додаткова угода №1 була укладена між сторонами 20.05.2025 року, то грошові зобов'язання з повернення авансу виникли саме з цієї дати, а початком прострочення повернення авансу є 28.05.205 року. Тобто, 3% річних можуть бути нараховані тільки з 28.05.2025 року, в той час, як інфляційні збитки за травень 2025 року не нараховуються.
Також, на думку відповідача, відсутні підстави для нарахування штрафу у розмірі 7%, оскільки 20.05.2025 року зобов'язання припинилось і 1 місяць, з 24.04.2025 року, на дату його припинення не минув.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суму пені у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені та штрафу, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок штрафних санкцій), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18 про стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) за несвоєчасну поставку товару за договором поставки, пеня, передбачена статтею 231 Господарського кодексу України та частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов'язання, у тому числі і до негрошового. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відтак, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, неустойки, передбаченої пунктами 7.2, 7.3 Договору.
Судом встановлено, що в обґрунтування підстав для застосування до відповідача штрафної санкції за порушення зобов'язання зі своєчасної поставки та монтажу продукції у вигляді штрафу у розмірі 7 % від вартості товарів (робіт, послуг) за прострочення понад тридцять днів позивач посилається на частину 2 статті 231 Господарського кодексу України.
При цьому за матеріалами справи судом встановлено, що умови розділу 7 «Відповідальність сторін» Договору не містять положень щодо застосування до постачальника такого виду відповідальності як штраф за неналежне виконання зобов'язань з поставки продукції та її монтажу, у зв'язку з чим суд зазначає, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені (штрафу) не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня (штраф) нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені (штрафу) може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Пунктом 2 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України закріплено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.
При цьому, судом встановлено згідно матеріалів справи відсутність в укладеному між сторонами Договору, невиконання умов з поставки та монтажу продукції за яким стало підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою, положень щодо передбаченої сторонами відповідальності постачальника (ТОВ «ПРОЕКТ-РЕМ-БУД») у вигляді нарахування штрафу за неналежне виконання зобов'язань з поставки та монтажу продукції, що, за умови відсутності визначення такого обов'язку певним законодавчим актом, в свою чергу, виключає можливість нарахування та стягнення штрафу в даному випадку за порушення сторонами умов укладеного між сторонами Договору.
Отже, як свідчать наявні у справі докази, у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування неустойки у вигляді 7% штрафу взагалі не визначено.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Таким чином, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати штрафу за порушення строків виконання зобов'язань (з поставки та монтажу) та не визначали його розміру, то немає підстав для стягнення штрафу у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до статті 547 та пункту 1 частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, оскільки штрафні санкції, передбачені нормами частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, застосовуються лише за прострочення виконання негрошового зобов'язання, а з матеріалів справи не вбачається та позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (штрафу, пені), та їх розмір актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, наведене виключає правові підстави для стягнення з відповідача 62 993,70 грн. штрафу за прострочення виконання обов'язку з поставки та монтажу продукції понад 30 днів, нарахованої позивачем.
Відтак, позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Окрім цього суд зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк поставку та монтаж продукції не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Як вбачається з п.4 Специфікації термін виготовлення, поставки та монтажу - 120 (сто двадцять) календарних днів з дати зарахування на рахунок постачальника передоплати в розмірі 50% відповідно до п.3 Специфікації, отже, кінцевий строк виконання відповідачем зобов'язань по спірному Договору - 24.04.2025 року, та позивачем здійснено нарахування пені та процентів річних з 25.04.2025 року, а також втрат від інфляції з 01.05.2025 року.
В свою чергу, судом враховані обставини укладення сторонами Додаткової угоди № 1 від 20.05.2025 року до Договору, якою сторони дійшли згоди розірвати спірний Договір та визначили строк повернення постачальником авансового платежу в розмірі 50%, сплаченого покупцем на виконання умов правочину - протягом 5 (п'яти) банківських днів, та яка є обов'язковою для сторін, у зв'язку з чим граничним строком повернення авансового платежу в сумі 899 910,00 грн. з урахуванням банківських днів має бути 27.05.2025 року та, відповідно, початком періоду прострочення - 28.05.2025 року.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 187/16/17-ц (провадження № 61-1284св17) індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Отже, враховуючи законодавчо визначений порядок нарахування втрат від інфляції, визначений судом граничний строк виконання зобов'язань з повернення передплати за Договором та зазначений позивачем період нарахування втрат від інфляції - 01.05.2025-31.05.2025 року, підстави для нарахування втрат від інфляції за травень 2025 року відсутні.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір останньої, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 57 322,02 грн. за період 25.04.2025 - 08.07.2025 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Окрім цього, за результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних, з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення та зазначеного позивачем кінця такого періоду, судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань становить 3 106,54 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 3 106,54 грн. процентів річних.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ-РЕМ-БУД» (вул. Богданівська, 7Б, 21, м. Київ, 03049, код ЄДРПОУ 42685475) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки" (вул. Годованця, 28,м. Кам'янець-Подільський, Кам'янець-Подільський р-н, Хмельницька обл., 32313, код ЄДРПОУ 23831376) 57 322,02 грн. (п'ятдесят сім тисяч триста двадцять дві грн. 02 коп.) пені, 3 106,54 грн. (три тисячі сто шість грн. 54 коп.) процентів річних та 1330,15 грн. (одну тисячу триста тридцять грн. 15 коп.) судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 20 лютого 2026 року.
Суддя А.М.Селівон