вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
12 лютого 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/351/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.
Розглянув матеріали справи
за позовом Ужгородської міської ради, м. Ужгород
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Маєрсам», м. Ужгород
про стягнення 219 174,53 грн
За участю представників:
позивача - Данканич А.Е., в порядку самопредставництва;
відповідача - Тодавчич Г.І., адвокат, ордер серії АО №1180664 від 18.06.2025
Ужгородська міська рада звернулася до Господарського суду Закарпатської з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маєрсам» 219 174,53 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 0,0898 га, кадастровий номер 2110100000:18:002:0081, що знаходиться за адресою вул. Минайська, 16 в м. Ужгороді, за період з 24.05.2019 до 29.02.2024 без укладеного договору оренди землі в порушення норм Земельного кодексу України.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/351/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 березня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 31.03.2025 суд відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору, заяв із обґрунтуванням заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Надалі, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів належного повідомлення відповідача про розгляд цієї справи, а також з метою повного, всебічного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, суд, ухвалою від 29 травня 2025 року, призначив справу №907/351/25 до розгляду у судовому засіданні та повідомив учасників справи, що воно відбудеться 19 червня 2025 року, а також зобов'язав позивача надати суду в строк до 16 червня 2025 року, витяги з Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 2110100000:18:002:0081 та 2110100000:18:001:0294.
У судовому засіданні 19 червня 2025 року, за участю представників позивач та відповідача, суд оголосив перерву до 10 липня 2025 року з метою забезпечення сторонам можливості подання витребуваних судом доказів та додаткових пояснень.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 10 липня 2025 року суд постановив здійснити перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №907/351/25 за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, а також призначив підготовче засідання на 24 липня 2025 року.
У підготовчому засіданні 24 липня 2025 року, за участю представників сторін, зважаючи на відповідне клопотання представника позивача, суд оголосив перерву до 18 вересня 2025 року, продовживши строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів.
18 вересня 2025 року від позивача до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення доказів в якому заявник просить суд поновити процесуальний строк для подання таких доказів.
Під час проведення підготовчого засідання 18 вересня 2025 року суд постановив протокольну ухвалу про задоволення клопотання представника позивача, визнання поважними причин пропуску строку на подання доказів, поновлення відповідного строку, долучення доказів до матеріалів справи, встановлення відповідачу строку для подання додаткових пояснень та оголошення перерви до 30 вересня 2025 року.
29 вересня 2025 року через систему «Електронний суд» надійшла заява/додаткові пояснення відповідача від 29.09.2025, у якій відповідач зазначає, що у спірний період користувався спірною земельною ділянкою правомірно, посилаючись на рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.09.2020 року по справі №907/723/19, та просить суд відмовити у задоволенні позову.
В ході підготовчого засідання 30 вересня 2025 року, суд, задовольнив клопотання представника позивача про оголошення перерви, оголосив перерву в підготовчому засіданні до 21 жовтня 2025 року та встановив позивачу п'ятиденний строк для подання додаткових пояснень.
03 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» надійшла заява/додаткові пояснення позивача від 03.10.2025, у якій позивач просить суд врахувати встановлені судами обставини у справах №907/723/19 та №907/351/25.
За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з'ясуванню судом, ухвалою від 21 жовтня 2025 року суд постановив підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 11 листопада 2025 року.
У судовому засіданні 11 листопада 2025 року, за участю представників позивача та відповідача, суд постановив протокольну ухвалу, якою оголосив перерву в судовому засіданні до 09 грудня 2025 року, а також зобов'язав надати суду:
- позивача - документи, які стали підставою формування земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:18:002:0081 у 2007 році та документи, які стали підставою формування земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:18:001:0294 у 2022 році та документи, які надавались ТОВ «Офіс центр 3» при укладенні з ним договору оренди ділянки 2110100000:18:002:0081 у травні 2024 року;
- відповідача - письмові пояснення з доказами на їх підтвердження щодо підстав зазначення у договорі купівлі-продажу у частині частки літери Б на користь ТОВ «Офіс центр» відомості про місцезнаходження цього майна із зазначенням кадастрового номеру земельної ділянки 2110100000:18:001:0294.
Також, судом встановлено сторонам строк до 01 грудня 2025 року для подання таких відомостей та пояснень, а також запропоновано представнику відповідача у цей строк надати письмові пояснення щодо звернення до Ужгородської міської ради для отримання в оренду земельної ділянки.
02 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» від позивача до суду надійшла заява від 01.12.2025 про долучення до матеріалів справи доказів поданих на виконання протокольної ухвали суду, а саме: документів, які стали підставою формування земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:18:002:0081 у 2007 році; документів, які стали підставою формування (зміни цільового призначення) земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:18:002:0081 у 2022 року; документів, які стали підставою формування земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:18:002:0294 у 2024 році.
03 грудня 2025 року від відповідача в електронній формі через кабінет в ЄСІТС надійшла заява від 03.12.2025 за змістом якої надано пояснення щодо відображення у договорі купівлі продажу від 07.05.2024 року реєстровий №1147, що укладений між ТОВ «Маєрсам» та ТОВ «Офіс-центр-3», кадастрового номера земельної ділянки №2110100000:18:001:0294 на якій знаходиться частина нерухомого майна літ. Б. До вказаної заяви долучено: геодезична зйомка земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:18:002:0081.
08 грудня 2025 року відповідач подав до суду через систему «Електронний суд» заяву від 08.12.2025 до якої долучено довідку (зйомку) видану ПП «Закарпатський інститут землеустрою» на підтвердження знаходження на земельній ділянці кадастровий №2110100000:18:001:0294, вказаної нежитлової будівлі та її схематичне зображення. Крім того просить поновити строк для подання вказаного документа, обґрунтовує поважність причин пропуску строку тим, що товариство залучало для надання такої довідки фахівців ПП «Закарпатський інститут землеустрою», через завантаженість останніх не вдалося подати таку довідку раніше.
У ході судового засідання 09 грудня 2025 року, суд, за наслідками розгляду клопотання відповідача про поновлення строку на подання доказів, зважаючи на викладенні у клопотанні обставини, визнав поважними причини пропуску процесуального строку, поновив такий строк, а доказ долучив до матеріалів справи.
Також судом було встановлено неналежне виконання позивачем вимог протокольної ухвали від 11.11.2025 в частині надання суду документів, які стали підставою формування земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:18:001:0294 у 2022 році та документів, які надавались ТОВ «Офіс центр 3» при укладенні з ним договору оренди ділянки 2110100000:18:002:0081 у травні 2024 року.
За наслідками проведеного у справі судового засідання, суд ухвалою від 09 грудня 2025 року постановив відкласти судове засідання на 15 січня 2026 року та повторно зобов'язав позивача в строк до 31 грудня 2025 року надати суду землевпорядну документацію, яка стала підставою формування земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:18:001:0294 у 2022 році та усіх документів, які надавались ТОВ «Офіс центр 3» при укладенні з ним договору оренди ділянки 2110100000:18:002:0081 у травні 2024 року.
Крім того, суд ухвалою від 09 грудня 2025 року зобов'язав відповідача в строк до 31 грудня 2025 року надати суду матеріали технічної інвентаризації об'єкта під літерою Б за адресою м. Ужгород, вул. Минайська, 16, яка проводилася в період 2019 - 2024 роки.
31 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» надійшла заява позивача від 31.12.2025, у якій орган місцевого самоврядування просить суд продовжити строк для подання письмових доказів, які були витребувані судом згідно з ухвалою від 09 грудня 2025 року. Заява обґрунтована відсутністю у розпорядження позивача витребуваної судом технічної документації та направлення, у зв'язку з цим, запиту до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області.
14 січня 2026 року через систему «Електронний суд» надійшла заява відповідача у якій заявник вказує на неможливість надання витребуваних судом матеріалів технічної інвентаризації об'єкта під літерою Б за адресою м. Ужгород, вул. Минайська 16 в період 2019-2024 року, оскільки така технічна інвентаризація не проводилася. Окрім того, позивачем 14.01.2026 подано суду клопотання про поновлення строку подання доказів
15 січня 2026 року у судовому засіданні суд задовольнив клопотання позивача про продовження строку подання доказів, встановив строк для подання таких до 31 січня 2026 року та оголосив перерву в судовому засіданні до 05 лютого 2026 року. У задоволенні клопотання позивача від 14.01.2026 року про поновлення строку судом відмовлено.
29 січня 2026 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, разом з яким позивачем було надіслано копію технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ТОВ «Офіс-центр-3» для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, що розташована за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 16.
У судовому засіданні 05.02.2026 з метою надання учасникам справи можливості підготуватися до судових дебатів оголошено перерву до 12 лютого 2026 року.
11 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява - виступ у судових дебатах на 12 лютого 2026 року від 11.02.2026 року, у якій заявник звертає увагу, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 року по справі №308/9524/17 було визнано протиправним та нечинним рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради».
Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав з визначених у позовній заяві підстав, надав суду пояснення щодо обставин спірних між сторонами правовідносин.
Представник відповідача в судових засіданнях заперечує проти задоволення позовних вимог.
В порядку ст. 240 ГПК України скорочене рішення (вступна та резолютивна частини) проголошена судом в судовому засіданні 12.02.2026 року.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовуються використанням відповідачем земельної ділянки комунальної власності кадастровий номер 2110100000:18:002:0081, площею 0,0898 га, що знаходяться за адресою вул. Минайська, 12, в м. Ужгороді без належної правової підстави, у зв'язку з чим, за переконанням позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Маєрсам» безпідставно зберегло грошові кошти, які мало сплатити за використання земельної ділянки за період з 24.05.2019 до 10.03.2024 року.
На переконання позивача відповідач, як власник нерухомого майна, що розташоване на спірній земельній ділянці та фактичний її користувач, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ними, на підставі частини першої статті 1212 ЦК України зобов'язаний сплатити безпідставно збережені кошти за використання кадастровий номер 2110100000:18:002:0081, площею 0,0898 га, що за підрахунками позивача у спірному періоді становить 219 174,53 грн.
Заперечення (відзив) відповідачів.
Відповідачем не подано відзив на позов за правилами ст.ст. 165, 178 ГПК України.
Згідно з усними поясненнями представника відповідача позовні вимоги Ужгородської міської ради Товариством не визнаються з посиланням на недоведеність обставини відсутності на земельній ділянці кадастровий номер 2110100000:18:002:0081 інших землекористувачів, розташування належного відповідачу майна саме на цій земельній ділянці та з урахуванням скасування Восьмим апеляційним адміністративним судом 03.02.2026 у справі №308/9524/17 рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 за №1398, яким було затверджено технічну документацію по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м .Ужгород у спірний період нарахування позивачем безпідставно збережених відповідачем грошових коштів.
Рішенням IV сесії V скликання Ужгородської міської ради від 06.04.2007 за №296 Товариству з обмеженою відповідальністю «Офіс-Центр-3» затверджено Проект землеустрою щодо впорядкування існуючого землекористування за матеріалами інвентаризації та надано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 211010000:18:002:0081, площею 0,0898 га по вул. Минайська, 16а в м. Ужгород під будівлями для комерційної діяльності та надано означену земельну ділянку в оренду строком на 10 років.
21 червня 2007 року між Управлінням майном міста Ужгородської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Офіс-центр-3» було укладено договір оренди землі, згідно з умовами якого Товариству надано в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 211010000:18:002:0081, площею 898 кв.м по вул. Минайська, 16а в м. Ужгород під будівлями для комерційної діяльності строком на 10 років.
Вказаний договір оренди зареєстровано Закарпатською філією ДП «Центр державного земельного кадастру» 25.07.2007 за № 2110100000-0407070000117.
Означені обставини вбачаються з матеріалів цієї справи, встановлені в постанові Західного апеляційного суду від 17.05.2022 у справі №907/734/20, у якій також встановлено, що укладений між Управлінням майном міста Ужгородської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Офіс-центр-3» договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 211010000:18:002:0081 діяв до 25.07.2017 року.
Земельна ділянка кадастровий номер 211010000:18:002:0081, площею 0,0898 га відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.06.2025 за №НВ-9966354212025 була сформована та зареєстрована 25.07.2007, а згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав від 12.03.2025 за №417536562 вбачається державна реєстрація 30.05.2024 права комунальної власності на означену земельну ділянку (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.06.2024, індексний номер 43786161).
16 червня 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. здійснено державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Маєрсам» на будівлю під літ. «Б», площею 618,3 м.кв. за адресою м. Ужгород, вул. Минайська, 16а (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.06.2016, індексний номер 30088720) на підставі Договору купівлі-продажу від 16.06.2016 за №1354.
У зв'язку з придбанням частини торгово-офісного центру за адресою м. Ужгород, вул. Минайська, 16а (будівлі під літ. «Б»), загальною площею 618,3 м.кв. Товариство з обмеженою відповідальністю «Маєрсам» у липні 2016 року зверталася до Ужгородської міської ради з листом від 26.07.2016 за №4 про передання Товариству в оренду земельну ділянку площею 898 м.кв., що відповідає площі земельної ділянки кадастровий номер 211010000:18:002:0081.
Доказів розгляду означеного питання органом місцевого самоврядування та укладення між сторонами договору оренди матеріали справи не містять.
З урахуванням наведеного, позивач стверджує, що відповідач з 24.05.2019 року і по 10.03.2024 року (переддень укладення Договору оренди з ТОВ «Офіс-Центр-3») використовував земельну ділянку кадастровий номер 211010000:18:002:0081, площею 0,0898 га комунальної форми власності без належної на те правової підстави.
На підтвердження наведених обставин суду надано протокол засідання комісії з перевірки умов використання земельних ділянок комунальної власності (на підставі проведеного обстеження території від 21.02.2024), яким встановлено, що ТОВ «Офіс-Центр-3» та ТОВ «Маєрсам» впродовж загального строку позовної давності до 2023 року використовували (пропорційно площі земельної ділянки) земельну ділянку комунальної власності кадастровий номер 211010000:18:002:0081 під наявними будівлями та територію, необхідною для її обслуговування загальною площею 898 м.кв. без правових підстав та рекомендовано структурному підрозділу позивача підготувати розрахунок сум безпідставно набутих ТОВ «Маєрсам» та ТОВ «Офіс-Центр-3» коштів і направити вимогу про їх повернення.
Відповідачем використання земельної ділянки кадастровий номер 211010000:18:002:0081, площею 0,0898 га по суті у спірний період не заперечується.
Водночас, ТОВ «Маєрсам» з посиланням на протокол засідання комісії з перевірки умов використання земельних ділянок комунальної власності від 21.02.2024, висновки Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2022 у справі №907/734/20, посилається на наявність інших землекористувачів спірної земельної ділянки, зокрема, посилається на матеріали топографо-геодезичного знімання земельної ділянки (Том І, а.с. 236), з якого вбачається, що на земельній ділянці площею 898 кв.м. кадастровий № 2110100000:18:002:0081 знаходяться будівлі площею: S1-0.0001 га., S2-0.0037 га, S3-0.00573 га., S4-0.0293 га.
Відповідно до наданих позивачем витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 22.05.2019 за №1852/0/192-19, від 12.07.2022 за №11573/221-22, від 31.01.2023 за №НВ-2100039942023, від 14.02.2024 за №НВ-2100091802024, листа Держгеокадастру «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік» від 12.01.2024 №6-28-0.222-600/2-24, вбачається, що у спірному періоді нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 211010000:18:002:0081 становила 2 271 203,64 грн у період з 2019 року по 2021 рік (2020 та 2021 роки згідно з розрахунками позивача), 582 945,68 грн у 2022 році, 670 383,94 грн у 2023 році та 704 570,80 грн у 2024 році.
Згідно з наданим позивачем розрахунком безпідставно збережених коштів за фактичне користування відповідачем спірною земельною ділянкою у вигляді орендної плати за землю за період з 24.05.2019 по 10.03.2024, загальна сума безпідставно збережених коштів складає 219 174,53 грн.
Таким чином, розмір нарахованої відповідачу безпідставно збереженої в період з 24.05.2019 по 10.03.2024 орендної плати становить 219 174,53 грн, з вимогами про стягнення якої позивачем подано цей позов до Господарського суду.
Надіслана на адресу відповідача та ТОВ «Офіс-Центр-3» вимога від 17.05.2024 за №02.4-15/396 про сплату пропорційно безпідставно збереженої орендної плати залишена ТОВ «Маєрсам» без задоволення.
ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.
Відповідно до земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою, виключно, відповідно до закону.
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 Земельного кодексу України, далі ЗК України).
Стаття 1 Закону України «Про оренду землі» визначає, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, далі ПК України).
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Оскільки відповідач у спірний період (24.05.2019 - 10.03.2024) не був власником або постійним землекористувачем земельної ділянки кадастровий номер 211010000:18:002:0081 по вул. Минайська, 16а в м. Ужгород, а тому не вважався суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.
З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі.
Відповідно до положень ч.1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч.ч.1, 3, 4, 9 ст.79-1 ЗК України)
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).
Отже, позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч.1 ст.190 ЦК України).
З приписів статті 79-1 Земельного кодексу України вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Матеріалами справи, зокрема витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.06.2025 за №НВ-9966354212025 підтверджується, що земельна ділянка кадастровий номер 211010000:18:002:0081 комунальної власності була сформована та зареєстрована в розумінні чинного законодавства з 25.07.2007, а підставою її формування слугував затверджений рішенням IV сесії V скликання Ужгородської міської ради від 06.04.2007 за №296 Проект землеустрою щодо впорядкування існуючого землекористування за матеріалами інвентаризації, виготовлений на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс-Центр-3» з метою передачі в оренду та з даним Товариством і було укладено Договір оренди від 21.06.2007 року.
Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування, без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (ч.ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України).
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).
За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Відповідно до ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).
Отже, за змістом вказаних приписів закону виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Надаючи оцінки запереченням відповідача щодо заявлених позовних вимог з підстав недоведеності обставин розташування належної відповідачу будівлі під літ. «Б» (її частини 163/173) на земельній ділянці кадастровий номер 211010000:18:002:0081, площею 0,0898 га, наявності на цій земельній ділянці інших землекористувачів та преюдиційних висновків у справах №907/734/20 та №907/723/19 щодо чинності Договору оренди від 21.06.2007 року, укладеного органом місцевого самоврядування з ТОВ «Офіс-Центр-3», суд враховує наступне.
Як встановлено Господарським судом Закарпатської області у рішенні від 10.09.2020 в справі №907/723/19 «Товариство з обмеженою відповідальністю «Маєрсам» є власником об'єкта нерухомого майна за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Минайська, будинок 16 «А», а саме - будівлі, літ. «Б», загальною площею 618,3 кв.м (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №165221932 від 02.05.2019).
Земельна ділянка кадастровий номер 2110100000:18:002:0081, на котрій розміщено вказаний об'єкт нерухомого майна площею 898 кв.м. перебувала в користуванні ТОВ «Офіс-центр-3» на підставі договору оренди землі б/н від 21.06.2007 року, зареєстрованого Закарпатською філією ДП «Центр державного земельного кадастру» 25.07.2007 року за № 2110100000-0407070000117. Строк дії договору - 10 років (тобто до 25.07.2017 року).
Впродовж 2012-2016 років ТОВ «Офіс-центр-3» відчужив ТОВ «Маєрсам» всі належні йому будівлі, які розташовані на орендованій земельній ділянці і 26.07.2016 року відповідач звернувся до Ужгородської міської ради з клопотанням про надання йому в оренду земельної ділянки площею 898 кв. м. по вул. Минайській, 16 «А» в м. Ужгороді…».
Відповідач у цій справі був також і відповідачем у справі №907/723/19, а відтак, з огляду на ту обставину, що розташування належного відповідачу нерухомого майна у спірний період не заперечується (а навпаки доводиться) і позивачем у цій справі, означена обставина в розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України є преюдиційною для суду.
Суд враховує, що аналогічні обставини, що «…ТзОВ «Маєрсам» (відповідач) набуло право власності на нерухомість, що знаходиться на спірній земельній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу, в період коли договір оренди земельної ділянки був чинним» встановлені також і в постанові Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2022 у справі №907/734/20 за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маєрсам» про стягнення заборгованості за Договором оренди від 21.06.2007, якою встановлено також, що «Договір оренди землі б/н від 21.06.2007 діяв до 25.07.2017», у зв'язку з чим зроблено висновок, що «…позовні вимоги про стягнення з відповідача орендної плати, згідно договору оренди б/н від 25.07.2017 за період з 25.07.2017 по жовтень 2020 року, є необґрунтованими та не підлягають до задоволення».
Водночас, зміст постанови Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2022 у справі №907/734/20 свідчить також про встановлення судом, що «…23.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Офіс-центр-3» та громадянкою Писанчин - Пушавер О.Б. було укладено договір купівлі продажу частини торгово-офісного центру після реконструкції з надбудовою власних будівель їдальні та галереї, а саме вбудованого магазину літ А. поз 1,2,3,4 загальною площею 57,3 кв.м., що знаходиться за адресою по вул. Минайській, 16 А у м. Ужгороді».
Таким чином, суд апеляційної інстанції виснував, що «на земельній ділянці площею 898 кв.м. кадастровий № 2110100000:18:002:0081 знаходиться не лише будівля торгово-офісного центру площею 618,3 кв.м, що належить відповідачу на праві власності, згідно договору купівлі-продажу № 1354 від 16.06.2016», а позивач у справі №907/734/20 «не надав суду належних доказів, які в підтверджували, що на земельній ділянці площею 898 кв.м. кадастровий № 2110100000:18:002:0081 усі будівлі належать відповідачу на праві власності (чи праві користування)».
Згідно вже усталених висновків Верховного Суду (див., зокрема, постанови від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 31.05.2022 у справі № 910/18584/20) преюдиціальність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Водночас, відповідно до правового висновку, який міститься у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/19256/16 при застосовуванні частини 4 статті 75 ГПК України варто враховувати, що преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
Відповідно до приписів частини сьомої статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (постанова Верховного суду від 02.08.2022 №904/5665/21).
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу (постанова Верховного суду від 30.08.2022 у справі №904/1427/21).
Суд приймає до уваги, що в ході дослідження обставин неодноразових змін власників торгово-офісного центру з надбудовою власних будівель їдальні та галереї (його частин) по вул. Минайська, 16а в м. Ужгород, реєстрація права власності за яким у 2007 році була підставою надання земельної ділянки кадастровий номер 211010000:18:002:0081, площею 0,0898 га в оренду ТОВ «Офіс-Центр-3» (Договір від 21.06.2007) встановлено наступні обставини.
Згідно з долученим позивачем до клопотання від 17.09.2025 витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.06.2007 за №14950182 вбачається, що на час укладення Договору оренди від 21.06.2007 Товариство з обмеженою відповідальністю «Офіс-центр-3» було власником торгово-офісного центру після реконструкції з надбудовою власних будівель їдальні та галереї по вул. Минайська, 16а в м. Ужгород, до якого входять об'єкти: А, А', а - торгово-офісний центр, їдальня, площею 1034,9 м.кв. (1018,4 м.кв. за матеріалами технічної інвентаризації грудня 2011 року - витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.12.2011 за №32743774) та Б - галерея (площею 618,3 м.кв.).
Згідно з Договором купівлі-продажу частки торгово-офісного центру від 19.01.2012, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Н.Д. за №147 (надалі - Договір від 19.01.2012), Товариством з обмеженою відповідальністю «Офіс-Центр-3» продано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Маєрсам» придбано 53/100 частки торгово-офісного центру по вул. Минайська, 16а в м. Ужгород, а саме: приміщення літ. АА', загальною площею 869,1 м.кв. (п.п. 1.1., 1.5. Договору від 19.01.2012).
Відповідно до акту приймання-передачі від 19.01.2012 Товариством з обмеженою відповідальністю «Офіс-Центр-3» передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Маєрсам» прийнято об'єкт купівлі-продажу за Договором від 19.01.2012, а згідно з витягом про державну реєстрацію прав від 14.02.2012 №33173909 підтверджується реєстрації права власності відповідача на 53/100 частки торгово-офісного центру по вул. Минайська, 16а в м. Ужгород (поз. 1-38, УІІІ).
В подальшому, протягом лютого-березня 2012 року придбану у Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс-Центр-3» 53/100 частки торгово-офісного центру по вул. Минайська, 16а в м. Ужгород (поз. 1-38, УІІІ) Товариством з обмеженою відповідальністю «Маєрсам» відчужено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон-2005», що підтверджується долученими позивачем до клопотання від 17.09.2025 копіями Договорів купівлі-продажу частки торгово-офісного центру від 28.02.2012, від 27.03.2012, актами прийому-передачі нерухомого майна від 28.02.2012, від 27.03.2012.
Згідно з витягами про державну реєстрацію прав від 12.03.2012 за №33439038, від 03.05.2012 за №34012181 та Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав від 16.09.2025 №443736807 та №443737097 вбачається реєстрація за Товариством з обмеженою відповідальністю «Оріон-2005» права власності на 53/100 частки торгово-офісного центру по вул. Минайська, 16а в м. Ужгород ( приміщення літ. А; А1, поз. 1-38, УІІІ) - площі нерухомого майна 290,9 м.кв. та 578,2 м.кв. відповідно.
Надалі, 10 липня 2018 року - Товариством з обмеженою відповідальністю «Оріон-2005» у зв'язку з придбанням у Товариства з обмеженою відповідальністю «Маєрсам» 53/100 частки торгово-офісного центру по вул. Минайська, 16а в м. Ужгород ( приміщення літ. А; А1, поз. 1-38, УІІІ) - площі нерухомого майна 290,9 м.кв. та 578,2 м.кв. відповідно укладено з Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради Договір оренди землі №1996, предметом якого є строкове платне користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови в м. Ужгороді, вул. Минайська, 16а, площею 0,0642 га, кадастровий номер 2110100000:18:001:0147.
Таким чином, суд констатує, що частини торгово-офісного центру після реконструкції з надбудовою власних будівель їдальні та галереї по вул. Минайська, 16а в м. Ужгород, під літ. А, А' (поз. 1-38, УІІІ) після їх відокремлення в окремі об'єкти нерухомості та неодноразових відчужень (востаннє на користь ТОВ «Оріон-2005») розташовуються на земельній ділянці площею 0,0642 га, кадастровий номер 2110100000:18:001:0147, що була передана в оренду ТОВ «Оріон-2005» та не мають жодного відношення до спірних правовідносин.
Також, за встановленими у справі обставинами на підставі Договору купівлі-продажу від 07.05.2024, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Н.Д. за №1147 (надалі - Договір від 07.05.2024) Товариство з обмеженою відповідальністю «Маєрсам» відчужило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс-Центр-3» 10/173 належної відповідачу будівлі під літ. «Б», що знаходиться в м. Ужгород, вул. Минайська, 16А (п. 1.1. Договору від 07.05.2024).
Право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс-Центр-3» на 10/173 будівлі під літ. «Б», що знаходиться в м. Ужгород, вул. Минайська, 16А зареєстроване в Державному реєстрі речових прав, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав від 10.03.2025 за №417109274.
У п. 1.3. Договору від 07.05.2024 зазначено, що об'єкт продажу за цим Договором (10/173 будівлі під літ. «Б») знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 2110100000:18:001:0294, яка згідно з наданим суду витягом з Державного земельного кадастру від 12.07.2022 за № НВ-3500613542022 сформована у 2021 році на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), дата державної реєстрації земельної ділянки 12.07.2022 року.
Як вбачається з долученої позивачем до клопотання від 01.12.2025 Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовлену у 2024 році при наданні Товариству з обмеженою відповідальністю «Офіс-Центр-3» в оренду земельної ділянки 2110100000:18:001:0294 та долучених до клопотань відповідача від 03.12.2025, 08.12.2025 матеріалів топографо-геодезичного знімання земельної ділянки кадастровий номер 211010000:18:002:0081, довідки ПП «Закарпатський інститут землеустрою» придбана у відповідача Товариством з обмеженою відповідальністю «Офіс-Центр-3» 10/173 будівлі під літ. «Б» по суті є окремою будівлею, яка розташована на земельній ділянці кадастровий номер 2110100000:18:001:0294 (літ. Н), що не заперечується сторонами у справі.
Суд також приймає до увагу, що у зв'язку з придбанням частини торгово-офісного центру за адресою м. Ужгород, вул. Минайська, 16а (будівлі під літ. «Б»), загальною площею 618,3 м.кв. Товариство з обмеженою відповідальністю «Маєрсам» у липні 2016 року зверталося до Ужгородської міської ради з листом від 26.07.2016 за №4 про передання Товариству в оренду земельну ділянку площею 898 м.кв., що відповідає площі земельної ділянки кадастровий номер 211010000:18:002:0081, що додатково спростовує підставність аргументів відповідача про недоведення факту розташування належного Товариству майна на спірній у цій справі земельній ділянці.
При цьому, 11.03.2024 між Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради, як Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Офіс-Центр-3» укладено Договір оренди землі №2380, за змістом п. 1 якого в оренду Товариству надано земельну ділянку кадастровий номер 211010000:18:002:0081, площею 0,0898 га.
Вказаний договір укладено в редакції протоколу розбіжностей від 13.03.2024 та із зауваженнями Орендодавця про розташування на орендованій ТОВ «Офіс-Центр-3» земельній ділянці нерухомого майна інших землекористувачів, а саме: ТОВ «Маєрсам» (відповідач у справі).
Суд також враховує зазначені вище обставини, що встановлені у постанові Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2022 у справі №907/734/20 (щодо відчуження ТОВ «Офіс-Центр-3» фізичним особам вбудованого магазину літ А. поз 1,2,3,4 загальною площею 57,3 кв.м. та враховує, водночас, що наведена інформація підтверджується наданими відповідачем матеріалами топографо-геодезичного знімання земельної ділянки (Том І, а.с. 236), з якого вбачається, що на земельній ділянці площею 898 кв.м. кадастровий № 2110100000:18:002:0081 знаходяться будівлі площею: S1-0.0001 га, S2-0.0037 га, S3-0.00573 га, S4-0.0293 га.
Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів» встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») звернув увагу, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі «Дія-97» проти України» зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
Таким чином, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, преюдиційних фактів, що викладені у рішенні Господарського суду Закарпатської області від 10.09.2020 в справі №907/723/19, постанові Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2022 у справі №907/734/20 можна дійти переконливого висновку, що належний відповідачу у спірний період (24.05.2019 по 10.03.2024) об'єкт нерухомості - будівля під літ. «Б», площею 618,3 м.кв. за адресою м. Ужгород, вул. Минайська, 16а розташовується на земельній ділянці кадастровий номер 211010000:18:002:0081, площею 0,0898 га (площею забудови - 0,0293 га - S4), на якій розташовані ще також три об'єкти нерухомості, площами 0.0001 га, 0.0037 га та 0.00573 га відповідно (S1, S2 та S3 за матеріалами топографо-геодезичного знімання земельної ділянки кадастровий номер 211010000:18:002:0081).
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 з огляду на положення законодавства та численні правові висновки Верховного Суду дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплатити за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази належного оформлення відповідачем у справі, як власником об'єкту нерухомості права користування спірною земельною ділянкою у період з 24.05.2019 по 10.03.2024, зокрема, укладення договорів оренди з Ужгородською міською радою (її структурними підрозділами) та державної реєстрації такого права, позаяк надана суду заява ТОВ «Маєрсам» від 26.07.2016 за №4 свідчить, що в цей час відповідач у справі вчиняв юридично значимі дії, спрямовані на виникнення орендних правовідносин, проте відповідний Договір оренди укладений так і не був, а в подальшому - 11.03.2024 був укладений органом місцевого самоврядування з ТОВ «Офіс-Центр-3» із зауваженнями про наявність на земельній ділянці нерухомого майна ТОВ «Маєрсам».
З урахуванням наведеного, суд висновує, що відповідач у спірний в цій справі період (з 24.05.2019 по 10.03.2024) користувався земельною ділянкою кадастровий номер 211010000:18:002:0081, площею 0,0898 га, на якій розташовано належний йому об'єкт нерухомості без достатньої правової підстави.
Водночас, слід погодитися з запереченнями відповідача щодо неможливості нарахування виключно відповідачу всього розміру плати за користування спірною земельною ділянкою за наявності інших власників нерухомого майна, що розташоване на такій земельній ділянці.
При цьому, відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Згідно з частиною 4 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №922/1646/20 - п. 35.1. - Верховний Суд не бачить жодних перешкод для застосування цієї норми права (за аналогією) у спірних правовідносинах і як наслідок з цього доходить до висновку (відповідаючи на ключове питання спору), що розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість, яка знаходиться на такій земельній ділянці можливо, а тому розрахунок позовних вимог, який містить у собі саме такий алгоритм, не суперечить вимогам закону, є раціональним та справедливим.
Вказані висновки були в подальшому підтверджені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.08.2022 у справі № 922/1646/20, від 04.10.2022 у справі № 922/2828/20, від 21.03.2023 у справі №922/2095/21.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги, що за встановленими у справі обставинами площа забудови належного відповідачу об'єкта нерухомості - будівлі під літ. «Б», яка знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер кадастровий номер 211010000:18:002:0081, площею 0,0898 га становить 0,0293 га (S4 за матеріалами топографо-геодезичного знімання земельної ділянки кадастровий номер 211010000:18:002:0081), а площа забудови нерухомого майна інших землекористувачів - 0,0001 га, 0,0037 га та 0,00573 га відповідно (S1, S2 та S3 за матеріалами топографо-геодезичного знімання) підставним слід вважати нарахування відповідачу безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою кадастровий номер 211010000:18:002:0081 пропорційно площі забудови належного ТОВ «Маєрсам» майна на такій земельній ділянці до загальної площі забудови об'єктів нерухомості на цій земельній ділянці.
Відповідно до правової позиції, наведеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 та у п. 65 постанови Велика Палата Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Пункт 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до абз.3 ч.1 ст.13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Абзац 1 п. 289.1 Податкового кодексу України передбачає, що для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).
При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 зазначено, що з огляду на положення Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
За встановленими у справі обставинами розмір безпідставно збережених коштів позивачем розраховано як розмір плати за земельні ділянки комунальної власності у вигляді орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за визначеною рішенням Ужгородської міської ради від 19.02.2015 за №1651 «Про порядок встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді за земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради» (з урахуванням змін, що внесені рішенням №1862 від 11.07.2024) ставкою 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка у спірний період була затверджена рішенням Ужгородської міської ради від 14.07.2014 за №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради» та виходячи з зазначеної в наведених вище витягах нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.
На підтвердження заявленої до стягнення суми суду надано копії витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 22.05.2019 за №1852/0/192-19, від 12.07.2022 за №11573/221-22, від 31.01.2023 за №НВ-2100039942023, від 14.02.2024 за №НВ-2100091802024, листа Держгеокадастру «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік» від 12.01.2024 №6-28-0.222-600/2-24.
Водночас, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі №308/9524/17 було задоволено Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатбудпостач» та, зокрема:
- визнано протиправним та нечинним рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м.Ужгорода Ужгородської міської ради»;
- зобов'язано Ужгородську міську раду невідкладно здійснити публікацію резолютивної частини судового рішення у цій справі про визнання протиправним та нечинним рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м.Ужгорода Ужгородської міської ради» у виданні, у якому таке рішення було офіційно оприлюднено.
Слід зазначити, що частина друга статті 265 КАС України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним (пункт 84 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Разом з цим, частинами 1-3 статті 11 ГПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права; суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші (крім Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Відтак, суд вважає, що не відповідатиме вимогам частин 1-3 статті 11 ГПК України застосування нормативно-правового акта, який не відповідає принципу верховенства права (є протиправним), прийнятий суб'єктом владних повноважень поза межами його повноважень та всупереч встановленому законом порядку, що вже встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили.
До аналогічних висновків дійшов і Касаційний адміністративний суд у постановах від 04.12.2018 у справі № 816/52/17, від 04.12.2018 у справі № П/811/658/16, від 03.06.2019 у справі № 817/622/16, підсумувавши, що до суб'єкта господарювання не може застосовуватися нормативно-правовий акт, який на момент його застосування уповноваженим суб'єктом владних повноважень вже визнано судом незаконним.
Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності від 28.04.2020 у справі №904/164/19 в подібних правовідносинах щодо оренди землі - покладення на відповідача зазначеного обов'язку становило б порушення принципу належного урядування, на обов'язковості дотримання якого неодноразово наголошував Європейський Суд з прав людини.
Так, Європейський Суд з прав людини послідовно зазначав, що «помилки державних органів повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо за відсутності іншого приватного інтересу. Іншими словами, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються» (рішення в справах «Ґаші проти Хорватії» (заява №32457/05, пункт 40); «Лелас проти Хорватії» (заява №55555/08, пункт 74); «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (заява №36548/97, пункт 58); «Трґо проти Хорватії» (заява №35298/04, пункт 67)).
При цьому, у вже згаданій постанові Верховного Суду від 28.04.2020 у справі №904/164/19 надано висновок щодо застосування норм права, за яким до суб'єкта господарювання не може застосовуватися нормативно-правовий акт, який на момент його застосування визнано судом протиправним, оскільки це суперечитиме вимогам частин 1-3 статті 11 ГПК України, не відповідатиме статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, дотримання якої є однією з обов'язкових умов допустимого втручання у право на мирне володіння майном, а також становитиме порушення принципу належного урядування.
Вимоги про сплату коштів на підставі таких актів не відповідають критерію добросовісності та не підлягають задоволенню виходячи зі змісту частини третьої статті 13 ЦК України та частини третьої статті 16 ЦК України.
Суд приймає до уваги, що незважаючи на ту обставину, що висновки Верховного Суду у справі №904/164/19 стосуються обставин скасування рішення суб'єкта владних повноважень до подання позову у справі (тоді як обставини цієї справи свідчать, що таке скасування відбулося майже через рік з дати подання позову), сама по собі наведена обставина не може слугувати підставою для застосування судом скасованого (нечинного) рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м.Ужгорода Ужгородської міської ради», про що зазначено також і в постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №927/1082/20.
Так, відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною. Згідно зі ст. 284 Податкового кодексу України, органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
Положеннями п.п. 288.5.1. п. 288.5. ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативно грошову оцінку яких проведено, не може бути меншою за розмір земельного податку, який, у свою чергу, для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, становить не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки.
Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового Кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 Податкового Кодексу України).
Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено приписами підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового Кодексу України.
Суд враховує, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18).
Таким чином, у спірних правовідносинах встановлення сукупного розміру плати за користування спірною земельною ділянкою кадастровий номер 211010000:18:002:0081 за період з 24.05.2019 по 10.03.2024 включно повинно здійснюватися виходячи з чинної нормативної грошової оцінки такої земельної ділянки, розробленої та затвердженої в установленому законом порядку (в тому числі з урахуванням її (НГО) індексації) пропорційно площі забудови спірної земельної ділянки, а розрахунки позивача, які базуються на витягах із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 22.05.2019 за №1852/0/192-19, від 12.07.2022 за №11573/221-22, від 31.01.2023 за №НВ-2100039942023, від 14.02.2024 за №НВ-2100091802024, які ґрунтуються на скасованій Восьмим апеляційним адміністративним судом технічній документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода у спірний період не можуть бути взяті судом до уваги.
Таким чином, слід дійти висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір безпідставно збережених відповідачем коштів, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих позивачем доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача в справі.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 23 лютого 2026 року.
Суддя Лучко Р.М.