вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" лютого 2026 р. Справа№ 911/1970/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Євсікова О.О.
розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу
Приватного підприємства "Реабілітаційно - оздоровчий центр "Ітта"
на рішення господарського суду Київської області від 02.12.2025 (повний текст рішення складено 02.12.2025)
у справі № 911/1970/25 (суддя Р. М. Колесник)
за позовом Приватного підприємства "Реабілітаційно - оздоровчий центр "Ітта"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Здорова Родина Плюс"
про стягнення 249 817,19 гривень
Короткий зміст позовних вимог
13.06.2025 Приватне підприємство "Реабілітаційно - оздоровчий центр "Ітта" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Здорова Родина Плюс" (далі - відповідач), у якому просило стягнути заборгованість за договором оренди нерухомого майна від 01.08.2016 в загальному розмірі 249 817,19 грн, що складається з 144096,00 грн основного боргу, 29762,00 грн інфляційних втрат, 71 77,17 грн 3% річних та 68 781,80 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов наведеного договору щодо сплати орендних платежів, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, на яку були нараховані інфляційні втрати, три відсотки річних та пеня.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням господарського суду Київської області від 02.12.2025 у справі №911/1970/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів тих обставин з якими пов'язував свої вимоги, що виключає правові підстави для задоволення позову.
Короткий зміст апеляційних скарг і заперечень на неї
В апеляційній скарзі відповідач просить суд скасувати рішення господарського суду Київської області від 02.12.2025 у справі № 911/1970/25 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Апеляційна скарга позивача зводиться до того, що після складання акта прийому - повернення об'єкта оренди від 02.12.2022, позивач під час проведення звіряння взаєморозрахунків з відповідачем за даними бухгалтерського обліку виявив заборгованість зі сплати орендної плати на підставі зазначеного договору у розмірі 144 096,00 грн, яку відповідач добровільно відмовився оплатити на вимогу позивача. Утім, суд першої інстанції безпідставно послався на акт звіряння, оскільки цей акт складався на вересень 2022 року та стосувався лише сум, які сплатив відповідач. Суд першої інстанції не врахував, що: згідно пункту 3 акта прийому-передачі, остаточний розрахунок з орендної плати здійснюється відповідачем відповідно до умов договору на підставі виставлених рахунків позивача; у листі від 25.11.2022 № 24-11/22 відповідач просив зробити розрахунок орендної плати станом на 21.12.2022, що підтверджує наявність заборгованості у відповідача та необхідності здійснення остаточного розрахунку.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить відмовити у її задоволенні посилаючись на те, що позивач на порушення умов пункту 4.3.3 договору не зміг забезпечити об'єкт оренди генератором для безперебійного енергопостачання, у зв'язку з чим холодильники відключалися, реагенти псувалися і відповідач поніс збитки. Склавши акт прийому-повернення від 02.12.2022, позивач не мав жодних зауважень, у тому числі щодо будь-якої заборгованості. Крім того, за спірний період позивач погодився на зменшений розмір орендної плати та приймав від відповідача орендні платежі без будь яких зауважень та підписував акти здачі - приймання. Позивач безпідставно донараховує орендну плату з 21.11.2022 по 21.12.2022, оскільки з 02.12.2022 відповідач вже не користується орендованим майном, що підтверджується актом від 02.12.2022. При цьому, відповідач вказує, що відсутні правові підстави для стягнення з нього заявлених до стягнення сум, з огляду на їх необґрунтованість. Крім того, відповідач у відзиві заявив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс у суді апеляційної інстанції становить 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Порядок та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.12.2025 (колегія суддів у складі: Ходаківської І. П. - головуючої, Владимиренко С. В., Демидової А. М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Реабілітаційно - оздоровчий центр "Ітта" на рішення господарського суду Київської області від 02.12.2025 у справі № 911/1970/25 та призначено її до розгляду на у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано матеріали справи з господарського суду Київської області.
На виконання зазначеної ухвали матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції 21.01.2026.
Склад суду змінено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 справу прийнято колегією суддів у визначеному складі до провадження.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин
Суд встановив, що 01.08.2016 позивач та відповідач уклали договір оренди нерухомого майна (далі - договір), за умовами якого, відповідач, з урахуванням акта приймання-передачі від 01.08.2016, прийняв за плату на певний строк у користування окреме індивідуально визначене нерухоме майно частину нежилого приміщення другого поверху будівлі загальною площею 117 кв.м, яке розташоване за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Шевченка, 10.
За умовами пунктів 3.1.1, 3.2, 3.5 договору, орендна плата за один місяць за весь Об'єкт оренди складає: 14040 (чотирнадцять тисяч сорок) гривень. Орендна плата за неповний місяць визначається пропорційно виходячи із орендної плати один місяць та фактичної кількості днів оренди. Орендна плата сплачується щомісячно у повному обсязі з першого по п'яте число поточного місяця, на підставі рахунків, виставлених позивачем. Розмір орендної плати протягом строку оренди може бути переглянутий при відповідних змінах у законодавстві України стосовно: збільшення граничних розмірів орендної плати; при інфляційних процесах. При цьому уповноважені представники Сторін, підписують відповідну додаткову угоду до цього Договору, а у разі недосягнення згоди цей Договір розривається автоматично.
Пунктами 6.1, 6.2, 6.3, 6.4 договору передбачено, що зміни і доповнення до договору вносяться за взаємною згодою сторін, про що сторони підписують договір про внесення змін до цього договору. Термін використання Об'єкта оренди припиняється у випадку: - закінчення терміну/строку оренди, що погоджений Сторонами: - повної конструктивної загибелі Об'єкта оренди, що трапилась після підписання Сторонами Договору; - дострокового припинення дії цього Договору у випадках, передбачених цим Договором та чинним законодавством України. Орендодавець має право в односторонньому порядку достроково розірвати цей Договір разі невиконання п.п. 4.1.2., 4.1.7., 4.1.10, та несплати Орендарем орендної плати протягом одного місяця підряд. Орендар має право в односторонньому порядку розірвати цей Договір, у випадку відсутності зацікавленості в подальшому використанні Об'єкта оренди, письмово повідомивши про це Орендодавця за 30 календарних днів до такого розірвання.
Згідно з пунктом 9.1 договору, строк оренди за цим договором становить 12 (дванадцять) місяців з дня підписання Акту прийому-передачі Об'єкта оренди.
Додатковою угодою № 1 від 01.08.2017 продовжено строк оренди на 12 місяців, викладено пункт 3.1.1. договору в наступній редакції: "Орендна плата за один місяць за весь Об'єкт оренди складає: 21060 (двадцять одна тисяча шістдесят) гривень".
Додатковою угодою № 2 від 01.08.2018 продовжено строк оренди на 12 місяці, викладено пункт 3.1.1. договору в наступній: "Орендна плата за один місяць за весь Об'єкт оренди складає: 28080 (двадцять вісім тисяч вісімдесят) гривень".
Відповідач у листі № 04-11/22 від 15.11.2022, посилаючись на продовження на території України військового стану, повідомив позивача про розірвання договору та просив врахувати сплачений авансовий платіж в останній місяць оренди.
Листом № 01-11/22 від 21.11.2022 позивач підтвердив факт отримання 21.11.2022 листа позивача із наміром розірвати договір (від 15.11.2022) та запропонував відповідачу знижки в оплаті в листопаді 2022 року в розмірі 20 відсотків, в грудні 2022 року - 40 відсотків) та повідомив, що грудень 2022 року буде останнім місяцем оренди та авансовий платіж буде зараховано за останній місяць користування орендованим майном.
Листом № 24-11/22 від 25.11.2022 відповідач, з метою здійснення остаточного розрахунку за договором просив позивача прийняти об'єкт оренди 02.12.2022, зазначивши, що оскільки позивачем лист позивача про розірвання договору отримано 21.11.2022 останнім днем оренди слід вважати 21.12.2022. Відповідач у вказаному листі просив зробити розрахунок орендної плати станом на 21.12.2022 та зарахувати в рахунок орендної плати грошові кошти сплачені за останній місяць оренди під час підписання акту прийому-передачі.
Актом прийому повернення об'єкта оренди від 02.12.2022 відповідач передав, а позивач прийняв об'єкт оренди. У цьому акті сторони визначили, що остаточний розрахунок з орендної плати здійснюється відповідачем відповідно до умов договору на підставі виставлених рахунків позивача.
Після повернення орендованого приміщення, позивач листом від 06.09.2023 № 01-09/23 повідомив відповідача про виявлену ним заборгованість за 2022 рік по договору по сплаті орендної плати, комунальних та інших витрат у розмірі 144096,00 грн. У зв'язку із чим надіслав нові рахунки, акти виконаних робіт та акт звірки за вказаний період і вимагав їх оплати та підписання.
Позивач до вказаного листа додав рахунки на оплату орендної плати за березень, квітень 2022 року на суму 28080,00 грн за кожний місяць, рахунки із формулюванням "доплата орендної плати" за період травень-серпень 2022 року на суму 11232,00 грн кожний, рахунок на доплату за останній місяць оренди нежитлового приміщення з 21.11.2022 по 21.12.2022 у розмірі 14040,00 грн, рахунок на відшкодування комунальних витрат на суму 17040,00 грн за березень 2022 року, рахунок на відшкодування комунальних та інших витрат з 01.12.2022 по 21.12.2022 на суму 11928,00 грн, всього додаткових рахунків на загальну суму 144096,00 грн. До вказаного листа також було додано підписані лише з боку позивача акти здачі-приймання робіт на вказані суми та за відповідні періоди, а також складений в односторонньому порядку акт звіряння.
Листом від 05.10.2023 позивач надіслав відповідачу вимогу, у якій порушив питання про сплату на його користь заборгованість згідно договором у розмірі 144096,00 грн протягом семи календарних днів з моменту її отримання, факт отримання якої відповідачем не заперечувався.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Стаття 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частинами першою, четвертою, п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Із обставин справи, встановлених судом першої інстанції вбачається, що сторонами 02.12.2022 підписаний акт про повернення об'єкту оренди та до 06.09.2023 позивач не висував відповідачу жодних претензій щодо невиконаних відповідачем зобов'язань протягом 2022 року.
В той же час, умовами пункту 3.2 договору, з урахуванням змін, визначено розмір орендної плати, що має сплачуватися щомісячно з першого по п'яте число поточного місяця, на підставі рахунків, виставлених позивачем та у розглядуваний період розмір орендної плати становив 28080 гривень на місяць.
У січні та лютому 2022 року сторонами складено та підписано двосторонні акти, що підтверджують факт надання позивачем послуг з оренди та факт оплати відповідачем наданих послуг.
Так, у січні 2022 року орендна плата становить 28080,00 гривень (копія акту № 12 від 31.01.2022) комунальні на інші витрати становлять 22050,91 гривень (копія рахунку № 17 від 14.02.2022 та копія акту № 17 від 31.01.2022).
У лютому 2022 року орендна плата становить 28080,00 гривень (копія рахунку № 22 від 01.02.2022, копія акту № 22 від 28.02.2022), комунальні та інші витрати становлять 17040,00 гривень (копія акту № 271 від 28.02.2022).
Суд встановив, що за березень 2022 року позивач рахунки на орендну плату та комунальні витрати не виставляв, за квітень 2022 року позивач рахунок на оплату орендної плати не виставляв, проте виставив рахунок на оплату комунальних та інші витрат на суму 22535,29 гривень (копія акту № 47 від 30.04.2022, копія рахунку № 47 від 14.05.2022).
При цьому встановлено, що рахунки на внесення орендної плати за березень-квітень 2022 року позивач вистави лише разом із направленням претензії від 06.09.2023 № 01-09/23.
За травень-серпень 2022 року позивачем виставлялися рахунки та сторонами підписувалися відповідні акти здачі-приймання на зменшену суму орендної плати, а саме у розмірі 16848,00 гривень.
Так, згідно первинних документів, підписаних сторонами:
- у травні 2022 року орендна плата становить 16848,00 гривень (копія рахунку № 42 від 02.05.2022, копія акту № 52 від 31.05.2022), комунальні та інші витрати становлять 18434,00 гривень (копія акту №57 від 31.05.2022);
- у червні 2022 року орендна плата становить 16848,00 гривень (копія рахунку №062 від 01.06.2022 та акту № 62 від 30.06.2022), комунальні та інші витрати на суму 18357,19 гривень (копія акту №67 від 30.06.2022);
- у липні 2022 року орендна плата становить 16848,00 гривень (копія акту № 72 від 31.07.2022), комунальні та інші витрати на суму 19795,07 гривень (копія акту №77 від 31.07.2022);
- у серпні 2022 року орендна плата становить 16848,00 гривень (копія акту № 82 від 31.08.2022), комунальні та інші витрати на суму 22670,35 гривень (копія акту №87 від 31.08.2022).
Різниця між, визначеним у договорі розміром орендної плати (28080 гривень) та розміром орендної плати, який було виставлений позивачем, та щодо якого сторонами складено та підписано відповідні акти (16848 гривень) становить 11232,00 грн, що становить 40% від визначеного умовами договору розміру орендної плати та відповідно позивач виставляв для оплати відповідачем орендну плату, що становить 60% від її загального розміру.
У період вересень-жовтень 2022 року сторонами у підписаних двосторонніх актах зафіксовано надання послуг з оренди на повну суму, а саме:
- у вересні 2022 орендна плата становить 28080,00 гривень (копія акту № 92 від 30.09.2022), комунальні та інші витрати становлять 22897,32 гривень (копія акту №97 від 30.09.2022).
- у жовтні 2022 орендна плата становить 28080,00 гривень (копія акту № 102 від 31.10.2022), комунальні та інші витрати становлять 22702,98 гривень (копія акту №107 від 31.10.2022).
Первинних документів, підписаних сторонами у 2022 році за листопад, грудень 2022 року матеріали справи не містять та позивач вони не подані.
Також встановлено, що зі складеного позивачем в односторонньому порядку акту звіряння вбачається, що за листопад 2022 року нарахований розмір орендної плати становить 19656,00 грн та розмір комунальних витрат становлять 18747,17 грн щодо яких позивач не має претензій до відповідача, тобто заборгованості по вказаних платежах у відповідача перед позивачем не має.
Відповідач в своїх заявах по суті справи зазначав, що між сторонами із початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України існувала усна домовленість про пільговий режим внесення плати за користування орендованим майном та усі виставлені відповідачу рахунки протягом 2022 було оплачено, позивач не мав жодних претензій щодо розміру проведеної оплати, адже сам зазначав пільговий розмір орендної плати у своїх рахунках, а факт надання послуг у вказаний період фіксувався підписаними обома сторонами актами здачі-приймання робіт (послуг), згідно яких сторони не мали претензій одна до одної.
Як вбачається з матеріалів справи, лише після повернення орендованого приміщення 02.12.2022 позивач листом від 06.09.2023 № 01-09/23 повідомив відповідача про виявлену ним заборгованість за 2022 рік по сплаті орендної плати, комунальних та інших витрат у розмірі 144096 гривень. У зв'язку із чим позивач вперше надіслав додаткові рахунки, акти виконаних робіт та акт звірки за вказаний період і вимагав їх оплати та підписання.
До вказаного листа позивачем було додано рахунки на оплату орендної плати за березень, квітень 2022 на суму 28080 за кожний місяць, рахунки із формулюванням "доплата орендної плати" за період травень-серпень 2022 на суму 11232 гривень кожний, рахунок на доплату за останній місяць оренди нежитлового приміщення з 21.11.2022 по 21.12.2022 у розмірі 14040 гривень, рахунок на відшкодування комунальних витрат на суму 17040,00 гривень за березень 2022, рахунок на відшкодування комунальних та інших витрат з 01.12.2022 по 21.12.2022 на суму 11928,00 гривень, всього додаткових рахунків на загальну суму 144096 гривень. До вказаного листа також було додано підписані лише з боку позивача акти здачі-приймання робіт на вказані суми, а також складений в односторонньому порядку акт звіряння.
В ході розгляду справи у суді першої інстанції, позивач не довів тієї обставини, що він не міг виставляти протягом 2022 року рахунки відповідачу на сплату орендних платежів безпосередньо в момент настання відповідного календарного періоду, за який мала сплачуватися орендна плата та відшкодовуватися відповідні платежі, хоча з огляду на зміст укладеного сторонами договору та саму сутність орендних правовідносин, обов'язок орендаря щодо оплати наданих послуг та відшкодування інших витрат, якому кореспондує обов'язок орендодавця виставити відповідні рахунки виникає щомісячно.
У позовній заяві заявник належним чином не обґрунтував, що за той же період за який ним висуваються нові вимоги сторонами вже було підписано акти приймання-передачі робіт на зменшену суму, а заперечення відповідача, в цій частині, позивач прокоментував лише шляхом формального посилання на те, що розмір орендної плати визначено договором та усі зміни, зокрема щодо розміру орендної плати мали вноситися шляхом підписання двосторонніх угод, які підписані не були.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач скористався тим, що з різних причин сторонами не було підписано двосторонньої угоди про внесення змін до договору щодо розміру орендної плати із початком повномасштабного вторгнення, але він пред'явив відповідачу вимогу лише через 10 місяців після того, як майно було повернуто з оренди про доплату орендних та інших платежів за період березень-серпень 2022 року, незважаючи на те, що позивач з власної волі не виставляв рахунки у вказаний період (за березень, квітень) або виставляв їх на меншу суму орендної плати.
Така поведінка позивача, починаючи з 06.09.2023, коли він вперше сформулював свої вимоги по договору, який було припинено сторонами 02.12.2022 суперечить його попередній поведінці (не виставлення рахунків у найскладніший період часу після початку повномасштабного вторгнення, виставлення рахунків у розмірі 60% від договірного розміру орендної плати, прийняття плати за користування майном у меншому розмірі та відсутність своєчасних претензій), є недобросовісною.
Зважаючи на викладене, оскільки встановлено факт недобросовісної поведінки позивача, який діяв на шкоду інтересам відповідача, зловживаючи власним правом, що є проявом суперечливої поведінки, що не відповідає вимогам про справедливість, добросовісність та розумність, а також свідчить про порушення ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України (недотримання обов'язку утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах), що відповідно до ч. 3. ст. 16 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову щодо вимог про стягнення суми основного боргу, в частині додатково нарахованих та виставлених платежів за період березень-жовтень 2022 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, вважає його законним, обґрунтованим та таким, що узгоджується з правовим висновком, який викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості на підставі рахунку № 122 від 30.11.2022 на суму 14040,00 грн із формулюванням "доплата за останній місяць оренди за період з 21.11.2022 по 21.12.2022", суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги в цій частині позивачем належними та допустимими доказами не доведені.
Враховуючи не доведеність позивачем тих обставин з якими він пов'язував свої вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій частині.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду, вважає його законним та обґрунтованим.
При цьому колегія суддів зазначає, що враховуючи припинення орендних правовідносин сторін з 02.12.2022 та повернення у цей день орендованого майна, користування майном з цієї дати припинилося, як припинився і обов'язок щодо внесення плати за користування таким майном після його повернення з оренди. При цьому у розпорядженні позивача знаходилися грошові кошти відповідача, які останній вніс під час прийняття майна в оренду, у якості авансового платежу за останній місяць оренди у розмірі 14040,00 грн, що вбачається зі змісту договору (п.3.3. договору), листування сторін та позивачем не заперечується.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову щодо стягнення 14040,00 грн, як доплати за користування майном за останній місяць оренди, є правильними та відповідають фактичним обставинам справи, які позивач не спростував.
Вірним є висновок суду щодо відмови у позові, який ґрунтується на рахунку №1171 від 14.12.2022 на суму 11928,00 грн, виставленого на відшкодування комунальних та інших витрат за період з 01.12.2022 по 21.12.2022, оскільки у цей період, відповідач не користувався орендованим майном, що підтверджується актом про повернення орендованого майна від 02.12.2022, комунальні та інші послуги ним не споживав, що виключає правові підстави для їх стягнення.
Доводи викладені заявником в апеляційній скарзі наведених висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ці доводи є безпідставними і не відповідають фактичним обставинам справи, які встановлені судом у ході розгляду справи по суті спору заявлених вимог.
Звідси вбачається, що заявлені позивачем позовні вимоги у своїй сукупності свідчать про те, що права та охоронювані законом інтереси позивача не порушені, що є достатньою та самостійною підставою для відмови у позові.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Відсутність порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову (див. правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17). Відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14.09.2023).
Доводи апеляційної скарги у своїй сукупності правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вказаних висновків.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Реабілітаційно - оздоровчий центр "Ітта" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Київської області від 02.12.2025 у справі № 911/1970/25 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
О.О. Євсіков