вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" лютого 2026 р. Справа № 910/6549/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сибіги О.М.
суддів: Тищенко О.В.
Скрипки І.М.
секретар судового засідання: Михайленко С.О.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 12.02.2026
Розглянувши матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та Консорціуму "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд"
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025
повний текст рішення складено 23.10.2025
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2025
у справі № 910/6549/25 (суддя Карабань Я.А.)
за позовом Консорціуму "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
про визнання недійсними правочинів, розірвання договору та стягнення 770 672,08 грн., -
Короткий зміст позовних вимог
Консорціум "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (відповідач), в якому викладено позовні вимоги, щоб в судовому порядку:
(1) визнати недійсним односторонній правочин, вчинений відповідачем, про залік зустрічних вимог від 29.11.2024, що оформлений повідомленням за вих. № ТОВВИХ-24-18480 на суму 459 431,58 грн;
(2) визнати недійсним односторонній правочин, вчинений відповідачем, про залік зустрічних вимог від 09.12.2024, що оформлений повідомленням за вих. № ТОВВИХ-24-19079 на суму 262 460,04 грн;
(3) стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за виконані послуги згідно договору № 460008443 від 04.10.2023 у сумі 721 891,60 грн, 9610,51 грн пені, 9610,51 грн 0,01% річних та 29 559,46 грн компенсації від інфляції;
(4) розірвати договір № 460008443 про закупівлю послуг від 04.10.2023, укладений між позивачем та відповідачем.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов?язань за договором на закупівлю послуг № 4600008443 від 04.10.2023 в частині оплати виконаних позивачем робіт, що є підставою для розірвання договору та стягнення заборгованості за вказаним правочином у розмірі 721 891,60 грн. Крім того, за порушення строків оплати робіт позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 9610,51 грн, 0,01% річних у розмірі 9610,51 грн та інфляційні у розмірі 29 559,46 грн. Також позивач посилається на безпідставність вчинення відповідачем односторонніх правочинів про зарахування однорідних зустрічних вимог, тому такі односторонні правочини підлягають визнанню недійсними.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6549/25, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Короткий зміст судових рішень та мотиви їх прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 у справі № 910/6549/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на користь Консорціуму "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" 721 891,60 грн. - основного боргу, 5612,74 грн. - 0,01% пені, 5612,74 грн. - 0,01% річних, 15 957,41 грн. - інфляційних втрат та 8988,88 грн. судового збору. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що позивачем доведено порушення відповідачем зобов'язань за договором № 4600008443 від 04.10.2023 в частині неоплати виконаних позивачем робіт, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову про стягнення основного боргу у розмірі 721 891,60 грн., пені у розмірі 5612,74 грн., 0,01% річних у розмірі 5612,74 грн. та інфляційних у розмірі 15 957,41 грн. При цьому, судом першої інстанції не встановлено підстав для визнання недійсними повідомлень від 29.11.2024 № ТОВВИХ-24-18480 та від 09.12.2024 № ТОВВИХ-24-19079 про застосування оперативно-господарської санкції, оскільки такі повідомлення в розумінні ст. 601 Цивільного кодексу України не є односторонніми правочинами. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що закінчення строку дії договору є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові про його розірвання, тому підстави для розірвання договору № 4600008443 від 04.10.2023 відсутні.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №910/6549/25 задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на користь Консорціуму "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" 46 764,18 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що враховуючи наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, з огляду на часткове задоволення позову, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати на професійну правову допомогу в розмірі 46 764,18 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги Консорціуму "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" на рішення та на додаткове рішення та узагальнення її доводів
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 та з додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 у справі № 910/6549/25, 11.11.2025 Консорціум "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 в частині часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені, річних та інфляційних втрат, задовольнивши ці вимоги в повному обсязі. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 в частині відмови у задоволенні вимоги про розірвання договору № 460008443 від 04.10.2023 про закупівлю послуг, укладеного між позивачем та відповідачем, і ухвалити нове, яким задовольнити вимоги в цій частині у повному обсязі. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 залишити без змін. Змінити додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2025, стягнувши з відповідача на користь позивача витрати на професійну правову допомогу у сумі 104 655,79 грн.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції судом неправильно застосовано норми матеріального права та не з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що (1) суд першої інстанції при розрахунку штрафних санкцій неправомірно послався на п. 7.7. договору, оскільки податкові накладні складено та направлено на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних у відповідності до Податкового кодексу України та порушення порядку при їх складанні встановлено не було; (2) станом на момент звернення позивача до суду з позовом існували підстави для розірвання договору № 460008443 від 04.10.2023; (3) судом першої інстанції помилково визначено розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 46 764,18 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення та на додаткове рішення та узагальнення її доводів
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 та з додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 у справі № 910/6549/25, 13.11.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 у справі № 910/6549/25, в частині задоволення позовних вимог про стягнення 749 074,49 грн. скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 у справі № 910/6549/25 в частині задоволених вимог про стягнення 46 764,18 грн. скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права та не з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не досліджено дотримання позивачем строків виконання робіт та взаємозв'язку із застосуванням відповідачем оперативно-господарських санкцій, що прямо передбачено п. 10.15.1. договору. Крім того, суд першої інстанції безпідставно ототожнив реєстрацію податкових накладних з відсутністю підстав для застосування оперативно-господарських санкцій. Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування додаткового рішення зводяться до того, що акт виконаних робіт не містить детального переліку і опису робіт та здійснених адвокатами витрат для їх виконання, а також вартості кожної наданої послуги. Крім того, до складу наданих послуг включено організаційні дії, які не є ані юридичними послугами, ані правовою допомогою. Також скаржник наголошує, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 46 764,18 грн. є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатами послуг.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2025 матеріали апеляційної скарги Консорціуму "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" у справі № 910/6549/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6549/25.
13.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.
Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги) раніше визначеному головуючому судді (складу суду) від 13.11.2025 матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" у справі № 910/6549/25 передано на розгляд раніше визначеній колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6549/25.
27.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали господарської справи № 910/6549/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 у справі № 910/6549/25, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/6549/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2025, та призначено розгляд справи на 22.01.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 апеляційну скаргу Консорціуму "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 у справі № 910/6549/25 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
12.12.2025 Консорціум "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" звернувся до Північного апеляційного господарського суду із заявою про усунення недоліків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/6549/25 за апеляційною скаргою Консорціуму "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2025, розгляд справи № 910/6549/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 та апеляційною скаргою Консорціуму "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 об'єднано в одне апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 22.01.2026.
18.12.2025 до Північного апеляційного господарського суду від представника Консорціуму "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/6549/25.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026 для розгляду справи № 910/6549/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Скрипка І.М.
20.01.2026 ухвалою Північного апеляційного господарського суду новоутвореною колегією прийнято справу № 910/6549/25 за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та Консорціуму "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 та призначено справу до розгляду на 22.01.2026.
В судовому засіданні 22.01.2026 оголошувалась перерва до 12.02.2026.
Розглянувши матеріали справи, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та Консорціуму "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 у справі № 910/6549/25 залишити без змін, з наступних підстав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 04.10.2023 між Консорціумом "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" (надалі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (надалі - відповідач, замовник) укладено договір про закупівлю послуг № 4600008443 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов?язується за завданням замовника надати послуги з "Фарбування та скління (відновлення захисного антикорозійного покриття КС Боярка)", а замовник зобов?язується оплатити такі послуги.
Відповідно до п. 2.1. договору ціна договору становить 9 332 998,80 грн.
Згідно з п. 3.2. договору передбачені договором послуги виконавець надає згідно з графіком надання послуг (додаток 4).
За умовами п. 6.1. договору прийняття наданих послуг замовником здійснюється по кожному об'єкту окремо після перевірки якості послуг і оформлюється актом здачі-приймання наданих послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін.
Відповідно до п. 6.2. договору у процесі приймання послуг замовник перевіряє, зокрема, дотримання строків надання послуг відповідно до умов договору.
Пунктом 6.3. договору визначено, що послуги вважаються наданими з моменту підписання сторонами відповідного акту здачі-приймання наданих послуг.
Згідно з п. 6.4. договору за результатами надання послуг по кожному з об'єктів не пізніше останнього дня строку надання відповідних послуг виконавець складає та надає замовнику підписаний зі своєї сторони акт здачі-приймання наданих послуг разом з виконавчою та технічною документацією по об'єкту (за наявності), виконаною відповідно до цього договору та діючих нормативно-правових актів. Обов'язковим додатком до акту здачі-приймання наданих послуг є довідка (розрахунок) про вартість наданих послуг та витрат, для складання якої використовуються форми документів КБ-2в та КБ-3.
Відповідно до п. 6.5. договору замовник протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання підписаного виконавцем акту здачі-приймання наданих послуг та у будь-якому випадку після отримання документів, які надаються замовнику виконавцем за результатами надання послуг згідно з п. 6.4. договору, зобов'язаний надати виконавцю підписаний зі своєї сторони акт здачі-приймання наданих послуг або у вказаний строк надати мотивовану відмову від підписання акту здачі-приймання наданих послуг.
В п. 7.2. договору визначено, що оплата наданих послуг проводиться протягом 60 (шістдесяти) календарних днів, але не раніше ніж через 30 (тридцять) календарних днів з дня підписання уповноваженими представниками сторін відповідного акту здачі-приймання наданих послуг.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом 24 (двадцяти чотирьох) місяців, а в частині гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, взятих на себе за цим договором, та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 8.1., 8.2. договору).
На виконання умов договору № 460008443 від 04.10.2023 позивачем виконано роботи на загальну суму 3 596 906,82 грн., що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт: № 1 від 08.10.2024 на суму 584 553,61 грн., № 2 від 29.10.2024 на суму 845 303,04 грн., № 3 від 31.10.2024 на суму 710 596,08 грн., № 1 від 20.11.2024 на суму 1 456 454,09 грн. Вказані акти підписані сторонами без зауважень та заперечень за допомогою кваліфікованих електронних підписів сторін.
За виконані роботи відповідач розрахувався лише частково у розмірі 2 875 015,20 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: № 336286 від 25.02.2025 на суму 446 229,24 грн., № 336287 від 25.02.2025 на суму 587 629,16 грн., № 337485 від 27.02.2025 на суму 647 162,75 грн., № 338951 від 06.03.2025 на суму 1 193 994,05 грн.
За розрахунками позивача у відповідача утворилась заборгованість за договором у розмірі 721 891,60 грн.
Водночас, позивач зазначає, що 21.11.2024 відповідач звернувся до позивача з вимогою № ТОВВИХ-24-17935 про сплату у строк до 27.11.2024 штрафних санкції за порушення строків надання послуг у розмірі 459 431,59 грн., з них: пені - 309 599,89 грн. та штрафу - 149 831,69 грн. У вимозі також зазначено, що у випадку незадоволення вказаної вимоги у строк до 27.11.2024 відповідачем будуть застосовані оперативно-господарські санкції відповідно до п. 10.4., 10.15.1. договору у вказаному розмірі, які будуть утримані з суми коштів, що підлягають сплаті на користь позивача.
29.11.2024 відповідач звернувся до позивача з вимогою № ТОВВИХ-24-18479 про сплату у строк до 06.12.2024 штрафних санкції за порушення строків надання послуг у розмірі 262 460,04 грн., з них: пені - 160 508,26 грн. та штрафу - 101 951,79 грн. У вимозі також зазначено, що у випадку незадоволення вказаної вимоги у строк до 06.12.2024 відповідачем будуть застосовані оперативно-господарські санкції відповідно до п. 10.4., 10.15.1. договору у вказаному розмірі, які будуть утримані з суми коштів, що підлягають сплаті на користь позивача.
29.11.2024 відповідачем на електронну пошту позивача направлено повідомлення № ТОВВИХ-24-18480 про застосування оперативно-господарської санкції в порядку п. 10.4., 10.15.1. договору та утримання суми штрафних санкцій у розмірі: 138 324,37 грн. із суми коштів 584 553,61 грн., які підлягають сплаті на користь позивача на підставі акту наданих послуг № 1 від 08.10.2024; 198 140,29 грн. із суми коштів 845 303,04 грн., які підлягають сплаті на користь позивача на підставі акту наданих послуг № 2 від 29.10.2024; 122 966,92 грн. із суми коштів 710 596,08 грн., які підлягають сплаті на користь позивача на підставі акту наданих послуг № 3 від 31.10.2024.
09.12.2024 відповідачем на електронну пошту позивача направлено повідомлення № ТОВВИХ-24-19079 про застосування оперативно-господарської санкції в порядку п. 10.4., 10.15.1. договору та утримання суми штрафних санкцій у розмірі 262 460,04 грн. із суми коштів 1 456 454,09 грн., які підлягають сплаті на користь позивача на підставі акту наданих послуг № 1 від 20.11.2024.
Позивач вважає вказані повідомлення № ТОВВИХ-24-18480 та № ТОВВИХ-24-19079 односторонніми правочинами про зарахування зустрічних однорідних вимог, проти застосування оперативно-господарських санкцій заперечує.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов'язання з оплати виконаних за договором № 460008443 від 04.10.2023 робіт, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність у відповідача заборгованості у розмірі 721 891,60 грн. Крім того, у зв'язку з порушенням строків оплати виконаних робіт позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 9610,51 грн, 0,01% річних у розмірі 9610,51 грн та інфляційні в розмірі 29 559,46 грн. Також позивач посилається на безпідставність вчинення відповідачем односторонніх правочинів про зарахування однорідних зустрічних вимог, тому такі односторонні правочини підлягають визнанню недійсними.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що повідомлення від 29.11.2024 № ТОВВИХ-24-18480 та від 09.12.2024 № ТОВВИХ-24-19079 про застосування оперативно-господарської санкції та утримання суми штрафних санкцій згідно цих повідомлень із суми коштів, які підлягають сплаті на користь позивача на підставі актів наданих послуг не є односторонніми правочинами про зарахування однорідних зустрічних вимог, а є визначеним п. 10.15.1. договору № 4600008443 від 04.10.2023 правом відповідача на нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання позивачем зобов'язань за договором та отримання таких сум із сум, які підлягають сплаті позивачу. Крім того, відповідач не погоджується з нарахованими позивачем пенею, 0,01% річних та інфляційними, оскільки вважає, що у відповідності до умов п. 7.7. договору має право на відтермінування оплати виконаних робіт до моменту надання позивачем доказів реєстрації податкових накладних за спірний період. Також заперечив в частині позовних вимог про розірвання договору, оскільки позивачем не наведено достатніх правових підстав для його розірвання.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.
За приписами ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ст. 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов?язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов?язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Згідно з ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.
Як встановлено судом, 04.10.2023 між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, укладено договір про закупівлю послуг № 4600008443, за умовами якого виконавець зобов?язується за завданням замовника надати послуги з "Фарбування та скління (відновлення захисного антикорозійного покриття КС Боярка)", а замовник зобов?язується оплатити такі послуги.
Відповідно до п. 6.1. договору прийняття наданих послуг замовником здійснюється по кожному об'єкту окремо після перевірки якості послуг і оформлюється актом здачі-приймання наданих послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін.
Пунктом 6.2. договору визначено, що у процесі приймання послуг замовник перевіряє, зокрема, дотримання строків надання послуг відповідно до умов договору.
За умовами п. 6.3. договору послуги вважаються наданими з моменту підписання сторонами відповідного акту здачі-приймання наданих послуг.
В п. 6.4. договору визначено, що за результатами надання послуг по кожному з об'єктів не пізніше останнього дня строку надання відповідних послуг виконавець складає та надає замовнику підписаний зі своєї сторони акт здачі-приймання наданих послуг разом з виконавчою та технічною документацією по об'єкту (за наявності), виконаною відповідно до цього договору та діючих нормативно-правових актів. Обов'язковим додатком до акту здачі-приймання наданих послуг є довідка (розрахунок) про вартість наданих послуг та витрат, для складання якої використовуються форми документів КБ-2в та КБ-3.
Замовник протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання підписаного виконавцем акту здачі-приймання наданих послуг та у будь-якому випадку після отримання документів, які надаються замовнику виконавцем за результатами надання послуг згідно з п. 6.4. договору, зобов'язаний надати виконавцю підписаний зі своєї сторони акт здачі-приймання наданих послуг або у вказаний строк надати мотивовану відмову від підписання акту здачі-приймання наданих послуг (п. 6.5. договору).
З матеріалів справи слідує, що на виконання умов договору № 460008443 від 04.10.2023 позивачем виконано роботи на загальну суму 3 596 906,82 грн., що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт: № 1 від 08.10.2024 на суму 584 553,61 грн., № 2 від 29.10.2024 на суму 845 303,04 грн., № 3 від 31.10.2024 на суму 710 596,08 грн., № 1 від 20.11.2024 на суму 1 456 454,09 грн.
Вказані акти підписані сторонами без зауважень та заперечень за допомогою кваліфікованих електронних підписів сторін.
При цьому, зауважень щодо якості та кількості виконаних робіт, а також строків виконання цих робіт матеріали справи не містять та судом не встановлено.
В п. 7.2. договору визначено, що оплата наданих послуг проводиться протягом 60 (шістдесяти) календарних днів, але не раніше ніж через 30 (тридцять) календарних днів з дня підписання уповноваженими представниками сторін відповідного акту здачі-приймання наданих послуг.
Матеріалами справи підтверджується, що за виконані роботи відповідач розрахувався лише частково на суму 2 875 015,20 грн., що підтверджується платіжними інструкціями: № 336286 від 25.02.2025 на суму 446 229,24 грн., № 336287 від 25.02.2025 на суму 587 629,16 грн., № 337485 від 27.02.2025 на суму 647 162,75 грн., № 338951 від 06.03.2025 на суму 1 193 994,05 грн.
За розрахунками позивача у відповідача утворилась заборгованість за договором у розмірі 721 891,60 грн.
В той же час, 21.11.2024 відповідач звернувся до позивача з вимогою № ТОВВИХ-24-17935 про сплату у строк до 27.11.2024 штрафних санкції за порушення строків надання послуг у розмірі 459 431,59 грн., з них: пені - 309 599,89 грн. та штрафу - 149 831,69 грн. У вимозі також зазначено, що у випадку незадоволення вказаної вимоги у строк до 27.11.2024 відповідачем будуть застосовані оперативно-господарські санкції відповідно до п. 10.4., 10.15.1. договору у вказаному розмірі, які будуть утримані з суми коштів, що підлягають сплаті на користь позивача.
29.11.2024 відповідач звернувся до позивача з вимогою № ТОВВИХ-24-18479 про сплату у строк до 06.12.2024 штрафних санкції за порушення строків надання послуг у розмірі 262 460,04 грн., з них: пені - 160 508,26 грн. та штрафу - 101 951,79 грн. У вимозі також зазначено, що у випадку незадоволення вказаної вимоги у строк до 06.12.2024 відповідачем будуть застосовані оперативно-господарські санкції відповідно до п. 10.4., 10.15.1. договору у вказаному розмірі, які будуть утримані з суми коштів, що підлягають сплаті на користь позивача.
Також 29.11.2024 відповідачем на електронну пошту позивача направлено повідомлення № ТОВВИХ-24-18480 про застосування оперативно-господарської санкції в порядку п. 10.4., 10.15.1. договору та утримання суми штрафних санкцій у розмірі: 138 324,37 грн. із суми коштів 584 553,61 грн., які підлягають сплаті на користь позивача на підставі акту наданих послуг № 1 від 08.10.2024; 198 140,29 грн. із суми коштів 845 303,04 грн., які підлягають сплаті на користь позивача на підставі акту наданих послуг № 2 від 29.10.2024; 122 966,92 грн. із суми коштів 710 596,08 грн., які підлягають сплаті на користь позивача на підставі акту наданих послуг № 3 від 31.10.2024.
В подальшому, 09.12.2024 відповідачем на електронну пошту позивача направлено повідомлення № ТОВВИХ-24-19079 про застосування оперативно-господарської санкції в порядку п. 10.4., 10.15.1. договору та утримання суми штрафних санкцій у розмірі 262 460,04 грн. із суми коштів 1 456 454,09 грн., які підлягають сплаті на користь позивача на підставі акту наданих послуг № 1 від 20.11.2024.
Позивач вважає вказані повідомлення № ТОВВИХ-24-18480 та № ТОВВИХ-24-19079 односторонніми правочинами про зарахування зустрічних однорідних вимог, обов'язку по сплаті штрафних санкцій за порушення строків виконання робіт не визнає, проти застосування оперативно-господарських санкцій заперечує, просить визнати недійсними ці односторонні правочини.
З наведеного слідує, що між сторонами існує спір щодо наявності/відсутності зустрічного зобов'язання.
Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (п. 29, 30 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2022 у справі № 910/11116/19).
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.
Як передбачено частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частинами 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Так, зі змісту вимог від 21.11.2024 № ТОВВИХ-24-17935 та від 29.11.2024 № ТОВВИХ-24-18479 про сплату штрафних санкцій, а також повідомлень від 29.11.2024 № ТОВВИХ-24-18480 та від 09.12.2024 № ТОВВИХ-24-19079 про застосування оперативно-господарської санкції за договором № 4600008443 від 04.10.2023 вбачається, що відповідачем застосовано відносно позивача оперативно-господарські санкції у вигляді штрафу та пені на загальну суму 721 891,60 грн. на підставі п. 10.4., 10.15.1. договору.
Відповідно до п. 10.4. договору у випадку несвоєчасного надання послуг, передбачених графіком надання послуг (додаток 4 до договору), до виконавця застосовуються штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 0,1% від вартості ненаданих послуг за кожен день прострочення надання послуг, а при порушенні строку надання послуг більш, ніж на 30 (тридцять) календарних днів виконавець додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% від вартості ненаданих послуг.
Згідно з п. 10.15.1. договору замовник має право отримати суму нарахованих штрафних санкцій та збитків, заподіяних невиконанням та/або неналежним виконанням договору виконавцем, з сум, які підлягають виплаті виконавцю. Оперативно-господарська санкція застосовується до виконавця після того, як він не сплатив у визначений строк штрафні санкції та/або збитки згідно з розрахунком штрафних санкцій та/або збитків, направленого на його адресу. Про застосування оперативно-господарської санкції замовник зобов'язаний письмово повідомити виконавця.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що повідомлення від 29.11.2024 № ТОВВИХ-24-18480 та від 09.12.2024 № ТОВВИХ-24-19079 в розумінні ст. 601 Цивільного кодексу України не є одностороннім правочином, виходячи з наступного.
Застосування штрафних санкцій за договором та правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог - це різні правові інститути, які фактично мають різні цілі та правові наслідки. Правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення зобов'язань, тоді як штрафні санкції є заходом відповідальності за порушення умов договору і виконують охоронну та каральну функцію, що покликані стимулювати сторони виконати зобов'язання та у разі невиконання нести відповідальність за порушення такого зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за договором є реалізацією стороною свого права на застосування передбачених таким договором заходів відповідальності та не спрямоване на припинення зустрічних грошових зобов'язань сторін договору.
Виходячи зі змісту п. 10.15.1. договору, сам по собі факт нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання договору та отримання нарахованих штрафних санкцій з сум, які підлягають виплаті позивачу - не свідчить про вчинення правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог та не призводять до припинення основного грошового зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про визнання недійсними односторонніх правочинів про зарахування зустрічних однорідних вимог, оформлені повідомленнями від 29.11.2024 № ТОВВИХ-24-18480 та від 09.12.2024 № ТОВВИХ-24-19079 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
При цьому, судом відхиляються та не приймаються до уваги доводи відповідача щодо правомірності стягнення штрафних санкцій за повідомленнями від 29.11.2024 № ТОВВИХ-24-18480 та від 09.12.2024 № ТОВВИХ-24-19079, з огляду на те, що нарахування штрафних санкцій за порушення позивачем строків виконання робіт за договором не припиняє та не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату за виконані роботи.
Додатково колегія суддів відмічає, що питання правомірності/неправомірності нарахування штрафних санкцій не входить до предмету розгляду у даній справ.
В той же час, відповідач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення з позивача штрафних санкцій за порушення строків виконання робіт за договором в межах окремого судового провадження.
Судом встановлено, що заборгованість відповідача за договором становить 721 891,60 грн.
В свою чергу, відповідач, посилаючись на п. 7.7. договору, стверджує, що має право на відтермінування оплати за виконані роботи до моменту надання позивачем доказів реєстрації податкових накладних.
Відповідно до п. 7.7. договору несвоєчасне надання виконавцем податкової накладної/розрахунку коригування, або її оформлення з порушенням порядку заповнення, встановленого ПК України, або надання податкової накладної з порушенням вимог щодо електронного підпису уповноваженої особи, яка її підписала, або не підтвердження реєстрації податкової накладної в ЄРПН в терміни передбачені ПК України, є відкладальною обставиною для настання обов'язку замовника щодо здійснення оплати послуг за цим договором, до моменту одержання замовником такої податкової накладної/розрахунку коригування та одержання інформації з ЄРПН про підтвердження факту здійснення такої реєстрації виконавцем та перевірки податкової накладної/розрахунку коригування на предмет додержання вимог законодавства щодо її заповнення та підписання.
Як вбачається з матеріалів справи, у Єдиному реєстрі податкових накладних позивачем зареєстровано податкові накладні у підтвердження виконання робіт за договором № 4600008443 від 04.10.2023, а саме:
(1) 13.02.2025 за № 9349875504 зареєстровано податкову накладну № 1 від 08.10.2024 за актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт від 08.10.2024 на суму 584 553,61 грн., що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної;
(2) 21.02.2025 за № 9349873986 зареєстровано податкову накладну № 3 від 29.10.2024 за актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт від 29.10.2024 на суму 845 303,04 грн., що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної;
(3) 19.02.2025 за № 9349869796 зареєстровано податкову накладну № 5 від 31.10.2024 за актом № 3 приймання виконаних будівельних робіт від 31.10.2024 на суму 710 596,08 грн., що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної;
(4) 04.03.2025 за № 9385116827 зареєстровано податкову накладну № 8 від 20.11.2024 за актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт від 20.11.2024 на суму 1 456 454,09 грн., що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної.
Таким чином, доводи відповідача про порушення позивачем умов п. 7.7. договору щодо надання відповідачу доказів реєстрації податкових накладних не знайшли свого підтвердження за встановлених судом обставин та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
За таких обставин, позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань щодо не здійснення оплати за виконані роботи у повному обсязі на суму 721 891,60 грн., тоді як строк виконання такого зобов'язання настав: 18.02.2025 - за актом № 1 від 08.10.2024, 25.02.2025 - за актом № 2 від 29.10.2024, 21.02.2025 - за актом № 3 від 31.10.2024, 06.03.2025 - за актом № 1 від 20.11.2024.
Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за виконані, але неоплачені у повному обсязі роботи на суму 721 891,60 грн. є обґрунтованими та документально доведеними.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 9610,51 грн., 0,01% річних у розмірі 9610,51 грн. та інфляційних у розмірі 29 559,46 грн. колегія суддів зазначає наступне.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
Стаття 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
В п. 10.8. договору визначено, що у разі прострочення оплати послуг за договором замовник сплачує на користь виконавця пеню у розмірі 0,01 (нуль цілих одна сота) відсотка простроченої суми оплати за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як встановлено судом, строк виконання зобов'язання з оплати робіт настав: 18.02.2025 - за актом № 1 від 08.10.2024, 25.02.2025 - за актом № 2 від 29.10.2024, 21.02.2025 - за актом № 3 від 31.10.2024, 06.03.2025 - за актом № 1 від 20.11.2024.
Отже, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати робіт з: 19.02.2025, 22.02.2025, 26.02.2025, 07.03.2025, тому саме з зазначених дат є правомірним нарахування пені.
Зважаючи на встановлені фактичні обставини, положення законодавства, умови укладеного між сторонами у справі договору, перевіривши розрахунок пені окремо по кожному акту приймання виконаних будівельних робіт, колегія суддів дійшла висновку про законність рішення суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 5612,74 грн., в іншій частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3997,77 грн. позивачу належить відмовити.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховним Судом неодноразово наголошено, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 ).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).
Відповідно до п. 10.9. договору на суму боргу за порушення строку здійснення платежів нараховується 0,01 (нуль цілих одна сота) відсотка річних від простроченої суми.
Отже, у п. 10.9. договору сторони встановили інший розмір процентів, ніж 3%, встановлений у ст. 625 Цивільного кодексу України.
Зважаючи на встановлені фактичні обставини, положення законодавства, суд першої інстанції, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунків 0,01% річних та інфляційних, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 0,01% річних та інфляційних підлягають частковому задоволенню у розмірі 5612,74 грн. - 0,01% річних та 15 957,41 грн. - інфляційних, в іншій частині позовних вимог про стягнення 0,01% річних у розмірі 3997,77 грн. та інфляційних у розмірі 13 602,05 грн. позивачу належить відмовити.
Щодо позовних вимог про розірвання договору № 460008443 від 04.10.2023, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України такою умовою є виконання, проведене належним чином.
При цьому, слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов'язань, визначених ним.
Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов'язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов'язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов'язання.
Так, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін. Виключенням з цього загального правила є випадки, якщо право на односторонню відмову від договору передбачене договором або законом.
За приписами ч. 2, 3 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно зі ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, наслідком розірвання договору є припинення зобов'язання, що виникли між сторонами на підставі такого розірваного договору.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово виснував, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір (постанови Верховного Суду від 11.09.2025 у справі № 925/1565/24, від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, від 14.07.2021 у справі № 911/1442/19, від 21.06.2022 у справі № 911/3276/20 та від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18).
Відтак, перш ніж розглядати по суті заявлену у справі вимогу про розірвання договору господарському суду належить пересвідчитись (шляхом встановлення відповідних обставин та оцінки пов'язаних з цим доказів зі справи) у чинності такого договору.
При цьому, застосування приписів статей 651, 653 Цивільного кодексу України має універсальний характер незалежно від правової природи правочину, якого стосується спір.
Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 щодо змісту понять "строк договору", "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" відзначила таке:
"29. Поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст.
30. Відповідно до частини першої статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
31. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (Цивільного кодексу України).
32. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 Цивільного кодексу України ). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 Цивільного кодексу України).
33. Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
34. Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України . Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
35. З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання".
Отже, "строк дії договору" та "строк/термін виконання зобов'язання" за своїм юридичним змістом не є тотожними поняттями, та в залежності від умов договору, укладеного між сторонами, останні можуть як співпадати між собою, так і бути відмінними один від одного.
В п. 8.1. договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом 24 (двадцяти чотирьох) місяців, тобто до 04.10.2025.
У постанові від 11.09.2025 у справі № 925/1565/24 Верховний Суд виснував, що встановлення обставин закінчення строку дії договору, щодо якого заявлено позов про його розірвання, є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові про його розірвання, оскільки розірвання договору, строк дії якого закінчився, є неможливим.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про законність рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині розірвання договору № 460008443 від 04.10.2023 за встановлених вище обставин.
Таким чином, надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, як кожному окремо так і в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог та часткове задоволення позову, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин недостатніми є доводи скаржників про неповне дослідження судом першої інстанції зібраних у справі доказів, саме тільки посилання скаржників на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з'ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів оскаржуване судове рішення. Натомість зміст апеляційних скарг переконливо свідчить про те, що доводи скаржників зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.
На переконання колегії суддів, зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржників фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення у цій справі.
Незгода скаржника з рішенням суду першої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчать про його незаконність.
За таких обставин, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційних скарг та про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржників, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Щодо доводів скаржника в частині оскарження додаткового рішення колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Колегія суддів звертає увагу сторін на те, що відшкодування судових витрат не є додатковим заходом відповідальності чи штрафними санкціями.
За приписами частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу Консорціумом "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" подано до суду договір про надання правової допомоги від 29.04.2025 та акт виконаних робіт від 15.10.2025.
Судом встановлено, що 29.04.2025 між Консорціумом "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" (клієнт) та адвокатами Гусаковою Оксаною Борисівною та Каракановою Тетяною Володимирівною (адвокати) укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого клієнт доручає, а адвокати приймають на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу із захисту його інтересів щодо звернення до суду з позовом про розірвання договору № 460008443 від 04.10.2023, визнання недійсними односторонніх правочинів з боку ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" про залік зустрічних вимог від 29.11.2024 та 09.12.2024, оформлених повідомленнями про застосування оперативно-господарських санкцій по вищевказаному договору та стягнення за цим договором боргу на користь клієнта з нарахуванням пені, річних відсотків та інфляційних втрат.
Відповідно до п. 4.1. договору вартість послуг, обумовлених даним договором складається з: надання консультації - 5000,00 грн., аналізу матеріалів спору - 40 000,00 грн., складання позовної заяви - 20 000,00 грн., складання заяв, скарг по суті - 20 000,00 грн., інші процесуальні заяви, клопотання - 3000,00 грн., складання адвокатського запиту - 5000,00 грн., підготовка адвоката до участі у судових засіданнях з вивченням матеріалів справи - 3000,00 грн.
Згідно з п. 4.2. договору у разі досягнення позитивного результату у справі встановлюється гонорар успіху у розмірі 100 000,00 грн., який підлягає розподілу між двома адвокатами, що беруть участь у виконанні цього договору, у рівних частках, якщо інше не буде погоджено сторонами окремо.
В п. 4.3. договору визначено, що оплата наданих послуг здійснюється після 30 днів з моменту підписання акту виконаних робіт після набрання рішенням законної сили.
15.10.2025 між Консорціумом "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" та адвокатами Гусаковою Оксаною Борисівною та Каракановою Тетяною Володимирівною підписано акт виконаних робіт, відповідно до якого адвокатами надано клієнту наступні послуги: (1) первинна консультація клієнта щодо порушених прав (адвокат Гусакова О.Б.) - 5000,00 грн.; (2) аналіз матеріалів спору (підготовка правової позиції, обґрунтування вимог позовної заяви) (адвокат Гусакова О.Б.) - 40 000,00 грн.; (3) аналіз матеріалів спору (пошук та застосування норм права та судової практики, написання позовної заяви, копіювання додатків) (адвокат Гусакова О.Б.) - на суму 20 000,00 грн.; (4) складання заяви про усунення недоліків (адвокат Гусакова О.Б.) - 3000,00 грн.; (5) складання заяви про участь в режимі відеоконференції (адвокат Гусакова О.Б.) - 3000,00 грн.; (6) складання заяви про вступ у справу як представника (адвокат Караканова Т.В.) - 3000,00 грн.; (7) складання заяви про участь в режимі відеоконференції (адвокат Караканова Т.В.) - 3000,00 грн.; (8) складання адвокатського запиту (адвокат Гусакова О.Б.) - 5000,00 грн.; (9) складання заяви про долучення документів до матеріалів справи (адвокат Гусакова О.Б.) - 3000,00 грн.; (10) складання додаткових пояснень у справі з долученням доказів (адвокат Гусакова О.Б.) - 20 000,00 грн.; (11) складання заяви про поновлення процесуальних строків з долученням документів (адвокат Гусакова О.Б.) - 3000,00 грн.; (12) підготовка до участі та/або участь у судових засіданнях по справі у кількості 5 засідань (адвокат Гусакова О.Б.) - 15 000,00 грн.; (13) підготовка до участі та/або участь у судових засіданнях по справі у кількості 5 засідань (адвокат Караканова Т.В.) - 15 000,00 грн. Гонорар успіху 54,45% (адвокати Гусакова О.Б. та Караканова Т.В. - 27 225,00 грн. та 27 225,00 грн. Всього надано послуг на загальну суму 192 450,00 грн.
Представництво інтересів Консорціуму "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" у даній справі здійснювалося адвокатами Гусаковою Оксаною Борисівною та Каракановою Тетяною Володимирівною на підставі ордерів на надання правничої допомоги серії АЕ № 1389546 від 23.05.2025 та серії СА № 1124982 від 11.06.2025.
Від ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" надійшли заперечення, в яких проти заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 192 450,00 грн. заперечило. Крім того, у поданих запереченнях відповідач просив зменшити розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу на 99,99%.
За правилами частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Частиною 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Тобто, в цілому нормами процесуального та матеріального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, додаткова постанова Верховного Суду від 08.04.2021 у справі № 922/2321/20).
При цьому, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17.
Принагідно слід зазначити, що надмірна деталізація виконаної адвокатом роботи задля досягнення певної процесуальної дії в межах виконання договору про надання правничої допомоги не є підставою для формування завищеної вартості таких послуг при її стягненні зі сторони, на користь якої рішення не винесено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 виснувала, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis vs. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з урахуванням практики ЄСПЛ не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Колегія суддів зазначає, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням усіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України.
Слід зауважити, що при розгляді даної справи колегія суддів враховує, що справа не є складною, не потребує дослідження великої кількості доказів, розрахунки суми боргу, пені, інфляційних та 0,01% річних не є складними, судова практика з аналогічних справ є сталою.
На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд, оцінивши заяву Консорціуму "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" про ухвалення додаткового рішення, документи щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу, оцінивши його витрати з урахуванням усіх аспектів справи, виходячи з вищенаведених критеріїв, їх оцінки, та керуючись частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, дійшов обґрунтованого висновку про покладення на відповідача витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 46 764,18 грн., оскільки стягнення таких витрат відповідає критеріям розумності, необхідності, співрозмірності та справедливості.
Викладені в апеляційних скаргах доводи фактично свідчать про незгоду скаржників з висновками суду щодо розподілу судових витрат, проте по суті їх не спростовують; підстав для скасування чи зміни судового рішення не містять, а тому визнаються судом апеляційної інстанції юридично неспроможними.
За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому додаткове рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству України, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Отже, в задоволенні апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та Консорціуму "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 у справі № 910/6549/25 залишити без змін.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та Консорціуму "Спеціалізований ремонтний консорціум Укррембуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 у справі № 910/6549/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 у справі № 910/6549/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційних скарг розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.
4. Матеріали справи № 910/6549/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 18.02.2026.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді О.В. Тищенко
І.М. Скрипка