Постанова від 17.02.2026 по справі 916/4682/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4682/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

секретар судового засідання - І.С. Мисько,

за участю представників сторін:

від прокуратури: І.О. Коломійчук

від позивача-1: Південного офісу Держаудитслужби: не з'явився

від позивача-2: Визирської сільської ради Одеського району Одеської області: не з'явився

від відповідача: К.І. Оляш

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія»

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2025 (суддя Т.Г. Д'яченко, м.Одеса, повне рішення складено 17.02.2025)

у справі №916/4682/24

за позовом керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі:

1)Південного офісу Держаудитслужби;

2)Визирської сільської ради Одеського району Одеської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія»

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 75962,02 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог

Керівник Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Визирської сільської ради Одеського району Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» про визнання недійсними додаткових угод №3 від 05.08.2021, №4 від 25.08.2021, №5 від 30.08.2021, №6 від 31.08.2021 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 та стягнення безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів в сумі 75962,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що додаткові угоди №№3-6 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 укладено з порушенням вимог пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 180 Господарського кодексу України, статті 653 Цивільного кодексу України, тому мають бути визнані недійсними на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а грошові кошти, отримані у зв'язку з їх виконанням, - повернуто на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, прокурор зазначив, що останнім як органом, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, заходи щодо припинення та визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії, стягнення в бюджет безпідставно одержаних відповідачем коштів у розумний строк не вживались.

Необхідність звернення з даним позовом в інтересах держави в особі Визирської сільської ради Одеського району Одеської області прокурор мотивував тим, що сільська рада є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету, однак незважаючи на наявність повноважень, наділених законодавцем з метою захисту інтересів держави, обізнаність про виявлені порушення законодавства та безпідставне витрачання бюджетних коштів, Визирська сільська рада Одеського району Одеської області при виконанні договору про закупівлю електричної енергії протягом тривалого часу не вживала заходів щодо звернення з відповідним позовом до суду з метою захисту інтересів держави.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2025 позовну заяву керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Визирської сільської ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 75962,02 грн задоволено повністю.

Визнано недійсною додаткову угоду №3 від 05.08.2021 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, укладену між Визирською сільською радою Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04378669) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (код ЄДРПОУ 42114410).

Визнано недійсною додаткову угоду №4 від 25.08.2021 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, укладену між Визирською сільською радою Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04378669) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (код ЄДРПОУ 42114410).

Визнано недійсною додаткову угоду №5 від 30.08.2021 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, укладену між Визирською сільською радою Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04378669) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (код ЄДРПОУ 42114410).

Визнано недійсною додаткову угоду №6 від 31.08.2021 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, укладену між Визирською сільською радою Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04378669) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (код ЄДРПОУ 42114410).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на користь Визирської сільської ради Одеського району Одеської області безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти у розмірі 75962,02 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на користь Одеської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору у розмірі 15140,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорювані додаткові угоди укладено з порушенням законодавства, у зв'язку з чим наявні правові підстави для визнання їх недійсними.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2025 у справі № 916/4682/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

-у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі Визирської сільської ради Одеського району Одеської області, адже остання не є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, позаяк зміст позову свідчить про те, що прокурор звернувся до суду за захистом інтересів саме замовника (Визирської сільської ради Одеського району Одеської області), що суперечить положенням статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частинам третій, четвертій статті 53 Господарського процесуального кодексу України;

-прокурором не було доведено факт бездіяльності Держаудитслужби щодо реагування на ймовірні порушення, а тому у прокурора відсутні правові підстави для представництва інтересів держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, а отже, позов прокурора, поданий в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, підлягає залишенню без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України;

-предметом позову у даній справі є, зокрема, вимоги прокурора про визнання недійсними додаткових угод №№3-6 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, що укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Визирською сільською радою Одеського району Одеської області, а тому, з урахуванням наведеного вище, належними співвідповідачами за такими вимогами мали бути усі зазначені особи. Вказане свідчить про безпідставність визначення прокурором у даній справі Визирської сільської ради Одеського району Одеської області у якості позивача, а не відповідача;

-необґрунтованими є висновки суду першої інстанції відносно того, що оспорювані додаткові угоди були укладені з порушенням пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», адже підвищення цін на електроенергію може здійснюватися пропорційно збільшенню ціни на ринку так часто, як це потрібно, але не більше ніж до 10 % щоразу; при цьому, сукупність таких змін (додаткових угод) може перевищувати 10 % від ціни за одиницю товару, визначену сторонами на момент укладення договору про закупівлю або останньої додаткової угоди;

-пункт 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не відповідає критеріям якості закону, у той час як норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи (невладного суб'єкта), яким в даному спорі є Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія»;

-безпідставними є висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для укладення додаткових угод №№3-6, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства;

-судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення статті 1212 Цивільного кодексу України, адже договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень вказаної норми права;

-судом першої інстанції застосовано односторонню реституцію, чим порушено приписи статті 216 Цивільного кодексу України.

Позиція прокуратури щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор просив апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, прокурор зазначив, що ним правильно визначено у цій справі позивачів у спірному правовідношенні, оскільки Південний офіс Держаудитслужби, як орган, уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, заходи щодо припинення та визнання недійсними додаткових угод до договору не вживав, що призводить до порушення економічних інтересів держави та свідчить про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави. Крім того, оскільки у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі електричної енергії за договором №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, Визирська сільська рада Одеського району Одеської області діє як розпорядник бюджетних коштів та є замовником зазначеного товару, Визирська сільська рада Одеського району Одеської області уповноважена вживати заходи щодо захисту інтересів держави, в тому числі представницького характеру, у той час як останньою не забезпечено належного захисту інтересів держави шляхом звернення до суду за захистом порушених прав щодо визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення надлишково сплачених коштів.

Також керівник Доброславської окружної прокуратури зазначив про те, що спірні додаткові угоди до договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 укладено в порушення умов пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та підпункту 2 пункту 13.2 відповідного договору.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга зареєстрована судом 11.03.2025 за вх.№1072/25.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2025.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2025 у справі №916/4682/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/4682/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

19.03.2025 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2025 у справі №916/4682/24. Встановлено учасникам справи строк до 07.04.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд апеляційної скарги призначено на 06.05.2025 о 10:00 год.

25.03.2025 від керівника Доброславської окружної прокуратури, надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1072/25/Д1).

03.04.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна» звернулось до суду із клопотанням (вх.№1399/25 від 03.04.2025) про зупинення провадження у справі №916/4682/24 до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 19.05.2025 зупинено апеляційне провадження у справі №916/4682/24, відкрите за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2025, до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №920/19/24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2025 у справі №916/4682/24. Також цією ухвалою, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2025 у справі №916/4682/24 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк та призначено розгляд справи на 17.02.2026 о 10:00 год.

У судовому засіданні 17.02.2026, яке проводилось в режимі відеоконференції, скаржник та прокурор надали усні пояснення, відповідно до яких підтримали свої правові позиції у справі.

Позивачі не скористалися своїм процесуальним правом щодо подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача, а також не реалізували своє право участі у судовому засіданні апеляційної інстанції, про дату, час та місце проведення якого були повідомлені належним чином.

Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України участь у судових засіданнях учасників справи - це право, а не обов'язок, якщо інше не визначено законом.

Апеляційний суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови учасникам для представлення своєї позиції, тоді як відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов'язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників позивачів, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши представника скаржника та прокурора, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи, Визирською сільською радою Лиманського району Одеської області оприлюднено на веб-сайті «Prozorro» оголошення про проведення відкритих торгів на закупівлю 512200 кВт*год енергії (ДК 021:2015:09310000-5 - «Електрична енергія») з терміном постачання до 31.12.2021 та очікуваною вартістю 2048800 грн (ідентифікатор закупівлі №UA-2020-12-17-000516-с).

За результатами розгляду тендерної пропозиції визначено переможцем Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» з остаточною ціновою пропозицією 1166125,73 грн.

У подальшому між Визирською сільською радою Одеського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» укладено договір №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника, відповідно до пункту 2.1. якого постачальник продає електричну енергію за кодом ДК021:2015-09310000-5 «Електрична енергія» споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Кількість електричної енергії на 2021 рік визначено в обсязі 512200 кВт*год. Відповідно до додатку 3 до договору «Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу».

Пунктом 2.3. договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 передбачено, що строк постачання електричної енергії з 22.01.2021 по 31.12.2021.

Згідно із пунктом 5.1. договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 ціна цього договору на 2021 рік становить 1166125,73 грн, у т. ч. ПДВ - 194354,29 грн Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору.

Відповідно до пункту 5.2. договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 ціна (тариф) електричної енергії зазначається у комерційній пропозиції постачальника. Для одного об'єкта споживання (площадок вимірювання) застосовується одна ціна електричної енергії.

У пункті 5.4. договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 сторони узгодили, що ціна електричної енергії має визначатись постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі зміни. У випадках застосування до споживача диференційних цін електричної енергії суми, вказані в рахунках, інформаційно відображають середню ціну, обчислену на базі різних диференційованих цін.

Згідно пункту 5.5. договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Підпунктом 2 пункту 13.2. договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 передбачено, що згідно з вимогами Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії. Наявність факту коливання ціни товару на ринку підтверджується довідкою(ми) (листом(ми) (завіреними копіями цих довідки(ок) або листа(ів) відповідних органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, або інформацією з вебсайту ДП «Оператор ринку» (згідно з частинами 6, 9 статті 67 Закону України «Про ринок електричної енергії», з урахуванням листа Мінекономрозвитку України від 14.08.2019 № 3304-04/33869-06 «Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії») для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку. Зміна ціни за одиницю товару застосовується з початку розрахункового періоду, в якому відбулися такі зміни.

Відповідно до пункту 13.4. договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування, з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Постачальник зобов'язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови.

Додатком №1 до договору про постачання електричної енергії споживачу №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 є заява-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу.

Додатком №2 до договору про постачання електричної енергії споживачу №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 є комерційна пропозиція ПВЦ - індивідуальна комерційна пропозиція, згідно з якою:

Ціна на електричну енергію на дату проведення аукціону складає - 1,89724998372 грн за 1 кВт*год без ПДВ.

Ціна на електричну енергію (грн 1 кВт*год без ПДВ) визначається за формулою:

ЦтСпож=Цт3 + Тпер + Цпост, (грн/кВт*год), де

ЦтСпож- ціна за спожиту електричну енергію клієнтом;

Цт3 - орієнтовна ціна закупівлі електричної енергії постачальником для клієнта на ринках електричної енергії за розрахунковий період, грн/кВт*год;

Тпер _ тариф на послуги з передачі електричної енергії, встановлений регулятором (НКРЕКП), тариф може бути змінено відповідно до пункту 7 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Зміна ціни за спожиту електричну енергію внаслідок збільшення орієнтованої ціни закупівлі електричної енергії узгоджується сторонами шляхом укладення додаткової угоди до договору та застосовується з початку розрахункового періоду, в якому відбувалась така зміна.

Цпост - ціна на послуги, пов'язані з постачанням електричної енергії клієнту, що становить 0,07грн/кВт*год;

Ціна закупівлі електричної енергії для клієнта на ринках електричної енергії також включає всі обов'язкові податки (крім ПДВ, що обліковується окремо), збори та платежі, що передбачені правилами ринку електроенергії ВДР/РДН, законодавством та іншими нормативними документами (зокрема плату акцизний податок, регуляторні внески).

06.05.2021 сторонами договору укладено додаткову угоду №1 до договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, згідно з якою сторони внесли зміни в частині найменування споживача, а саме: змінили назву Визирська сільська рада Лиманського району Одеської області на назву Визирська сільська рада Одеського району Одеської області в преамбулі договору та за змістом текстової частини договору.

Листом №13/03-2210 від 02.08.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» звернулось до Визирської сільської ради Одеського району Одеської області з пропозицією про внесення змін до договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 у зв'язку з коливанням ціни товару на ринку.

04.08.2021 сторонами договору укладено додаткову угоду №2 до договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, згідно з якою:

1)керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», згідно пункту 13.2. розділу 13 « 13. Строк дії договору та інші умови», сторони домовились змінити ціну на електричну енергію за 1 кВт*год не більше ніж на 10% у зв'язку з коливанням ціни такого товару на ринку, та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з вебсайту ДП «Оператор ринку». Ціна за 1 кВт*год становить - 2,460698378508 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 0,410116396418 грн;

2)на підставі пункту 1 цієї додаткової угоди сторони дійшли згоди:

-викласти додаток №2 до договору «Комерційна пропозиція ПВЦ - Індивідуальна комерційна пропозиція» у новій редакції;

-викласти додаток №3 до договору «Обсяги постачання електрично енергії споживачу» у новій редакції.

Дійсна додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та згідно з частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 25.01.2021.

Додатком №2 до договору про постачання електричної енергії споживачу №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 «Комерційна пропозиція ПВЦ - індивідуальна комерційна пропозиція» визначено, зокрема, що ціна на електричну енергію на дату проведення аукціону складає - 1,89724998372 грн за 1 кВт*год без ПДВ, ціна на електричну енергію з 25.01.2021 становить 2,05058198209 грн за 1 кВт*год без ПДВ.

Згідно додатку №3 до договору про постачання електричної енергії споживачу №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 «Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу(чем)» визначено обсяги постачання електричної енергії за місяцями 2021 року та встановлено всього за рік у розмірі 473,900 тис. кВт*год.

05.08.2021 сторонами договору укладено додаткову угоду №3 до договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, згідно з якою:

1)керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», згідно пункту 13.2. розділу 13 « 13. Строк дії договору та інші умови», сторони домовились змінити ціну на електричну енергію за 1 кВт*год не більше ніж на 10% у зв'язку з коливанням ціни такого товару на ринку, та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з вебсайту ДП «Оператор ринку». Ціна за 1 кВт*год становить - 2,52141784986 грн, в т.ч. ПДВ 20%- 0,42023630831 грн;

2)на підставі пункту 1 цієї додаткової угоди сторони дійшли згоди:

-викласти додаток №2 до договору «Комерційна пропозиція ПВЦ - індивідуальна комерційна пропозиція» у новій редакції;

-викласти додаток №3 до договору «Обсяги постачання електрично енергії споживачу» у новій редакції.

Додатком №2 до договору про постачання електричної енергії споживачу №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 «Комерційна пропозиція ПВЦ - індивідуальна комерційна пропозиція» визначено, зокрема, що ціна на електричну енергію на дату проведення аукціону складає - 1,89724998372 грн за 1 кВт*год без ПДВ, ціна на електричну енергію з 01.02.2021 становить 2,1011854155 грн за 1 кВт*год без ПДВ.

25.08.2021 сторонами договору укладено додаткову угоду №4 до договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, згідно з якою:

1)керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», згідно пункту 13.2. розділу 13 « 13. Строк дії договору та інші умови», сторони домовились змінити ціну на електричну енергію за 1 кВт*год не більше ніж на 10% у зв'язку з коливанням ціни такого товару на ринку, та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з вебсайту ДП «Оператор ринку». Ціна за 1 кВт*год становить - 2,77355963485229 грн, в т.ч. ПДВ 20%- 0,426225993914205 грн;

2)на підставі пункту 1 цієї додаткової угоди сторони дійшли згоди:

-викласти додаток №3 до договору «Обсяги постачання електрично енергії споживачу» у новій редакції.

Додатком №2 до договору про постачання електричної енергії споживачу №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 «Комерційна пропозиція ПВЦ - індивідуальна комерційна пропозиція» визначено, зокрема, що ціна на електричну енергію на дату проведення аукціону складає - 1,89724998372 грн за 1 кВт*год без ПДВ, ціна на електричну енергію з 01.02.2021 становить 2,1011854155 грн за 1 кВт*год без ПДВ, ціна на електричну енергію з 01.08.2021 становить 2,31129969571024грн за 1 кВт*год без ПДВ.

30.08.2021 сторонами договору укладено додаткову угоду №5 до договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, згідно з якою:

1)керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», згідно пункту 13.2. розділу 13 « 13. Строк дії договору та інші умови», сторони домовились змінити ціну на електричну енергію за 1 кВт*год не більше ніж на 10% у зв'язку з коливанням ціни такого товару на ринку, та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з вебсайту ДП «Оператор ринку». Ціна за 1 кВт*год становить - 3,05091559833731 грн, в т.ч. ПДВ 20%- 0,50848593305625 грн;

2)на підставі пункту 1 цієї додаткової угоди сторони дійшли згоди:

-викласти додаток №3 до договору «Обсяги постачання електрично енергії споживачу» у новій редакції.

Додатком №2 до договору про постачання електричної енергії споживачу №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 «Комерційна пропозиція ПВЦ - індивідуальна комерційна пропозиція» визначено, зокрема, що ціна на електричну енергію на дату проведення аукціону складає - 1,89724998372 грн за 1 кВт*год без ПДВ, ціна на електричну енергію з 01.02.2021 становить 2,1011854155 грн за 1 кВт*год без ПДВ, ціна на електричну енергію з 01.08.2021 становить 2,54242966528126 грн за 1 кВт*год без ПДВ.

31.08.2021 сторонами договору укладено додаткову угоду №6 до договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, згідно з якою:

1)керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», згідно пункту 13.2. розділу 13 « 13. Строк дії договору та інші умови», сторони домовились змінити ціну на електричну енергію за 1 кВт*год не більше ніж на 10% у зв'язку з коливанням ціни такого товару на ринку, та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з вебсайту ДП «Оператор ринку». Ціна за 1 кВт*год становить - 3,14244306628764 грн, в т.ч. ПДВ 20%- 0,52374051104794 грн;

2)на підставі пункту 1 цієї додаткової угоди сторони дійшли згоди:

-викласти додаток №3 до договору «Обсяги постачання електрично енергії споживачу» у новій редакції.

Додатком №2 до договору про постачання електричної енергії споживачу №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 «Комерційна пропозиція ПВЦ - індивідуальна комерційна пропозиція» визначено, зокрема, що ціна на електричну енергію на дату проведення аукціону складає - 1,89724998372 грн за 1 кВт*год без ПДВ, ціна на електричну енергію з 01.02.2021 становить 2,1011854155 грн за 1 кВт*год без ПДВ, ціна на електричну енергію з 01.08.2021 становить 2,6187025552397 грн за 1 кВт*год без ПДВ.

21.12.2021 сторонами договору укладено додаткову угоду №7 до договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, згідно якої сторони у зв'язку з додаванням нових точок обліку «Вуличне освітлення» за переліком адрес вирішили внести зміни шляхом викладення додатку №1 «Заява-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу» до договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 у новій редакції.

22.12.2021 сторонами договору укладено додаткову угоду №8 до договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, згідно якої у зв'язку зі зменшенням фінансування сторони вирішили зменшити ціну договору на 51853,19 грн та викласти абзац 1 пункту 5.1. розділу 5 « 5. Ціна, порядок обліку і оплата електричної енергії» договору у наступній редакції: «Ціна цього договору на 2021 становить 1114272,54 грн, в тому числі ПДВ 185712,10 грн». Викласти абзац 2 пункту 2.1 розділу 2 «Предмет договору» договору у наступній редакції: «Кількість електричної енергії на 2021 рік визначено в обсязі 414155 кВт*год. відповідно до додатку №3 «Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу(чем)».

На підставі укладеного між сторонами договору відповідач поставив Визирській сільській раді Одеського району Одеської області електричну енергію у загальній кількості 421958 кВт*год, про що свідчать наявні в матеріалах справи відповідні акти прийняття-передавання товарної продукції. В свою чергу, Визирською сільською радою Одеського району Одеської області здійснено оплату вартості поставленої електричної енергії на загальну суму 1114272,54 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи відповідні платіжні доручення.

Листом від 05.06.2024 №58-2027ВИХ-24 Доброславська окружна прокуратура Одеської області звернулась до Визирської сільської ради Одеського району Одеської області про надання інформації, чи вживались останньою та чи планувалось вжиття заходів з метою усунення недоліків, що стосуються завищення ціни на електроенергію внаслідок укладення додаткових угод до договору про закупівлю №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021.

У відповідь на вказаний лист прокуратури Визирська сільська рада Одеського району Одеської області листом від 16.07.2024 №1223/03.1-08/1543 повідомила, що Визирською сільською радою Одеського району Одеської області з метою усунення недоліків, що стосуються завищення ціни на електроенергію внаслідок укладення додаткових угод до договору про закупівлю №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 було направлено відповідний лист до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» від 16.07.2024 №03.1-09/1567 з проханням вжити відповідних заходів, за результатами отримання відповіді на який буде розглянуто відповідне питання щодо звернення до Господарського суду Одеської області.

Листом від 26.08.2024 №58-3082ВИХ-24 Доброславська окружна прокуратура Одеської області повторно звернулась до Визирської сільської ради Одеського району Одеської області про надання інформації, чи вживались останньою та чи планувалось вжиття заходів з метою усунення недоліків, що стосуються завищення ціни на електроенергію внаслідок укладення додаткових угод до договору про закупівлю №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021.

У відповідь на вказаний лист прокуратури, Визирська сільська рада Одеського району Одеської області листом від 16.07.2024 №1223/03.1-08/1543 повідомила, що станом на 28.08.2024 до неї не надходила відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» щодо розгляду листа від 16.07.2024 №03.1-09/1567 та вжиття відповідних заходів.

19.09.2024 Доброславська окружна прокуратура Одеської області звернулась до Визирської сільської ради Одеського району Одеської області з листом №58-3346ВИХ-24, в якому просила останню повідомити прокуратуру, чи отримували відповідь на лист від 16.07.2024 №03.1-09/1567, якщо ні, чи вживались заходи з метою усунення недоліків, що стосуються завищення ціни на електроенергію внаслідок укладення додаткових угод до договору про закупівлю №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021.

Визирська сільська рада Одеського району Одеської області листом від 24.09.2024 №2092/03.108/2166 у відповідь на вищезазначений лист прокуратури повідомила останню, що станом на 24.09.2024 до Визирської сільської ради Одеського району Одеської області надійшла відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» від 15.08.2024 №587/19-02-3159 щодо розгляду листа від 16.07.2024 №03.1-09/1567 та додано копію вказано листа.

Поряд з цим, листом від 05.06.2024 №58-2027ВИХ-24 Доброславська окружна прокуратура Одеської області зверталась до Південного офісу Держаудитслужби в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» з проханням провести заходи державного фінансового контролю щодо законності укладення додаткових угод до договору про закупівлю №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021.

У відповідь на вказаний лист прокуратури Південний офіс Держаудитслужби листом від 11.06.2024 №151531-17/2606-2024 повідомив, що планом Південного офісу Держаудитслужби на ІІ квартал 2024 року проведення заходів державного фінансового контролю у замовника не передбачено.

17.10.2024 Доброславська окружна прокуратура Одеської області листами №58-3839ВИХ2-24 та №58-3840ВИХ-24 повідомила в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Південний офіс Держаудитслужби та Визирську сільську раду Одеського району Одеської області про підготовку прокуратурою відповідного позову та про намір звернення з ним до суду.

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсними укладених між сторонами додаткових угод №3 від 05.08.2021, №4 від 25.08.2021, №5 від 30.08.2021, №6 від 31.08.2021 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 та стягнення з відповідача на користь Визирської сільської ради Одеського району Одеської області безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів в сумі 75962,02 грн.

Позиція суду апеляційної інстанції

Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді

У статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).

Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

За умовами частини першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Колегією суддів враховується, що у рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи №1604(2003) від 27.05.2003 «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Згідно з пунктом 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Європейський суд з прав людини у низці справ роз'яснював, що одна лише участь («активна» чи «пасивна») прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті 6 Конвенції (рішення у справі «Мартіні проти Франції»).

Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі «Кресс проти Франції»). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статі 6 Конвенції. Останній потребує «справедливої рівноваги сторін»: кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі «Івон проти Франції», рішення у справі «Нідерест-Хубер проти Швейцарії»).

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії»).

Між тим, Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Визначальним для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов'язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб'єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Частиною третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).

Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України «Про прокуратуру», полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні суб'єкти владних повноважень, які повинні самостійно звертатися до суду. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та в подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України.

Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб'єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим, для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема, Закон України «Про прокуратуру», фактично наділяє прокурора правом в окремих випадках здійснювати захист інтересів держави, звертаючись до суду з відповідними позовами в інтересах останньої виключно в особі компетентних суб'єктів владних повноважень.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.

Водночас суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

За наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Саме таку правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 25.02.2021 у справі №910/261/20.

Відповідно до преамбули Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон України «Про публічні закупівлі») цей Закон визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Зокрема, Законом України «Про публічні закупівлі» встановлюються основні терміни, сфера його застосування, суб'єктний склад тощо. Розділом ІІ вказаного Закону безпосередньо врегульовано державне регулювання та контроль у сфері закупівель.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

В силу частини першої статті 8 цього Закону України «Про публічні закупівлі» моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи. Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Положеннями частини першої статті 44 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України.

Статтею 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» унормовано, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування. Порядок та підстави проведення органом державного фінансового контролю перевірок закупівель встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 5 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»).

За умовами пунктів 8 та 10 частини першої статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016, передбачено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до підпунктів 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 12.03.2018 у справі №826/9672/17.

Таким чином, Південний офіс Держаудитслужби є належним суб'єктом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, у зв'язку з чим останній виступає належним позивачем у даній справі, оскільки саме до повноважень останнього належить вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, що спростовує доводи апелянта щодо протилежного.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.09.2020 у справі №911/1534/19 та від 30.07.2020 у справі №904/5598/18.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина друга статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

В силу частини третьої статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.

Статтею 143 Конституції України визначено, що місцеві органи самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності, а також затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» унормовано, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Водночас неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення органом місцевого самоврядування оспорюваних додаткових угод, свідчить про порушення економічних інтересів відповідної територіальної громади.

Згідно з частиною другою статті 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські, районі в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. При цьому, згідно з підпунктом 27 пункту 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: як прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету.

Згідно з частиною другою статтею 22 Бюджетного Кодексу України сільська рада є головним розпорядником бюджетних коштів.

Відповідно до пунктів 7, 9 частини п'ятої статті 22 Бюджетного Кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.

У постанові від 28.09.2022 у справі №483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.3).

Таким чином, Визирська сільська рада Одеського району Одеської області як розпорядник бюджетних коштів є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету, а також є стороною договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 та укладених до нього додаткових угод, зокрема і спірних, а відтак є належним позивачем у цій справі.

Зважаючи на викладене, колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про відсутність підстав в даному випадку для представництва прокурором інтересів держави в особі Визирської сільської ради Одеського району Одеської області.

Водночас Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що ні Південний офіс Держаудитслужби, ні Визирська сільська рада Одеського району Одеської області, яких прокурор листами №58-2027ВИХ-24 від 05.06.2024 та 58-2027ВИХ-24 від 05.06.2024 повідомляв про невідповідність оспорюваних додаткових угод до договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», незважаючи на наявність відповідних повноважень, не вчинили жодних дій для захисту інтересів держави, про що свідчить відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження вжиття позивачами заходів реагування на виявлене порушення державних інтересів.

Проведення процедури публічних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, в той час як дотримання законодавства у цій сфері суспільних відносин становить значний суспільний інтерес, захист якого відповідає функціям прокурора.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18.

З огляду на викладене, беручи до уваги невжиття компетентними органами - позивачами протягом розумного строку після того, як їм достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів держави, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення останніх самостійно до господарського суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив би захист інтересів держави, колегія суддів дійшла висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Крім того, наявні у матеріалах справи докази підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом України «Про прокуратуру» порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, зокрема, вимог частини четвертої статті 23 вказаного Закону.

Щодо суті спору

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначено Законом України «Про публічні закупівлі» (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення договору про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього).

З аналізу положень Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель і повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного кодексу України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22).

Згідно із частиною четвертою статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» відносини, пов'язані із сферою публічних закупівель, регулюється виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

У частині першій статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Дослідивши зміст договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, колегія суддів зазначає про те, що сторонами останнього на момент підписання вказаного договору були погоджені всі істотні умови (предмет, ціна і строк) відповідно приписів Закону України «Про публічні закупівлі», відтак зазначений договір став належною підставою виникнення господарського зобов'язання згідно зі статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (частини перша - третя статті 632 Цивільного кодексу України).

У наведеному приписі закріплено принцип стабільності (або відносної неможливості зміни) встановленої сторонами ціни, що є проявом обов'язковості виконання умов договору, встановленої статтею 629 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що в умовах ринкової економіки ціна в договорі визначається попитом і пропозицією, конкуренцією та іншими економічними чинниками, відтак, при укладенні договору та визначення його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватись, зокрема, враховувати тенденції зростання (падіння) цін на ринку товарів та послуг тощо.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.06.2018 у справі №904/8354/16.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із системного аналізу наведених норм Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі (частина п'ята статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

Так, згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Філологічне тлумачення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» унормовано на рівні не більше 10 %.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю (див. пункти 139, 140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24).

Також Велика Палата Верховного Суду у пунктах 206, 207 постанови від 21.11.2025 у справі №920/19/24 вказала, що зміни та доповнення до пункту 2 частини п'ятої статті 41 вказаного Закону стосуються лише встановлення альтернативного варіанту визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару та не скасовують встановлену первісною редакцією цього Закону заборону збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Отже, у постановах від 21.11.2025 у справі №920/19/24, від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами у договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний уже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону «Про державні закупівлі» нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Колегія суддів вважає, що обмеження 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної у договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (постанови Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №910/19784/23, від 10.09.2024 у справі №918/703/23, від 02.07.2024 у справі №910/13579/23, від 14.05.2024 у справі № 917/1010/22).

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:

(1)відбувається за згодою сторін, зокрема шляхом підписання додаткових угод до основного договору про закупівлю;

(2) збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;

(3)коливання ціни такого товару на ринку має бути обґрунтоване і документально підтверджене постачальником;

(4)ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10 %;

(5)така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;

(6)загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

У розрізі наведеного колегія суддів відзначає, що метою Закону України «Про публічні закупівлі» є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку (постанови Верховного Суду від 10.12.2024 у справі №924/413/24, від 15.10.2024 у справі №918/18/24, від 08.10.2024 у справі №918/728/23).

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість усім суб'єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Колегія суддів ураховує, що застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі».

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

Отже, дотримання сторонами договору про закупівлю імперативних вимог пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що передбачає спосіб та порядок зміни ціни за одиницю товару, є обов'язковим. Відповідно, у разі порушення таких вимог можуть наставити правові наслідки, передбачені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Так, за умовами частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Відповідно до частин першої - п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України унормовано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В силу частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Як зазначалося вище, 25.01.2021 за результатами проведеної процедури закупівлі між Визирською сільською радою Одеського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (як переможцем торгів) був укладений договір №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника, про постачання з 22.01.2021 по 31.12.2021 електричної енергії за ціною за 1 кВт*год у розмірі 2,276699980464 грн з ПДВ, загальним обсягом 512200 кВт*год та загальною вартістю 1166125,73 грн з ПДВ.

В подальшому сторонами договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 було підписану низку інших додаткових угод до нього, а саме: №2 від 04.08.2021, №3 від 05.08.2021, №4 від 25.08.2021, №5 від 30.08.2021 та №6 від 31.08.2022, якими було змінено ціну електричної енергії в бік збільшення до 3,14244306628764 грн з ПДВ за 1 кВт*год та, відповідно, зменшено загальний обсяг до 424,271 кВт/год.

Таким чином, внаслідок укладення вищенаведених додаткових угод до договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, загальне збільшення ціни за одиницю електричної енергії (за 1 кВт/год) становить 38% від початкової ціни товару, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що при укладенні додаткових угод №3 від 05.08.2021, №4 від 25.08.2021, №5 від 30.08.2021, №6 від 31.08.2021 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 порушено вимоги пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме, перевищено встановлений законодавством максимальний ліміт у 10% у підвищенні ціни на електроенергію як товар у договорі, за відсутності належного обґрунтування коливання ціни у відповідний період, з урахуванням чого місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання оспорюваних додаткових угод недійсними відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Доводи скаржника про те, що зміна умов договору допускалась відповідно до статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема у разі коливання ціни електричної енергії на ринку до 10% із підтвердженням даними ДП «Оператор ринку» щодо середньозваженої ціни на РДН, а також посилання на положення частини першої статті 652 Цивільного кодексу України про істотну зміну обставин, укладення сторонами у 2021 році низки додаткових угод із урахуванням роз'яснень Мінекономіки та твердження про істотне зростання ринкової ціни, яке нібито унеможливлювало виконання договору на первісних умовах і впливало б на волевиявлення відповідача при його укладенні, відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання.

Разом з тим, у документах, які видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Виключно коливання цін на ринку електроенергії не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару, оскільки при зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

При цьому, будь-який суб'єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Відповідач не міг не розуміти особливості функціонування ринку електричної енергії (тобто постійне коливання цін на електричну енергію, їх сезонне зростання-падіння були прогнозованими).

З іншого боку, будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

В силу особливостей функціонування ринків РДН ціна купівлі-продажу електричної енергії є динамічною, тобто коливання ціни відбуваються постійно у залежності від попиту та пропозиції, часу доби та сезону, інших чинників, що не міг не знати та не враховувати відповідач, здійснюючи свою діяльність із купівлі електроенергії на майданчику РДН, та формуючи тендерну пропозицію щодо спірної закупівлі.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі» закупівлі здійснюються за принципом 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі №915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі».

Враховуючи встановлені обставини, відповідачем не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання та до виконання сторонами в повному обсязі.

Щодо тверджень апелянта про те, що судом першої інстанції безпідставно визнано недійсними оспорюванні додаткові угоди в повному обсязі, а не їх окремі частині, зокрема щодо збільшення ціни товару, колегія суддів зазначає наступне.

Правові наслідки недійсності окремих частин правочину встановлені статтею 217 Цивільного кодексу України, згідно з якою недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Тобто умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.

Такий правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 у справі №910/22319/16), від 11.08.2021 у справі №926/324/20 та від 18.11.2021 у справі №907/12/19.

Стаття 180 Господарського кодексу України (який був чинним станом на дати укладення договору про закупівлю та додаткових угод до нього) визначає, що істотними умовами договору, без погодження яких укладення господарського договору неможливе, є предмет, ціна та строк дії договору (частина третя статті 180 Господарського кодексу України).

У даному випадку ціна товару є істотною умовою договору та додаткових угод до нього, а тому оспорюванні правочину можуть бути визнанні судом недійними лише в повному обсязі.

Враховуючи те, що додаткові угоди №3 від 05.08.2021, №4 від 25.08.2021, №5 від 30.08.2021, №6 від 31.08.2021 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 є недійсними та, як наслідок, не породжують правових наслідків, правовідносини між Визирською сільською радою Одеського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» щодо ціни електричної енергії, поставленої за договором №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, мали регулюватись додатковою угодою №2 від 04.08.2021 до вказаного договору, підписаною між сторонами.

З наявних у матеріалах справи платіжних доручень, вбачається, що між Визирською сільською радою Одеського району Одеської області була здійснена оплата поставленої електричної енергії у сумі 1114272,54 грн. При цьому згідно з актами приймання-передачі до договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 Визирською сільською радою Одеського району Одеської області спожито електричну енергію в загальному обсязі 421958 кВт*год, з яких:

-за договором №3 від 05.08.2021 - 334503 кВт*год по 2,52141784986 грн за 1 кВт*год з ПДВ на суму 839450,55 грн;

-за додатковою угодою №6 від 31.08.2021 - 87455 кВт*год по 3,14 грн за 1 кВт*год з ПДВ на суму 274 821,99 грн.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження недостовірності інформації, викладеної в актах приймання-передачі до договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021.

За таких обставин, виходячи з вартості одиниці товару (1 кВт*год), узгодженої у додатковій угоді №2 від 04.08.2021 до договору №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, за фактично отримані та спожиті 421958 кВт*год електричної енергії Визирська сільська рада Одеського району Одеської області повинна була сплатити 1038310,52 грн.

Отже, грошові кошти у розмірі 75962,02 грн (1114272,54 грн - 1 038 310,52 = 246176,19 грн) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому останній зобов'язаний їх повернуту платнику, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області щодо задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на користь Визирської сільської ради Одеського району Одеської області безпідставно сплачених бюджетних коштів у сумі 75962,02 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 12.02.2025 у справі №916/4682/24 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2025 у справі №916/4682/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повну постанову складено 23.02.2026.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя К.В. Богатир

Суддя С.В. Таран

Попередній документ

134303678

Наступний документ

134303680

Інформація про рішення:

№ рішення:	134303679
№ справи:	916/4682/24
Дата рішення:	17.02.2026
Дата публікації:	25.02.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Південно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (17.02.2026)
Дата надходження:	11.03.2025
Предмет позову:	про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 75962,02 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (7)

25.11.2024 10:20	Господарський суд Одеської області
16.12.2024 12:00	Господарський суд Одеської області
27.01.2025 11:00	Господарський суд Одеської області
12.02.2025 15:30	Господарський суд Одеської області
06.05.2025 10:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
19.05.2025 11:30	Південно-західний апеляційний господарський суд
17.02.2026 10:00	Південно-західний апеляційний господарський суд