ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
16 лютого 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2940/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Поліщук Л.В.; Савицького Я.Ф.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
Секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Романенко Д.С.;
За участю представників сторін:
Від Долинської сільської ради Подільського району Одеської області - не з'явився;
Від Фермерського господарства "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" - Кресюн В.А;
Від Державного реєстратора Управління Центру надання адміністративних послуг Любашівської Селищної Ради Чернієнко Ольги Валеріївни - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Долинської сільської ради Подільського району Одеської області
на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2025 (повний текст складено та підписано 01.12.2025, суддя Невінгловська Ю.М.)
по справі № 916/2940/25
за позовом Долинської сільської ради Подільського району Одеської області
до Фермерського господарства "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державний реєстратор Управління Центру надання адміністративних послуг Любашівської Селищної Ради Чернієнко Ольга Валеріївна
про скасування державної реєстрації,
(суддя першої інстанції: Невінгловська Ю.М., дата та місце ухвалення рішення: 20.11.2025, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29).
28.07.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Долинської сільської ради Подільського району Одеської області до Фермерського господарства "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА", в якій Позивач просив суд скасувати державну реєстрацію права постійного користування на земельні ділянки.
Свої вимоги Позивач обґрунтовував тим, що за Відповідачем протиправно здійснено державну реєстрацію права постійного користування земельними ділянками, належним власником яких є Долинська сільська рада, що призводить до порушення гарантованих Конституцією прав Позивача, як законного власника земельних ділянок.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.11.2025 у даній справі у задоволенні позову Долинської сільської ради Подільського району Одеської області до Фермерського господарства "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" про скасування державної реєстрації права постійного користування на земельні ділянки було відмовлено в повному обсязі.
Судом було встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення Долинської сільської Ради народних депутатів від 15.10.1992 надано у постійне користування земельну ділянку площею 48,71 га для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом від 08.02.1993.
У подальшому з метою ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 , 14.09.1994 було зареєстровано Фермерське господарство «ОСОБА_1». Згодом було здійснено перереєстрацію на Фермерське господарство "ОСОБА_1".
Суд виходив із того, що право постійного користування земельною ділянкою є безстроковим, не втрачається та може бути припинене лише з підстав, передбачених статтями 141- 143 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним, при цьому смерть засновника фермерського господарства не є такою підставою. У разі смерті засновника право постійного користування зберігається за фермерським господарством.
Також місцевий господарський суд зазначив, що рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 27.09.2023 визнано за ОСОБА_2 право засновника фермерського господарства в порядку спадкування, після чого вона, як засновник, правомірно здійснила державну реєстрацію права постійного користування за фермерським господарством на земельні ділянки з кадастровими номерами 5120281400:01:007:0298 та 5120281400:01:007:0288, які входять до складу земельної ділянки площею 48,71 га.
Суд першої інстанції виснував, що земельні ділянки з кадастровими номерами 5120281400:01:007:0298 та 5120281400:01:007:0288 правомірно використовуються Фермерським господарством "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА", оскільки вони входять до складу земельної ділянки що була передана засновнику даного фермерського господарства ОСОБА_1 на праві постійного користування для ведення селянського/фермерського господарства за Державним Актом на право постійного користування землею, що був виданий на підставі рішення Долинської сільської Ради народних депутатів Ананьївського району Одеської області від 15.10.1992 та який зареєстровано в Книзі реєстрації Державних актів на право постійного користування земель за №8 від 08.02.1993,
Крім того суд зазначив, що Позивачем під час розгляду справи не було спростовано правомірність проведеної державним реєстратором Управління "Центр надання адміністративних послуг" Любашівської селищної ради Одеської області Чернієнко Ольгою Валеріївною державної реєстрації речового права постійного користування Фермерського господарства "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" на земельні ділянки з кадастровим номером 5120281400:01:007:02980298 площею 17,94 га та з кадастровим номерам 5120281400:01:007:0288 площею 30,77 га, на підставі поданих на державну реєстрацію документів, а саме Державного Акту на право постійного користування землею від 08.02.1993 виданого Долинською сільською радою Ананьївського району Одеської області та рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27.09.2023 по справі №491/133/23.
Не погоджуючись з таким рішенням, 19.12.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Долинської сільської ради Подільського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2025 у даній справі.
У зазначеній скарзі Позивач просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким скасувати державну реєстрацію права постійного користування на земельну ділянку площею 17,94 га, кадастровий номер 5120281400:01:007:0298, проведену на підставі рішення державного реєстратора , Управління "Центр надання адміністративних послуг" Чернієнко Ольги Валеріївни 06.02.2025 та скасувати державну реєстрацію права постійного користування на земельну ділянку площею 30,77 га, кадастровий номер 5120281400:01:007:0288, проведену на підставі рішення державного реєстратора , Управління "Центр надання адміністративних послуг" Чернієнко Ольги Валеріївни 10.02.2025.
На переконання Апелянта що рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2025 є незаконним та таким, яке прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про правомірність дій державного реєстратора щодо реєстрації права постійного користування земельними ділянками кадастрові номери 5120281400:01:007:0298 та 5120281400:01:007:0288 за Фермерським господарством "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА", оскільки такі дії вчинені з порушенням вимог Закону України №1952-IV та Порядку державної реєстрації прав.
Відповідно до ч.2 ст.12 Закону №1952-IV відомості Державного реєстру прав повинні відповідати документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії, а у разі невідповідності пріоритет мають саме такі документи. Згідно з п.3 ч.1 ст.24 Закону №1952-IV підставою для відмови у державній реєстрації є невідповідність поданих документів вимогам законодавства. Крім того, державний реєстратор зобов'язаний перевірити відповідність заявлених прав поданим документам та відсутність суперечностей між ними.
Позивач вказує, що державна реєстрація була проведена на підставі Державного Акту №8 від 08.02.1993 року та рішення суду у справі №491/133/23 від 27.09.2023 року. Водночас зазначеним рішенням суду встановлено право спадкування та право засновника селянського (фермерського) господарства, але не встановлено факту належності Державного Акта №8 конкретній особі. При цьому у витягах з Державного земельного кадастру право постійного користування зазначене за особою з іншим написанням по батькові, що свідчить про наявність розбіжностей в ідентифікаційних даних.
Отже, за наявності невідповідності відомостей та відсутності належного підтвердження належності державного акта, у державного реєстратора були правові підстави для відмови у державній реєстрації. Неперевірення цих обставин та проведення реєстрації за наявності суперечностей свідчить про порушення порядку державної реєстрації речових прав, а висновки суду першої інстанції є передчасними та необґрунтованими.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Долинської сільської ради Подільського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2025 по справі №916/2940/25; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/2940/25.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 призначено розгляд справи №916/2940/25 у судовому засіданні на 16.02.2026 року о 12-30 год.
16.01.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" надійшов відзив на апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на його подання, а також заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 задоволено заяву Фермерського господарства "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку EASYCON.
16.02.2026 у судове засідання, яке відбувалося в режимі відеоконферернції, з'явився представник Відповідача. Представник Позивача у судове засідання не з'явився. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника Позивача, за наявними у справі матеріалами.
У судовому засіданні було розглянуто клопотання Відповідача про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, судовою колегія було відмовлено в задоволенні клопотання та залишено зазначений відзив без розгляду з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
За змістом частин першої та четвертої статті 119 Господарського процесуального кодексу України пропущений учасником процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Натомість відповідно до частини другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України за заявою учасника може бути продовжений строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою.
Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Водночас суд не може продовжити строк понад встановлений цим Кодексом (правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16).
Як встановлено ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (ухвалою від 23.12.2025 - 10 днів).
Частиною 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить Відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Відповідачем було заявлено клопотання про поновлення строку для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Разом з тим, враховуючи, що суд може поновити лише пропущений процесуальний строк, що встановлений законом, клопотання Фермерського господарства "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" про поновлення строку, що встановлений судом, є безпідставним.
З урахуванням наведеного вище, клопотання Фермерського господарства "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу у цій справі необхідно залишити без задоволення.
Враховуючи наведене, судова колегія залишає відзив Фермерського господарства "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" без розгляду.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника Відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , на підставі рішення Долинської сільської Ради народних депутатів Ананьївського району Одеської області від 15.10.1992, надана у постійне користування земельна ділянка площею 48,71 га в межах згідно з планом для ведення селянського/фермерського господарства, про що видано Державний Акт на право постійного користування землею та який зареєстровано в Книзі реєстрації Державних актів на право постійного користування земель за №8 від 08.02.1993.
Відповідно до Свідоцтва виданого 14.09.1994 Ананьївським райвиконкомом, ОСОБА_1 зареєстровано Фермерське господарство ОСОБА_1, НОМЕР_1, (місцезнаходження Одеська область, Ананьївський район, с. Долинське).
Згідно з копії Свідоцтва про державну перереєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-юридичної особи, здійснено перереєстрацію Селянського-фермерського господарства ОСОБА_1, місцезнаходження Одеська обл., Ананьївський район, с. Долинське видане Ананьївською райдержадміністрацією, про що зроблено запис в журналі обліку реєстрації за №90 дата видачі 19.11.1997.
Відповідно до Довідки №12, виданої 13.06.2003 Одеським обласним управлінням статистики включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Селянське-фермерське господарство ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , вид діяльності (КВЕД) 01.11.0 Вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, дата реєстрації 14.09.1994, дата перереєстрації 19.11.1997..
В матеріалах справи наявна копія рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27.09.2023 по справі №491/133/23, даним рішенням визнано за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 . РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: с. Долинське. Подільський район. Одеська області) в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право засновника Селянського фермерського господарства ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1, юридична адреса Україна, 66-442, с. Долинське, Подільський (колишнього Ананьївський район, Одеська область.
Також під час розгляду справи №491/133/23 Любашівським районним судом Одеської області було встановлено, що ОСОБА_2 являється спадкоємцем за заповітом ОСОБА_1 , та що після його смерті відкрилася спадщина на майнові права селянського СФГ ОСОБА_1 , що розташоване в с. Долинське Подільського (колишнього Ананьївського) району Одеської області (код ЄДРПОУ НОМЕР_1).
Як вбачається з рішення засновника Селянського (Фермерського) господарства ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) від 01.10.2024 (, було вирішено наступне:
1. включено ОСОБА_2 до складу засновників Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 на підставі рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27.09.2023 р., яким визнано за ОСОБА_2 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_1 , право засновника Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1, юридична адреса: 66442, с. Долинське, Подільський район (колишній Ананьївський) район, Одеської області;
2. затверджено нове найменування: Фермерське господарство "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА";
3. затверджено нове місце знаходження юридичної особи: 66442, вул. Педагогічна, 12, с. Долинське, Подільського району, Одеської області;
4. внесено зміни до відомостей про Засновника ОСОБА_2 , а саме, місцезнаходження: АДРЕСА_1 ;
5. включено до членів Фермерського господарства "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" доньок:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ;
6. затверджено складений капітал Фермерського господарства "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" у вигляді грошових коштів у розмірі 6000,00 грн;
7. розподілено складений капітал Фермерського господарства "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" у розмірі 6000,00 грн наступним чином:
- ОСОБА_2 2040,00 грн;
- ОСОБА_3 1980,00 грн;
- ОСОБА_4 -1980,00 грн.
8. обрано головою Фермерського господарства " АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА " - ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ;
9. затверджено нову редакцію Статуту Фермерського господарства "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА", з урахуванням змін та приведенням Статуту господарства у відповідність до чинного законодавства України, та надано повноваження на підписання Статуту Голові ОСОБА_2 .
Також у матеріалах справи наявна копія Статуту Фермерського господарства "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" (нова редакція) затвердженого Рішенням засновника Селянського (Фермерського) господарства ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) від 01.10.2024 (далі Статут).
Відповідно до п.1.1. та п. 1.2. Статуту, Фермерське господарство "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" (далі - ФГ), створено у відповідності до Земельного кодексу України, Закону України «Про фермерське господарство». Цивільного кодексу України, цього Статуту та діючого Законодавства України.
Власником (засновником) Фермерського господарства "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_5 виданий Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області 15.01.1996, місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Згідно з п. 1.2. Статуту, Членами ФГ являються:
1. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
2. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Пунктом 9.1. Статуту визначено, що майно фермерського господарства становлять основні фонди та оборотні кошти, вартість яких відображається в самостійному балансі фермерського господарства. Фермерське господарство може мати у власності необхідні для виробництва сільськогосподарської продукції, а також її переробки, зберігання, транспортування та реалізації насадження, господарські та інші споруди, меліоративні та інші споруди, продуктивний і робочий худобу, птицю, сільськогосподарську та іншу техніку та обладнання, транспортні засоби, інвентар, майно приватних унітарних підприємств, створених фермерським господарством, інше майно, придбане фермерським господарством, а так само належать фермерському господарству майнові права або інші відчужувані права, що мають грошову оцінку.
Пунктами 10.1. та 10.2. Статуту визначено, що Землі ФГ складаються з:
- земельних ділянок, які надані у постійне користування;
- земельних ділянок, що належать громадянам на праві приватної власності;
- земельних ділянок, що використовуються господарством на умовах оренди;
- земельної ділянки, що належить на праві власності ФГ як юридичній особі.
Право володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює ФГ.
Як вбачається з інформаційної довідки №413884989 від 18.02.2025 05.03.2021 державним реєстратором Жеребківської сільської ради Ананьївського району Одеської області Яблуновською Н.В. на підставі наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області №73-ОТГ від 11.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» здійснено державну реєстрацію права власності територіальної громади Долинської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 5120281400:01:007:0288 площею 30,77 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2308814851202.
10.02.2025 державним реєстратором Управління "Центр надання адміністративних послуг" Любашівської селищної ради Одеської області Чернієнко О.В. на підставі державного акту на право постійне користування землею від 08.02.1993 виданого Долинською сільською радою Ананьївського району Одеської області та рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27.09.2023 по справі №491/133/23 здійснено державну реєстрацію права постійного користування Фермерського господарства "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) земельної ділянки з кадастровим номером 5120281400:01:007:0288 площею 30,77 га.
Як вбачається з інформаційної довідки №413879656 від 18.02.2025, 05.03.2021 державним реєстратором Жеребківської сільської ради Ананьївського району Одеської області Яблуновською Н.В. на підставі наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області №73-ОТГ від 11.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» здійснено державну реєстрацію права власності територіальної громади Долинської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 5120281400:01:007:0298 площею 17,94 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2308911551202.
10.02.2025 державним реєстратором Управління "Центр надання адміністративних послуг" Любашівської селищної ради Одеської області Чернієнко Ольга Валеріївна на підставі державного акту на право постійне користування землею від 08.02.1993 виданого Долинською сільською радою Ананьївського району Одеської області та рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27.09.2023 по справі №491/133/23 здійснено державну реєстрацію права постійного користування Фермерського господарства "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) земельної ділянки з кадастровим номером 5120281400:01:007:0298 площею 17,94 га.
У матеріалах справи наявна копія заяви Голови ФГ "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" від 21.10.2024, в якій Андріяшенко Р.І. просила Долинську сільську раду негайно повернути земельні ділянки на праві постійного користування загальною площею 48,71 га кадастрові номери 5120281400:01:007:0298 та 5120281400:01:007:0288, якими на даний час незаконно користується Долинська сільська рада для ведення господарської діяльності.
У відповідь на дану заяву Долинська сільська рада Одеської області, листом за №1838 від 19.11.2024 відповіла, що для надання земельних ділянок з кадастровими номерами 5120281400:01:007:0298 та 5120281400:01:007:0288 з метою ведення фермерського господарства вид економічної діяльності 01.11. Вирощування зернових культур (крім рису) бобових культур і насіння олійних культур, рекомендується звернутися до суду щодо захисту своїх прав та інтересів.
Також відповідно до листа Долинської сільської ради №1863 від 09.10.2025 Долинська сільська рада повідомила ФГ "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА", що на теперішній час за останнім наявне право постійного користування на земельні ділянки з кадастровими номерами 5120281400:01:007:0298 та 5120281400:01:007:0288, у зв'язку з чим Долинська сільська рада позбавлена можливості повторно передати земельні ділянки, які вже знаходяться у постійному користуванні ФГ "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА", про що є відповідний запис у державному реєстрі майна.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Згідно зі ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Відповідно, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога Позивача до Відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу Позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими Позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Правовідносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються Земельним Кодексом України у відповідних редакціях (1990 та 2001 років), Законом України "Про селянське (фермерське) господарство", Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно - правовими актами України.
Статтею 51 Земельного кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на час створення Фермерського господарства ОСОБА_1) визначався порядок надання земель для ведення селянського (фермерського) господарства. Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначаються: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляється про їх досвід роботи в сільському господарстві і наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливі також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки.
Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Як було встановлено судовою колегією ОСОБА_1 на підставі рішення Долинської сільської Ради народних депутатів Ананьївського району Одеської області від 15.10.1992, отримав у постійне користування земельну ділянку площею 48,71 га для ведення селянського/фермерського господарства, про що видано Державний Акт на право постійного користування землею та який зареєстровано в Книзі реєстрації Державних актів на право постійного користування земель за №8 від 08.02.1993.
З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на час надання земельної ділянки така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Верховний Суд у постанові від 15.09.2020 у справі № 912/757/19 дійшов висновку, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи; з цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Також у цій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (тут і надалі в редакції, чинній на час створення Фермерського господарства ) визначено, що селянське (фермерське) господарство (далі - СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою.
На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України (ч. 5 ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство").
Статтею 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" було передбачено, що після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.
Так, 14.09.1994 Ананьївським райвиконкомом було зареєстровано Фермерське господарство ОСОБА_1, НОМЕР_1, (місцезнаходження Одеська область, Ананьївський район, с. Долинське).
Пізніше було здійснено перереєстрацію Селянського-фермерського господарства ОСОБА_1, місцезнаходження Одеська обл., Ананьївський район, с. Долинське видане Ананьївською райдержадміністрацією, про що зроблено запис в журналі обліку реєстрації за №90 дата видачі 19.11.1997.
Згідно із Законом України "Про фермерське господарство", прийнятим 19.06.2003, Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство").
У пунктах 48- 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зроблено висновок про те, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.
З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря та переходу обов'язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).
Враховуючи наведене, судова колегія зазначає, що за Селянсько-фермерським господарством "ОСОБА_1" фактично закріпилися обов'язки землекористувача земельної ділянки загальною площею 48,71 га, яка була надана засновнику і голові зазначеного селянсько-фермерського господарства.
Апеляційним господарським судом було встановлено, що відповідно до рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27.09.2023 по справі №491/133/23, було визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_1 , право засновника Селянського фермерського господарства " ОСОБА_1 ".
Зазначеним рішення ОСОБА_2 фактично успадкувала право засновника Селянського фермерського господарства ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1)
В подальшому рішенням засновника Селянського (Фермерського) господарства ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) від 01.10.2024) було включено ОСОБА_2 до складу засновників Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 на підставі рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27.09.2023.
Крім того зазначеним рішенням засновника було затверджено нове найменування Фермерське господарство "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА", нове місцезнаходження юридичної особи - 66442, вул. Педагогічна, 12, с. Долинське, Подільського району, Одеської області.
Судова колегія вказує, що право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18 (провадження №12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним (пункт 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18).
Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 141 Земельного кодексу України (у редакції 2001 року) та статті 27 Земельного кодексу України (1990 року) зазначила, що підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника селянського фермерського господарства відсутня. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб'єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об'єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства (пункти 66, 67 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Зазначений висновок містить і постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18.
Отже право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
Аналогічний висновок міститься у пункті 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18 (провадження № 12-57гс19).
Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Указане відповідає висновку, викладеному у Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005.
У контексті викладеного судова колегія доходить висновку, що після смерті ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою площею 48,71 га, наданою для ведення фермерського господарства на підставі Державного акта на право постійного користування землею, не припинилося, оскільки належало створеному ним селянському (фермерському) господарству як юридичній особі.
Відтак, після набуття ОСОБА_2 права засновника зазначеної юридичної особи у порядку спадкування та внесення відповідних змін до відомостей про засновника і найменування господарства, за фермерським господарством "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" збереглося право постійного користування земельною ділянкою площею 48,71 га.
Таким чином, зміна засновника та найменування юридичної особи не є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, яке продовжує здійснюватися правонаступником у межах чинного законодавства.
Щодо доводів Апелянта про те, що відповідно до витягів з Державного земельного кадастру право постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 5120281400:01:007:0298 та 5120281400:01:007:0288 було зареєстровано за ОСОБА_1 , тоді як у порядку спадкування за Відповідачем визнано право засновника Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_1", судова колегія зазначає таке.
Апелянтом не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відмінність у написанні по батькові ( ОСОБА_6 / ОСОБА_7 ) свідчить про те, що йдеться про різних фізичних осіб. Так само не доведено, що під час передачі земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства та подальшого створення відповідної юридичної особи були допущені порушення вимог законодавства, які могли б бути підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 48,71 га.
За відсутності належних доказів протилежного, сама по собі формальна розбіжність у написанні по батькові не може вважатися достатньою підставою для припинення права постійного користування або про набуття такого права іншою особою.
Щодо доводів Апелянта в частині порушення державним реєстратором порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно судова колегія зазначає наступне.
Особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, речові права на які набуто до 01 січня 2013 року визначено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку. Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельні ділянки, що здійснюється з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав, державний реєстратор обов'язково використовує відомості з Державного земельного кадастру про наявність/відсутність зареєстрованих речових прав щодо відповідної земельної ділянки до 1 січня 2013 року.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, Державного Акта на право приватної власності на землю, Державного Акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або Державного Акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року.
Згідно ч. 2 ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування. Державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов'язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".
Частина 1 ст. 122 Земельного кодексу України передбачає, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державний реєстратор одночасно з проведенням державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою проводить також державну реєстрацію права власності за сільською, селищною, міською радою на таку земельну ділянку без подання відповідної заяви сільською, селищною, міською радою.
Особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, речові права на які набуто до 1 січня 2013 року визначено у ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого та оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови наявності відповідних відомостей в Державному земельному кадастрі (ч. 1 ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, похідних від права власності, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться з одночасною державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку, крім випадків, якщо право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав (ч. 2 ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів (ч. 3 ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553) - надалі по тексту Постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.
Відповідно до п. 81-1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 державна реєстрація прав на земельні ділянки, речові права на які набуто до 1 січня 2013 р., проводиться у порядку, передбаченому статтею 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Апеляційним господарським судом було встановлено, що на підставі інформаційних довідок №413884989 та №413879656 від 18.02.2025, 05.03.2021 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області №73-ОТГ від 11.12.2020 було зареєстровано право комунальної власності територіальної громади Долинської сільської ради на земельні ділянки з кадастровими номерами 5120281400:01:007:0288 площею 30,77 га та 5120281400:01:007:0298 площею 17,94 га.
Водночас 10.02.2025 на підставі Державного Акта на право постійного користування землею від 08.02.1993 та рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27.09.2023 у справі №491/133/23 здійснено державну реєстрацію права постійного користування зазначеними земельними ділянками за Фермерським господарством "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" (код ЄДРПОУ НОМЕР_1).
З наведеного вбачається, що реєстрація земельних ділянок відбувалася на підставі державного акта на право постійного користування землею від 08.02.1993 та рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27.09.2023 у справі №491/133/23.
Відтак судова колегія зазначає, що державний реєстратор правомірно здійснив державну реєстрацію права постійного користування земельними ділянками на підставі Державного акта від 08.02.1993 та рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27.09.2023 у справі №491/133/23, адже Зазначеним державним актом підтверджується право постійного користування за Селянським (фермерським) господарством "ОСОБА_1", а рішенням суду підтверджує перехід у порядку спадкування права засновника цього господарства до ОСОБА_2 . Відтак право постійного користування обґрунтовано зареєстровано за Фермерським господарством "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА".
Крім того Апелянт зазначає, що під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор повинна була відмовити з метою встановлення факту належності правовстановлюючих документів з реальними фактам, а саме Акта постійного користування земельними ділянками за ОСОБА_1 .
За приписами пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення державним реєстратором) державній реєстрації прав підлягають: речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, в тому числі право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
За приписами пунктів 1, 2, 4 частини 3 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення державним реєстратором) державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих / отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 4) під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.
Відповідно до пункту 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №1127), розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Як було раніше зазначено апеляційним господарським судом, сама по собі формальна розбіжність у написанні по батькові не може вважатися достатньою підставою для припинення права постійного користування або для набуття такого права іншою особою.
Отже, формальні підстави для відмови у державній реєстрації права постійного користування земельними ділянками за Фермерським господарством "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" у державного реєстратора були відсутні.
У зв'язку з цим судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Позивач не спростував правомірність державної реєстрації права постійного користування за Фермерським господарством "АНДРІЯШЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА" на зазначені земельні ділянки, здійсненої на підставі державного Акта від 08.02.1993 та Рішення суду від 27.09.2023 у справі №491/133/23.
Відтак доводи Апелянта в цій частині є необґрунтованими та відхиляються судовою колегією.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що доводи Апелянта не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та спростовуються викладеними вище висновками суду, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи; обставини, які мають значення по справі, судом установлені правильно. Порушень норм матеріального та процесуального права апеляційним господарським судом не встановлено.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2025 у справі №916/2940/25 за наведених Апелянтом доводів та мотивів апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу Долинської сільської ради Подільського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2025 по справі №916/2940/25 слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2025 по справі №916/2940/25 та відповідно його висновки відповідають обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на Апелянта.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Долинської сільської ради Подільського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2025 по справі №916/2940/25- залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2025 по справі №916/2940/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 24.02.2026.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Л.В. Поліщук
Я.Ф. Савицький