Житомирський апеляційний суд
Справа №296/6038/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/249/26
Категорія ч.1 ст.111, ч.1 ст.408 КК України Доповідач ОСОБА_2
16 лютого 2026 року колегія суддів Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю
секретаря: ОСОБА_5
захисника: ОСОБА_6
прокурора: ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №42015161010002438 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 23 вересня 2025 року, яким засуджено
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Новоград-Волинський Житомирської області, громадянина України, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , раніше несудимого,
-за ч.1 ст.111 КК України до покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі,
-за ч.1 ст.408 КК України до покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі.
Обрано ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_8 ухвалено обчислювати з дати його затримання.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз в сумі 4780 (чотири тисячі сімсот вісімдесят) грн.
Речові докази - оптичні диски, фото ухвалено зберігати при матеріалах провадження.
Як встановив суд, Згідно Конституції України, Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади Російської Федерації (далі - РФ), діючи всупереч вимогам п.п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) і Декларацій Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV) від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланували, підготували і почали збройний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів Збройних Сил Російської Федерації (далі - ЗС РФ) на територію України - Автономну Республіку Крим та місто Севастополь.
В подальшому, протягом лютого-березня 2014 року, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці збройних сил рф шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та фактичним застосуванням, захопили державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, розташовані на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, тобто здійснили тимчасову окупацію вказаної території, чим змінили межі території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час.
06 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим ухвалила постанову «Про проведення загальнокримського референдуму» №1702-6/14, чим порушила конституційний принцип територіальної цілісності України та вийшла за межі своїх повноважень, встановлених Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим, іншими нормативно- правовими актами. Рішенням Конституційного Суду України від 14 березня 2014 року №2-рп/2014 було визнано зазначену постанову такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), унаслідок чого вона втратила чинність.
15 березня 2014 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», внаслідок якої парламент Автономної Республіки Крим втратив легітимність.
За таких обставин, статус території Автономної Республіки Крим, відповідно до ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207- VII визначено, як тимчасово окупована територія, унаслідок збройної агресії рф та встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку України» визначено, що збройний конфлікт - збройне зіткнення між державами (міжнародний збройний конфлікт, збройний конфлікт на державному кордоні) або між ворогуючими сторонами в межах території однієї держави, як правило, за підтримки ззовні (внутрішній збройний конфлікт).
Таким чином, станом на березень 2014 року, Україна перебувала у стані, що характеризується діями щодо вирішення національно-етнічних, релігійних та інших протиріч із застосуванням засобів збройного насильства, за яких держава не переходить в особливий стан, що визначається як війна, і не вводить режим воєнного стану в країні або на частині її території, а збройна боротьба не виходить за межі операційного напрямку (мають місце різні військові інциденти, військові акції, інші військові зіткнення обмеженого масштабу (низької інтенсивності) із застосуванням іррегулярних або регулярних збройних формувань), тобто знаходилася у періоді збройного конфлікту.
В умовах збройного конфлікту та окупації території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, вірні присязі Українському народу військовослужбовці самостійно та централізовано виходили з окупованої території Автономної Республіки Крим для подальшого проходження служби в Збройних Силах України.
У зв'язку із цим, виконуючому обов'язки Міністра оборони України дорученням Прем'єр-міністра України від 08.03.2014 № 6627/0/1 було доручено невідкладно вжити заходів для забезпечення розміщення в санаторіях сімей військовослужбовців, які перебувають на території Автономної Республіки Крим.
На виконання зазначеного доручення, керівникам підприємств, установ, організацій було доручено підготувати відповідні списки військовослужбовців, які бажають вийти з окупованої території Автономної Республіки Крим та продовжувати службу в Збройних Силах України, що у подальшому і було зроблено.
Виходячи з необхідності збереження життя, здоров'я, забезпечення прав і законних інтересів військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань, працівників правоохоронних органів України, які проходять службу (працюють) на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Указом Президента України від 24 березня 2014 року № 339 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України», введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України».
Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України» було вирішено невідкладно розпочати передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України.
Вказане рішення було опубліковане в офіційних виданнях засобів масової інформації та на офіційному сайті Міністерства оборони України.
На виконання Указу Президента України від 24 березня 2014 року №339, 01 квітня 2014 року Кабінетом Міністрів України схвалено план організації його виконання. ІНФОРМАЦІЯ_2 передислоковано до АДРЕСА_6.
Відповідно до вимог ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року, військовослужбовці військових формувань та правоохоронних органів України, які прибули з тимчасово окупованої території і виявили бажання (за наявності підстав) звільнитися з військової служби, звільняються з військової служби, у тому числі в особливий період, за наявних підстав, а при їх відсутності - у зв'язку із скороченням штатів, якщо вони звернулися з клопотанням про звільнення протягом трьох місяців після прибуття з тимчасово окупованої території. Військовослужбовці військових формувань та правоохоронних органів України, які не прибули до визначених пунктів у визначені військовими формуваннями та правоохоронними органами України строки, вважаються такими, що залишили військові частини, та зараховуються у розпорядження відповідних посадових осіб. Відповідна інформація щодо їх розшуку надається до правоохоронних органів.
Згідно вищевказаних вимог ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», з метою упорядкування проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, пов'язаного із тимчасовою окупацією території України, прийнято спільну директиву Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 06.05.2014 № Д-1, якою визначено строк прибуття військовослужбовців Збройних Сил України з тимчасово окупованої території у період з 06 до 12 травня 2014р. Відповідно до п.3 Директиви визначено місця прибуття військовослужбовців, у тому числі і тих, які проходили службу у складі Військово-Морських Сил Збройних Сил України, а саме: військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ), військову частину НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ), військову частину НОМЕР_4 ( АДРЕСА_4 ), військову частину НОМЕР_5 ( АДРЕСА_5 ).
Разом з цим встановлено, що громадянин України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняв військову присягу, відповідно до якої урочисто присягнув, вступаючи на військову службу, завжди бути вірним, відданим Українському народові, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну і військову таємницю. ОСОБА_8 присягнув виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників, присягнув ніколи не зраджувати Українському народові.
Наказами командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 02.11.2011р. №210 та від 15.10.2013р. №201 ОСОБА_8 був призначений на посаду інженера радіотехнічної бойової частини великого підводного човна «Запоріжжя» ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_6 ), який дислокувався в АДРЕСА_7.
Наказом командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 17.06.2012 №100 ОСОБА_8 присвоєно військове звання старший лейтенант.
Під час проходження служби на вищевказаній посаді ОСОБА_8 здійснював експлуатацію радіотехнічної бойової частини, забезпечував працездатність апаратури та підтримував її в робочому стані.
Крім того, ОСОБА_8 під час виконання обов'язків був зобов'язаний, окрім іншого, керуватися вимогами ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, та ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою і поважати гідність інших людей, бути ввічливим і дотримуватись військового етикету, поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Відповідно до ст.ст. 1, 2, 3, 6, 8, 23, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ОСОБА_8 був зобов'язаний: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; беззастережно виконувати накази командирів (начальників); виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, які визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями; неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін та про виконання наказу доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому начальникові; сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники) та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України; вважатися таким, що виконує обов'язок з військової служби, знаходячись на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); дорожити бойовою славою Збройних Сил України, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.
Разом з тим, ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України у військовому званні старший лейтенант, обіймаючи вищевказану посаду, перебуваючи на території Автономної Республіки Крим, діючи всупереч інтересам України, в період збройного конфлікту, вчинив умисне кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України - державну зраду, за наступних обставин.
Так, не пізніше 12 травня 2014 року (більш точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено) на виконання кримінально протиправного умислу, ОСОБА_8 , перебуваючи у місті Севастополі Автономної республіки Крим, отримавши пропозицію від невстановлених на даний час представників Збройних Сил Російської Федерації щодо проходження військової служби в ЗС РФ, погодився з цією пропозицією та перейшов на бік ворога у період збройного конфлікту. Встановлено, що ОСОБА_8 у вказаний період з власної ініціативи добровільно дав згоду на перехід до лав ЗС РФ, чим сприяв військовослужбовцям рф над встановленням контролю над великим підводним човном «Запоріжжя» центру морських операцій ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_6 ).
Також, продовжуючи реалізацію вищевказаного умислу, ОСОБА_8 , незважаючи на прийняття Міністерством оборони України , Генеральним штабом Збройних Сил України та ІНФОРМАЦІЯ_2 не пізніше 06 травня 2014 року рішення, доведеного до особового складу військової частини про передислокацію великого підводного човна «Запоріжжя» та його особового складу до визначених місць прибуття. А також про можливість подачі військовослужбовцями ЗС України рапортів про їх звільнення за власним бажанням з подальшим їх призначенням на посади, з відповідним рапортом не звернувся.
Разом з тим, в один з днів 2014 року (більш точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено), ОСОБА_8 був прийнятий та розпочав військову службу на умовах окупаційної влади у складі Чорноморського флоту рф, де у подальшому отримав військове звання капітан-лейтенанта.
У такий спосіб ОСОБА_8 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи, що внаслідок його дій може бути завдано шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України, державній безпеці України, перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту, тобто вчинив державну зраду.
Крім того, ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України у військовому званні старший лейтенант, маючи кримінальний протиправний умисел на ухилення від військової служби, вчинив умисне кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби - дезертирство, за наступних обставин.
Так, відповідно до вимог ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Директиви Міністерства оборони України і Генерального Штабу Збройних Сил України від 06.05.2014 № Д-1, з метою упорядкування проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, пов'язаного із тимчасовою окупацією території України, прийнято спільну директиву Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 06.05.2014 № Д-1, якою визначено строк прибуття військовослужбовців Збройних Сил України з тимчасово окупованої території у період з 06 до 12 травня 2014р. Відповідно до п.3 вказаної Директиви визначено місця прибуття військовослужбовців, у тому числі і тих, які проходили службу у складі Військово-Морських Сил Збройних Сил України, а саме: військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ), військову частину НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ), військову частину НОМЕР_4 ( АДРЕСА_4 ), військову частину НОМЕР_5 ( АДРЕСА_5 ).
Однак, ОСОБА_8 , будучи обізнаним про його переведення до нового місця служби, у зв'язку із передислокацією екіпажу великого підводного човна «Запоріжжя» центру морських операцій Військово-Морських Сил Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою незаконно ухилитися від неї, у порушення вимог ст.ст.11, 16, 49, 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст.4, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України у визначений строк (12 травня 2014 року) з тимчасово окупованої території АР Крим не з'явився на службу до військових частин, визначених Директивою від 06.05.2014р., і командуванню про своє місцезнаходження не повідомив, хоча повинен був і міг це зробити.
За час відсутності у ЗС України старший лейтенант ОСОБА_8 обов'язки військової служби за посадою не виконував, з рапортом про звільнення з військової служби не звертався, правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та його причини не повідомляв та проводив час на власний розсуд.
Наказом командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 30.05.2014 №1 оголошено, що на порушення спільної Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 06.05.2014р. №Д-1 станом на 30.05.2014р. ОСОБА_8 з тимчасово окупованої території АР Крим та міста Севастополя до нових місць дислокації не прибув.
27.05.2014р. згідно наказу командувача ВМС ЗС України (по особовому складу) №62 відповідно до ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», спільної Директиви Міністерства оборони України і Генерального Штабу Збройних Сил України від 06.05.2014 № Д-1 ОСОБА_8 , який не прибув до нових місць дислокації у встановлені строки, звільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 21.03.2015 №117 на ОСОБА_8 накладено дисциплінарне стягнення - «позбавлення військового звання». Наказом командувача ВМС ЗС України від 06.04.2015 №37 ОСОБА_8 звільнено з військової служби у запас з пунктом «ж» (у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку) та виключено зі списків особового складу Збройних Сил України з 21.03.2015р.
У такий спосіб ОСОБА_8 , будучи повідомлений про необхідність виконання спільної Директиви Міністерства оборони України і Генерального Штабу Збройних Сил України від 06.05.2014 № Д-1, порушив встановлений порядок проходження військової служби та без поважних причин не прибув після переведення до нового місця служби, з метою ухилення від її проходження з 13.05.2014 до теперішнього часу, чим вчинив дезертирство.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, кваліфікації дій обвинуваченого, вважає, що вирок підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування Закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його суворість.
Просить вирок скасувати та ухвалити новий, яким призначити мінімальне покарання ОСОБА_8 в межах санкції ч.1 ст.111 та ч.1 ст.408 КК України.
Вказує, що влада України допустила елементи зради, оскільки не забезпечила опір окупантам, а тому підштовхнула ОСОБА_8 залишитись в Криму, що підтвердили свідки.
Крім того, має місце і обман з боку командування збройних сил російської федерації, яке запропонувало залишитися на службі в Криму без складання присяги.
Зазначає, що жодних гарантій на забезпечення житлом на материковій частині України йому не надавалось.
Також суд залишив поза увагою, що на службі в росії ОСОБА_8 зарекомендував себе негативно, порушував військову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності.
Захисник наголошує, що обвинувачений раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, відсутні обставини, що обтяжують покарання.
Стверджує, що розгляд справи відбувся без участі обвинуваченого, а тому останній не мав можливості захиститись належним чином.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, який підтримав апеляційну скаргу, заперечення прокурора на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали провадження відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Враховуючи, що фактичні обставини справи, правильність кваліфікації дій та доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 в апеляційній скарзі захисника не оспорюється, висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, а також у дезертирстві, тобто нез'явленні на військову службу з відрядження з метою ухилення від її проходження, апеляційним судом не переглядається. Дії обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.1 ст.111, ч.1 ст.408 КК України кваліфіковані правильно.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, суд першої інстанції, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, у відповідності до вимог ст.65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, один із яких (ч.1 ст.111 КК України) відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким злочином, а інший (ч.1 ст.408 КК України) - злочином невеликої тяжкості, їх направленість проти основ національної безпеки України та встановленого порядку несення військової служби, те, що вони мають підвищену суспільну небезпеку, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, а також відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, а тому дійшов висновку про необхідність призначення останньому покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених ч.1 ст.111, ч.1 ст.408 КК України.
Згідно ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Проте, термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, з урахуванням тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особи обвинуваченого, із застосуванням положень ч.1 ст.70 КК України відповідає загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, і це покарання, як за своїм видом, так і розміром, не може бути визнане явно несправедливим через суворість, оскільки є необхідним й достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження нових злочинів.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував той факт, що ОСОБА_8 проходячи військову службу в АР Крим мав постійне місце проживання, при цьому жодних гарантій на забезпечення житлом на материковій частині України йому не надавалось, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки дані про особу обвинуваченого були враховані судом під час обрання останньому міри покарання.
Посилання апелянта на те, що перебуваючи на службі в армії росії ОСОБА_8 зарекомендував себе вкрай негативно, неодноразово порушував військову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказаний факт жодним чином не спростовує правильність висновків суду першої інстанції стосовно розміру призначеного ОСОБА_8 покарання.
Твердження апелянта про те, що розгляд справи відбувся без участі обвинуваченого, а тому останній не мав можливості захиститись належним чином, колегія суддів вважає безпідставними з наступних підстав.
Так, кримінальне провадження судом першої інстанції розглянуто за відсутності обвинуваченого (in absentia). На виконання вимог ч.3 ст. 323 КПК України судом повідомлено ОСОБА_8 про судові засідання шляхом розміщення оголошення у газеті «Урядовий кур'єр», повістки про виклик направлялись на останню відому адресу проживання ОСОБА_8 , оголошення про його виклик додатково публікувались на офіційному веб-сайті суду, тобто відповідно до положень ст. 323 КПК України обвинувачений вважається обізнаним про здійснення щодо нього кримінального провадження. Зміст вироку суду було доведено до відома обвинуваченого в тому ж порядку.
Крім того, судовий розгляд було проведено за участі захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , а тому його право на захист порушено не було.
Таким чином, переконливих аргументів, які б ставили під сумнів законність рішення суду першої інстанції, вмотивованість його висновків при призначенні обвинуваченому покарання, в апеляційній скарзі захисника не наведено.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_8 є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачає.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 23 вересня 2025 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Касаційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до Касаційного Кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: