Справа № 161/3686/24 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А. М.
Провадження № 22-ц/802/113/26 Доповідач: Осіпук В. В.
12 лютого 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,
представника позивача Андрусяка І. В.,
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2025 року,
У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом.
Покликалась на те, що 01 березня 2015 року вона уклала договір про спільну діяльність з ОСОБА_3 , предметом якого було будівництво автосервісу та магазину автозапчастин на АДРЕСА_1 , яке здійснювалось за рахунок сторін даного договору, де 50% - її внески та 50% - внески ОСОБА_3 .
Зазначала, що загальна сума коштів, внесених нею на вищевказане будівництво становить 3 103 277 грн 80 коп., що підтверджується відповідними договорами підряду на виконання будівельних робіт та квитанціями, виданими на її ім'я, про оплату послуг і товарів.
Позивач також вказувала, що право власності на збудоване нерухоме майно 17 червня 2016 року було зареєстроване за ОСОБА_3 , хоча умовами вищезазначеного договору передбачалась реєстрація такого права по 1/2 частці за кожним із його сторін.
Крім того позивач зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після чого відкрилась спадщина на все майно, яке йому належало на день смерті. Батьки померлого відмовились від прийняття спадщини на користь його сестри - відповідача у даній справі ОСОБА_1 , а тому остання, маючи право на спадкування нарівні з іншим спадкоємцем першої черги - неповнолітнім сином спадкодавця ОСОБА_4 , успадкувала 2/3 частки спадкового майна померлого, в тому числі і 2/3 частки спірної станції автосервісу та магазину автозапчастин, загальною площею 418,5 кв, право власності на які було визнано та зареєстровано за нею на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 вересня 2022 року у справі № 161/2752/22.
Позивач, вважаючи ефективним способом захисту порушеного права саме стягнення на свою користь зі спадкоємця майна померлого ОСОБА_3 - відповідача ОСОБА_1 грошових коштів відповідно до частки останньої в успадкованому майні, направила їй 13 грудня 2023 року письмову вимогу в порядку статей 1281, 1282 ЦК України про добровільне погашення боргів спадкодавця, що виникли на підставі договору про спільну діяльність, однак дана вимога відповідачем добровільно виконана не була.
Враховуючи вищенаведене та посилаючись на вимоги статей 1281 та 625 ЦК України, позивач ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь грошові кошти в розмірі 4297659 грн 92 коп., з яких: 2 068 851 грн 86 коп. - сума коштів, сплачена нею за будівництво в частці, яка належить відповідачу в порядку спадкування; 408 782 грн 46 коп. - 3% річних та 1 820 025 грн 60 коп. - інфляційні втрати, нараховані за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за період з 15 травня 2017 року (дати смерті спадкодавця ОСОБА_3 ) по 13 грудня 2023 року (дату направлення позивачем вимоги до відповідача про повернення суми боргу).
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 4103872 грн 82 коп., яка складається із: суми боргу спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , - у розмірі 2068851 грн. 86 коп., суми заборгованості за ставкою 3 % річних - 384636 грн. 40 коп. та суми заборгованості за інфляційними втратами - 1650384 грн. 56 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував того, що даний позов є тотожним позову, поданому ОСОБА_2 у цивільній справі № 161/16214/18, рішення у якій набрало законної сили і цим рішенням було відмовлено у задоволенні позову за безпідставністю. Крім того відповідач зазначала, що оскільки позивачем ОСОБА_2 не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження передачі нею грошових коштів та майна померлому ОСОБА_3 на виконання вимог договору від 01 березня 2015 року, то відповідно цей договір є неукладеним, а тому остання не набувала статусу кредитора та права вимоги за таким договором, що виключає і можливість застосування статті 625 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача, вважаючи рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з дотриманням вимог чинного законодавства, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти у розмірі 2068851 грн 86 коп., які підлягають стягненню з останньої на користь позивача ОСОБА_2 , є зобов'язанням спадкодавця ОСОБА_3 , яке відповідач ОСОБА_1 успадкувала після його смерті відповідно до розміру її частки успадкованого майна (2/3). Місцевий суд також визнав обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача сум, передбачених ст. 625 ЦК України за невиконання зобов'язання, однак, вважаючи наданий позивачем розрахунок невірним в частині періоду нарахування, здійснив власний розрахунок 3% річних (384636 грн. 40 коп.) та інфляційних втрат (1650384 грн. 56 коп.), а саме за період з 03 жовтня 2017 року (день прийняття відповідачем спадщини) по 13 грудня 2023 року (день звернення позивача із вимогою до відповідача про повернення коштів).
Такий висновок суду є правильний.
Встановлено, що 01 березня 2015 року позивач ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір про спільну діяльність, предметом якого є будівництво станції автосервісу та магазину автозапчастин по АДРЕСА_2 , яке здійснювалось за рахунок внесків сторін цього договору, де 50% вносить ОСОБА_2 і 50% ОСОБА_3 (далі - договір).
Відповідно до пункту першого вказаного договору будівництво станції автосервісу та магазину автозапчастин на земельній ділянці за вказаною адресою є спільною частковою власністю сторін цього договору, частки яких є рівними.
Зі змісту пункту 1.3. договору також встановлено домовленість сторін про те, що після завершення будівництва право власності на вказане майно буде зареєстровано по 1/2 частці за кожною зі сторін договору.
Цей договір є невід'ємною частиною документа, що підтверджує право власності кожної зі сторін (пункт 1.4. договору).
Пунктом 3.4. договору сторони погодили, що майно, створене або придбане за рахунок внесків або в процесі спільної господарської діяльності, належить сторонам договору на праві спільної часткової власності (частки сторін визначаються порівну). Кожна зі сторін вправі розпорядитися своєю часткою (продати або іншим шляхом розпорядитися), повідомивши про це не менше як за місяць іншу сторону договору.
Крім того, пунктами 1.5 договору визначено, що позивачем було передано відповідне належне їй майно (два гідравлічні підіймачі (SkyRack SR-2040), стенд розвал-сходження (SkyRack SR-5032D), миюча станція Karcher, котел твердопаливний Альтеп КТ-2Е, гаражні ворота Hormann, меблі (стіл, диван, куточок)), у користування для спільної діяльності сторін та досягнення визначених договором цілей і залишаються особистою власністю ОСОБА_2 (а.с. 284 том 1).
Пунктом 3.5. договору передбачено, що сторони спільної часткової власності мають право вимагати виділення належної їм частки із складу майна, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації (а.с. 285 том 1).
Відповідно до п. п. 6.3 договору частка позивача у грошових та майнових внесках становила 50%, а розмір внесених грошових коштів становив відповідно 346 000 грн. та 93500 доларів США (а.с. 287 том 1).
За змістом пункту 14.4. договору зобов'язання та права сторін, які виниклим внаслідок цього договору є такими, що тісно пов'язані з особою кожної із сторін та не допускають правонаступництва (а.с. 289 том 1).
З наявної в матеріалах справи копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 24 червня 2016 року вбачається, що 17 червня 2016 року державний реєстратор Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» Гейзер С. А. провів державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на станцію автосервісу та магазин автозапчастин, загальною площею 418,5 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_1 . (а. с. 10 том 3).
Також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після чого відкрилась спадщина на його майно. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 є його батьки - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , сестра - ОСОБА_1 , на користь якої відмовились від спадщини батьки спадкодавця, та неповнолітній син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Із матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , копія якої приєднана до матеріалів справи, слідує, що позивач ОСОБА_2 02 серпня 2017 року зверталася через нотаріуса за місцем відкриття спадщини із заявою-претензією до спадкоємців померлого, у якій вона повідомляла, що внесла грошові кошти за договором про спільну діяльність від 01 березня 2015 року. Дана претензія була доведена до відома спадкоємців, які на той час звернулися із заявами про прийняття спадщини (а.с.187-197 том 2).
03 жовтня 2017 року відповідач ОСОБА_1 подала до приватного нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті свого брата ОСОБА_3 (а.с. 214 том 2).
Крім того, в межах зазначеної спадкової справи, позивач ОСОБА_2 27 жовтня 2017 року зверталась до приватного нотаріуса з заявою про зупинення вчинення нотаріальної дії щодо видачі спадкоємцям ОСОБА_3 свідоцтв про право на спадщину до вирішення судом цивільної справи № 161/16404/17 за її позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на частину автосервісу та магазину автозапчастин (а.с. 200-204 том 2).
Крім того, встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 06 жовтня 2022 року у справі № 161/2752/22, яке набрало законної сили, було визначено, що розмір частки ОСОБА_1 як спадкоємця після смерті ОСОБА_3 становить 2/3 частки, а ОСОБА_4 - 1/3 частки, та визнано за останньою право власності на 2/3 частки приміщень станції автосервісу та магазину автозапчастин по АДРЕСА_2 (а.с. 54-61 том 1).
На підставі зазначеного рішення відповідач ОСОБА_1 02 грудня 2022 року провела державну реєстрації свого права власності на вищезазначене майно (а.с. 53 том 1).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З наявних в матеріалах справи письмових доказів встановлено, що в провадженні Луцького міськрайонного суду Волинської області перебувала цивільна справа № 161/16214/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8 , приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Веремчук С.В., про визнання права власності на 1/2 частку станції автосервісу та магазину автозапчастин на АДРЕСА_1 , та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ТОВ «Маневичіагробуд», третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_7 , про визнання недійсними договору підряду № 0711 від 07 червня 2011 року, укладеного між ТОВ «Маневичіагробуд» та ОСОБА_2 , та договору про спільну діяльність від 01 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
За результатами розгляду цієї справи рішенням суду від 15 лютого 2024 року первісний позов було задоволено частково та відмовлено у задоволенні зустрічного позову.
Постановою Волинського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27 вересня 2023 року, у вказаній вище цивільній справі № 161/16214/18 було скасовано рішення місцевого суду в частині задоволення первісного позову та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні вищезазначеного позову за безпідставністю вимог (а.с. 21-52 том 1).
Зі змісту цих судових рішень встановлено, що умовами укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору про спільну діяльність від 01 березня 2015 року, не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який помер (ліквідованої юридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками), а тому підставами припинення вказаного договору, крім досягнення мети будівництва спірного нерухомого майна, є також смерть одного з його учасників ОСОБА_3 . З огляду на наведені обставини згаданий договір про спільну діяльність відповідно до ч. 1 ст. 1141 ЦК України припинився в силу закону.
Водночас, в постанові апеляційного суду було зазначено, що «у наведеному випадку у зв'язку з настанням обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим, та одночасно смерті учасника простого товариства, який набув у власність майно внаслідок їх спільної діяльності, позивач ОСОБА_2 вправі вимагати відшкодування внесених нею у спільну діяльність коштів, в тому числі, і за рахунок спадкоємців такого учасника у визначених ч. 1 ст. 1282 ЦК України межах. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року в справі № 149/1071/16-ц (провадження № 61-6146св19).» (а.с. 30 том 1).
Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_2 , як кредитор померлого ОСОБА_3 за умовами договору про спільну діяльність від 01 березня 2015 року, звернулася до суду з даним позовом про стягнення на свою користь на підставі статей 1281, 1282 ЦК України грошових коштів зі спадкоємця 2/3 частки майна боржника - відповідача ОСОБА_1 .
Як було встановлено з наявного в матеріалах справи висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 21 травня 2025 року № 2822-Е, проведеної на підставі ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2024 року, ринкова вартість 2/3 частки станції автосервісу та магазину автозапчастин, загальною площею 418,5 кв.м., розташованих в АДРЕСА_3 ), яка належить відповідачу ОСОБА_1 , становить 8 206 650 грн (а. с. 131-139 том 3).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом частини першої статті 626 та статті 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Частиною першою статті 1131 ЦК України передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Згідно зі статтею 1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
Статтею 1133 ЦК України встановлено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.
Відповідно до частини першої статті 1141 ЦК України договір простого товариства припиняється у разі: визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; смерті фізичної особи - учасника або ліквідації юридичної особи - учасника договору простого товариства, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який помер (ліквідованої юридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками); відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; спливу строку договору простого товариства; виділу частки учасника на вимогу його кредитора, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим.
Згідно з частиною другою статті 1141 ЦК України, у разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
З наявних у матеріалах справи письмових доказів встановлено, що відповідно до пунктів 1.5, 6.3 договору про спільну діяльність від 01 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , останньою було передано певне належне їй майно у користування для спільної діяльності сторін та досягнення визначених договором цілей. Частка позивача у грошових та майнових внесках становила 50%, а розмір внесених грошових коштів відповідно - 346 000 грн та 93500 доларів США.
Також пунктом 3.5. вищевказаного договору було передбачено, що сторони спільної часткової власності мають право вимагати виділення належної їй частки із складу майна, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.
На підтвердження факту придбання зазначеного майна та понесення витрат у ході будівництва позивачем ОСОБА_2 було надано суду належні та допустимі докази, які долучені до матеріалів справи, а саме: договір купівлі продажу підйомників SkyRack вартістю 1300 доларів США від 20 грудня 2013 року та квитанції до прибуткових касових ордерів на загальну суму 164934 грн 76 коп. (а.с. 266, 274 том 1, а.с. 142 том 2); договір підряду № 0711 від 07 червня 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ТзОВ «Маневичіагробуд», за умовами якого останній зобов'язувався виконати будівництво приміщення в АДРЕСА_1 , сума договору визначалася у актах виконаних робіт, та акти виконаних робіт згідно цього договору на суму 2537791 грн 02 коп. (а.с. 99-172 том 1); довідки ТзОВ «Маневичіагробуд» від 09 лютого 2018 року та 19 лютого 2018 року, згідно яких вартість робіт по договору підряду оплачувалася ОСОБА_2 (а.с. 123-124 том 2); квитанції до прибуткових касових ордерів, за якими на користь ТзОВ «Маневичіагробуд» ОСОБА_2 було перераховано кошти в сумі 2958914 грн 38 коп. за виконання робіт згідного договору підряду (а.с. 125-142 том 2); декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 22 серпня 2014 року, якою підтверджено готовність до експлуатації нового будівництва станції автосервісу та магазину автозапчастин на АДРЕСА_1 (а.с. 92-98 том 1).
Оскільки, як було встановлено судом, договір про спільну діяльність від 01 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є припиненим, то згідно з положеннями частини другою статті 1141 ЦК України підлягають поверненню кошти, які були сплачені позивачем за цим договором, а саме зобов'язання щодо повернення цих грошових коштів входить до складу спадщини померлого ОСОБА_3 та не є таким, що нерозривно пов'язане з особою спадкодавця.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав i обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права i обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав i обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України.
Перелік зобов'язань, які не входять до складу спадщини, визначений статтею 1219 ЦК України.
Так, відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що зобов'язання з повернення грошових коштів, які передані на виконання умов договору про створення спільної власності на будівлю, у зв'язку з його припиненням - смертю учасника договору, входять до складу спадщини.
Відповідно до статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другої і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Таким чином, встановивши, що відповідач ОСОБА_1 успадкувала 2/3 частки спадкового майна після смерті свого брата ОСОБА_3 та враховуючи вартість розміру неповернутих коштів станом на момент прийняття нею спадщини, а також наявність вимоги до спадкоємців, поданої позивачем у строк, передбачений статтею 1281 ЦК України, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач як спадкоємець ОСОБА_3 , зобов'язана повернути грошові кошти, сплачені позивачем ОСОБА_2 за договором про спільну діяльність від 01 березня 2015 року, в сумі 2068851 грн 86 коп., яка відповідає розміру частки успадкованого відповідачем майна.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, встановивши несвоєчасне виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов'язання щодо повернення з часу прийняття спадщини
грошових коштів позивачу ОСОБА_2 , цілком підставно вважав правомірними та такими, що підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача: суми 3 % річних - 384636 грн. 40 коп.; інфляційних втрат у розмірі - 1650384 грн. 56 коп., при цьому обґрунтовано здійснивши їх власний розрахунок, враховуючи період з 03 жовтня 2017 року (день прийняття відповідачем спадщини) по 13 грудня 2023 року (день звернення позивача із вимогою до відповідача про повернення коштів).
Доводи апеляційної скарги про те, що позов, заявлений ОСОБА_2 у справі № 161/16214/18, містить такі ж обставини і докази, а тому є тотожним позову у справі, яка переглядається, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, поданий у цій справі, містить іншу матеріально-правову вимогу та спосіб захисту порушеного права в розумінні норм ЦПК України.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1133цс15, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не впливають на законність оскаржуваного рішення.
Отже, на думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на повно з'ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є посилання в рішенні суду і яким суд дав вірну правову оцінку.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, то підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді