Вирок від 24.02.2026 по справі 754/10421/25

Номер провадження 1-кп/754/444/26

Справа№754/10421/25

Вирок

Іменем України

24 лютого 2026 року

м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження №12025100030001093 від 29.03.2025року відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Бровари, Київської області, українки, громадянки України, з вищою освітою, працевлаштованої у ТОВ «НАВІС ГРУП» на посаді менеджера з персоналу, без постійного місця реєстрації, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , (без реєстрації), раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 194, ч.2 ст. 345 КК України,

за участю сторони обвинувачення: прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

потерпілих: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

представника потерпілої ОСОБА_6 : адвоката ОСОБА_8 ,

сторони захисту: обвинуваченої ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_9 ,

ВСТАНОВИВ:

І. ФОРМУЛЮВАННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ, ВИЗНАНОГО СУДОМ ДОВЕДЕНИМ (місце, час, спосіб вчинення та наслідки кримінальних правопорушень, форма вини і мотиви кримінальних правопорушень)

У ОСОБА_3 , 29.03.2025, приблизно о 16 годині 40 хвилин (більш точного часу в ході досудового розслідування встановити не надалося можливим), яка перебувала у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у тамбурі квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , та побачила вхідні двері до квартири АДРЕСА_2 , що належить потерпілій ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , маючи неприязні відносини з останньою, утворені на побутовому підґрунті, виник злочинний умисел направлений на умисне пошкодження чужого майна шляхом підпалу.

Так, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне пошкодження чужого майна шляхом підпалу, а саме вхідних дверей до квартири АДРЕСА_4 , які належать потерпілій ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний та протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, використовуючи вогневе стороннє джерело запалювання, а саме запальничку, яка була при ній, здійснила підпал вхідних дверей до квартири АДРЕСА_2 , а саме - в середній їх частині, тим самим створила відкрите джерело горіння, яке в свою чергу пошкодило вхідні двері.

Такими діями ОСОБА_3 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 194 КК України.

Окрім того, у період часу з 22 год. 28 хв. до 23 год. 17 хв., 29.03.2025, слідча слідчого відділу Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві старший лейтенант поліції ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , будучи включеною до складу слідчої групи у кримінальному провадженні № 12025100030001093 від 29.03.2025, виконувала свої службові обов'язки, а саме - проводила процесуальну дію у порядку ст. 208 КПК України, тобто затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 194 КК України, якою була ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Так, близько 22 год. 45 хв., 29.03.2025, ОСОБА_10 , перебуваючи поруч з ОСОБА_3 , у приміщенні загального коридору 4 поверху 1 під'їзду будинку АДРЕСА_5 , відповідно до ч.3 ст. 208 КПК України, здійснила обшук затриманої ОСОБА_3 , під час проведення якого було виявлено та вилучено речі, які перебували при ній. У цей час у ОСОБА_3 , яка знаходилась в стані алкогольного сп'яніння, виник злочинний умисел направлений на умисне заподіяння працівнику правоохоронного органу тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням останнім службових обов'язків. ОСОБА_3 , достовірно розуміючи, що перед нею перебуває працівник правоохоронного органу під час виконання своїх службових обов'язків, почала вести себе агресивно та висловлюватись у бік ОСОБА_10 словами нецензурної лайки, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом. ОСОБА_3 , завдала один удар правою ногою в область нижньої третини лівої гомілки ОСОБА_10 , чим спричинила останній тілесне ушкодження у вигляді синця на передній поверхні лівої гомілки у нижній третині, яке відноситься до легкого тілесного ушкодження (за критерієм тривалості розладу здоров'я).

Такими діями ОСОБА_3 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 345 КК України.

ІІ. СТАТТІ (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачена

Вищевказані протиправні дії ОСОБА_3 кваліфікуються судом за ч. 2 ст. 194 КК України, як умисне пошкодження чужого майна шляхом підпалу, та ч. 2 ст. 345 КК України, як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.

ІІІ. ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Доводи сторони обвинувачення

Загальна правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, що був складений 23 червня 2025 року слідчим СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_11 та затверджений 23 червня 2025 року прокурором Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_4 .

В судових дебатах прокурор вважав, що ним надано та судом досліджено достатньо доказів для встановлення відповідності викладених у обвинувальному акті обставин кримінальних правопорушень, як зважаючи на окремі докази, так і в їх сукупності, а тому просив суд визнати ОСОБА_3 винною у пред'явлених обвинуваченнях: за ч. 2 ст. 194 КК України, призначивши покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі, та ч. 2 ст. 345 КК України, призначивши покарання у вигляді трьох років позбавлення волі, на підставі ст. 70 КК України остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у вигляді 4 років позбавлення волі.

Потерпіла ОСОБА_6 просила суд про справедливе рішення.

Доводи сторони захисту

Сторона захисту обвинуваченої ОСОБА_3 зауважила, що ОСОБА_3 визнає вину у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 345 КК України, однак не погоджується з інкримінованим їй злочином за ч. 2 ст. 194 КК України та вважає, що достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження протиправних діянь, що містять ознаки цього злочину, сторона обвинувачення до суду не надала.

Захисник ОСОБА_9 звертав увагу на недопустимість низки доказів у кримінальному провадженні.

Так, захисник стверджував, що проведений у квартирі ОСОБА_3 обшук є незаконним, оскільки проведений без ухвали слідчого судді про дозвіл на такий обшук, а тому всі докази, здобуті в ході обшуку, є недопустимими.

Також, на думку сторони захисту, було порушено право ОСОБА_3 на захист, оскільки підозру у вчиненні вищезазначених правопорушень їй вручали без участі захисника.

Сторона захисту також висловила зауваження щодо недопустимості результатів огляду ОСОБА_3 на стан алкогольного сп'яніння, проведеного за допомогою приладу Драгер, який з 2015 року не має державної реєстрації.

Також захисник стверджував, що впізнання ОСОБА_3 не могло бути проведене за фотознімками, оскільки її особа на той час вже була відома.

Не може бути визнане допустимим доказом, на думку сторони захисту, й відео з нагрудних відеокамер поліцейських, тому що такі відеозаписи могли бути отримані виключно на підставі ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу.

На думку захисника все обвинувачення ОСОБА_3 ґрунтується виключно на показаннях потерпілої ОСОБА_6 , з якою у ОСОБА_3 склались неприязні відносини. Отже, особисті мотиви могли спонукати потерпілу до неправдивих свідчень.

Підсумовуючи сказане, захисник просив виправдати ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 194 КК України та призначити мінімальне покарання за ч. 2 ст. 345 КК України, з огляду на визнання вини обвинуваченою за цією статтею та щирим каяттям.

ІV. ПОКАЗАННЯ ОБВИНУВАЧЕНОЇ

Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 свою винуватість у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень визнала частково, а саме - визнала вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, та не визнала вину у кримінальному правопорушенні за ч. 2 ст. 194 КК України.

Щодо вчиненого кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 345 КК України, то ОСОБА_3 щиро розкаялась, пояснила, що усвідомила повною мірою негідність свого вчинку. Зазначила, що була обурена, коли під час особистого обшуку у неї вилучили телефон, а тому не стрималась і вдарила слідчу ОСОБА_10 по нозі.

В судовому засіданні ОСОБА_3 просила вибачення у потерпілої ОСОБА_7 .

Щодо обвинувачення за ч. 2 ст. 194 КК України, ОСОБА_3 пояснила таке.

У квартирі АДРЕСА_3 ОСОБА_3 проживала приблизно з жовтня 2024 року разом зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_12

29.03.2025, приблизно об 11 годині ранку, вона виходила з квартири АДРЕСА_6 до магазину. Приблизно о 12 годині дня повернулася додому. У цей час вдома нікого не було - цивільний чоловік обвинуваченої пішов з дому ще вранці, коли ОСОБА_3 спала.

Повернувшись додому з магазину, обвинувачена випила трохи горілки і була напідпитку, після чого лягла спати.

Приблизно о 16.00 годині обвинувачена почула «характерний» звук, описати який суду чітко не змогла, зазначивши лише, що звук був протяжний. Після цього обвинувачена відкрила двері своєї квартири та побачила полум'я на дверях сусідньої квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 узяла таз, набрала у нього води і погасила полум'я. Одного таза з водою вистачило, щоб загасити пожежу. Далі почула стук у двері тамбура, які відділяють квартири АДРЕСА_7 від решти квартир на АДРЕСА_8 . Відкривши двері, які були замкнені, ОСОБА_3 побачила пожежних та сусідів по будинку, з яким вона не була знайома.

Потім поліція провела у неї в квартирі обшук, а також її затримання і особистий обшук, в ході якого обвинувачена нанесла слідчій ОСОБА_7 легкі тілесні ушкодження, вдаривши її ногою по нозі, про що шкодує.

На питання прокурора, чи замикала ОСОБА_3 за собою двері тамбура на ключ коли повернулась з магазину, обвинувачена відповіла, що не пам'ятає. Звідки узялись сліди легкозаймистих речовин на її одязі ОСОБА_3 також не знає. Щодо присутності слідів горіння на руках, обвинувачена припустила, що вони могли з'явитись внаслідок того, що вона торкалась стін у коридорі тамбуру.

Не зважаючи на те, що обвинувачена вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 194 КК України, не визнає, її винуватість повністю доводиться наданими стороною обвинувачення доказами, які досліджені та оцінені судом у чіткій відповідності із положеннями кримінального процесуального законодавства.

V. ДОКАЗИ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Суд дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 194, ч.2 ст. 345 КК України, як умисне пошкодження чужого майна, шляхом підпалу, та умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.

Відповідно до положень ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч.2 ст.84 КПК України).

Належними, відповідно до ст. 85 КПК України, є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом (ст. 86 ч.1 КПК України).

В цій справі з'ясовано, що фактичні обставини цього кримінального провадження є дійсними з огляду на сукупність таких доказів з числа регламентованих ст.84 КПК України, як-то:

1. ПОКАЗАННЯ

Відповідно до ч.1 ст.95 КПК України показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

В цій справі, особи, вказані в ч.1 ст.95 КПК України, щодо обставин кримінального провадження навели такі відомості, як-то:

1.1. Показання потерпілих

1.1.1. Показання потерпілої ОСОБА_6 .

Допитана у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , показала, що проживає у квартирі АДРЕСА_4 разом зі своєю дочкою ОСОБА_13 .

Квартира ОСОБА_6 та квартира АДРЕСА_6 , яка знаходиться навпроти її квартири, відділені від решти квартир, що знаходяться по коридору 4-го поверху будинку АДРЕСА_5 , дверима, таким чином утворено тамбур на дві квартири.

Наприкінці 2024 року у квартиру АДРЕСА_6 заселились нові сусіди, а саме ОСОБА_3 зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_12 , з якими у потерпілої ОСОБА_6 склались дуже напружені стосунки, оскільки вони постійно випивали, скандалили, влаштовували бійки. ОСОБА_3 при зустрічі ображала ОСОБА_6 нецензурними словами, погрожувала розправою, а саме: вбити і спалити квартиру.

29 березня 2025 року, зранку,приблизно о 7 год. 30 хв., коли ОСОБА_6 виходила на роботу, із сусідньої квартири вийшла ОСОБА_14 ( ОСОБА_15 ), яка, як здалося потерпілій, була в алкогольному сп'янінні, з чимось у руках. ОСОБА_3 сказала, щоб ОСОБА_6 віддала їй в користування простір біля вікна, що знаходилось у тамбурі їхніх квартир, на що потерпіла їй відмовила. Так, потерпіла повідомила, що коли ОСОБА_14 з ОСОБА_16 заселилися, потерпіла виділила їм частину тамбуру для зберігання речей, але ОСОБА_17 потрібна була саме та частина тамбуру, яка з вікном. Потерпіла відповіла ОСОБА_3 , що всі питання з приводу кому й що віддати, - буде вирішувати її донька разом із ОСОБА_12 . Після чого ОСОБА_14 почала вчергове погрожувати ОСОБА_6 , сказала, що вб'є її. Потім потерпіла пішла на роботу, зачинивши за собою двері тамбуру на ключ. У цей час в квартирі АДРЕСА_2 нікого з мешканців вдома не було.

Приблизно о 16 год. 40хв., коли потерпіла ОСОБА_6 перебувала на роботі, їй зателефонувала сусідка ОСОБА_18 та повідомила, що у ОСОБА_6 вдома щось горить, що саме горить, вона не сказала. ОСОБА_6 зателефонувала донці і повідомила про подію. Донька ( ОСОБА_13 ) приїхала на місце події першою, після неї приїхала додому й ОСОБА_6 , яка побачила, що вхідні двері їхньої квартири обгоріли. Біля під'їзду будинку на той час була поліція, швидка допомога,пожежники. Від сусідів ОСОБА_6 дізналась, що пожежу загасили до того, як пожежники зайшли у тамбур квартир АДРЕСА_7 . Сусіди повідомили ОСОБА_6 , що вони хотіли відкрити двері тамбуру та погасити пожежу, але двері вже були відкриті і у тамбурі сусіди побачили ОСОБА_3 з тазиком в руках, біля дверей було багато води. На думку потерпілої - це ОСОБА_3 сама погасила пожежу. Працівник поліції допомогла ОСОБА_6 відкрити двері квартири, які були обгорілі. Біля дверей потерпіла не бачила ОСОБА_3 , побачила її вже після затримання працівниками поліції, на ній були тапочки з пушком та рожеві штани.

1.1.2. Показання потерпілої ОСОБА_10 .

Потерпіла ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в судовому засіданні показала, що працює слідчою Деснянського СВ УП ГУНП у м. Києві. 29 березня 2025 року заступила на добове чергування, близько 17 години, було отримано повідомлення на гарячу лініяю «102» про підпал дверей за адресою: АДРЕСА_9 . Прибувши на місце події, слідчі встановили особу підозрюваної у вчиненні підпалу дверей, а саме: ОСОБА_3 . Відповідно до ст. 208 КПК України, ОСОБА_3 було затримано. Підозрювана була з явними ознаками алкогольного сп'яніння, вела себе збуджено, поводилась агресивно. Під час проведення особистого обшуку при затриманні, коли у ОСОБА_3 було віднайдено і вилучено мобільний телефон, ОСОБА_3 розсердилась і нанесла потерпілій ОСОБА_7 удар правою ногою у ліву гомілку потерпілої, після чого до ОСОБА_3 були застосовані кайданки.

1.2. Показання свідків

Будучи допитаними у судовому засіданні, відповідно до вимог положень ст.352 КПК України та попередженими про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідки вказали наступне:

(і) свідки сторони обвинувачення:

1.2.1. Показання свідка ОСОБА_13 .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , повідомила, що проживає в квартирі АДРЕСА_4 разом зі своєю мамою ОСОБА_6 більше 30 років. Сусіди з квартири АДРЕСА_6 , а саме: ОСОБА_3 і ОСОБА_12 , переїхали до будинку приблизно восени 2024 року. Особистих конфліктів з ОСОБА_3 свідок ОСОБА_13 не мала, але мала конфлікти з ОСОБА_12 - у них були непорозуміння з приводу перегородки в тамбурі, яка йому заважала.

29 березня 2025 року, приблизно о 05.30 ранку, ОСОБА_13 пішла на роботу. Близько 17 години того ж дня їй зателефонувала мама та повідомила, що у них у тамбурі щось горить, що саме, мама не знала, бо в цей час перебувала на роботі, про пожежу дізналась від сусідки ОСОБА_18 , яка їй зателефонувала і сказала, що у них з тамбура йде дим, сусіди намагалися зайти до тамбуру, але не могли відкрити двері. Коли ОСОБА_13 приїхала додому, то побачила швидку допомогу, пожежні машини. Піднявшись на четвертий поверх, побачила, що двері до тамбуру були відкриті, біля квартири стояли пожежники та сусідка ОСОБА_3 , пожежа була вже загашена. Свідок ОСОБА_13 оглянула двері квартири та зрозуміла, що двері підпалила саме ОСОБА_3 , бо саме вона відкривала двері сусідам, коли ті прийшли, відчувши та побачивши дим. На думку свідка ОСОБА_13 , причиною таких дій обвинуваченої могло бути те, що ОСОБА_6 і ОСОБА_13 не виділили їй місце біля вікна в тамбурі. Коли ОСОБА_13 зайшла до тамбуру, побачила, що біля квартири на підлозі була невелика кількість води та тазик. На руках і обличчі ОСОБА_3 свідок ОСОБА_13 бачила сліди кіптяви. Одягнена ОСОБА_3 була у рожевий спортивний костюм, на ногах - чорні тапочки з пушком. Існування конфліктів між нею та ОСОБА_3 свідок ОСОБА_13 заперечує.

1.2.2. Показання свідка ОСОБА_19 .

Свідок ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в судовому засіданні показала, що проживає в квартирі АДРЕСА_10 і є сусідкою ОСОБА_6 , ОСОБА_13 та ОСОБА_3

29 березня, приблизно о 16.00 годині, свідок почула шум у коридорі, подивилась у вічко, але там нічого не було видно - було велике задимлення, дим йшов із тамбуру квартир АДРЕСА_7 , який було зачинено. Сусід ОСОБА_20 із 162 квартири бігав коридором і стукав у двері тамбура, але ніхто не відчиняв. Сусід ОСОБА_20 викликав пожежних. Свідок ОСОБА_19 зателефонувала ОСОБА_6 та повідомила, що у них щось горить, бо з тамбуру іде дим. Через деякий час прибули пожежники. Потім двері тамбуру квартир АДРЕСА_7 відчинилися, у тамбурі було багато диму. Свідок побачила обгорілі двері та багато води на підлозі. Біля своїх дверей у тамбурі свідок побачила ОСОБА_3 , яка розмовляла з пожежниками, більше там нікого не було. ОСОБА_3 , на думку свідка, була в стані алкогольного сп'яніння (агресивна поведінка).

1.2.3. Показання свідка ОСОБА_21 .

Свідок ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в судовому засіданні показав, що проживає в квартирі АДРЕСА_10 .

29 березня 2025 року, свідок разом із дружиною ОСОБА_19 перебував удома. Вони почули грюкіт у двері. Вийшовши у коридор, свідок побачив багато диму. Коридором бігав сусід ОСОБА_20 від дверей тамбуру до ліфта, щоб подихати повітрям, стукав у перегородку, але відчинити її не зміг - двері до тамбуру були зачинені. Після приїзду пожежників двері до тамбуру відчинилися зсередини, хто відкрив двері тамбуру свідок ОСОБА_21 не бачив. Спочатку до тамбуру зайшли пожежники, потім свідок. Пожежники нічого не гасили. ОСОБА_3 свідок у тамбурі не бачив, побачив лише тоді, коли поліцейські виводили її з будинку.

1.2.4. Показання свідка ОСОБА_22 .

Свідок ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в судовому засіданні повідомив, що працює на посаді слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві.

29 березня 2025 року, на гарячу лінію «102», надійшло повідомлення про підпал дверей за адресою: АДРЕСА_9 , на місце події виїхала слідчо-оперативна група, додатково для слідчо-розшукових дій було задіяно й слідчого ОСОБА_22 та слідчу ОСОБА_10 . Прибувши на місце події, слідчі встановили, що особа на прізвище ОСОБА_15 здійснила навмисний підпал вхідних дверей до сусідньої квартири. Тамбур розташований на дві квартири - в одній квартирі проживає потерпіла ОСОБА_6 , а в іншій ОСОБА_3 . Під час проведення першочергових слідчих дій, допиту потерпілої та свідків було встановлено, що ОСОБА_3 мала намір на підпал дверей через ревнощі. Потерпілої під час пожежі вдома не було. Після приїзду свідка ОСОБА_22 на місце події, він побачив, що в тамбурі перебували потерпіла ОСОБА_6 , слідчий ОСОБА_23 , сусіди та ОСОБА_15 . Двері до тамбуру були відчинені, вхідні двері до квартири АДРЕСА_2 були обгорілі повністю, на руках у ОСОБА_3 свідок побачив ознаки гару, одяг мав запах диму. Під час розмови та проведення першочергових слідчих дій було встановлено, що саме ця особа здійснила підпал дверей, та було прийнято рішення про затримання підозрюваної ОСОБА_3 та проведення її обшуку. Затримання та обшук ОСОБА_3 здійснювався слідчою ОСОБА_10 , оскільки особистий обшук особи може здійснюватися лише особою тієї ж статі, а окрім слідчої ОСОБА_10 інших жінок в складі слідчо-оперативної групи не було. На місце події був викликаний адвокат з Центру надання безоплатної правничої допомоги, підозрюваній було роз'яснено права та обов'язки. Під час проведення затримання та обшуку ОСОБА_3 , перебуваючи з явними ознаками алкогольного сп'яніння, ображала присутніх. Коли слідча ОСОБА_10 дістала з кишені кофти ОСОБА_3 мобільний телефон, ОСОБА_3 реагувала агресивно, висловлювалась нецензурною лайкою та завдала удару своєю правою ногою у ліву гомілку слідчої ОСОБА_10 . Також свідок ОСОБА_22 чув, як обвинувачена викрикувала погрози на адресу потерпілої ОСОБА_6 , а саме: «я тобі ще підпалю».

1.2.5. Показання свідка ОСОБА_24 .

Свідок ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , в судовому засіданні повідомила, що служить у поліції на посаді інспектора патрульної поліції. 29 березня 2025 року у другій половині дня свідок ОСОБА_24 приїхала за викликом на лінію «102», на адресу: АДРЕСА_5 , де побачила, що з вікна будинку йде дим, на місці події були пожежники. До квартири АДРЕСА_2 спочатку піднявся її колега - поліцейський ОСОБА_25 , зі слів якого свідку стало відомо, що двері до тамбуру квартир АДРЕСА_7 були зачинені, всі чекали поки приїдуть власники квартири. До квартири свідок ОСОБА_24 піднялась вже після того, як пожежники поїхали. Коли свідок ОСОБА_24 піднялась на 4 поверх то побачила, що двері тамбуру відкриті. На вхідних дверях квартири АДРЕСА_11 були цілі. Свідок ОСОБА_24 бачила, що ОСОБА_3 була забруднена сажею (руки, обличчя, одяг), справа, в квартирі ОСОБА_3 , стояла миска з водою і була розлита вода. За цією адресою свідок вже прибувала на виклик - була сварка між сусідами, а саме між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , конфлікт між сусідами був через речі, які стояли у коридорі. Зі слів ОСОБА_6 , від ОСОБА_3 на її адресу неодноразово лунали погрози.

1.2.6. Показання свідка ОСОБА_25 .

Свідок ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , в судовому засіданні повідомив, що служить у поліції на посаді інспектора патрульної поліції. 29.03.2025 він разом із поліцейською ОСОБА_24 прибув за адресою: АДРЕСА_5 , за викликом на лінію «102» про задимлення. Коли підійшов до під'їзду, зі сторони під'їзду з вікна побачив дим. Коли свідок піднявся на четвертий поверх, біля тамбуру стояли сусіди, пожежники, тамбур був закритий, ключі від тамбуру були тільки у власників квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 . Потім підійшла дівчина із 165 квартири та відкрила двері. Вхідні двері квартири АДРЕСА_2 були пошкоджені, повністю згоріла обшивка, все було чорне, задимлене. Пожежники повідомили, що вони заходили до квартири АДРЕСА_6 , там пожежі не було, був запах гару. Свідок ОСОБА_25 в квартирі ОСОБА_3 побачив таз з водою, вода була розлита на підлозі у квартирі та у тамбурі. ОСОБА_3 була в сажі та повідомила свідкові, що вона спала. Потім почула запах диму, відкривши двері квартири, побачила вогонь, набрала тазик води, і все залила. За даною адресою свідок ОСОБА_25 прибуває не уперше - між сусідами був конфлікт за тамбур, шафу, оскільки сусіди не можуть поділити: кому та яка частина шафи належить.

Від допиту свідків обвинувачення: ОСОБА_12 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , прокурор у судовому засіданні відмовився і суд, зважаючи на принципи диспозитивності судового процесу та змагальності сторін і свободи в поданні ними суду своїх доказів, приймає зазначену відмову.

(іі) свідки сторони захисту:

1.2.7. показання свідка ОСОБА_28 .

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_28 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , повідомила, що є матір'ю ОСОБА_3 . Безпосереднім свідком події пожежі, яка сталась 29.03.2025 у тамбурі квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_6 , свідок ОСОБА_28 не була. Свідок зазначила, що зі слів ОСОБА_3 вона знає, що її донька цього не робила. На переконання свідка ОСОБА_28 таких протиправних дій ОСОБА_3 не могла вчинити. Більше свідкові додати нічого.

2. ДОКУМЕНТИ, ВИСНОВКИ ЕКСПЕРТІВ

Згідно зі ст.99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати: 1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп'ютерні дані); 2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; 3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії. Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

Відповідно до ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

В ході судового розгляду даного кримінального провадження судом досліджено наступні документи, у розумінні ст.99 КПК України, та висновки експерта, у розумінні ст. 101 КПК України, а саме:

-витяг з ЄРДР по кримінальному провадженню № 12025100030001093 від 29.03.2025(Том 1 а.с. 67,68).

-Протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення та іншу подію від 29.03.2025, відповідно до якого 29.03.2025 близько 16:35 год, за адресою: АДРЕСА_9 , невідома особа вчинила підпал вхідних дверей квартири (Том 1 а.с. 73);

-протокол огляду місця події від 29 березня 2025 року з ілюстративними таблицями, згідно з яким, предметом огляду є другий під'їзд будинку за адресою: АДРЕСА_5 , вхід до даного під'їзду здійснюється через металеві двері, які оснащені електромагнітним замком. На четвертому поверсі з правої сторони розташовані дерев'яні двері, які складаються з двох часин та обладнані врізним замком, який знаходиться у справному стані та на момент огляду дані двері були відчинені. Зайшовши в даний коридор з правової сторони розташовані дерев'яні двері до квартири АДРЕСА_12 . Пройшовши близько 6 метрів, з правої сторони розташовані металопластикові двері до квартири АДРЕСА_13 , в кінці коридору розташовані дерев'яні двері, які обладнані врізним циліндричним замком, який знаходиться в справному стані. В подальшому циліндричний механізм замка та ключ від нього було вилучено та поміщено до спеціального пакету НПУ СRІ 1010840. На момент огляду дані двері були відчинені. Вхідний прохід дверей в верхній частині обвуглений. Пройшовши далі з лівої сторони знаходиться дерев'яна шафа, а за нею металеві двері, які обшиті тканиною до квартири АДРЕСА_2 . Верхні двері шафи поруч з дверима обвуглені, на стіні навколо дверей містяться сліди кіптяви, обшивка дверей пошкоджена та обвуглена. На підлозі біля дверей знаходяться залишки обшивки, на підлозі поруч з дверима знаходиться килимок, на якому містяться плями вологи, на підлозі розлита вода. З дверей були зроблені змиви на спиртову серветку та поміщено до паперового конверту, також були зроблені змиви з ручки дверей (Том 1 а.с. 77-84);

-акт про пожежу від 29 березня 2025 року, складений провідним інспектором відділу ЗНС Деснянського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві ОСОБА_29 за участю очевидців (свідків) пожежі: ОСОБА_19 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , яким установлено факт пожежі 29.03.2025 о 16 год. 40 хв. за адресою: АДРЕСА_5 , загальний коридор 4-го поверху, вхідні двері квартири АДРЕСА_2 , пожежу ліквідовано до прибуття пожежно-рятувальних підрозділів (Том 1 а.с. 90,91);

-висновок про причини виникнення пожежі, складений провідним інспектором відділу ЗНС Деснянського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві ОСОБА_29 01.04.2025, з якого вбачається, що 29 березня 2025 року, приблизно о 16 год. 40 хв., виникла пожежа в загальному коридорі 4-го поверху, 2-го під'їзду, 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5 . Пожежу було ліквідовано до приїзду пожежно-рятувального підрозділу.

У висновку досліджено можливі (ймовірні) причини виникнення пожежі та відкинуто, з наведенням відповідного обґрунтування, версії про можливість виникнення пожежі внаслідок утворення аварійних режимів роботи електромережі та версії про можливість виникнення пожежі внаслідок самозаймання речовин і матеріалів. Натомість, при дослідженні версії про можливість виникнення пожежі внаслідок підпалу, було встановлено, що осередок пожежі знаходився на вхідних дверях квартири АДРЕСА_14 та АДРЕСА_6 відокремлювалися перегородкою з дверима, які зачинялися на ключ. Зі слів власниці квартири АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_6 , доступ мали тільки вони та мешканці квартири АДРЕСА_6 . Враховуючи той факт, що в момент задимлення коридору сусіди лише стукали у двері, які відокремлювали квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 , можна зробити висновки, що на момент виникнення пожежі вони були зачинені. Враховуючи відхилення всіх версій, а також той факт, що на момент виникнення пожежі у квартирі АДРЕСА_6 перебувала громадянка ОСОБА_3 , яка з її слів, не відчувала ні запаху гарі, ні запаху диму, що є малоймовірним, можемо припустити, що внаслідок вживання алкоголю, конфліктних ситуацій із сусідами вона могла вчинити підпал. Тому версія про можливість виникнення пожежі внаслідок підпалу є найбільш ймовірною. Причина виникнення пожежі-підпал (Том 1 а.с. 93-100);

-Протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 29 березня 2025 року та додаток до протоколу затримання (DVD-R диск з відезаписом процедури затримання), відповідно до якого 29.03.2025 о 18 годині 40 хвилин, за адресою: м. Київ, пр-т Червоної Калини, 8А, слідчою СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_30 , у присутності адвоката ОСОБА_31 , за участі понятих ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , було затримано ОСОБА_3 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України. В ході проведення затримання було проведено особистий обшук ОСОБА_3 , в ході якого виявлено та вилучено: шкіряний гаманець коричневого кольору, банківську картку № НОМЕР_1 , банківську картку № НОМЕР_2 , банківську картку № НОМЕР_3 , картку магазину «ЄВА», мобільний телефон марки «Iphone» у корпусі білого кольору, у прозорому чохлі, запальничку синього кольору з написом «МАРВЕЛ», пачку цигарок LD, шкіряну сумку чорного кольору, люстерко, куртку помаранчевого кольору «Noisy MAY» розміром XS, худі зеленого кольору (Том 1 а.с. 104-110);

-протокол обшуку від 30.03.2025 з ілюстративною таблицею та додатком (DVD-R диск, на якому зафіксовано процедуру огляду за правилами обшуку), складений слідчим СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_23 , за участю ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_31 , у присутності понятих ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , об'єктом якого є квартира АДРЕСА_3 . Під час проведення обшуку у зазначеній квартирі на балконі було виявлено та вилучено: пластикову пляшку об'ємом 2 літри з нашаруванням нальоту зеленого кольору, чотири запальнички, прозорий зіп-пакет з подрібненою речовиною рослинного походження, дві скляні ємності, дві ємності круглої форми з залишками речовини рослинного походження, на кухні було виявлено та вилучено: скляну пляшку з написом «GreenDay», 750мл з залишками рідини, дві пластикові ємності з мастильною рідиною в поліетиленовому пакеті, електронні ваги, шість порожніх гільз, дев'ять набоїв в прозорому зіп- пакеті, два набої в прозорому зіп-пакеті, запальничку рожевого кольору; в коридорі було виявлено та вилучено- чорні капці (Том 1 а.с. 111-122);

- ухвала слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 31.03.2025 (справа№ 754/4745/25) про надання дозволу на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_15 (Том 1 а.с. 123,124);

- висновок експерта від 10.04.2025 № СЕ-19/111-25/21299-ТР, об'єктом дослідження якого був циліндровий механізм замка та ключ, які були вилучені в ході огляду місця події за адресою: АДРЕСА_9 . Згідно з висновком експерта, на поверхнях наданого на дослідження циліндрового механізму замка сліди дії знаряддя зламу відсутні (Том 2 а.с. 9-12);

-висновок судової експертизи № СЕ-19/111-25/21582-ФХД від26 травня 2025 року, об'єктом дослідження якого є зразок пожежного сміття, волокниста серветка та фрагменти ватних тупферів на дерев'яній основі (змиви), предмети одягу та зразки рідин в опечатаному вигляді, які були вилучені під час огляду місця події за адресою: АДРЕСА_9 ; під час особистого обшуку ОСОБА_3 та під час невідкладного обшуку кв. АДРЕСА_3 . При дослідженні зразків пожежного сміття було виявлено сліди зміненого світлого нафтопродукту (бензину, газу, дизельного палива, тощо), встановити вид якого не вдалося можливим, з причин його фізико- хімічних змін в процесі окислення, випаровування та сорбації. На поверхнях наданих на дослідження волокнистої серветки та пари взуття, виявлено нафтову оливу. В наданій на дослідження рідині світло-жовтого кольору, виявлено нафтову оливу, рідина коричневого кольору являє собою нафтову оливу. На поверхнях фрагментів ватних тупферів на дерев'яній основі (змив) та предметах одягу (куртка та кофта), слідів нафтопродуктів та пально- мастильних матеріалів не виявлено.

Встановити спільну родову групову належність не представляється можливим, оскільки виявлені на предметах- носіях сліди нафтопродукту знаходились в умовах, які сприяють процесам випаровування, окислення та сорбації, що могло призвести до фізико-хімічних змін їх складу та втрати індивідуалізуючих ознак (Том 2 а.с. 30-45);

-висновок судової пожежно-технічної експертизи від 01 травня 2025 року № СЕ-19/111-25/21652-ПТ, згідно з яким, осередком пожежі, яка виникла 29.03.2025 року за адресою: м. Київ, проспект Червоної Калини, 8-А, в другому під'їзді, на четвертому поверсі, є вхідні двері до кв. 165, а саме в середній їх частині, причиною виникнення пожежі є займання горючого матеріалу в зоні осередку пожежі, внаслідок дії на нього вогневого стороннього джерела запалювання (Том 2 а.с. 65-94);

- протокол огляду від 15.05.2025 мобільного телефону марки «Apple» модель «Iphone 11» у корпусі білого кольору, у прозорому чохлі зі стразами, IMEI 1: НОМЕР_4 , IMEI 2: НОМЕР_5 , який на належить підозрюваній ОСОБА_3 від 15 травня 2025 року (Том 2 а.с. 105-109);

-протокол огляду від 02 червня 2025 року оптичного диску DVD-R та оптичний диск DVD-R, на якому міститься відеозапис з портативних відеореєстраторів працівників управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції у складі екіпажу «Рубін-0303», які обслуговували виклик «Задимлення (запах диму)», що мав місце 29.03.2025, за адресою:м. Київ, проспект Червоної Калини, 8-А, згідно з яким, проведеним оглядом встановлено, що на відео з позначкою часу 17 год. 01 хв. 01 сек. видно, що камера охоплює під'їздне приміщення, а саме, тамбурне приміщення, у якому наявне задимлення; на відео з позначкою часу 17 год. 02 хв. 55 сек. зображено особу ОСОБА_3 , яка одягнена у штани та кофту світлого кольору та яка перебуває у приміщенні своєї квартири АДРЕСА_3 , на підборідді ОСОБА_3 помітні плями темного кольору, обидві руки ОСОБА_3 у плямах темного кольору (Том 2 а.с. 128-134);

- протокол тимчасового доступу до речей і документів від 16.06.2025, а саме, копій наявної інформації у ПрАТ «ВФ Україна» в електронному вигляді, що записано на електронний носій DVD-R диск, та додаток до нього - DVD-R диск (Том 2 а.с. 139-142);

- протокол тимчасового доступу до речей і документів від 16.06.2025, а саме, копій наявної інформації у ПрАТ «Київстар» в електронному вигляді, що записано на електронний носій DVD-R диск, та додаток до нього - DVD-R диск (Том 2 а.с. 145-148);

- протокол огляду предмету від 16.06.2025, а саме оптичних носіїв інформації - DVD-R дисків, які були отримані в порядку тимчасового доступу до речей і документів, які зберігаються у операторів мобільного зв'язку ПрАТ «Київстар» та ПрАТ «ВФ Україна». Під час огляду встановлено, що диски містять файли з інформацією про дату, час, тривалість вхідних, вихідних та нульових телефонних з'єднань з посиланням на ретранслятор та прив'язку до базових станцій із зазначенням їх адреси, а також місце перебування абонентів та терміналу мобільних систем зв'язку в момент кожного вхідного та вихідного телефонного з'єднання у період з 14:00 години 29.03.2025 по 16:50 годину 29.03.2025 щодо абонентських номерів, які належать свідку ОСОБА_12 , свідку ОСОБА_13 , потерпілій ОСОБА_6 та обвинуваченій ОСОБА_3 . Проведеним оглядом встановлено, що у проміжок часу з 14:00 години 29.03.2025 по 16:50 годину 29.03.2025 лише мобільний термінал ОСОБА_3 перебував в зоні покриття виключно двох базових станцій: м. Київ, пр-т Маяковського, 10 (щогла на даху) (азимут 260) та м. Київ, вул. Закревського, 9 (трубостійка на даху) (азимут 010), тобто в значеннях, які відповідають значенню розміщених адрес базових станцій, котрі відповідають місцю події, отже тільки ОСОБА_3 перебувала в зоні дії базових станцій, які охоплюють місце події за адресою: м. Київ, проспект Червоної Калини, 8А (Том 2 а.с. 151-166);

-акт огляду особи, з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння від 30.03.2025 року з додатком (роздруківка з приладу DragerAlkotest 6820), з якого вбачається що ОСОБА_3 перебувала у стані алкогольного сп'яніння, прилад DragerAlkotest 6820 №ARJL-0258, принтеру ARJК- 0462, позитивний результат, кількісний показник-1,91 ‰ (Том 1 а.с. 199,200).

Зазначеними вище письмовими доказами та висновками експертів об'єктивно підтверджується вина обвинуваченої ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 194 КК України.

Щодо вини обвинуваченої ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 345 КК України, то крім визнання обвинуваченою своєї вини у вчиненні цього злочину, її вина також підтверджується такими доказами, дослідженими судом:

- протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 30.03.2025 року від потерпілої ОСОБА_10 (згідно витягу з наказу від 14.03.2025 року внесено зміни в облікові документи ОСОБА_36 - прізвище змінено на Єлісєєву (Том 1 а.с. 151);

-довідкою №2047 Деснянського районного травматологічного пункту м. Києва від 30.03.2025 року, виданої ОСОБА_7 (Том 1 а.с. 152);

- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.09.2025 року за участю потерпілої ОСОБА_10 , згідно з яким потерпіла на фотознімку №3 упізнала ОСОБА_3 (Том 1 а.с. 158-160);

-протоколом огляду від 30.09.2025 року, предметом якого є оптичний диск DVD-R, на якому міститься відеозапис з портативного відео реєстратора слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві старшого лейтенанта поліції ОСОБА_10 , яка 30.03.2025 року перебувала на добовому чергуванні в складі СОГ-2, та здійснювала затримання особи, відповідно до ст. 208 КПК України, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 194 КК України, дана слідча дія відбулася за адресою: м. Київ, пр. Червоної Калини, 8А. На диску наявні наступні відео файли:«export-gik5n», тривалість файлу становить 01 год. 24 хв. та охоплює період часу з 22 год. 37 хв. 29.03.2025 по 00 год. 01 хв. та вказано анкетні дані працівника поліції ОСОБА_10 . На відео з позначкою часу 22 год. 44 хв. 31 сек. зафіксовано, як ОСОБА_3 наносить один удар ногою по лівій нозі ОСОБА_10 , на що остання зробила зауваження ОСОБА_3 , та сказала: «заспокойтесь, не потрібно битися» (Том 1 а.с. 161-165);

-копією книги нарядів Деснянського УП ГУНП у м. Києві та графіком нарядів (Том 1 а.с. 172-186);

-протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.03.2025 року, згідно з яким свідок ОСОБА_22 впізнав підозрювану ОСОБА_3 на фотознімку №1 (Том 1 а.с. 187-189);

-протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.03.2025 року, згідно з яким свідок ОСОБА_26 впізнав підозрювану ОСОБА_3 на фотознімку №2 (Том 1 а.с. 190-192);

-протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімком від 30.03.2025 року, згідно з яким свідок ОСОБА_27 впізнав підозрювану ОСОБА_3 на фотознімку №1 (Том 1 а.с. 193-195);

- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімком від 30.03.2025 року, згідно з яким свідок ОСОБА_37 впізнала підозрювану ОСОБА_3 на фотознімку №1 (Том 1 а.с. 196-198);

-висновком експерта від 07.05.2025 року №СЕ-19/111-25/20173-БД, яким встановлені генетичні ознаки зразка букального епітелію підозрюваної ОСОБА_3 (Том 1 а.с. 220-225);

-висновком судово медичної експертизи № 042/1-110-2025 від 04 квітня 2025 року, згідно якого ОСОБА_10 заподіяні легкі тілесні ушкодження передньої поверхні лівої гомілки, у нижній третині розташований синець (5,5*3,0 см) синього кольору, незвичної форми, який міг утворитися від однократної дії (за рахунок удару під кутом, наближеним до прямого, тупого предмету, характерні властивості якого в ушкодженні не відобразилися) відносяться до категорії тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості (Том 2 а.с. 4-7).

Під час судового розгляду судом також досліджено та визнано належними і допустимими доказами документи, які стали підставою для проведення слідчих та процесуальних дій, прийняття рішень організаційного характеру (ухвали, постанови, клопотання, доручення, листи та інші). Досліджено дані, що характеризують особу обвинуваченої(том 2 а.с. 171-177).

VІ. ОЦІНКА ДОКАЗІВ В РОЗРІЗІ ДОВОДІВ УЧАСНИКІВ ПРОВАДЖЕННЯ

У кримінальному провадженні відносно фізичної особи, підлягають доказуванню:

(1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

(2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

(3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

(4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

(5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання (ст.91 КПК України).

Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно (ч.1 ст.23 КПК України).

Водночас, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, позаяк сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, що встановлено ст.22 КПК України, адже вони, в силу ст.26 КПК України, є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

В судовому засіданні судом забезпечено дотримання вимог ст. 22, 23, 26 КПК України щодо змагальності сторін, диспозитивності, оскільки досліджені усі докази, надані сторонами, та за наслідками оцінки доказів, безпосередньо відображених у розділі V вироку, судом зроблено висновки.

а. Оцінка доказів за критерієм належності та допустимості

Згідно зі ст.85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Наведені судом вище у розділі V вироку докази, згідно ст.85, 86 КПК України, є належними та допустимими.

Суд зауважує, що підстав для визнання доказів, відображених вище у вироку, недопустимими не установлено, оскільки не було з'ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження, регламентованих ст.87 КПК України.

При формуванні таких висновків суд виходив з наступного.

Частина 1 статті 87 КПК України передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Тоді як частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.

Вищеназвані норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду (далі - ВС) від 01 грудня 2020 року у справі № 318/292/18).

Вирішуючи питання про застосування правил ст.87 КПК України до наданих сторонами доказів, суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті (правова позиція, викладена у постановах ВС від 28 січня 2020 року у справі № 359/7742/17 та від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к).

Тобто, будь-яке процесуальне порушення, допущене в ході збирання доказів, саме по собі не може бути підставою для визнання їх недопустимими. У зв'язку із цим, за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду (правова позиція, викладена у постанові ВС від 06 липня 2021 року у справі №720/49/19).

Виключення доказів, які можуть мати стосунок до важливих фактів справи, є крайнім заходом, який має застосовуватися у разі, якщо іншими засобами неможливо усунути фактори, які перешкоджають забезпеченню справедливого судового розгляду.

Порушення тих чи інших численних формальностей, які регулюють порядок проведення кримінального розслідування чи окремих процесуальних дій і які жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.

В постанові від 15 лютого 2018 року в справі № 357/14462/14-к Верховний Суд вказав, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимими виступає якість змісту документів.

Як наслідок слід зазначити, що, вирішуючи питання про застосування правил ст.87 КПК України до зазначених доказів у розділі V вироку, суд констатує, що в цій справі зазначені положення не можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими, адже вони мають місце не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.

Доводи сторони захисту щодо недопустимості доказів, які судом відкидаються як необґрунтовані

1. Так, захисник наполягав на недопустимості доказів, отриманих під час проведення обшуку в квартирі ОСОБА_3 , з підстав того, що він проведений за відсутності попереднього погодження слідчим суддею. Суд вважає ці доводи необґрунтованими з огляду на таке.

Приписи ст. 30 Конституції України гарантують кожному недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду й обшуку.

Отож, із положень ст. 30 Конституції України слідує таке:

- допускається наявність невідкладних випадків, коли дозволений інший, за відсутності вмотивованого рішення суду, встановлений законом порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку;

- невідкладність випадків законодавець обумовлює врятуванням життя людей, майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 233 КПК України, слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.

Отже, немає підстав у контексті приписів ст. 30 Конституції України та ч. 3 ст. 233 КПК заперечувати допустимість проведення в житлі чи іншому володінні особи огляду й обшуку після проникнення до такого житла чи іншого володіння особи за наявності невідкладних випадків.

У даній справі невідкладність обшуку обґрунтовується необхідністю врятування майна, а саме речей і документів, які є речовими доказами. Так, очевидно, що такі речі, як легкозаймисті речовини, сліди таких речовин, запальнички, ємності тощо можуть бути доказами у доведенні такого складу правопорушення, як пошкодження майна шляхом підпалу, та можуть бути приховані або знищені у випадку зволікання органу досудового розслідування із проведенням обшуку.

Так, об'єктивним виправданням невідкладного обшуку є реальна загроза того, що предмет, який розшукується та підлягає вилученню, може бути знищено через зволікання з його відшуканням, відповідно - метою такого відшукання є запобігання знищенню об'єктів, що можуть мати значення речових доказів.

Приписи ч. 3 ст. 233 КПК передбачають можливість проникнення до житла (іншого володіння) в процесі здійснення кримінальної процесуальної діяльності для розслідування кримінальних правопорушень. Відповідно, під час проникнення можуть проводитися необхідні процесуальні дії, спрямовані на рятування майна, серед іншого, об'єктів матеріального світу, які мають або можуть мати ознаки речових доказів під час проведення обшуку. У ситуації, коли слідчому чи прокурору стає відомо про можливе знищення майна, яке може бути речовим доказом у кримінальному провадженні, застосовуються положення ч. 3 ст. 233 КПК щодо його врятування, які є підставою для невідкладного проникнення до житла (іншого володіння).

З метою належного вирішення завдань, визначених у ст. 2 КПК, їх розв'язання, а також нейтралізації загроз з боку суб'єктів протиправної поведінки чи інших осіб, які діють на їх користь, у ч. 3 ст. 233 КПК з метою реалізації правоохоронюваних інтересів установлено спеціальні правила. Неможливість забезпечити збереження доказів без їх негайного відшукання і вилучення обумовлює невідкладну необхідність вжиття передбачених КПК процесуальних заходів з метою врятування (збереження) відповідного майна, зокрема шляхом проведення обшуку до отримання ухвали слідчого судді. При цьому висока ймовірність протягом короткого часу знищення таких доказів зумовлює невідкладність вжиття заходів з метою їх збереження.

Про наявність у сторони обвинувачення обґрунтованих побоювань того, що майно може бути знищеним, може свідчити як наявність у слідчого та прокурора відповідних даних, що воно може бути знищене, з огляду на відомості, отримані оперативним шляхом, з повідомлень свідків, потерпілих, підозрюваних чи з інших належних та допустимих джерел, які вказують, що майно може бути знищено, так і специфіка розвитку подій у розслідуванні кримінального провадження, коли, наприклад, один із співучасників кримінального правопорушення був затриманий, то побоювання того, що його затримання може змусити інших співучасників знищити речові докази, стають досить реальними. Викриття кримінального правопорушення створює очевидну і реальну загрозу (високу ймовірність) швидкого знищення речових доказів третіми особами (співучасниками, родичами або друзями підозрюваного тощо), зацікавленими в унеможливленні ефективного розслідування. Водночас дотримання порядку попереднього отримання дозволу слідчого судді на проведення обшуку (який включає складання та подання до суду вмотивованого клопотання, його розподіл автоматизованою системою, прийняття до провадження слідчим суддею, проведення судового засідання та складання за його результатами ухвали) зумовлює відповідні можливості для знищення доказів особами, яким відомо про факт затримання правопорушника, у проміжок часу, витраченого на виконання передбачених у законі ординарних процедур. Зазначена обставина з високою вірогідністю може позбавити сторону обвинувачення можливості належно реалізувати передбачені ст. 93 КПК повноваження щодо збирання доказів задля виконання завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК).Наведена правова позиція сформульована Об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 07 жовтня 2024 року у справі № 466/525/22.

Після затримання ОСОБА_3 у органу досудового розслідування були об'єктивні підстави для побоювання, що родичі, співмешканці або близькі особи обвинуваченої можуть вдатися до спроб знищення доказів і цей ризик був реальним, що свідчило про необхідність проведення невідкладного обшуку.

Частиною 5 статті 234 КПК України передбачено, що слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук, якщо прокурор, слідчий не доведе наявність достатніх підстав вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення, відшукувані речі і документи мають значення для досудового розслідування, відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду, відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи, обшук є найбільш доцільним та ефективним способом відшукання та вилучення речей і документів, які мають значення для досудового розслідування, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб, а також заходом, пропорційним втручанню в особисте і сімейне життя особи.

У даній справі після проведення невідкладного обшуку слідчий звернувся у встановленому порядку до слідчого судді для отримання дозволу на обшук, за результатами чого слідчим суддею було постановлено ухвалу, якою визнано обшук законним.

Отже підстав для визнання недопустимими доказів, отриманих в результаті обшуку, немає.

2. Щодо доводів захисника про порушення права обвинуваченої на захист, у зв'язку із врученням повідомлення про підозру у відсутність захисника, то суд зазначає, що відсутність захисника під час повідомлення про підозру не впливає на законність цієї процесуальної дії. Верховним Судом вже сформована правова позиція, відповідно до якої КПК не містить жодних застережень про необхідність залучення захисника при повідомленні особу про підозру. Так, розглянувши одне з кримінальних проваджень, ККС ВС зауважив, що гл. 22 «Повідомлення про підозру» КПК України не містить жодних застережень про необхідність залучення захисника при повідомленні особі про підозру. Відсутність захисника при врученні особі повідомлення про підозру, якщо обставини кримінального провадження не є такими, що відповідно до вимог ст. 52 КПК України вказують на обов'язкову участь захисника, не є порушенням права особи на захист (постанова ККС ВС від 1 серпня 2022 року у справі № 161/7088/20, провадження № 51-3815км20).

3. Не заслуговують на увагу й доводи сторони захисту щодо незаконності використання приладу DRAGERALCOTEST для визначення стану сп'яніння особи через відсутність державної реєстрації в Україні цього приладу.

Як свідчить досліджений судом Акт огляду ОСОБА_3 на стан алкогольного сп'яніння та роздруківка з приладу газоаналізатора, огляд проводився з використанням технічного приладу газоаналізатор DragerAlcotest 6820.

Так, згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.07.2012 № 533 «Про затвердження Порядку зберігання Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення» (далі - наказ № 533) Держлікслужба зберігала Державний реєстр медичної техніки та виробів медичного призначення (далі - Державний реєстр). Наказ № 533 втратив чинність 02.02.2018 на підставі наказу МОЗ України від 22.12.2017 № 1690 «Про визначення таким, що втратив чинність, наказу Міністерства охорони здоров'я України від 16 липня 2012 року № 533».

У Державному реєстрі, який зберігала Держлікслужба відповідно до наказу № 533, містилась інформація щодо медичних виробів «Газоаналізатори DragerAlcotest» виробництва DragerSafety AG &Co. KGaA (Germany) (свідоцтво про державну реєстрацію № 14455/2014 від 29.12.2014; наказ Держлікслужби України від 29.12.2014 № 1529).

Технічним регламентом щодо медичних виробів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 753 (далі - Технічний регламент), встановлені вимоги, які поширюються на медичні вироби та допоміжні засоби до них, а також встановлюють умови введення їх в обіг та/або експлуатацію і проведення процедури оцінки відповідності.

Відповідно до наказу МОЗ України від 10.02.2017 № 122 «Про затвердження Порядку ведення Реєстру осіб, відповідальних за введення медичних виробів, активних медичних виробів, які імплантують, та медичних виробів для діагностики invitro в обіг, форми повідомлень, переліку відомостей, які зберігаються в ньому, та режиму доступу до них», Держлікслужба здійснює ведення Реєстру осіб, відповідальних за введення медичних виробів, активних медичних виробів, які імплантують, та медичних виробів для діагностики invitro в обіг (далі - Реєстр осіб).

У Реєстрі осіб наявна інформація щодо особи, відповідальної за введення медичних виробів в обіг ТОВ «АТЗТ Компанія «Сатурн ДейтаІнтернешенл» на медичні вироби «Газоаналізатори DragerAlсotest», зокрема, газоаналізатор DragerAlcotest 6820, код за каталогом: 83 22 660.

Пунктом 41 Технічного регламенту визначено, що орган з оцінки відповідності інформує, зокрема, Держлікслужбу про всі видані, змінені, доповнені, тимчасово припинені, відкликані або відхилені сертифікати відповідності.

Органом з оцінки відповідності ДП «Український медичний центр сертифікації» видано сертифікат відповідності від 08.06.2018 № UA.TR.039.645 ТОВ «АТЗТ Компанія «Сатурн ДейтаІнтернешенл» на медичні вироби «Газоаналізатори DragerAlсotest», зокрема й газоаналізатор DragerAlcotest 6820, код за каталогом: 83 22 660 виробництва DragerSafety AG &Co. KGaA, Germany.

Отже, у Державному реєстрі медичної техніки та виробів медичного призначення, дозволених для застосування на території України міститься інформація щодо особи, відповідальної за введення медичних виробів в обіг, а саме ТОВ "АТЗТ Компанія "Сатурн ДейтаІнтернешенл", яке є офіційним представником виробника, на медичні вироби "Газоаналізатори DragerAlсotest", зокрема газоаналізатор "Drager "Alcotest 6820", а тому використання зазначеного приладу є правомірним.

Крім того, сама обвинувачена не заперечувала факту перебування в стані алкогольного сп'яніння і повідомила суду, що в той день вживала горілку.

4. Також сторона захисту стверджувала про недопустимість даних протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, не безпосередньо самої особи ОСОБА_3 .

Судом відкидаються зазначені твердження як безпідставні, оскільки жодних імперативних вимог щодо пред'явлення для впізнання виключно безпосередньо самої особи, а не її фотознімків законодавством не передбачено. Так само не передбачено й обов'язковості обґрунтування слідчим необхідності проведення впізнання саме за фотознімками.

Аналогічної позиції дотримується й Верховний Суд, який у постанові ККС ВС у справі № 742/2200/19 (провадження № 51-2565км20) від 26.11.2020, зокрема, зазначив, що ст. 228 КПК України передбачено порядок пред'явлення особи для впізнання, згідно із ч. 6 ст. 228 КПК України за необхідності впізнання може проводитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах 1 і 2 цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, за матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому пред'явлення особи для впізнання. Жодних імперативних вимог щодо пред'явлення для впізнання виключно безпосередньо самої особи, а не її фотознімків законодавством не передбачено.

5. Суд вважає необґрунтованими й доводи захисника щодо недопустимості як доказу відеозапису з нагрудних камер патрульних поліцейських, оскільки він отриманий не у порядку тимчасового доступу за ухвалою слідчого судді, а безпосередньо слідчим.

Так, у цьому провадженні слідчий СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_38 звернулась із запитом в порядку ст. 93 КПК до Департаменту патрульної поліції УПП у м. Києві про надання копії відеоматеріалу з бодікамери патрульних поліцейських, які виїздили на виклик «Задимлення (запах диму)», що мав місце 29.03.2025, за адресою: м. Київ, просп. Червоної Калини, 8А, для долучення до матеріалів кримінального провадження. На виконання вказаного запиту, супровідним листом від 28.05.2025№ 165/7/41/11/2/02-2025 було направлено DVD-R диск із відеозаписом з портативних відеореєстраторів поліцейських (Том2 а.с. 125-129).

Слід зазначити, що положеннями ст. 245-1 КПК урегульовано порядок одержання слідчим, прокурором показань технічних приладів та технічних засобів від особи, яка є власником або володільцем таких приладів або засобів. Ураховуючи положення ст. 93 КПК, а також те, що володільцем відеозапису є Департамент патрульної поліції УПП у м. Києві, суд зазначає, що законодавством не передбачено обов'язку отримання таких доказів виключно на підставі ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу. Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові ККС ВС від 4 червня 2025 року у справі № 294/2236/23.

На думку суду, незгода сторони захисту з наданими стороною обвинувачення доказами у кримінальному провадженні не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання доказів недопустимими, а є лише способом захисту обвинуваченої і її намаганням спростувати докази, отримані на підставі слідчих дій, які проведені за її участю або об'єктивно вказують на вчинення нею злочину, з метою уникнення відповідальності за скоєне.

Як наслідок, суд вважає зазначені в розділі V цього вироку докази належними та допустимими, які, в своїй сукупності, доводять обставини, визначені ст.91 КПК України.

Законодавець в ст.94 КПК України вказує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке є основою для прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні.

Оцінка доказів за внутрішнім переконанням віддзеркалює незалежність суду у здійсненні процесуальних функцій, оскільки за своїм змістом є впевненістю в тому, що судом надано правильну оцінку процесуальним джерелам доказів, засобам доказування і встановленим фактам, і що ухвалений із дотриманням правил ст.94 КПК України висновок щодо питань, які поставлені перед судом в кримінальному провадженні його учасниками, є правильним в контексті стандарту доведення поза розумним сумнівом винуватості (невинуватості) особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Такий стандарт доказування передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на недоведеності важливих для справи обставин або певних установлених судом обставинах, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення.

З іншого боку, для дотримання цього стандарту недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.

Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред'явленим обвинуваченням.

На думку суду, в даному випадку, у порядку ч.1 ст.92 КПК України, прокурор, за наслідками розгляду провадження, довів обставини, визначені ч.1 ст.91 цього Кодексу.

В тому числі такі висновки слідують саме з сукупності досліджених доказів судом, в т.ч. сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв'язку.

При формуванні такого підходу суд враховує, що в постанові від 07 грудня 2020 року в справі №728/578/19 Верховний Суд указав, що КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв'язку.

Навпаки, як засвідчує судова практика, доказування тих чи інших обставин злочину досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх, у тому числі непрямих доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) факту вчинення злочину конкретною особою, та що власне має місце у цій справі щодо обвинуваченого.

Так, на вчинення саме ОСОБА_3 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, вказує те, що осередок пожежі знаходився на вхідних дверях квартири АДРЕСА_2 , у загальному коридорі 4-го поверху, а саме в середній їх частині, причиною виникнення пожежі є займання горючого матеріалу в зоні осередку пожежі, внаслідок дії на нього вогневого стороннього джерела запалювання. Квартири АДРЕСА_2 та №166 відокремлювалися перегородкою з дверима, які зачинялися на ключ. Зі слів власниці квартири АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_6 , та самої обвинуваченої ОСОБА_3 , доступ до тамбуру мали тільки мешканці квартир АДРЕСА_11 . Враховуючи той факт, що в момент задимлення коридору сусіди лише стукали у двері, які відокремлювали квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 , можна зробити висновки, що на момент виникнення пожежі вони були зачинені. Зазначені обставини доводяться висновком судової пожежно-технічної експертизи від 01 травня 2025 року № СЕ-19/111-25/21652-ПТ, висновком про причини виникнення пожежі, складеним провідним інспектором відділу ЗНС Деснянського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві ОСОБА_29 01.04.2025, показаннями допитаних у судовому засіданні, потерпілої ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_21 . Обвинувачена також підтвердила, що під час гасіння нею дверей квартири АДРЕСА_2 двері тамбуру були зачинені і вона відкрила їх, коли почула стукіт сусідів і пожежних.

Врізний замок дверей не був пошкоджений, що підтверджується висновком експерта від 10.04.2025 № СЕ-19/111-25/21299-ТР. Ключі від замка мали лише мешканці квартир

АДРЕСА_16 , які відокремлені дверима тамбуру від решти квартир у коридорі та у якому сталася пожежа, проживало чотири особи: співмешканець обвинуваченої - ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 та ОСОБА_6 .

У часовий проміжок, коли виникла пожежа, жодних осіб, окрім ОСОБА_3 , на місці події не фіксувалося. Зазначене підтверджується протоколом огляду предмету від 16.06.2025, а саме оптичних носіїв інформації - DVD-R дисків, які були отримані в порядку тимчасового доступу до речей і документів, які зберігаються у операторів мобільного зв'язку ПрАТ «Київстар» та ПрАТ «ВФ Україна». Проведеним оглядом встановлено, що у проміжок часу з 14:00 години 29.03.2025 по 16:50 годину 29.03.2025 лише мобільний термінал ОСОБА_3 перебував в зоні покриття виключно двох базових станцій: м. Київ, пр-т Маяковського, 10 (щогла на даху) (азимут 260) та м. Київ, вул. Закревського, 9 (трубостійка на даху) (азимут 010), тобто в значеннях, які відповідають значенню розміщених адрес базових станцій, котрі відповідають місцю події, отже тільки ОСОБА_3 перебувала в зоні дії базових станцій, які охоплюють місце події за адресою: м. Київ, проспект Червоної Калини, 8А.

Згідно з висновком судової експертизи № СЕ-19/111-25/21582-ФХД від 26 травня 2025 року, об'єктом дослідження якого є зразок пожежного сміття, волокниста серветка та фрагменти ватних тупферів на дерев'яній основі (змиви), предмети одягу та зразки рідин в опечатаному вигляді, які були вилучені під час огляду місця події за адресою: АДРЕСА_9 ; під час особистого обшуку ОСОБА_3 та під час невідкладного обшуку кв. АДРЕСА_3 , - при дослідженні зразків пожежного сміття було виявлено сліди зміненого світлого нафтопродукту (бензину, газу, дизельного палива, тощо), встановити вид якого не вдалося можливим, з причин його фізико- хімічних змін в процесі окислення, випаровування та сорбації. На поверхнях наданих на дослідження волокнистої серветки та пари взуття, виявлено нафтову оливу. В наданій на дослідження рідині світло-жовтого кольору, виявлено нафтову оливу, рідина коричневого кольору являє собою нафтову оливу.

Отже про вчинення саме ОСОБА_3 підпалу свідчать і знайдені під час обшуку у її квартирі ємності із нафтовою оливою, сліди нафтопродукту на взутті ОСОБА_3 .

Беручи до уваги стан конфлікту, у якому перебувала ОСОБА_3 із власницею квартири АДРЕСА_2 - ОСОБА_6 , можна зробити й висновок про наявність у обвинуваченої мотиву на вчинення зазначеного правопорушення.

За таких обставин, враховуючи зазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у порядку ст.94 КПК України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_3 та наявність в її діях складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 345 КК України, за обставин, встановлених судом.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх рішеннях "Ірландія проти Сполученого Королівства" від 18 січня 1978 року, "Коробов проти України" від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

На переконання суду, з огляду на досліджені докази, не існує іншої версії подій, ніж та, що зазначена в обвинувальному акті, а тому вина ОСОБА_3 в інкримінованих правопорушеннях доведена поза розумним сумнівом.

VІІ. КВАЛІФІКАЦІЯ ДІЙ

Згідно ст.ст.2, 11 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.

Суд ураховує, що кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин:

1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності;

2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 194 КК України, як умисне пошкодження чужого майна шляхом підпалу, та ч. 2 ст. 345 КК України, як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.

VІІІ. ПОКАРАННЯ

Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті), особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Так, санкцією ч.2 ст. 194 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до десяти років.

Санкцією ч.2 ст. 345 КК України передбачено покарання у виді обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_3 , суд враховує, що згідно зі ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 345 КК України є нетяжким злочином, кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 194 КК України є тяжким злочином.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Суд враховує, що юридична відповідальність особи, відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди

Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченої, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає - часткове визнання обвинуваченою своєї вини, а саме вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, та щире розкаяння у цьому злочині, яке полягає, зокрема, у визнанні обставин, регламентованих п.1 ч.1 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.

Щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ВС від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к).

Обвинувачена висловила щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки, просила у потерпілої ОСОБА_7 вибачення.

Обставиною, що згідно із ст. 67 КК України обтяжує покарання, суд визнає вчинення кримінальних правопорушень особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.

Відповідно до даних про особу обвинуваченої: ОСОБА_3 раніше не судима, розлучена, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, офіційно працевлаштована, за місцем проживання характеризується посередньо, спиртними напоями не зловживає, порядок не порушує.

Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_3 , суд виходить із положень ст. ст. 50, 65 КК України, а саме: принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень як самою обвинуваченою, так і іншими особами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 194 КК України, а також про необхідність призначення обвинуваченій покарання у виді обмеження волі, в межах санкції ч. 2 ст. 345 КК України.

Призначаючи покарання ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 194, ч.2 ст. 345 КК України, суд керується правилами призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, передбаченими ч.ч.1, 2 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, дійшовши висновку про необхідність і достатність призначення ОСОБА_3 остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі.

На думку суду, призначене покарання відповідає характеру та ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, а також є достатнім для виправлення ОСОБА_3 та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Крім того, при призначенні міри покарання обвинуваченій, суд керується поняттям судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати кримінально-правові відносно визначені санкції, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винної, справедливості й достатності обраного покарання.

Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об'єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Виправлення, як мета покарання, це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

За правилами ст. 75 КК України, у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування покарання з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.

Суд звертає увагу, що підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на основі ст. 75 КК України, є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду має ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема на відомостях про вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв'язки тощо. Важливе значення для застосування звільнення від відбування покарання мають дані, які характеризують особу винного, а саме: його поведінка до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, його соціально-демографічні властивості та соціально-психологічна характеристика. Проаналізувавши всі зазначені обставини, суд може дійти висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання.

Так, суд враховує особу ОСОБА_3 , яка раніше не судима, на обліках у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває. Обвинувачена має вищу освіту, після вчиненого правопорушення влаштувалась на постійну офіційну роботу - менеджер з персоналу у ТОВ «НАВІС ГРУП» (наказ про прийняття на роботу № 36-к від 01.07.2025) (Том 2 а.с. 244). Також суд враховує обставини, що пом'якшують покарання, а саме часткове визнання вини та щире каяття у вчиненні правопорушення за ч. 2 ст. 345 КК України, яке проявилося у критичному ставленні до вчиненого, висловлюванні глибокого жалю, вибаченні перед потерпілою ОСОБА_7 . Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнає вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння.

Поряд з цим суд враховує поведінку обвинуваченої після вчиненого правопорушення за ч. 2 ст. 194 КК України, а саме те, що ОСОБА_3 вжила заходів до самостійної ліквідації пожежі ще до прибуття пожежних, мінімізувавши тим самим суспільно-небезпечні наслідки своїх дій.

Також суд враховує процесуальну поведінку ОСОБА_3 , яка після закінчення запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту жодного разу не порушила свої процесуальні обов'язки, вчасно з'являючись до суду у призначені судові засідання та виконуючи усі розпорядження суду.

Не може суд оминути увагою й стан здоров'я ОСОБА_3 , який істотно погіршився після вчинених кримінальних правопорушень внаслідок отриманої травми. Так, відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого неврологічного відділення КНП «КМКЛ №12» № 10558 від 27.08.2025, ОСОБА_3 21.08.2025 поступила до відділення неврології з відділення політравми з діагнозом гострий мозковий інсульт за типом ішемії у лівому каротидному басейні (15.08.2025) з помірним парезом у правій руці. Стан після перенесеної травми: колото-різані рани шиї, лівого передпліччя, клінічної смерті (14.08.2025). Постгеморагічна анемія легкого ступеня важкості. Енцефалопатія змішаного генезу з церебрастенічним, вестибуло-атактичним синдромами, лівобічною пірамідною симптоматикою (Том 2 а.с. 245-249).

Зазначені обставини у своїй сукупності безумовно вказують на те, що мета покарання - виправлення винної може бути досягнута без ізоляції від суспільства.

Саме таке покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винної та попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Верховний Суд у своїй постанові від 16 серпня 2018 року (справа № 183/163/14, провадження № 51-3549 км18) зазначив, що системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

На переконання суду, виправлення ОСОБА_3 можливе без ізоляції від суспільства, а призначення будь-якого іншого виду покарання не сприятиме досягненню мети, визначеної ст. 50 КК України, та не відповідатиме засадам, регламентованим ст. 65 цього кодексу.

IX. МОТИВИ УХВАЛЕННЯ ІНШИХ РІШЕНЬ

Відповідно до ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Питання з речовими доказами суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.

Арешти, накладені ухвалами слідчих суддів Деснянського районного суду м. Києва від 31.03.2025 року (справа № 754/4749/25, справа № 754/4751/25, справа № 754/4750/25) на вилучене під час обшуку, а також затримання та особистого обшуку майно, підлягають скасуванню.

Процесуальні витрати

Згідно з ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

У даному кримінальному провадженні документально підтверджені витрати на залучення експертів становлять 31312 гривень 12 копійок, які включають в себе вартість складання експертами таких висновків: висновок експерта №СЕ-19/111-25/20173-БД від 07.05.2025 року на суму 10602 гривень 97 копійок; висновок експерта №СЕ-19/111-25/21299-ТР від 10.04.2025 року на суму 1989 гривень 75 копійок; висновок експерта №СЕ-19/111-25/21363-БЛ від 17.04.2025 року на суму 1782 гривні 80 копійок; висновок експерта №СЕ-19/111-25/21582-ФХД від 26.05.2025 року на суму 8914 гривень 00 копійок; висновок експерта №СЕ-19/111-25/21019-НЗПРАП від 22.05.2025 року на суму 4457 гривень 00 копійок; висновок експерта №СЕ-19/111-25/21652-ПТ від 01.05.2025 року на суму 3565 гривень 60 копійок.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченої ОСОБА_3 на користь держави витрати на залучення експертів у сумі 31312 гривень 12 копійок.

Запобіжні заходи

Під час досудового розслідування ОСОБА_3 29.03.2025 була затримана, в порядку ст. 208 КПК України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про попереднє ув'язнення», попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Відповідно до положень ч.5 ст. 72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Крім того, під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 01.04.2025 (ЄУНСС: 754/4747/25) стосовно ОСОБА_3 був застосований запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту до 01.06.2025 року, який ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 21.05.2025 (ЄУНСС: 754/7790/25) було продовжено до 30 червня 2025 року.

Відповідно до положень ст. 72 ч.7 КК України домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Отже, у строк покарання, призначеного судом, необхідно зарахувати строк попереднього ув'язнення ОСОБА_3 з 29.03.2025 по 31.03.2025 з розрахунку день за день, та строк домашнього арешту з 01.04.2025 по 30.06.2025 з розрахунку - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368, 370, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 194, ч. 2 ст. 345 КК України, та призначити їй покарання:

за ч. 2 ст. 194 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки;

за ч. 2 ст. 345 КК України у виді обмеження волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити остаточне покарання ОСОБА_3 у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

Зарахувати ОСОБА_3 у строк покарання строк попереднього ув'язнення - з 29.03.2025 року по 31.03.2025 року, з розрахунку - один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Зарахувати ОСОБА_3 у строк покарання строк перебування під цілодобовим домашнім арештом - з 01.04.2025 року по 30.06.2025 року, з розрахунку - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1, пункту 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до вимог ст.165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

На підставі ч.2 ст. 124 КПК України стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати за проведення експертиз залученими стороною обвинувачення експертами спеціалізованої державної установи у сумі 31312 гривень 12 копійок.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 31.03.2025 року на вилучене майно (справа № 754/4749/25), а саме: шкіряний гаманець коричневого кольору, банківську картку № НОМЕР_1 , банківську картку № НОМЕР_2 , банківську картку № НОМЕР_3 , картку магазину «ЄВА», мобільний телефон марки «Apple», модель «Iphone 11», у корпусі білого кольору, у прозорому чохлі зі стразами, IMEI 1: НОМЕР_4 , IMEI 2: НОМЕР_5 , запальничку синього кольору з написом «МАРВЕЛ», пачка цигарок ЛД, шкіряну сумку чорного кольору, люстерко, куртку помаранчевого кольору «Noisy MAY» розміром XS, худі зеленого кольору - скасувати.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 31.03.2025 року на вилучене майно (справа № 754/4751/25), а саме: циліндричний механізм та ключ до нього; сліди горіння, а саме шматки обшивки вхідних дверей; змив з поверхні вхідних дверей, здійснений на паперову серветку; змив з поверхні ручки вхідних дверей, здійснений на паперову серветку - скасувати.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 31.03.2025 року на вилучене майно (справа № 754/4750/25), а саме: пластикову пляшку об'ємом 2 літри, з нашаруванням нальоту зеленого кольору; чотири запальнички; прозорий зіп-пакет з подрібненою речовиною рослинного походження, дві скляні ємності, дві ємності круглої форми із залишком речовини рослинного походження, скляну пляшку з написом «GreenDay», 750мл, із залишками рідини; дві пластикові ємності з мастильною рідиною; електронні ваги, шість гільз 9 мм, дев'ять набоїв 9 мм; два набої 9 мм; запальничку рожевого кольору; капці чорного кольору - скасувати.

Речові докази:

-циліндричний механізм та ключ до нього, спеціальний пакет №0010780; конверт, опечатаний биркою із зразком букального епітелію; спеціальний поліетиленовий сейф-пакет з друкованим індивідуальним номером «EXP 0393459»; один пакет №3300815; один пакет №3300814; полімерний сейф-пакет Київського НДЕКЦ МВС №0028769; шматки обшивки вхідних дверей, змив з поверхні вхідних дверей, здійснений на паперову серветку; змив з поверхні ручки вхідних дверей, здійснений на паперову серветку; пластикову пляшку об'ємом 2 літри, з нашаруванням нальоту зеленого кольору; чотири запальнички; прозорий зіп- пакет з подрібненою речовиною рослинного походження, дві скляні ємності, дві ємності круглої форми із залишком речовини рослинного походження, скляну пляшку з написом «GreenDay», 750мл, із залишками рідини; дві пластикові ємності з мастильною рідиною; електронні ваги, шість гільз 9 мм, дев'ять набоїв 9 мм; два набої 9 мм; запальничку рожевого кольору; капці чорного кольору; куртку помаранчевого кольору «Noisy MAY» розміром XS; худі зеленого кольору; запальничку синього кольору з написом «МАРВЕЛ»; пачку цигарок ЛД - знищити;

- DVD-R, на якому міститься відеозапис з портативного відео реєстратора; DVD-R, на якому міститься відеозапис слідчої дії з відеокамери Panasonic Full HD; DVD-R, на якому міститься відеозапис затримання обвинуваченої ОСОБА_3 , DVD-R, на якому міститься відеозапис огляду за правами обшуку за адресою: АДРЕСА_15 ; DVD-R, на якому міститься відеозапис портативних відео реєстраторів працівників управління поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції у складі екіпажу «Рубін-0303», які відповідно до Інформаційно- аналітичної бази МВС України, обслуговували виклик «Задимлення (запах диму), що мав місце 29.03.2025 року за адресою м. Київ просп. Червоної Калини, 8-А; DVD-R, на якому міститься інформація, яка перебуває у володінні ПрАТ «ВФ України»; DVD-R, на якому міститься інформація, яка перебуває у володінні ПрАТ «Київстар» - зберігати при матеріалах кримінального провадження;

-шкіряний гаманець коричневого кольору, банківську картку № НОМЕР_1 , банківську картку № НОМЕР_2 , банківську картку № НОМЕР_3 , картку магазину «ЄВА», мобільний телефон марки «Apple», модель «Iphone 11», у корпусі білого кольору, у прозорому чохлі зі стразами, IMEI 1: НОМЕР_4 , IMEI 2: НОМЕР_5 , шкіряну сумку чорного кольору, люстерко, -повернути ОСОБА_3 .

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій, прокурору.

Суддя: ОСОБА_1