вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2/381/725/26
381/74/26
Заочне Рішення
Іменем України
19 лютого 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Папруга А.С., розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Встановив:
06 січня 2026 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 29 698,29 гривень.
Зі змісту заявлених позовних вимог слідує, що 26 серпня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 151265 на суму 16 667 гривень.
Договір укладений в електронній формі та підписаний відповідачем, як позичальником, шляхом використання електронного підпису.
Позивач стверджує, що первісний кредитор виконав свої обов'язки щодо перерахування коштів відповідачу, як позичальнику, проте останній отримані кошти не повернув та не сплатив проценти за користування коштами, внаслідок чого виникла заборгованість.
06 лютого 2025 року внаслідок укладення договору факторингу № 06022025 між первісним кредитором та позивачем, до останнього, як нового кредитора, перейшло право вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за договором № 151265.
З урахуванням наведеного, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за означеним вище кредитним договором у загальній сумі 29 698,29 гривень, що включає: 16 667 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 12 230,29 гривень - заборгованість за процентами, 801 гривня - заборгованість за комісією.
Додатково, позивач просить стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 гривні та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 000 гривень.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2026 року було відкрите спрощене позовне провадження в цій справі з викликом учасників судового розгляду. Надано строк для надання відзиву відповідачу.
В судове засідання, призначене на 09 лютого 2026 року, учасники судового розгляду, будучи повідомленими належним чином, не з'явились.
Представник позивача в позовній заяві просив проводити судове засідання без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
На адресу реєстрації відповідача судом було направлено ухвалу про відкриття провадження та судову повістку про виклик.
Конверт, направлений на адресу відповідача, повернувся до суду, згідно з роздруківкою з сайту поштового оператора, що долучена до матеріалів справи, цей конверт повернувся у зв'язку із відсутністю адресата.
В цьому випадку в силу приписів пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України, повістка вважається врученою адресату, а відповідач є повідомленим про час і дату проведення судового засідання, його відсутність не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи наведене, суд, керуючись приписами частини 1 статті 223 ЦПК України, проводить судове засідання без участі зазначених вище осіб та, враховуючи наявність підстав, визначених у статті 280 ЦПК України, ухвалює заочне рішення.
Після закінчення дослідження обставин справи та перевірки їх доказами, суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення, у відповідності до приписів статті 244 ЦПК України ухвалення та проголошення судового рішення було відкладено до 19 лютого 2026 року до 16 години 20 хвилин.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Так, судом встановлено, що 26 серпня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 151265 (а. с. 75-81).
Згідно п. 2.2.1 цього договору, відповідачу, як позичальнику наданий кредит у сумі 16 667 гривень, з них 13 000,26 гривень було перераховано на картку позичальника № НОМЕР_1 , 3 666,74 гривень - спрямовано в рахунок погашення заборгованості за комісією, визначеної пунктом 2.5 договору.
Згідно п. 2.3 договору, передбачено нарахування процентів за ставкою 330 річних.
Згідно п. 2.4 договору, встановлений знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту - 1 гривня, стандартний (базовий) тариф за цим видом комісії - 100 гривень. Зміст цього виду платежу розкритий у розділі «визначення термінів».
Згідно п. 2.5 договору, встановлена комісія за надання кредиту у сумі 3 666,74 гривень, що відповідає 22 % від суми кредиту. Як зазначалось вище, згідно п. 2.2.1 договору погашення цієї комісії відбувається відразу за рахунок суми кредиту.
Згідно п. 2.6 договору - строк кредитування 126 днів, з 26 серпня 2024 року до 30 грудня 2024 року.
У пункті 2.10 договору передбачено нарахування пені за порушення умов зобов'язання.
Графік платежів, як додаток до договору, підписаний і погоджений сторонами (а. с. 82).
Обставини щодо надання коштів в борг відповідачу, як позичальнику, підтверджені інформацією, отриманою від АТ «ТАСКОМБАНК», що надійшла до суду 09 лютого 2026 року. Зокрема, банком підтверджено зарахування на картковий рахунок відповідача грошових коштів у сумі 13 000,26 гривень.
06 лютого 2025 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та позивачем було укладено договір факторингу, у відповідності до якого право вимоги за кредитними договорами, в тому числі і договором № 151265, укладеним з відповідачем, перейшло до позивача, як нового кредитора (а. с. 12-16).
Обставини щодо переходу права вимоги за договором № 151265 підтверджуються витягом з додатку № 1 до договору факторингу № 06022025 від 06 лютого 2025 року (а. с. 110).
Позивачем до справи долучений розрахунок заборгованості та виписка з особового рахунку, згідно з якими, заборгованість за тілом кредиту - 16 667 гривень, за процентами - 12 230,29 гривень, за комісією - 801 гривня. Загальний розмір заборгованості - 29 689,29 гривень.
Відповідач обставини укладення кредитного договору та погодження його умов не заперечує.
Правомірність договору факторингу не оскаржує, доказів визнання недійсним договору факторингу не надав.
Відповідач, як позичальник, не заперечує обставини отримання коштів в борг у сумі, зазначеній в договорі.
Відповідачем не надано доказів погашення заборгованості, як первісному кредитору, так і позивачу, як новому кредитору.
Встановивши зазначені обставини справи, суд вважає, що правовідносини сторін спору урегульовані наступним правовими нормами.
Зокрема, в пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.
Згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникненняцивільних правта обов'язків,зокрема,є договори та інші правочини.
Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно приписів частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», Договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків.
Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.
При цьому, для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.
Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру.
Згідно приписів пункту 5 частини 1 статті 3 цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 3 цього закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно приписів пункту 7 частини 1 частини 3 цього закону, електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.
Згідно приписів пункту 12 частини 1 статті 3 цього закону, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Згідно приписів абзацу 9 частини 1 статті 5 цього закону, одним із основних принципів у сфері електронної комерції є однаковість юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством.
Згідно приписів частини 1 статті 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).
Згідно приписів частини 1 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно частини 4 цієї статті, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Згідно частини 6 цієї статті, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно приписів частини 12 цієї статті, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно приписів частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно приписів частини 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно приписів частини 1 статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно приписів частини 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Враховуючи зміст наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що позивачем у справі надані належні та допустимі докази щодо укладення договору у спосіб, передбачений ЦК України та Законом України «Про електронну комерцію» та погодження істотних умов цього договору.
Тому, з урахуванням презумпції правомірності правочинів та відсутності в суду даних про його нікчемність, суд приходить до висновку, що кредитний договір, укладений між первісним кредитором та відповідачем, як позичальником, є чинним та, відповідно, є регулятором правовідносин сторін спору.
Згідно приписів частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
За змістом частини 2 статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики.
Згідно приписів частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно приписів частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно приписів частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Згідно приписів частини 1, 2 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно приписів частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно приписів частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно приписів частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно приписів пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно приписів частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Враховуючи вище наведене, суд вважає, що внаслідок укладення договору факторингу до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги за договором про споживчий кредит № 151265 і, відповідно, позивач має право вимагати з відповідача, як боржника, сплати заборгованості.
Оскільки відповідачем заборгованість не сплачена добровільно, існують підстави для стягнення заборгованості в примусовому порядку.
Перевіривши розрахунок заборгованості, наданий позивачем, суд вважає такий розрахунок арифметично правильним.
При цьому, суд враховує, що відповідачем не спростовано зазначений розрахунок, іншого розрахунку, як і доказів погашення заборгованості не надано.
Далі, суд зазначає, що тіло кредиту згідно з умовами договору становить 16 667 гривень, однак з цієї суми ще до отримання коштів відповідачем була вирахувана комісія у розмірі 3 666,74 гривень.
Отже, фактично відповідачем в користування отримано суму меншу, ніж визначено в договорі, як тіло кредиту.
Проте, в силу приписів статті 3, 627 ЦК України і дії положень принципу свободи договору, суд вважає, що сторони договору можуть погодити такий спосіб кредитування, за яким кошти чи частина коштів, що мають бути надані позичальнику, відразу спрямовуються в рахунок оплати інших платежів, в тому числі в рахунок сплати процентів чи комісії.
Тому, з огляду на дію приписів статті 204 ЦК України і встановлену цією правовою нормою презумпцію правомірності правочинів, суд погоджується з таким способом урегулювання отримання кредиту і вважає, що правомірним є нарахування процентів за договором на суму, визначену в пункті 2.2.1 договору, як загальну сума кредиту і, як наслідок, можливості стягнення з відповідача, як позичальника, 16 667 гривень, заборгованості за тілом кредиту, не зважаючи на те, що ним було фактично отримано 13 000, 26 гривень, тобто вже за вирахуванням комісії у розмірі 3 666,74 гривень.
З огляду на це, існують підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про споживчий кредит № 151265 від 26 серпня 2024 року у сумі 29 689,29 гривень, що включає: 16 667 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 12 230 гривень - заборгованість за процентами, 801 гривня - нарахована комісія.
Далі, позивачем заявлені до стягнення понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 000 гривень.
Обставини щодо понесення таких витрат підтверджуються договором про надання правничої допомоги № 10/09/25-02 від 10 вересня 2025 року з додатковою угодою № 1 від 11 вересня 2025 року (а. с. 97-100).
Сума понесених витрат на професійну правничу допомогу становить 7 000 гривень.
Аналізуючи наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Так, статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Згідно приписів частини 2 статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, в тому числі і витрати на правничу допомогу, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи надані позивачем докази та наведені вище правові норми, суд вважає, що обставини надання правничої допомоги підтверджені належними та допустимими доказами, проте, враховуючи складність справи та обсяг наданих позивачу послуг адвокатом, існують підстави для зменшення розміру компенсації витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача. На думку суду, розмір відшкодування повинен становити 4 000гривень.
Далі, керуючись приписами статті 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача понесені ним витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 гривні.
Враховуючи вище наведене, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, -
Ухвалив:
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за договором про споживчий кредит № 151265 від 26серпня 2024 року у сумі 29 698,29 гривень, що включає: 16 667 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 12 230,29 гривень - заборгованість за процентами, 801 гривня - заборгованість за комісією.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» 4 000 гривень, як компенсацію понесених витрат на правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» 2 422,40 гривні, як компенсацію сплаченого судового збору за подання позовної заяви.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Самуха В.О.