Справа № 331/6795/25
Провадження № 2/331/1050/2026
іменем України
19.02.2026
Олександрівський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої судді Фісун Н.В., за участю секретаря Коростельової К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, -
У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики №29481-02/2024 в розмірі 40 000,00 грн., з яких: 10 000,00 грн. сума основного боргу; 30000 грн.- заборгованість за процентами та судові витрати.
Вимоги обґрунтовано тим, що 18 лютого 2024 року між ТОВ між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №29481-02/2024, який підписано електронним підписом, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора на номер мобільного телефону. Підписанням кредитного договору ОСОБА_1 підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Аванс Кредит».
20.08.2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №20082024, відповідно до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» набув права вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором, про що вказано у відповідному Реєстрі боржників. Після відступлення ТОВ «ФК «ЄАПБ» права грошової вимоги ОСОБА_1 не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості.
Всупереч умов кредитного договору відповідач не виконав свого зобов'язання щодо погашення кредитної заборгованості.
Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 28.11.2025 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін, у якій роз'яснено відповідачу, право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
15.12.2025 року від представника відповідача адвоката Говорова А.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказав, що Вимоги позивача, викладені в позовній заяві, не визнаються повністю з наступних причин. У позивача відсутнє право звертатися до відповідача з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку із тим, що права вимоги з боку позивача не підтверджено належними достатніми та допустимими доказами. Надані позивачем документи не підтверджують факт переходу права вимоги від первинного кредитора до позивача стосовно позивача ОСОБА_1 , а тому позивач не має права позиватися до відповідача та вимагати сплати боргу саме йому у зв'язку із тим, що його право не є доведеним.
Оскільки кредитний договір укладено після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», то умова договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 2,50 % є нікчемною в силу положень частини п'ятої статті 8 та частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Якщо відповідач дійсно мав би право стягувати проценти за кредитним договором, то загальна сума нарахувань по процентам повинна була би дорівнювати сумі 469 грн (106,8+166,8+181,2+14,2). Представник відповідача вважає, що позовні вимоги є недоведеними належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а тому підтвердити право позивача ТОВ “ФК »Європейська Агенція з повернення боргів" бути позивачем у цій справі та звертатися з позовними вимогами до відповідача не є можливим, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.Представник відповідача заявляє, що на протязі 5 днів після ухвалення рішення суду представником відповідача буде надано клопотання про прийняття додаткового рішення по справі у зв'язку із вирішенням питання про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката./а.с.43-46/.
17.12.2025 року від представника позивача Білотіл А.Г. надійшла відповідь на відзив та клопотання про витребування доказів/а.с.81-91/.
Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 19.02.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача у витребуванні доказів.
У судове засідання представник позивача не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, прохав суд позов задовольнити.
Представник відповідача адвокат Говоров А.В. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову у повному обсязі з підстав вказаних у відзиву на позовну заяву, також доповнив, що позивач не визнає факту укладення договору та перерахування коштів.
Суд,заслухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази надані сторонами, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).
За правилами ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Щодо не визнання відповідачем фактичного укладання кредитного договору в електронному вигляді між позивачем та ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).
Згідно зі ст.11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч.6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ст.12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За правилами ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно зі статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Судом встановлено, що 18.02.2024 року між ТОВ «Аванс кредит»» та ОСОБА_1 укладено договір позики №29481-02/2024, підписаний відповідачем електронним підписом одноразового ідентифікатора W6827 /а.с.8/.
Згідно п.1.1Договру Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 10 000,00грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах визначених цим Договором.
Пунктами 1.2,1.4.1 Договору зазначено, що Тип кредиту: кредит, Мета отримання кредиту:на власні потреби Клієнта. Кредит надається строком на 120 днів, процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується в межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 цього Договору.
Кредит у розмірі 10 000,00 грн надано відповідачу шляхом перерахування цієї суми 18.01.2024 09:35:02 маска картки НОМЕР_1 , що підтверджується повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. №3466_250130173423 від 30.01.2025 номер транзакції - 345074253 в системі платежів iPay.ua (а.с.12).
Як вбачається з матеріалів справи, договір №29481-02/2024про надання кредиту від 18.02.2024 року містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування.
У пункті 7 договору зазначено, що його підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором , тобто із дотриманням вимог статті 12 Закону України "Про електронну комерцію".
У договору позики зазначено, що позичальник до моменту підписання договору позики вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі й на умовах фінансового кредиту, розміщені на Веб сайті , їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору і наслідки оформлення позичальником продовження строку користування позикою (пролонгація), йому зрозумілі.
Договір позики підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора W6827 , який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.
При цьому, відповідачем не заперечуються вказані в договорі інші відомості відносно відповідача (номер та серія паспорту, ідентифікаційний код, адреса проживання та електронна адреса, номер мобільного телефону).
З урахуванням наведеного, суд, встановив, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою.
Також, відповідачем підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором Додаток №1 до Договору позики № 29481-02/2024(а.с.9.).
Суд зазначає, що вказаний договір містить особисті персональні дані відповідача, зокрема, номер банківської картки, РНОКПП, паспортні дані. Відповідач не ставить під сумнів такі відомості, матеріали справи не містять інформації про ініціювання ним розслідування щодо незаконного використання персональних даних, вчинення шахрайських дій.
Кредитний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (пароля), про що свідчить умови договору - реквізити сторін.
Отже, підписавши договір ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником.
Відповідач з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи, а саме ТОВ «Аванс Кредит», отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.
Щодо тверджень представника відповідача щодо неналежних доказів відступлення прав вимоги за кредитним договором, суд зазначає наступне.
20.08.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №20082024, за яким ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» передає (відступає) ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" за плату належні йому права вимоги, а ТОВ ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників./а.с.16-19/.
Відповідно до п.1.2. Договору факторингу Перехід від Клієнта до Фактора Прав вимоги Заборгованості до Боржника відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому - передачі відповідного реєстру Боржників згідно Додатку №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні Права вимоги . Підписання Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав вимоги Заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору.
Судом встановлено, що Акт прийому -передачі Реєстру Боржників від 20 серпня 2024 року за Договором факторингу №20082024 від 20 серпня 2024 року підписаний 20.08.2024 року, тобто відповідно до п.1.2 Договору підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав вимоги заборгованості.
Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком є невід'ємною частиною договору./а.с.20-22/.
Таким чином, згідно з витягу реєстру боржників від ТОВ «Аванс Кредит»» до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 40000,00 грн.
Договір факторингу №20082024 від 20 серпня 2024 року містить всі необхідні істотні умови, які свідчать про чинність даного договору та про належне відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами. Договір факторингу є дійсним та в судовому порядку не оскаржувався.
Отже, факт переходу до ТОВ «ФК «ЄАПБ» прав первісного кредитора до ОСОБА_1 за Кредитним договором є доведеним.
Суд визнає, що договір факторингу та реєстри права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
При цьому, слід зазначити, що вищезазначений Договір факторингу №20082024 від 20 серпня 2024 року у встановленому законом порядку не визнавався недійсним та не є предметом спору в даній справі.
Щодо не повідомлення Відповідача про відступлення права вимоги, суд зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті516, частини другої статті517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61 - 10389св21 від 23.02.2022, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039 св21від 19.01.2022, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14.07.2021.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договорів. Зазначені договори недійсними не визнано.
Таким чином, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем, спрямованих на укладення договору позики в обраний спосіб, такий не був би укладений між сторонами, суд вважає, що цей правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20 (провадження №61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові і відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частини першої статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.
Крім того, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особи, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов'язання є належним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У справі, позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаними договорами, презумпція правомірності яких не спростована.
Доводи представника відповідача про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів, з яких можна було б встановити факт перерахування коштів, користування відповідачем банківською карткою та наявність у нього заборгованості за позикою, суд вважає безпідставними, оскільки при укладенні договору позики, позичальник надав інформацію про картку (номер банківської картки), на яку він бажав отримати кошти. Як встановлено судом , у п.1.6 Договору, відповідач вказав особисто реквізити платіжної картки № НОМЕР_1 . В свою чергу, стороною відповідача не спростовано факт отримання кредитних коштів оскільки позиція захисту фактично зводиться до уникнення від підтвердження своїх заперечень. При цьому, суд виходить з того, що безпосередньо відповідач має доступ до відомостей про належний йому банківський рахунок та рух коштів.
Щодо стягнення процентів за Кредитним Договром у розмірі 30 000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами кредитного договору, встановлено, що процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується в межах строку кредитування.
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023 року.
Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Перехідні положення законопроекту застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону (яким, зокрема, доповнено пунктом 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Це узгоджуються із абзацом 2 частини 1 статті 39 Закону України «Про правотворчу діяльність» (нормативно-правовими актами, що застосовувалися до набрання чинності прийнятим (виданим) нормативно-правовим актом, встановлювався інший порядок регулювання відповідних суспільних відносин).
Договір про надання фінансового кредиту №29481-02/2024 був укладений 18 лютого 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому дія пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір.
Згідно з ч. 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У частинах першій та другій статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Таким чином, п. 1.4.1 договору про надання фінансового кредиту №29481-02/2024 від 18 лютого 2024 року, укладеного між сторонами щодо встановлення денної процентної ставки у розмірі 2,50 % з врахуванням положень ч. 5 ст.12, ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемним.
Отже, заборгованість відповідача по несплачених відсотках за договором про надання фінансового кредиту №29481-02/2024 від 18 лютого 2024 року у період з 18.02.2024 року по 16.06.2024 року, становить 12 000, 00 грн (10 000, 00 грн * 1% *120 днів ).
Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторона посилалася як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 22 000,00 грн., з яких: 10 000,00 грн. сума основного боргу; 12 000,00 грн. сума заборгованості за процентами.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Таким чином з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1665,40 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 526, 527, 530, 625, 629, 1049, 1050, 1054, ЦК України, ст.ст. 10, 12, 77, 89, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, реквізити IBAN № НОМЕР_3 в АТ «ТАСкомбанк») суму заборгованості за кредитним договором від 18.02.2024 року за №29481-02/2024 у розмірі 22 000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, реквізити IBAN № НОМЕР_3 в АТ «ТАСкомбанк») судовий збір у розмірі 1665,40 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 24.02.2026 року.
Суддя Н.В.Фісун