18 лютого 2026 року
м. Чернівці
справа № 719/664/25
провадження 822/133/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів: Одинака О.О., Лисака І.Н.,
секретар судового засідання Скулеба А.І.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
третя особа Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області
апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 28 жовтня 2025 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Стрілець Я.С.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження належним майном шляхом виселення із житлового будинку.
Позов мотивовано тим, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок за вищевказаною адресою. В ньому зареєстровані та проживають батько власниці ОСОБА_6 та її племінник ОСОБА_7 . Відповідачі з 25 лютого 2025 року та по даний час проживають з своїми малолітніми дітьми у вказаному житловому будинку, однак без реєстрації. Останні без її дозволу почали проживати у спірному житлі.
Вказує на те, що відповідачі не піклуються про її батька ОСОБА_6 , не цікавляться його здоров'ям, не розмовляють з ним.
Утриманням будинку займається позивач ОСОБА_1 . Вона прибирає кімнати свого батька, приносить йому їжу, допомагає заготовлювати дрова на зиму. За комунальні послуги, зокрема газ та світло, сплачує онука ОСОБА_6 - ОСОБА_8 за грошові кошти останнього. Відповідач ОСОБА_2 повертає заборгованість за сплачені комунальні послуги із затримкою на два-три місяці.
В позові також посилається на те, що сім'я відповідачів має інше житло, яке належить ОСОБА_5 на праві приватної власності та має змогу там проживати, однак в добровільному порядку відмовляються звільнити спірне житло.
Зазначає, що відповідачі не є членами сім'ї власника житла та проживаючи в ньому чинять перешкоди власнику в користуванні даним майном, а тому вони мають бути виселені примусово.
Просила суд, усунути їй перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю, а саме належним їй на праві власності житловим будинком за адресою АДРЕСА_1 , шляхом виселення із нього відповідачів з малолітніми дітьми. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 28 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження належним майном шляхом виселення із житлового будинку відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову суд першої інстанції дійшов висновку, що виселення відповідачів, в тому числі малолітніх дітей із житлового будинку, яке є єдиним житлом, не мають іншого придатного для проживання житла, сплачують 80 % розміру плати за житлово-комунальні послуги та загалом характеризуються позитивно за місцем свого проживання, становите надмірний тягар для них та за обставин цієї справи є непропорційним.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити її позовні вимоги.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, не звернув уваги на те, що відповідачі самовільно, без будь-яких правових підстав проживають в житловому будинку, недбайливо ставляться до майна; не сплачують комунальні послуги.
Також вказує на те, що право користування будинком припинилось у відповідачів, а тому відповідачі підлягають виселенню з спірного будинку.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_9 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Відповідно до договору дарування від 14 вересня 2021 року позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить ціла частка житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Право приватної власності позивача ОСОБА_1 на вказаний будинок підтверджується також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Згідно довідки Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 26 березня 2025 року № 134 в спірному житловому будинку зареєстровані ОСОБА_1 , її батько ОСОБА_10 та племінник ОСОБА_7 .
Як вбачається з відповіді № 13445575 від 02 травня 2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідач ОСОБА_2 була зареєстрована в АДРЕСА_1 з 01 серпня 2003 року, однак знята з реєстрації 15 квітня 2024 року.
В судовому засіданні позивач повідомила суд, що як власник майна самостійно знала з реєстраційного обліку зазначеного відповідача.
Згідно відповіді № 13446637 від 02.05.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідач ОСОБА_5 зареєстрований в АДРЕСА_2 з 22 вересня 2009 року.
Таким чином, відповідачі ОСОБА_2 та чоловік ОСОБА_5 , їх малолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на даний час проживають у будинку АДРЕСА_1 без реєстрації.
Відповідно до відомостей отриманих з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_5 зареєстровано право власності на житловий будинок в АДРЕСА_3 , житловою площею 41,5 кв.м., загальною площею 64,3 кв.м.
Комісією Служби у справах дітей Юрковецької сільської ради складено акт № 9 обстеження матеріально-побутових умов проживання сім'ї ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_4 (як встановлено в судовому засіданні, то цей же будинок, що зареєстрований під № 17-А) Чернівецького району Чернівецької області. Зі змісту акту вбачається, що відповідачі з малолітніми дітьми там не зареєстровані та не проживають, житловий будинок потребує капітального ремонту. Стіни потріскані до цегли, стеля підперта стовпами, прогнулася. Вікна потребують заміни, стіна між кімнатами у кухні обвалилася. Умов для проживання не має. Літня кухня та господарські споруди потребують капітального ремонту. У житловому будинку умов для проживання взагалі не має.
Згідно відповіді на адвокатський запит Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 03 липня 2025 року № 801 відповідач ОСОБА_2 з дня народження та по даний час проживає в спірному будинку. Відповідач ОСОБА_5 проживає там же, однак інформації з якого часу він там проживає не має. Малолітні діти проживають за вказаною адресою з народження та по даний час. Підставою вселення відповідача ОСОБА_2 була заява власника житла та рішення виконкому в 1999 році. Відповідач ОСОБА_5 підстав для вселення не мав, однак проживає там із своєю сім'єю.
Також в даній відповіді йдеться про те, що скарг від власників даного житлового будинку щодо порушень правил поведінки проживання чи неправомірного проживання на вказаних осіб не було.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до статті 8 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine).
У справі «Прокопович проти росії» (рішення від 18 листопада 2004 року, заява № 58255/00) ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання.
Отже, за змістом указаних рішень ЄСПЛ тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) також визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема, бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої уваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom).
Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2009 року у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56).
Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2009 року у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria)). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення від 05 січня 2000 року ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy).
Аналізуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
У справі, яка переглядається, спір виник між ОСОБА_1 , яка є власником спірного будинку, та відповідачами з приводу користування вказаним житлом.
Отже, необхідно вирішити питання про співвідношення і застосування статей 391, 395, 405, 406 ЦК України та статей 64, 150 та 156 ЖК України.
У статті 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Аналіз положень статей 64, 150, 156, 162 ЖК України дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об'єднань.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої і другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
У статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (стаття 396 ЦК України).
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Отже, аналіз положень ЖК України та ЦК України свідчить про те, що у частині першій статті 156 ЖК України не визначені правила про самостійний характер права члена сім'ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу. Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов'язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім'ї власника.
Під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
Приписи статті 406 ЦК України у спорі між власником та членом його сім'ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.
Отже, при розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач ОСОБА_2 проживає у спірному житлі з моменту народження та зареєстрована відповідно до відомостей матеріалів справи з 01 серпня 2003 року. Проживала спільно з своєю родиною та відповідно була членом сім'ї власників (користувачів) даного нерухомого майна. Попередні власники житла, подружжя ОСОБА_11 (дід з бабою) жодним чином не оспорювали права відповідача ОСОБА_2 на користування належним їм житлом. Продовжуючи проживати в спірному майні з лютого 2022 року з власною сім'єю, позивач ОСОБА_2 отримала дозвіл колишнього власника, оскільки їй не було відомо про перехід права власності на житло. Таким чином, остання правомірно розраховувала на законність свого проживання та користування майном. При цьому, позивачу було відомо про ці обставини, однак остання жодним чином не висловлювала претензій щодо цього факту..
Вказане також спростовує доводи апеляційної скарги про те, що із зміною власника майна право користування відповідачів зазначеним будинком припинилось.
Також слід зазначити, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази самоправного вселення відповідачів у спірне будинковолодіння, перешкоджання позивачу користуватися жилими приміщеннями будинку, з огляду на те, що спірний будинок є багатокімнатним, існує між сторонами домовленість про використання відповідачами двох житлових кімнат та спільної площі. Докази вчинення останніми дій, які б робили неможливим для інших мешканців будинку проживання у ньому, відсутні.
Як убачається з матеріалів справи, що відповідно до відомостей отриманих з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_5 зареєстровано право власності на житловий будинок в АДРЕСА_3 , житловою площею 41,5 кв.м., загальною площею 64,3 кв.м.
Комісією Служби у справах дітей Юрковецької сільської ради складено акт № 9 обстеження матеріально-побутових умов проживання сім'ї ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_4 (як встановлено в судовому засіданні, то цей же будинок, що зареєстрований під № 17-А) Чернівецького району Чернівецької області. Зі змісту акту вбачається, що відповідачі з малолітніми дітьми там не зареєстровані та не проживають, житловий будинок потребує капітального ремонту. Стіни потріскані до цегли, стеля підперта стовпами, прогнулася. Вікна потребують заміни, стіна між кімнатами у кухні обвалилася. Умов для проживання не має. Літня кухня та господарські споруди потребують капітального ремонту. У житловому будинку умов для проживання взагалі не має.
Отже, безпідставними є посилання апелянта про те, що в ОСОБА_5 є на праві власності житловий будинок в АДРЕСА_3 у якому він із сім'єю можуть проживати, оскільки як убачається з вищезазначеного акту, у вказаному житловому будинку умов для проживання не має, він потребує капітального ремонту.
Також безпідставними є доводи апелянта про те, що рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 31 березня 2025 року за ОСОБА_2 визнано право власності на домоволодіння АДРЕСА_5 , в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_12 , оскільки постановою Чернівецького апеляційного суду від 10 липня 2025 року рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 31 березня 2025 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про поділ спадщини, стягнення грошової компенсації, припинення права власності скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Отже, право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Конституцією України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, у тому числі, шляхом усунення перешкод у користуванні майном, припинення права користування відповідачів цим майном, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження належним майном, шляхом виселення із житлового будинку.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційних скарг
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 28 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Дата складання повного тексту судового рішення - 25 лютого 2026 року.
Головуючий М.І. Кулянда
Судді: О.О. Одинак
І.Н. Лисак