Справа № 641/6832/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/365/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.129 КК України
18 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова апеляційну скаргу прокурора Слобідської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_8 на вирок Слобідського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 129 КК України у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025226180000213 від 15.07.2025, -
Вироком Слобідського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2025 року ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, непрацевлаштованого, без зареєстрованого місця проживання, фактично мешкаючого за адресою : АДРЕСА_1 , раніше судимого: 17.04.2000 Московським районним судом м. Харкова за частиною 3 статті 141 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 роки умовно, з іспитовим строком на 3 роки, згідно статті 45 КК України; 15.04.2002 Московським районним судом м. Харкова за частиною 2 статті 186 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 років 3 місяців. Звільнений 06.02.2009 року за відбуттям строку покарання; 12.02.2015 Московським районним судом м. Харкова за частиною 1 статті 121 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 роки. Звільнений 15.04.2016 року за відбуттям строку покарання; 28.01.2020 Московським районним судом м. Харкова за частиною 2 статті 185, частиною 1 статті 187, частиною 1 статті 70 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки. Звільнений 24.06.2022 року за відбуттям строку покарання; -02.06.2021 Орджонікідзевським районним судом м. Харкова за частиною 2 статті 185, частиною 4 статті 70 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки. Звільнений 24.06.2022 року за відбуттям строку покарання; 04.06.2024 Жовтневим районним судом м. Харкова за частиною 1 статті 125 КК України до покарання у виді 200 годин громадських робіт, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого частиною 1 статті 129 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі строком на 1(один) рік. На підставі частини 1 статей 71, 72 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання за цим вироком, повністю приєднано невідбуте покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 04.06.2024, остаточно призначено покарання ОСОБА_9 у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік 25 (двадцять п'ять) днів. Початок строку відбування покарання рахується з моменту фактичного приведення вироку до виконання, тобто з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі ( дільниці для тримання засуджених до обмеження волі). Запобіжний захід ОСОБА_9 у даному кримінальному провадженні не обирався. Згідно вироку, ОСОБА_9 , 14.07.2025 приблизно о 11:40, більш точного часу в ході досудового розслідування встановити не надалося можливим, перебував на зупинці громадського транспорту, розташованої поблизу будинку № 156 по проспекту Байрона в Слобідському районі міста Харків, де, на ґрунті раптово-виниклих неприязних відносин, у нього виникла суперечка з раніше незнайомим йому ОСОБА_7 . В ході словесної суперечки ОСОБА_9 , діючи з умислом спрямованим на погрозу вбивством ОСОБА_7 , усвідомлюючи кримінально-протиправний характер своїх дій та розуміючи, що ця погроза може викликати у потерпілого реальне побоювання за своє життя, дістав з під резинки одягнених на ньому штанів, належний йому газобалонний пневматичний пістолет моделі «ПМ 49», калібру 4,5 мм, заводський номер - НОМЕР_1 , який не відноситься до категорії вогнепальної зброї, але який ОСОБА_7 сприйняв як вогнепальну зброю. Продовжуючи реалізовувати свій кримінально - протиправний умисел, спрямований на погрозу потерпілому вбивством, ОСОБА_9 , демонструючи вищевказаний пістолет ОСОБА_7 , висловлюючись у бік останнього нецензурними словами, пригрозив, що зараз у нього вистрелить. Далі, ОСОБА_9 , стоячи навпроти потерпілого на відстані витягнутої руки, тримаючи в своїх руках вищевказаний пістолет, зробив рух, який потерпілий сприйняв як приведення зброї у стан бойової готовності, та направив його, тобто пістолет, в область живота ОСОБА_7 , чим викликав у нього реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, а саме погрози вбивством. В результаті кримінально-протиправних дій ОСОБА_9 , враховуючи наявність в його руках пневматичного пістолета, який за своїми зовнішніми ознаками схожий на бойовий, та який також був сприйнятий потерпілим як бойовий, тим самим у потерпілого ОСОБА_7 були реальні підстави побоюватися здійснення погрози вбивством з боку ОСОБА_9 . Таким чином, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у погрозі вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 129 КК України. Не погоджуючись із вироком суду в частині призначеного покарання, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити вирок суду, із мотивувальної та резолютивної частини вироку виключити посилання на застосування статті 71 КК України, призначити ОСОБА_9 за частиною 1 статті 129 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, в іншій частині вирок суду залишити без змін. Зазначає, що на час ухвалення вироку у справі в матеріалах була довідка про те, що ОСОБА_9 у повному обсязі відбув покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 04.06.2024 у виді 200 годин громадських робіт, а тому суд не мав призначати покарання на підставі статей 71, 72 КК України. Враховуючи, що питання про погіршення процесуального становища обвинуваченого прокурором в апеляційній скарзі не порушене, а судове провадження у суді першої інстанції здійснено в порядку статті 381 КПК України, тобто за відсутності учасників судового провадження, колегія суддів вважає можливим проводити апеляційний розгляд без участі обвинуваченого ОСОБА_9 . До початку апеляційного розгляду потерпілим ОСОБА_7 подане клопотання, в якому він просить задовольнити апеляційну скаргу прокурора, змінити правову кваліфікацію дій обвинуваченого з частини 1 статті 129 КК України на частину 2 статті 129 КК України, призначити обвинуваченому більш суворе покарання, врахувати обвинуваченому невідбутий строк покарання за попередні кримінальні правопорушення. Поряд з цим, апеляційна скарга на вирок потерпілим ОСОБА_7 не була подана, судове провадження у суді першої інстанції проведено за правилами статті 381 КПК України, як обвинувачений так і потерпілий на стадії досудового розслідування погодилися із встановленими обставинами, надали свою згоду на розгляд обвинувального акта судом першої інстанції у спрощеному порядку. У зв'язку із наведеним, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам клопотання потерпілого щодо зміни кваліфікації дій ОСОБА_9 та призначення йому більш суворого покарання. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення потерпілого ОСОБА_7 , думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши оскаржуваний вирок, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, зважаючи на наступне. Висновки суду відносно фактичних обставин справи та кваліфікації дій обвинуваченого апелянтом не заперечуються, у зв'язку із чим суд апеляційної інстанції на підставі частини 1 статті 404 КПК України переглядає вирок суду в межах апеляційної скарги. Надаючи оцінку вироку в частині правильності призначення покарання обвинуваченому, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи прокурора є слушними. Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому. Суд першої інстанції, визначаючи ОСОБА_9 вид та міру покарання, врахував, що обставиною, яка відповідно до частини статті 66 КК України пом'якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття. Обставини, які відповідно частини 1 статті 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_9 , судом першої інстанції не встановлені. Обвинувачений ОСОБА_9 раніше судимий, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 129 КК України, не відбувши призначене за попереднім вироком покарання, на диспансерному (профілактичному) обліку лікарів психіатра та нарколога не перебуває, відповідно характеристики начальника ДУ «Олексіївська виправлена колонія (№ 25) ОСОБА_9 характеризується негативно. Врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке віднесено законом до проступків, особу винного, обставину, визнану такою, що пом'якшує покарання, відсутність обтяжуючих покарання обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_9 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень є призначення обвинуваченому покарання у виді обмеження волі, що відповідатиме не тільки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а й обставинам справи, особі обвинуваченого. Крім того, суд першої інстанції, посилаючись на те, що кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 129 КК України, ОСОБА_9 вчинив під час невідбутого покарання, призначеного вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 04.06.2024, за вчинення кримінального правопорушення за частиною 1 статті 125 КК України, у виді 200 годин громадських робіт, вважав необхідним призначити ОСОБА_9 остаточне покарання на підставі статті 71 КК України. Водночас, суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що на час ухвалення вироку, ОСОБА_9 був знятий з обліку Салтівського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» у Харківській області, у зв'язку із відбуттям покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин, призначеного вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 04.06.2024, про що в матеріалах провадження наявне відповідне повідомлення. Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_9 був засуджений вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 04.06.2024 за частиною 1 статті 125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин. Кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 129 КК України, за яким ОСОБА_9 визнаний винуватим оскаржуваним вироком, вчинене ним 14.07.2025. Відповідно до інформації, наданої заступником начальника Салтівського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» у Харківській області, станом на 18.07.2025 призначене вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 04.06.2024 покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин ОСОБА_9 не відбув, тобто вчинив нове кримінальне правопорушення у період невідбутого покарання за попереднім вироком. Відповідно до вимог статті 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При цьому, у висновку об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 06.12.2021 (справа № 243/7758/20, провадження № 51-113 кмо21), зазначено, що для застосування закріплених у частині 1 статті 71 КК України правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначає сукупність двох обов'язкових умов, що мають бути встановлені в їх нерозривній єдності: - перша стосується моменту вчинення нового кримінального правопорушення засудженим - після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання за попереднім вироком; - друга - наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент призначення судом покарання за новим вироком. Відсутність хоча б однієї з указаних умов виключає можливість застосування положень частини 1 статті 71 КК України під час вирішення питання про призначення покарання за новим вироком. На необхідність точного визначення виду та розміру невідбутої частини основного та/або додаткового покарання за попереднім вироком при призначенні засудженому покарання за правилами статті 71 КК указують і вимоги частини 4 цієї статті, згідно з якою остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. У ситуації, що була предметом розгляду Верховного Суду, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що сплатою у повному розмірі штрафу, призначеного за попереднім вироком, до постановлення нового вироку вже повністю вичерпується виконання цього кримінального покарання як відповідна стадія реалізації кримінальної відповідальності, а тому повторне його призначення за правилами статті 71 КК України суперечитиме не лише загальним засадам призначення покарання (статті 65 КК), але й положенням ст.атті4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод й статті 19 КПК, якими гарантовано право особи не бути покараним двічі за одне і те саме правопорушення. З матеріалів провадження встановлено, що 21.08.2025, тобто до ухвалення оскаржуваного вироку, ОСОБА_10 знятий з обліку Салтівського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» у Харківській області, у зв'язку із відбуттям покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин, призначеного вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 04.06.2024. За таких обставин, у суду першої інстанції була відсутня одна з обов'язкових умов застосування статті 71 КК України, а саме: невідбута частина покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент призначення судом покарання за новим вироком. З огляду на наведене, суд першої інстанції не мав підстав для застосування статті 71 КК України, у зв'язку із чим вирок суду на підставі пункту 4 частини 1 статті 409, пункту 2 частини 1 статті 413 КПК України необхідно змінити, виключивши з мотивувальної та резолютивної частини вироку посилання на застосування статті 71 КК України. Враховуючи, що питання про зміну обвинуваченому покарання, призначеного вироком суду за частиною 1 статті 129 КК України, у виді обмеження волі на строк 1 рік, апелянтом не порушене, та призначене судом першої інстанції покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік відповідає особі обвинуваченого та тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, підстав для зміни вироку суду в цій частині судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись статтями 405, 407, 409, 413, 418, 419 КПК України,-
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити. Вирок Слобідського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2025 року - змінити. Виключити з мотивувальної та резолютивної частини вироку посилання на призначення ОСОБА_9 покарання на підставі статті 71 КК України. Вважати ОСОБА_9 засудженим за частиною 1 статті 129 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. В іншій частині вирок Слобідського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2025 року - залишити без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: