"23" лютого 2026 р. Справа № 644/1591/26
Провадження № 2/644/2602/26
про відмову у відкритті провадження у справі
23 лютого 2026 року м. Харків
Індустріальним районним судом м. Харкова у складі судді Паляничко Д.Г. одноособово, дослідивши позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» (61057, м. Харків, вул. Гоголя, буд. 10, ЄДРПОУ 42206328) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 1-2801С від 01.01.2019,
19 лютого 2026 року Приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут» (надалі за текстом - ПрАТ «Харківенергозбут»/позивач), в особі представника Власенко Крістіни Станіславівни, яка діє на підставі довіреності у порядку передоручення від 18.12.2024, звернулось до Індустріального районного суду м. Харкова через систему «Електронний суд» з позовною заявою до ОСОБА_1 (надалі за текстом - ОСОБА_1 /відповідач) предметом якої є: стягнення з відповідача заборгованості за Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 1-2801С від 01.01.2019 нарахування 3% річних у сумі 2 389 грн 22 коп та інфляційні втрати у сумі 8 408 грн 03 коп, а також суму сплаченого судового збору в розмірі 2 662,40 грн.
В обґрунтування пред'явлених позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.10.2018 №1268 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо передачі даних побутових та малих не побутових споживачів постачальнику електричної електроенергії, на якого відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» покладається виконання функції універсальної послуги на закріпленій території, передбаченого, що на території Харківської області таким постачальником визначено ПрАТ «Харківенергозбут».
ПрАТ «Харківенергозбут», як постачальник універсальних послуг, здійснює постачання електричної енергії з 01.01.2019 у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, та на умовах договору постачання універсальних послуг, до 01.01.2019 функцію з розподілу електричної енергії та функцію постачання електричної енергії здійснювало АТ «Харківобленерго».
Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 1-2801С від 01.01.2019 був укладений між ПрАТ «Харківенергозбут» та Приватним підприємцем ОСОБА_1 , на підставі наданої Споживачем підписаної заяви-приєднання, фактичного споживання електричної енергії та сплат за спожиту електричну енергію.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Приватний підприємець ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність 11 грудні 2014 року.
ОСОБА_1 не звертався до Товариства з повідомленням про припинення підприємницької діяльності, у зв'язку з чим Договір №1-2801С продовжує діяти із зазначенням у ньому Споживача як Приватний підприємець ОСОБА_1 , а не як фізична особа. Враховуючи зазначене, Товариство не може самостійно внести зміни до Договору № 1-2801С щодо відомостей Споживача, допоки останній самостійно не звернеться із цим питанням до ПрАТ «Харківенергозбут».
ПрАТ «Харківенергозбут» як Постачальник, виконав свої зобов'язання по Договору у повному обсязі, проте Відповідач умови Договору щодо своєчасної сплати за спожиту електричну енергію у встановлені Договором строки не виконав, внаслідок чого Відповідачу нараховано 3% річних та інфляційні втрати.
Ціна позову визначена позивачем у сумі 10 797 (десять тисяч сімсот дев'яносто сім) грн 25 коп.
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями від 19.02.2026 справа № 644/1591/26 визначена на розгляд судді Паляничко Д.Г.
Відповідно до вимог ст.187 ЦПК України суддя, після отримання позовної заяви, перевіряє, чи відповідає вона вимогам, викладеним у ст. 175, 177 ЦПК України, чи немає підстав для залишення її без руху, повернення чи відмови у відкритті провадження і за відсутності таких підстав відкриває провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право саме в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У ст. 1 та у ч. 1 ст. 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до п. 1, 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За приписами ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст. 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями ст. 20 цього Кодексу (як приклад, п. 5, 10, 14 цієї статті).
З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 в справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення ч. 1 ст.20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Наведена норма підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.
Як зазначено вище, звертаючись із цим позовом поданим у порядку цивільного судочинства, позивач просив стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Харківенергозбут» заборгованість за Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 1-2801С від 01.01.2019 нарахування 3% річних та інфляційні втрати.
Аналіз змісту та підстав поданого позову, а також суб'єктний склад сторін свідчить про те, що спір між сторонами виник у зв'язку з невиконанням відповідачем - приватним підприємцем ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг перед ПрАТ «Харківенергозбут», яке надає вказані послуги.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб'єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 05.06.2.018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 (провадження№ 12-294гс18), від 05.06.2019 у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №591/1304/21 зазначено:
«15 грудня 2017 року набрав чинності ГПК України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», відповідно до якого господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, яку раніше здійснювала зазначена фізична особа, зареєстрована підприємцем.
У ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відтак норми процесуальних законів наведено тут і далі у редакції Закону України від 03.1.02017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року.
Згідно зі ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.
Заразом, ст. 20 ГПК України визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.
Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Отже, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст. 609 ЦК України).
Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі ст. 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами в цій справі, є господарсько-правовими, оскільки між ПрАТ «Харківенергозбут», з однієї сторони, та Приватним підприємцем ОСОБА_1 , як суб'єктом підприємницької діяльності, з іншої сторони, існує спір щодо заборгованості за отримання електроенергії. Крім цього, судом установлено, що електроенергія позивачем постачалася відповідачу як суб'єкту підприємницької діяльності, а не як фізичній особі, та для здійснення господарської діяльності, а не для задоволення особистих потреб, у зв'язку з чим справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства, враховуючи предмет правовідносин та їх суб'єктний склад.
Суд ставиться критично до посилань позивача на те, що відповідач з 11.12.2014 припинив свою підприємницьку, оскільки судом враховано, що спір між сторонами виник з виконання договору №1-2801С про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, укладеного між юридичними особами за для забезпечення їх господарської діяльності, а тому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України належить до юрисдикції господарського суду та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з нормами ГПК України.
Припинення відповідачем своєї підприємницької діяльності, не може свідчити про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки Договір №1-2801С продовжує діяти із зазначенням у ньому суб'єктного складу споживача послуг як приватного підприємця ОСОБА_1 , а не як фізична особа, та предметом правовідносин яким є забезпечення потреб електроустановок приватного підприємця ОСОБА_1 .
Отже, суд дійшов висновку, що вказаний спір належить до юрисдикції господарського суду відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин між сторонами, що узгоджується з правовою позицією та висновками Верховного Суду викладеними в постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс/18) та Великої Палати Верховного Суду викладеними в постанові від 09.10.2019 у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, на підставі викладеного, керуючись ст. 186, 260-261 ЦПК України, суд
Відмовити у відкритті провадження за позовом Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» (61057, м. Харків, вул. Гоголя, буд. 10, ЄДРПОУ 42206328) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 1-2801С від 01.01.2019, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, у зв'язку з тим, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що зазначена позовна заява підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Ця ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки: http://og.hr.court.gov.ua /sud2029/.
Суддя Д.Г. Паляничко