Справа № 190/2199/24
Провадження №1-кп/190/33/26
23 лютого 2026 року м. П'ятихатки
П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді - ОСОБА_1
за участю:
секретаря - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
потерпілої - ОСОБА_4
обвинуваченої - ОСОБА_5
захисника - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті П'ятихатки кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024041560000428 від 29.08.2024, стосовно
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Лозуватка П'ятихатського району, Дніпропетровської області, громадянки України, з середньою освітою, яка має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, не заміжня, фізична особа-підприємець, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до ст. 89 КК України не судима,
по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення,
передбаченого ч.4 ст.186 КК України,
Обвинувачена ОСОБА_5 скоїла відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене в умовах воєнного стану, за наступних обставин.
29.08.2024 приблизно о 22.00 год. (більш точного часу під час досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_5 рухалась пішки по вул. Привокзальна в м.П'ятихатки в напрямку вул. Федющенко разом з ОСОБА_4 , яка в цей час тримала в лівій руці мобільний телефон марки «Xiаomi Redmi 5 plus». В цей час у ОСОБА_5 раптово виник злочинний намір направлений на відкрите викрадення мобільного телефону, належного ОСОБА_4 . Цього ж дня, тобто 29.08.2024 приблизно о 22.10 год. (більш точного часу досудовим слідством не встановлено), ОСОБА_5 знаходячись на вул.Федющенко в м.П'ятихатки неподалік домоволодіння №140, реалізуючи свій злочинний намір направлений на відкрите викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, нанесла один удар скляною пляшкою, яку утримувала в правій руці в ділянку лівого вуха ОСОБА_4 . Після чого ОСОБА_5 , діючи умисно, відкрито, з метою заволодіння майном потерпілої, штовхнула двома руками ОСОБА_4 , від чого остання втратила координацію та впала на землю. В цей момент ОСОБА_5 , стоячи над ОСОБА_4 , хаотично за допомогою фізичної сили обох рук почала наносити не менше 15 ударів в ділянку голови та спини, та за допомогою фізичної сили ноги нанесла один удар в ділянку голови потерпілої. Зазначеними злочинними діями ОСОБА_5 спричинила потерпілій ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді: садна продовгуватої форми розташованого в заушній ділянці голови зліва, масивного розповсюдженого синця в ділянці лівої вушної раковини, поверхневих саднень продовгуватої форми, уривчастого характеру розташованих в ділянці лівого плечового суглобу по задній поверхні, в ділянці верхньо-зовнішнього кута лівої лопатки, набряків у вигляді випинань на м'яких покровних тканинах голови в тім'яній ділянці голови ліворуч та праворуч, та в тім'яно-потиличній ділянці голови ліворуч, які як кожне окремо так і в своїй сукупності відносяться до категорії ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, відповідно до «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року №6 пункт 2.3.2, підпункт б), пункт 2.3.5., згідно висновку експерта №77 «Е» 121 від 02.09.2024. Потім ОСОБА_5 вирвала з лівої руки потерпілої телефон марки «Xiаomi Redmi 5 plus» вартістю 1562,50 грн., з викраденим в руках з місця скоєння злочину зникла. Вказаними діями ОСОБА_5 спричинила потерпілій ОСОБА_4 майнову шкоду на суму 1562,50 грн., що підтверджується висновком товарознавчої експертизи №3119 від 30.08.2024.
У відповідності до п. 1 Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23.07.2024 № 469/2024, затвердженого Законом України від 23.07.2024 № 3891-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.
Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України визнала та пояснила, що потерпіла ОСОБА_4 раніше працювала продавчинею в належному їй (обвинуваченій) магазині. В період роботи ОСОБА_4 неодноразово брала в борг товари з магазину, разом із своїм співмешканцем. Всього ОСОБА_4 взяла в борг товару приблизно на 50 тисяч гривень. Крім того, її співмешканцю вона (обвинувачена) дала в борг 13 тисяч гривень; загальний борг ОСОБА_4 приблизно 80 тисяч гривень. Потім ОСОБА_4 звільнилась, а борг не віддала. Вона спілкувалась із ОСОБА_4 в Інстаграмі, вимагала віддати борг. У неї є докази наявності боргу: записи в зошиті, свідки. В грудні 2024 року вона зустріла ОСОБА_4 та нагадала їй про борг. Потерпіла була в стані алкогольного сп'яніння, між ними почалася словесна перепалка; потерпіла відмовлялась віддавати борг, тому вона вдарила її, схопила за волосся, повалила на землю, дала ляпаса, потім вдарила кулаком біля вуха, після чого приблизно 5 разів нанесла удари по тулубу. Під час бійки потерпіла на її вимогу, віддала їй мобільний телефон. Потім з будинків почали виходити люди, вона залишила потерпілу і пішла. В скоєному щиро розкаялася, усвідомила наслідки вчиненого, просила суд суворо її не карати, при призначенні покарання просить врахувати, що потерпілій все відшкодовано і потерпіла до неї жодних претензій не має.
Крім повного визнання обвинуваченою ОСОБА_5 своєї вини у вчиненні інкримінованого їй органом досудового розслідування кримінального правопорушення, її вина повністю підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.
Так, потерпіла ОСОБА_4 суду пояснила, що вона раніше працювала в магазині, який належить ОСОБА_5 , брала в магазині продукти в рахунок зарплати; потім звільнилась. Приблизно 28 серпня 2024 року перебуваючи біля магазину «Любимий», зустріла ОСОБА_5 . Разом вони йшли по вулиці, розмовляли. На перехресті ОСОБА_5 зупинила її і запитала: «Коли повернеш кошти?». Потім ОСОБА_5 вдарила її плішкою з під напою «Шейк» в ліву частину голови в область вуха, нанесла кулаками приблизно 10 ударів по тулубу. Коли обвинувачена побачила людей, то втекла; перед цим вирвала з її лівої руки мобільний телефон.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що вона проживає в АДРЕСА_3 . Минулого року, точної дати не пам'ятає, ввечері приблизно о 09 годині, вона знаходилась вдома і почула як на вулиці лящать і кричать дівчата. Вона вийшла на вулицю і побачила, що хтось пройшов; світився мобільний телефон. Потім вона зайшла в хату. Через деякий час в ворота постукала сусідка і повідомила, що одна дівчина у іншої забрала мобільний телефон. Коли вона вийшла на вулицю, потерпіла знаходилась в поліцейській машині, була налякана, волосся розпатлане; тілесних ушкоджень на ній не бачила. Також пояснила, що з обвинуваченою і потерпілою раніше не була знайома.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що вона проживає в АДРЕСА_3 ; будинок розташований на кутку. Влітку минулого року, приблизно в серпні, точної дати не пам'ятає, десь о 21.30-22.00 год. перебуваючи вдома, почула крики дівчини. Вона разом з сином вибігла з будинку і неподалік від будинку побачила дівчину. У дівчини була розбита голова, вона була брудна; викачана в траві, в шоковому стані, поруч на землі валялась пляшка з під слабо алкогольного напою. Дівчина сказала, що її побила ОСОБА_9 і забрала мобільний телефон. Тоді вона зі свого телефону викликала поліцію, зателефонувала матері потерпілої. Потім приїхали працівники поліції, прибігла мати потерпілої та вітчим. До приїзду поліції, весь час вона перебувала поряд з потерпілою.
В процесі дослідження в судовому засіданні письмових доказів, судом встановлено наступне.
Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (т.1 а.с.16), - 29.08.2024 року до ЄРДР за №12024041560000428 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України;
Згідно протоколу огляду місця події від 30.08.2024 року (т.2 а.с.127), - проведено огляд території домоволодіння АДРЕСА_4 , під час якого ОСОБА_5 добровільно видала для огляду та вилучення мобільний телефон марки «Xiаomi Redmi 5 plus» блакитного кольору, яким як пояснила остання, вона заволоділа відкрито у ОСОБА_10 , перебуваючи 29.08.2024 року близько 22 години на вулиці Федющенка в м.П'ятихатки. Результати огляду зафіксовані у фототаблиці (а.с.128-132).
Згідно постанови слідчого СВ ВП №7 Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області (т.2 а.с.133-134), - мобільний телефон марки «Xiаomi Redmi 5 plus» визнано речовим доказом по кримінальному провадженню № 12024041560000428.
Згідно протоколу пред'явлення речей для впізнання за фотознімками (т.2 а.с.135-137), - потерпіла ОСОБА_4 на фото під №4 впізнала належний їй мобільний телефон. Згідно довідки до протоколу пред'явлення речей для впізнання за фотознімками (а.с.138), - на фото під №4 розташований мобільний телефон марки «Xiаomi Redmi 5 plus» блакитного кольору, вилучений 30.08.2024 року.
Згідно висновку експерта №77 «Е» 121 (т.2 а.с.139-141), - у ОСОБА_4 малися тілесні ушкодження у вигляді садна продовгуватої форми розташованого в заушній ділянці голови зліва, масивного розповсюдженого синця в ділянці лівої вушної раковини, поверхневих саднень продовгуватої форми, уривчастого характеру розташованих в ділянці лівого плечового суглобу по задній поверхні, в ділянці верхньо-зовнішнього кута лівої лопатки, набряків у вигляді випинань на м'яких покровних тканинах голови в тім'яній ділянці голови ліворуч та праворуч, та в тім'яно-потиличній ділянці голови ліворуч, які як кожне окремо так і в своїй сукупності відносяться до категорії ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень. Зазначені тілесні ушкодження могли виникнути при обставинах, зазначених в постанові від 29.08.2024 року.
Згідно висновку експерта №3119 за результатами судово-товарознавчої експертизи (т.2 а.с.142-147), - ринкова вартість мобільного телефону марки «Xiаomi Redmi 5 plus» блакитного кольору, який був придбаний в 2024 році, з урахуванням зносу складає 1562,50 грн.
Згідно протоколу слідчого експерименту від 31.08.2024 року (т.2 а.с.149-153), - потерпіла ОСОБА_4 в присутності понятих та судово-медичного експерта на місці події розповіла як та за яких обставин ОСОБА_5 спричинила їй тілесні ушкодження та заволоділа належним їй мобільним телефоном.
Під час розгляду справи судом здійснено переґляд відеозапису слідчого експерименту від 31.08.2024 року (т.2 а.с.154), в ході якого було проведено відтворення обстановки та обставин події за участю потерпілої ОСОБА_4 .
Згідно висновку експерта №77 «Е-Д» 121 (т.2 а.с.154-156), - виявлені у ОСОБА_4 тілесні ушкодження, могли виникнути при обставинах, на які вказала потерпіла під час проведення з нею слідчого експерименту 31.08.2024 року.
Згідно висновку судово-психіатричної експертизи (т.2 а.с.120-122), - ОСОБА_5 в період інкримінованого їй діяння виявляла і на даний час виявляє психічний розлад у формі емоційно нестійкого розладу особистості, однак дана обставина не позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.
З урахуванням позицій учасників процесу, огляд речових доказів у судовому засіданні не ввійшов в обсяг доказів, що підлягають дослідженню, тому речові докази судом не оглядались.
Таким чином, всебічно, повно та неупереджено дослідивши обставини кримінального правопорушення, оцінивши всі докази з точку зору належності, допустимості, достовірності, а також сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд вважає доведеним, що ОСОБА_5 своїми діями, які виразилися у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), що поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене в умовах воєнного стану, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.186 КК України.
При призначенні обвинуваченій покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченої та дані, які її характеризують, а також всі обставини справи в їх сукупності.
Так, обвинувачена ОСОБА_5 вчинила тяжкий злочин, раніше притягувалась до кримінальної відповідальності, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, але згідно висновку судово-психіатричної експертизи, виявляла і на даний час виявляє психічний розлад у формі емоційно нестійкого розладу особистості, має хронічні хвороби, що потребують постійного спостереження та лікування, за місцем проживання характеризується задовільно, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, під час повномасштабного вторгнення росії на територію України займалася волонтерською діяльністю, визнала вину в повному обсязі та розкаялася у скоєному, відшкодувала потерпілій заподіяну шкоду і остання будь яких претензій матеріального або морального характеру до обвинуваченої не має, про що надано власноруч написану розписку.
Під час вирішення питання щодо міри покарання, яке належить застосувати до обвинуваченої ОСОБА_5 , судом враховуються правові позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005), в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005), згідно до яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значними, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16.10.2008) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий тягар для особи».
Відповідно до приписів ст. 50 КК значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не лише його суворістю, а й справедливістю. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
До обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_5 , суд відносить визнання своєї вини, щире каяття в скоєному, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, а також той факт, що обвинувачена під час розгляду справи з власної ініціативи перерахувала кошти в розмірі 10000 грн. на користь ЗСУ.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої, судом не встановлено.
На думку суду, зазначене є обставинами, які істотно знижують суспільну небезпечність обвинуваченої.
За положеннями ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к сформульовано правову позицію про те, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Можливість призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, визначена в ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. З урахуванням особи винного, умотивувавши своє рішення, суд може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК України, або перейти до іншого більш м'якого виду основного покарання, не передбаченого в санкції статті Особливої частини КК України за цей злочин.
Стаття 69 КК України підлягає виваженому застосуванню у тих випадках, коли для реалізації мети покарання установлені в певній санкції його вид і розмір є занадто суровими (несправедливими), а особа потребує поблажливого ставлення. Через це суд має право скорегувати покарання відповідно до індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.
Зважаючи на фактичні конкретні обставини у даному кримінальному провадженні, повне визнання обвинуваченою своєї провини, щире каяття, суму матеріальної шкоди, яку заподіяно потерпілій, а також добровільне відшкодування обвинуваченою заподіяної шкоди, суд дійшов висновку за можливе при призначенні покарання обвинуваченій застосувати ч. 1 ст. 69 КК України, тобто призначити покарання нижче найнижчої межі, ніж це передбачено санкцією ч.4 ст. 186 КК України.
При цьому судом ураховується, що кримінальне правопорушення, яке інкримінується обвинуваченій, вчинене під час дії запровадженого в країні режиму воєнного стану і указана обставина у даному випадку напряму вплинула на кваліфікацію її діяння та саме призначенням обвинуваченій покарання нижче від найнижчої межі у виді позбавлення волі за ч. 4 ст. 186 КК України, буде досягнуто мету, передбачену ст. ст. 50, 65 КК України.
Крім того, приймаючи до уваги дані, які характеризують особу обвинуваченої, яка має на утриманні трьох неповнолітніх дітей та сама їх виховує, старший син обвинуваченої загинув захищаючи Україну та посмертно нагороджений орденом «За мужність», що обвинувачена задовільно характеризується за місцем проживання, після запровадження в країні воєнного стану займалася волонтерською діяльністю, добровільно перерахувала на користь ЗСУ гроші в сумі 10000 грн., а також з огляду на те, що тяжких наслідків від вчинення кримінального правопорушення не настало, думку потерпілої, яка просила суворо не карати обвинувачену, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень можливо досягти без ізоляції її від суспільства, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, із застосуванням положень ст. 75 КК України та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, що стимулюватиме її до правомірної поведінки.
Застосування інституту звільнення від відбування покарання, має бути індивідуальним щодо кожної особи та на думку суду не зашкодить реалізації цілей покарання, сприятиме виправленню обвинуваченої без ізоляції від суспільства та попередженню скоєння нею нових кримінальних правопорушень.
У той же час, з метою контролю за поведінкою засудженої , суд вважає за необхідне покласти на ОСОБА_5 обов'язки передбачені п.п.1, 2 ч.1 та п.2 ч.3 ст.76 КК України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Отже,покарання яке призначається судом обвинуваченій із застосуванням ст.69,75 КК України, буде достатнім для досягнення його цілей, буде відповідати даним про особу обвинуваченої, принципу Конвенції захисту прав людини та основоположних свобод - пропорційності обмеження прав людини та досягнення легітимної мети покарання.
Долю речових доказів суд вирішує у відповідності до ст.100 КПК України.
Керуючись ст. 367, 368,373 КПК України суд, -
ОСОБА_5 визнати винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України та призначити їй покарання із застосуванням ст.69 КК України, у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК УкраїниОСОБА_5 від відбування призначеного їй покарання звільнити з випробуванням, з іспитовим строком на 3 (три) роки.
У відповідності до ст.76 КК України покласти наОСОБА_5 обов'язки:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Скасувати запобіжний захід, застосований до обвинуваченої ОСОБА_5 у виді тримання під вартою, звільнивши ОСОБА_5 з під варти в залі суду негайно.
Зарахувати ОСОБА_5 у строк покарання термін її попереднього ув'язнення з 09.05.2025 року по 23.02.2026 року включно, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Речові докази по кримінальному провадженню, які передані на зберігання потерпілій ОСОБА_4 , залишити останній як їй належні.
Речові докази по кримінальному провадженню, які знаходяться на зберіганні в камері зберігання речових доказів ВП №7 Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області (т.2 а.с.134-а), - знищити.
Речові докази по кримінальному провадженню, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження, - зберігати в матеріалах провадження.
Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі її подання, якщо його не скасовано, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя П'ятихатського районного суду
Дніпропетровської області ОСОБА_1